Види тоталітарних режимів ХХ ст

По своїх катастрофічних масштабах і наслідках німецький націонал-соціалістичний і радянський комуністичний режими - безперечні лідери серед державних тоталітарних диктатур. Їх опису і аналізу вже присвячені десятки і сотні книг. Ідея порівняння двох режимів «висіла в повітрі» вже давно, але постійно на заваді стоїть брак даних... Тому будь-яке порівняння є поверхневим.

Стосовно злочинів і репресій...

На зіставлення масових злочинів Радянського Союзу і Німеччини було накладено табу в обох країнах, але по-різному і за різних причин. Як і у СРСР так і в гітлерівській Німеччині ці злочини офіційно не признавалися і замовчувалися. Для Німеччини акцентування на зображенні масових злочинів в СРСР додавало якусь завісу і навіть «легітимність» фактам німецького нападу на СРСР і винищування євреїв та комуністів...

Оскільки німецькі злочини стали предметом судового розгляду фактично відразу ж після їх здійснення, була лише обмежена можливість для знищення або «виправлення» архівних документів і інших доказів цих злочинів. З поразкою Німеччини у війні ті, хто мав до цих документів безпосереднє відношення і був би зацікавлений в подібних вилученнях, втратили щонайменшу можливість доступу до них. У разі ж сталінізму і КДБ така можливість була і зараз вже вкрай важко судити про те, в якому ступені документи піддалися концептуальній «зачистці». Саме тому, питання про те, де кількість жертв була масовішою є дискусійним.

Відмінною особливістю режиму в Німеччині було і те, що всі еліти (окрім єврейських) були збережені, церква продовжувала функціонувати, зберігся приватний характер власності і управління у промисловості, була значно менша, аніж в СРСР централізація державної влади...

Як СРСР, так і націонал-соціалістична Німеччина були диктатурами, між якими було немало як спільного, так і відмінного. Кожна з двох диктатур залишила після себе кривавий слід численних жертв - як безпосередньо страчених, так і померлих «своєю смертю», головним чином з голоду, свідомо передбаченого або ненавмисно допущеного. Визначальними при виборі «контингенту» жертв для сталінізму були соціальні критерії, а для націонал-соціалізму - етнорелігійні.

«Більшість радянських жертв загинули як класові супротивники режиму, причому загинули вони, як правило, не по злому наміру, а «по халатності» або «по недбалості» - Москві було просто наплювати на те, що мільйони селян голодують на спецпоселенні. Основною метою Гулагу починаючи з 1928 року було не знищення людей, а їх ідеологічне перевиховання, але ще головніше - експлуатація їх праці в рамках індустріалізації.»

Просто гігантські відмінності були і в області економічної сфери: у СРСР, де признавалася тільки державна власність на засоби виробництва, державно-планове і централізоване управління проникало в економічне життя набагато глибше, ніж в Німеччині.

Радянська і нацистська ідеології були спрямовані в абсолютно протилежні сторони: перша орієнтувалася на Просвітництво, а друга - на Контрпросвітництво. Сталінізм обгрунтовував свої вбивства класичними тезами європейського Просвітництва, такими, як прагнення до загальної рівності і рівноправ’я, а націонал-соціалізм, навпаки, виходив з позиції критиків Просвітництва, що затверджували максимум відмінностей між всіма. Обидві системи тим самим належать до певної частини загальноєвропейської духовної традиції.

Ще однією відмінною особливістю є те, що сталінізм розправлявся з більшістю своїх жертв в мирний час, а націонал-соціалізм - під час війни. Сталінізм «бив» переважно по «своїх» громадянах, тоді як націонал-соціалізм - по «чужих», тобто по іноземцях. Звідси надконцентрація втрат від обох диктатур в СРСР і в Східній Європі - в порівнянні із Західною Європою або самою Німеччиною.

Сталінський тоталітаризм пояснювався як захист від постійно ворожого оточення капіталістичних країн. Він був більш радикальний...

Кінець ХХ ст. ознаменувався крахом тоталітарних режимів. Це в черговий раз показало, що жодне суспільство не буде довгий час перебувати у стані «слухняної маріонетки». Безперечно, що тоталітарні режими в СРСР і у гітлерівській Німеччині були надзвичайно масовими і впливовими у свій час, однак, їх аж ніяк не можна відносити до однієї когорти... Вони відрізняються між собою і в ідеологічному, і в економічному, і в соціальному, і, навіть, в культурному планах...

Зробити висновок, хто ж був кращий – Сталін чи Гітлер не те що складно, а, як на мене, зараз неможливо через брак фактів і даних (все, що ми маємо на сьогоднішній день – це тільки загальна і досить абстрактна картина)…

 

 Розділ 4. Види  тоталітарних режимів XX століття.

Тоталітаризм — це деспотичний режим XX століття. Протягом 30-х, а потім другої половини 40-х років тільки в Європі тоталітарні та наближені до них режими були встановлені у 17 країнах з 27.

