Термін “страхування”

ЗМІСТ

ВСТУП….….……………………………………………………………………………3

1. Форми організації фондів страхового захисту…………………………………4   
2. Частота ризику та розмір шкоди...………………………………………………6
3. Роль посередників у страхуванні………………………………………………..8
4. Страхові об’єднання……………………………………………………………10
5. Добровільне медичне страхування.……………………………………………12

ВИСНОВОК……………………………………………………………………………17

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………….18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Страхування – одна з найдавніших категорій суспільних відносин. Зародивши в період розкладання первіснообщинного ладу, воно поступово стало неодмінним супутником суспільного виробництва. Первісний зміст розглянутого поняття зв’язаний зі словом “страх”. Власники майна, вступаючи між собою у виробничі відносини, відчували страх за його схоронність, за можливість чи знищення втрати у зв'язку зі стихійними лихами, пожежами, грабежами й іншими непередбаченими небезпеками економічного життя.

В умовах сучасного  суспільства страхування перетворилося  в загальний універсальний засіб  страхового захисту усіх форм власності, доходів і інших інтересів підприємств, організацій, фермерів, орендарів, громадян.

Термін “страхування”, що виражає перерозподільні відносини, із приводу відшкодування збитку, варто відрізняти від інших значеннєвих  значень цього слова. У даному випадку цей термін вживається в значенні інструмента відшкодування збитку.

Головним документом у сфері страхування в Україні  виступає Закон України “Про страхування” (далі – Закон). Цей Закон регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг,  посилення страхового захисту    майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Страхування – це вид цивільно – правових відносин щодо  захисту майнових  інтересів  громадян  та  юридичних  осіб у разі настання певних   подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чиним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом  сплати  громадянами  та  юридичними  особами страхових   платежів  (страхових  внесків,  страхових  премій)  та доходів від розміщення коштів цих фондів.

 

 

 

 

1. ФОРМИ  ОРГАНІЗАЦІЇ ФОНДІВ СТРАХОВОГО  ЗАХИСТУ

Слова “страховик”,  “страхова компанія”,  “страхова організація” та похідні від них дозволяється  використовувати у назві лише тим юридичним особам,  які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Загальний розмір внесків страховика до статутних  фондів інших страховиків   України  не може перевищувати 30 відсотків його власного статутного фонду, в тому числі  розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може  перевищувати 10 відсотків. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до  статутного  фонду страховика,  який здійснює страхування життя.

При створенні  страховика або збільшенні зареєстрованого  статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі.

Дозволяється  формування статутного фонду страховика цінними  паперами,  що  випускаються  державою,  за  їх номінальною вартістю в порядку,  визначеному спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі,  кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

Виплата страхового відшкодування (страхової суми) здійснюється зі страхового (грошового)фонду.

Страховий фонд – це сума грошових засобів, які утворюються у страховика за рахунок внесків страхувальників.

Суспільна практика страхування у ринковій економіці  виробила 3 головні організаційні  форми створення страхового фонду, в яких суб’єктами власності на його ресурси виступають: держава, окремий товаровиробник і страховик.

Державний резерв формується за рахунок загальнодержавних ресурсів. Його призначенням є відшкодування збитків і усунення наслідків великомасштабних аварій та стихійного лиха. Цей фонд формується як у натуральній, так і в грошовій формі.

Створення відокремленого фонду самострахування підприємств дає можливість оперативно подолати тимчасові труднощі у процесі виробництва пов'язані з несприятливою економічною кон’юктурою, затримання платежів за поставлену продукцію, нестачею коштів для погашення позичок та інше.

Страхові резерви страховика формуються за рахунок великого кола його учасників-підприємств, організацій, фізичних осіб тощо. Учасники цього фонду виступають в особі страхувальників, що виділяють частину своїх коштів страховику з обов’язком виплатити компенсацію у разі настання страхового випадку.

Однак, покрити  збиток від небезпеки за рахунок  страхового фонду можна тільки у  випадку рівності його обсягу вартості майна або еквівалентності вартості витрат на одужання. Тому страхування, як засіб боротьби з небезпекою досягне своєї мети якщо відомі: розмір збитків, час настання небезпеки, можливість для накопичення необхідної суми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ЧАСТОТА  РИЗИКУ ТА РОЗМІР ШКОДИ

Страховий ризик – певна подія,  на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий випадок – подія,  передбачена договором страхування або  законодавством,  яка  відбулася,  і  з  настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми  (страхового відшкодування)  страхувальнику,  застрахованій  або  іншій  третій особі.

Частота страхових  випадків – показник, що є елементом збитковості страхової суми. Частота страхових випадків визначається відношенням числа страхових випадків до кількості застрахованих об'єктів або договорів страхування в розрізі видів страхування.

Відшкодування страхове – сума, що виплачується страховиком на компенсацію збитку, заподіяного страховим випадком на об'єктах страхування майна й відповідальності. Якщо страхова сума менша від збитку, відшкодування страхове здійснюється пропорційно до відношення страхової суми до страхової вартості об'єкта. У разі подвійного страхування відшкодування фактичного збитку здійснюється всіма страховиками в межах страхової вартості об'єкта страхування пропорційно до частки кожного в загальній страховій сумі. Умовами договору страхування може передбачатись заміна виплати страхового відшкодування компенсацією збитку в натуральній формі.

Страхові відшкодування  та виплати, як правило, не повинні приносити страхувальникові прибутку: з метою уникнути спроб використати страхування у спекулятивних цілях страховики додержуються принципу, згідно з яким матеріальний і фінансовий стан страхувальника після відшкодування завданих збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку. Відхилення, як правило, бувають у бік заниження рівня відшкодування. Страхові відшкодування з майнового та страхуванні відповідальності можуть здійснюватися в одній із чотирьох форм, а саме:

1) перестрахуванням належних коштів  на рахунок страхувальника (застрахованого) або вигодонабувача;

2) оплатою витрат на ремонт  пошкодженого страхового об’єкта;

3) відновленням об’єкта;

4) заміною знищеного, пошкодженого  або викраденого предмета на  новий, відповідний йому.

В Україні переважає найпростіша  форма відшкодування – перерахування  коштів на рахунок страхувальника або  видача йому чека на отримання готівки.

Страхове відшкодування  не  може перевищувати розміру прямого  збитку,  якого зазнав  страхувальник.  Непрямі  збитки  вважаються застрахованими,  якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості  застрахованого об’єкта, страхове відшкодування виплачується у такій само частці від визначених по страховій події збитків,  якщо інше  не  передбачено умовами страхування.

Франшиза – частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Якщо майно  застраховане у кількох страховиків  і  загальна страхова   сума  перевищує  дійсну  вартість  майна,  то  страхове відшкодування,  що  виплачується  усіма  страховиками, не може перевищувати  дійсної  вартості майна.  При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми  за  укладеним ним договором страхування.

 

 

 

 

 

 

 

 

3.  РОЛЬ ПОСЕРЕДНИКІВ У СТРАХУВАННІ

Стаття 15 Закону України “Про страхування”. Посередницька діяльність у сфері страхування.

Страхова діяльність  в  Україні  може  провадитися  за участю страхових посередників. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти.

Посередницька діяльність  страхових та перестрахових  брокерів у  страхуванні та перестрахуванні  здійснюється  як  виключний  вид  діяльності і може включати консультування,  експертно – інформаційні послуги, роботу, пов’язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у  частині одержання та перерахування страхових платежів,  страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою відповідно із страхувальником або перестрахувальником, інші посередницькі   послуги   у   страхуванні  та  перестрахуванні  за переліком, встановленим Уповноваженим органом.

Страхові  брокери – юридичні особи або громадяни,  які зареєстровані  у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність  у страхуванні від свого імені на  підставі  брокерської угоди з особою,  яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Страхові брокери – громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, не мають права отримувати та перераховувати страхові  платежі,  страхові  виплати  та  виплати страхового відшкодування.

Перестрахові  брокери – юридичні  особи,  які  здійснюють  за винагороду  посередницьку  діяльність  у перестрахуванні від свого імені на підставі  брокерської  угоди  із  страховиком,  який  має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник.

Дозволяється здійснення діяльності страхового та перестрахового брокера однією юридичною особою за умови виконання нею вимог щодо здійснення діяльності страхового та перестрахового брокера.

Порядок реєстрації страхових  та перестрахових брокерів визначається Уповноваженим органом.

Страхові агенти – громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за  дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи,   пов'язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком.

Посередницька діяльність на території України з укладання  договорів страхування з іноземними страховиками не допускається, крім договорів перестрахування з дотриманням вимог статті 30 цього Закону.

Страхові або перестрахові брокери – нерезиденти можуть надавати послуги лише через постійні представництва в Україні,  які повинні бути зареєстровані як платники податку відповідно до законодавства України та  включені до державного реєстру страхових або перестрахових брокерів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. СТРАХОВІ ОБ’ЄДНАННЯ

Стаття 13 ЗУ “Про страхування”. Об'єднання страховиків.

Страховики  можуть  утворювати  спілки,  асоціації   та   інші об’єднання  для  координації  своєї діяльності,  захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм,  якщо їх утворення не суперечить   законодавству   України.   Ці  об’єднання  не  можуть займатися страховою діяльністю.

Об’єднання страховиків діють на підставі статутів і набувають прав  юридичної  особи  після їх державної реєстрації.  Орган,  що здійснює реєстрацію об’єднань страховиків,  у десятиденний строк з дня реєстрації повідомляє про це Уповноважений орган.

Страховики, яким  дозволено займатися страхуванням авіаційних ризиків,  та страховики,  яким  дозволено  займатися  страхуванням морських ризиків,  можуть  створити  Авіаційне страхове  бюро та Морське страхове бюро,  які  мають  бути  юридичними  особами, що утримуються за рахунок коштів страховиків.

Страховики, які  мають дозвіл на страхування відповідальності  
операторів ядерних установок за  шкоду, що  може  бути  заподіяна внаслідок   ядерного   інциденту,   зобов'язані  утворити  ядерний страховий пул,  який має бути юридичною особою,  що утримується за рахунок коштів страховиків.