Фашизм як терористична диктатура ультраправих сил, що має свої національні різновиди, у період між двома світовими війнами утвердився в таких країнах, як Італія, Німеччина, Болгарія, Румунія, Греція, Іспанія, Португалія, Японія, Еквадор, Гватемала. Політичний лад у цих країнах спирався на силу абсолютного підкорення особи державі, а також на войовничий комунізм, шовінізм, расизм, демагогічний псевдосоціалізм. Головним знаряддям внутрішньої і зовнішньої політики були терор, насильство. Саме через зовнішню агресивність фашизму, що привела до розв’язання ним другої світової війни, цей тоталітаризм (особливо в Італії та Німеччині) проіснував порівняно недовго, та був розгромлений силами СРСР та західних демократичних держав. Розчленування Німеччини, позбавлення Японії та Німеччини права мати значну власну армію, створення Ради Безпеки та ін.). У деяких країнах — Іспанії, Португалії, Греції — фашистські режими у послабленій формі існували до середини 70-х [10].

Комунізм, що був диктатурою ультралівих сил, виник раніше і існував значно довше, ніж фашизм. До певної міри фашизм був реакцією саме на комуністичні претензії щодо всесвітнього панування здійснення світової соціалістичної революції), хоча мав, звичайно серйозні причини для свого виникнення. Першою тоталітарною державою комуністичного типу був СРСР, що з'явився на світ внаслідок жовтневого перевороту в Росії 1917 р. Під гаслами диктатури пролетаріату тут була встановлена диктатура партії більшовиків, яка після перевороту перейменувала себе з "соціал-демократичної" в „комуністичну”, ввела режим так званого "воєнного комунізму" і оголосила війну усім "недостатньо комуністичним" чи некомуністичним партіям, які утворились того часу на теренах колишньої царської імперії: Україні, Грузії та на інших національних окраїнах). Війна велась під гаслами звільнення трудящих мас від гнобителів та їх інтернаціонального єднання з метою побудови комуністичного (соціалістичного) ладу. Наслідком перемоги більшовицької Червоної Армії було відновлення імперії майже у тих самих кордонах, у яких вона існувала до 1917-18 р.р (за винятком Польщі та Фінляндії) і встановлення репресивної диктатури комуністів, що спирались на відновлений ними (всупереч теорії) апарат таємної поліції (ЧК, ДПУ, ПКВД, КДБ тощо) [11].

Комунізм будував свою політику на теорії класової боротьби і спрямовував репресії переважно протії власного населення, не сильно зачіпаючи Інтереси інших держав, принаймні до закінчення другої світової війни Реалізувати експансіоністські наміри у цей період йому перешкоджали спочатку внутрішні економічні проблеми, а потім — війна, розв'язана фашизмом. Іншою причиною відносної стійкості комунізму було створення ним власної економічної бази - повністю одержавленої економіки, яка попри постійні збої у механізмах, що вимагали різного роду екстренних заходів і репресій, усе ж таки протягом певного часу задовольняла потребу у форсованій модернізації країни. Одержавлена (або командна, тобто керована адміністративними методами згори) економіка дозволяла концентрувати в "одному кулаці" порівняно невеликі (у розрахунку на душу населення) матеріальні ресурси і вирішувати такі завдання, як індустріалізація, мілітаризація, піднесення освітнього рівня населення, розвиток науки і тих видів мистецтва, які "прославляли" режим Протягом певного часу це сприяло його зміцненню.

Після воєнної перемоги над фашизмом комунізм розширив свою географію і, внаслідок цього, здобув нове дихання У другій половині 1940-х років у залежність віл СРСР потрапили країни Центральної та Східної Європи: Болгарія, Польща, Угорщина, Чехословаччина, Німецька Демократична Республіка, які змушені були виконувати розпорядження з Москви під загрозою збройного вторгнення принаймні двічі це було реалізовано: у 1956 р. стосовно Угорщини 1968 р. - Чехословаччини). Дещо дистанційовано, але тим самим шляхом розвивались Румунія та Югославія. В Азії тоталітарні режими комуністичного зразка встановились у Китаї, Північній Кореї, В'єтнамі, Камбоджі та Лаосі; у Латинській Америці — на Кубі. В окремих пах вони збереглися nie й дотепер, .хоч тоталітаризм у вигляді найвпливовіших режимів занепав, починаючи з кінця 80-х років.

Подібно до фашизму, крах комуністичного тоталітаризму як масовoro явища настав внаслідок поразки у війні, але не "гарячій", а „холодній”. Суть її полягала у жорсткому військовому (а, отже, і економічному) протиборстві з розвиненими демократичними країнами. Комунізм не зміг виграти цю війну саме через нежиттєздатність своєї економіки, через відсутність внутрішніх причин її розвитку, які забезпечили б належний (зіставлений з тим, що існував у західних державах) рівень добробуту людей [2].

Тоталітаризм в обох його різновидах став причиною величезних людських страждань. Йому в жертву було принесено понад 100 мли. людських життів. І хоч між фашизмом та комунізмом є чималі відмінності (в ідеології, економічному устрої, методах зовнішньої політики тощо), як політичні системи ці два різновиди деспотичного господарювання мають багато спільного, що й дало змогу політологам звести їх під одне визначення тоталітаризму [7].

 

Висновки.

Підсумовуючи викладене у даній роботі, необхідно зробити ряд висновків:

1. Основні ознаки, риси  тоталітарної політичної системи: загальна ідеологія, монополія однієї  політичної партії, контроль над  економікою, організований терор  і переслідування інакомислячих  та ін.

2. Основними різновидами  тоталітарних режимів ХХ-го ст. стали фашизм та комунізм.

3. Фашизм як різновид  тоталітарного режиму характеризувався  тим, що головним знаряддям внутрішньої  і зовнішньої політики були  терор, насильство.

4. Комунізм, що був диктатурою  ультралівих сил, виник раніше  і існував значно довше, ніж  фашизм. До певної міри фашизм  був реакцією саме на комуністичні  претензії щодо всесвітнього  панування здійснення світової  соціалістичної революції), хоча  мав, звичайно серйозні причини  для свого виникнення. Першою  тоталітарною державою комуністичного  типу був СРСР, що з'явився на  світ внаслідок жовтневого перевороту  в Росії 1917 р.

Отже, тоталітаризм – це система насильницького політичного панування, що характеризується повним підкоренням суспільства, його економічного, соціального, ідеологічного і, навіть, повсякденного життя владою пануючої еліти, організованої у військово-бюрократичний апарат.

Для тоталітарних режимів характерна наявність ідеології, тобто комплексу ідей, що обґрунтовують право цих режимів на панування в усіх сферах суспільного життя. Оскільки тоталітарний режим вважає себе втіленням і істини, і блага, то будь-яка інша думка, будь-яке інакомислення розглядаються як зло, яке підлягає знищенню. В політичній сфері цьому відповідає монополізація влади. Влада опиняється в руках однієї партії, а сама партія – під владою одного лідера – вождя, фюрера, дуче. Відбувається з’єднання правлячої партії з державним апаратом, забороняються всі інші політичні партії та суспільні організації, не підкорені правлячій партії, різко зменшується роль права, закону. Збереження й зміцнення тоталітарного режиму неможливе без насилля, тому для нього характерне використання терору, як засобу внутрішньої політики. Отже, сталінський і гітлерівський режими – типові приклади тоталітаризму.

Таким чином, тоталітаризм, цей феноменом XX століття, народжений західною раціоналістичною цивілізацією, виявився життєздатним (з відповідними національно-історичними, соціокультурними і політико-культурними особливостями і нюансами) – і на Заході, як це було в Німеччині й Італії, і на Сході, як це було в Радянському Союзі та ряді країн Азії.

До встановлення тоталітаризму може призвести низький рівень суспільної свідомості при високих темпах розвитку капіталістичних відносин. Наслідками встановлення тоталітарного режиму можуть бути – або катастрофа, наприклад розгром у війні, або по мірі розвитку суспільної свідомості, до переходу в бік демократії через авторитаризм.

Спочатку поразка фашистських режимів у другій світовій війні, а потім крах комуністичних режимів у Східній Європі та СРСР наприкінці століття продемонстрували, що обидва різновиди тоталітаризму – правий і лівий – виявилися тупиковими шляхами розвитку людства. Але у будь-якому разі вони визначали основні напрямки та тенденції розвитку людства протягом більшої частини XX століття.

 

 

Список використаної літератури.

1.   Андерсон Р.Д. Тоталитаризм: концепция или ідеологія? // Полис, 1993, № 3. ст. 12).
2.   Бабкіної О.В.  Горбатенька В.П. Політологія. Підручник для студентів вищих навчальних закладів – К.: Видавничий центр “Академія. – 2001. – 528 с.
3.   Вятр Ежи. Типология политических режимов // Лекции но политологии, т. 1, Таллинн, 1991.
4. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посіб. – 5-те вид., перероб. і

доп. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2004. – 645 с.

5.   Дзюбка І. С., Левківського К. М.  Політологія Київ, 1998. ст. 251.

 Пугачева В.П., Основы политической науки. Учебное пособие. Под ред. проф. ч. 1, 2. М., 1993.

6. Кремень В.Г., проф. ГорлачаМ.І. Політологія. Підручник – Харків: Друкарський центр “Єдінорог”, 2001. – 640 с.

7. Кирилюк Ф.М.  Осушний М.І. Хильки та ін.: За ред Ф.М. Кирилюка. Політологія / – К.: Здоровя, 2004. – 776 с. Ст. 465).

8.  Колодій А.Харченко, Л. Климанська, Я. Космина. Політологія. Кн. перша: Політика і суспільство. – К.: Ельга-Н, Ніка-Центр, 2000. –

584 с.

9. Очерки политологии. Учебное пособие. Харьков, 1993.

    10.  Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Конспект лекцій. Навч. посіб. для

студентів вищих закладів освіти України. Друге вид., доп. – Львів: