Державний режим. Поняття та види.

Міністерство освіти і  науки України

Національний університет  «Львівська політехніка»

 

 

 

Кафедра:

 

 

 

 

 

Реферат на тему: Державний  режим. Поняття та види.

 

 

 

 

 

Роботу виконав:

Студент групи ПВ-17

Сідоров Денис

                                                                            Викладач:

 

 

 

 

 

Львів 2013

Зміст

 

Вступ

1)Поняття, форми та  ознаки державного режиму

2)Види державних режимів

3)Державний режим сучасної  України

Висновок

Список вистаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Базовою основою державно-правового  будівництва в Україні є українська політико-правова доктрина, яка базується  на гарантії прав людини й нації, а  саме питання дотримання прав і свобод людини й громадянина є тісно пов’язане з поняттям державного режиму. 
В Україні триває перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки, саме тут поступово формується громадянське суспільство і правова держава. Подібні перетворення потребують змін у державному управлінні і правовому регулюванні. В перехідний період порівняно швидко змінюються суспільні відносини, державні органи і діюче законодавство. 
Актуальність теми зумовлена потребою удосконалення державного режиму в Україні. На сьогодні це одне з нагальних питань для кожного громадянина України, зокрема, та держави в цілому. Врахування цих питань – необхідна передумова побудови в Україні саме такої держави, яка могла б посісти гідне місце в європейській та у світовій співдружності держав. 
Виходячи з вказаного, метою даної курсової роботи є прагнення на підставі комплексного аналізу вчень провідних науковців і практиків як України так інших країн дослідити правову природу державного (політичного) режиму, з’ясувати основні його типи, а також зробити детальний аналіз форм здійснення державного режиму як в зарубіжних країнах, так і в Україні. 
Досягнення зазначеної мети можливе у процесі вирішення таких завдань: визначити поняття і суть державного та політичного режимів; 
розкрити види та ознаки державного режиму; проаналізувати особливості демократичних та антидемократичних режимів; охарактеризувати особливості утвердження демократичних інституцій в Україні. 
Також політичний режим є важливою проблемою політології. Але в той же час, досліджуючи і аналізуючи теоретичні джерела, можна дійти до висновку про різноманітність підходів і поглядів щодо визначення самого поняття державного режиму, його сутності та видів. 
Написання курсової роботи було здійснене шляхом вивчення та аналізу джерельної бази, наявної юридичної літератури щодо вказаної теми з подальшим узагальненням положень теоретичних напрацювань. 
При написанні роботи були використані методи аналізу і синтезу, порівняльного правознавстава, системний, формально-логічний та ін. 
Об’єктом дослідження є суспільно-правові відносини, які виникають в процесі реалізації державного режиму, вивчення сукупністі прийомів, методів, форм, способів здійснення політичної державної влади. 
Набуті в процесі написання роботи знання допоможуть краще оволодіти теорією держави і права та в майбутньому стати висококваліфікованим фахівцем-юристом.

1.Поняття, форми та ознаки державного режиму

 

Реальна роль тих чи інших інститутів державної  влади, справжній стан демократії, способи  управління в тій чи іншій країні знаходять своє відображення в понятті державного режиму. 
 
Режим - управління, сукупність засобів і методів здійснення економічної і політичної влади пануючого класу.  
 
Державний режим  означає сукупність прийомів, методів, форм, способів здійснення політичної державної влади в суспільстві, і характеризує ступінь політичної свободи, правове положення особи в суспільстві, а також тип  політичної системи, що панує в країні.[15, c.95]  
 
Слід враховувати, що державна влада для вирішення своїх задач використовує одночасно різні форми і методи. По цьому, оцінюючи той чи інший державний режим, даючи йому відповідну оцінку важливо встановити, які методи здійснення державної влади є головними, провідними, складають  домінанту державного режиму. Характер державного режиму в країні, застосування тих чи інших форм і методів державного режиму визначається  багатьма чинниками. На нього впливають існуюча в країні партійна система, взаємостосунки між органами держави, прямі та зворотні зв'язки політичних партій, громадських організацій, органів держави з населенням, пануюча в суспільстві ідеологія, рівень політичної культури, традиції і багато інших обставини. Проте  головним чинником є характер державної влади: демократична влада, що спирається на волю народу, має своїм наслідком демократичний режим; влада, що захищає інтереси певного класу, соціального шару, корисливі інтереси клану веде до диктаторських і тоталітарних режимів. 
 
Зміст державного режиму визначається взаєминами між двома політичними субстанціями – владою і свободою. Саме обсяг повноважень влади, способи і методи її діяльності, ступінь свободи індивідів дозволяють належно оцінити характер існуючому в суспільстві державного режиму. 
 
Ознаками виділення державного режиму в окремій тип є: 
 
-   спосіб формування органів влади; 
 
-   співвідношення між гілками влади; 
 
-   становище і роль політичних партій та громадських організацій; 
 
-   правовий статус особи; 
 
-    рівень економіко-господарського розвитку; 
 
-   рівень політичної свідомості суспільства; 
 
-   порядок функціонування правоохоронних органів і паралельних органів; 
 
-   встановлена правова система, її особливості і характер; 
 
-   історичні, культурні традиції, звичаї народу, тощо.  
 
В конституціях зарубіжних країн ті чи інші сторони, елементи державного режиму закріплені в неоднаковому об'ємі. Аналіз основних законів різних країн свідчать, що предметом конституційного регулювання є наступні елементи державного режиму: 
 
- державна влада, яка має своєю основою політичну владу народу, політичне панування певної соціальної групи; 
 
- організаційно - правовий поділ державної влади та автономія її гілок, з одного боку, і принцип єдності державної влади - з іншого;  
 
- змагальність, пошук компромісу і  консенсусу в діяльності державних органів або, навпаки, обмеження політичної діяльності, орієнтація на боротьбу з політичними опонентами і придушення їх; 
 
- політичні свободи громадян, можливість їх самостійної і активної участі в політичному житті; 
 
- самоврядування територіальних громад на певній місцевості. 
 
Державний режим - найважливіша складова частина політичного режиму, що існує в суспільстві. Політичний режим - поняття більш широке, оскільки воно містить у собі не тільки методи державного управління, але і характерні способи діяльності недержавних політичних організацій (партій, клубів, союзів). 
 
Політичний режим – це характеристика не тільки держави, але й всієї політичної системи: відносини між людьми з приводу державної влади й відносини людей з державною владою, які формують зміст політичного режиму, розгортаються саме у сфері політичної системи. Оскільки остання є одним із рівнів громадянського суспільства, то корінні соціально-економічні й культурні основи цього суспільства зумовлюють характер держави не безпосередньо, а втілюючись в особливостях політичного режиму. 
 
Форми державного режиму являють собою сукупність методів здійснення управління державою. Ідеальних демократичних форм державного режиму в реальності не існує. У тій чи іншій конкретній державі присутні різні за своїм змістом методи офіційного управління. Незважаючи на це, можна виділити найбільш загальні риси, властиві тому чи іншому різновиду державного режиму.

 

2.Види державних режимів

 

В світовій науковій літературі існує  безліч класифікацій політичних режимів. Ці класифікації залежать від критерію розподілу. За такий критерій береться одна ознака. Частіше використовують сукупність ознак. Нерідко використовуються географічні критерії, рівень політичного і економічного розвитку країни, характер духовного життя. Так, на основі різних критеріїв західних політологів в країнах, що розвиваються, розрізняють до шести - восьми різновидів державного режиму. В сучасному світі можна говорити про 140-160 режимів, які трохи відрізняються один від одного.  
 
Більшість дослідників використовують, укрупнену класифікацію виходячи з сукупності ознак, які не залежать від географічних чинників. З цієї точки зору розрізняють три головні різновиди політичного режиму: демократичний, авторитарний і тоталітарний. 
 
         Античний філософ Арістотель дає два критерії, по яких можна провести класифікацію: 
 
1)     по тому, в чиїх руках влада; 
 
2)    по тому, як ця влада використовується. 
 
При цьому він виділяв три  “правильні” форми держави: монархія (влада однієї людини ), аристократія (влада в руках небагатьох "кращих" ), політія (влада більшості з середніх в майновому відношенні людей ). А також "неправильні" форми держави - ті, при яких люди, що стоять при владі, діють у власних інтересах, не піклуючись про блага суспільства. До "неправильних"  форм  відносяться: тиранія  (влада в руках тирана ), олігархія (при владі знаходиться багата меншина ) і демократія ( контроль суспільства  – більшості  над владою). 
 
Також, у відповідності з двома типами політичних систем сучасна теорія держави розрізняє два типи політичних режимів: демократичний і тоталітарний. Ця класифікація походить ще від Платона, який виділяв окрім “найкращої держави”, тімократію (панування шляхетних воїнів), олігархію (правління заможних сімей), демократію й тиранію; остання, якщо користуватися сучасною термінологією, є тоталітаризмом. 
 
Тімократія й олігархія були історією подолані (перша – повністю, друга – частково), а демократичний і тоталітарний режим перетворилися сьогодні в пануючу форму.  
 
На сьогодні вчені поділяють державні режими на демократичні й антидемократичні (тоталітарні, авторитарні, расистські), тому основним критерієм класифікації держав по даній ознаці є демократизм форм і методів здійснення державної влади. Для рабовласницьких держав характерні і деспотія й демократія; для феодалізму - необмежена влада феодала, монарха, і народні збори; для сучасної держави - тоталітаризм, і правова демократія. 
 
Своєрідну класифікацію державних режимів запропонував В. Якушик, він радить їх ділити на: 
 
1)            режими постійні та тимчасові, 
 
2)            режими нормально та надзвичайного функціонування,  
 
3)            конституційні та неконституційні; 
 
4)            режими функціонування правової держави, режими революційної законності та режими свавілля (відсутність законності); 
 
5)            світські, релігійні, атеїстичні; 
 
6)            безпартійні, одно- , дво- та багатопартійні; 
 
7)            цивільні та воєнні; 
 
8)            режими, що мають досить стабільну та надійну внутрішню опори на такі, що постійно потребують постійної підтримки ззовні; 
 
9)            режими, котрі опираються лише на національні інститути влади та такі, що підтримуються за допомогою діючих на території інститутів, які представляють законні сили; 
 
10)       режими, що мають реально постійною і активною сферами своєї діяльності у весь світ на такі, котрі у своїй діяльності фактично обмежені рамками своєї країни і мають лише окремі компоненти загально планетарної системи забезпечення національних інтересів.

Державний (політичний) режим  — спосіб здійснення державної влади  певними методами і способами. 
 
1. Деспотія як політичний режим означає наявність самодержавної необмеженої влади (Ассірія, Вавілон). 
 
2. При аристократії (олігархічний режим) влада належить представникам родової знаті. 
 
3. Тоталітарний (диктаторський) режим означає, що влада знаходиться в однієї особи і супроводжується порушенням прав людини. 
 
4. Фашизм — це відкрита терористична диктатура найбільш реакційних сил (гітлерівська Німеччина). 
 
5. Диктаторський режим може бути расистсько-націоналістичним, військово-диктаторським, характеризується необмеженістю влади диктатора. 
 
6. Демократичний ~ державна влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, із забезпеченням легальних можливостей вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення через демократичні інститути (вибори, референдуми), діяльність різноманітних громадських об'єднань, які представляють ці інтереси і впливають на вироблення і здійснення політики держави. 
 
Різновиди демократичного режиму: 
 
а) демократично-ліберальний; 
 
б) демократично-консервативний; 
 
в) демократично-радикальний. 
 
Прихильники ліберального режиму надто поблажливі, радикального — за рішучі зміни, консервативного — захисники старого, противники змін. 
 
Отже, усі види державних (політичних) режимів можна розділити на дві великі групи — демократичний режим і авторитарний (недемократичний). 
 
Сучасні державні режими: демократичний (найбільш поширений у державах Європи, Америки), тоталітарний (зберігається в окремих країнах Близького Сходу, Африки). 
 
З другої половини 80-х років в Україні відбувається поступовий перехід від тоталітарного режиму до демократичного. 
 
Політичних режимів багато, але основними з них є демократія (влада народу), авторитаризм (абсолютна влада однієї людини), теократія (влада, що спирається на церкву та її вчення), тоталітаризм тощо. 
 
Демократія 
 
Більшість держав сьогодні прагне діяти відповідно до вимог, що характеризують демократичне суспільство. 
 
Демократією називають державний устрій, в якому забезпечується реальна влада народу або безпосередньо (народні збори, раніше віче, сьогодні референдум — загальнонародне голосування — сьогодні) — так звана пряма (чи безпосередня) демократія, або опосередковано — через обрання представників до органів влади — представницька демократія. 
 
У демократичній державі повинно бути гарантовано і забезпечено реальну рівність усіх громадян перед законом, реалізацію проголошених прав і свобод. Це завдання Конституції — Основного Закону, який закріплює права громадян і порядок їх взаємовідносин з державою. Щоб надати можливість для участі всіх громадян в економічному і політичному житті, демократична держава забезпечує існування різних форм власності, свободу діяльності політичних та інших об'єднань, розмаїття політичного життя (або плюралізм). 
 
У демократичній країні створено умови для верховенства права і незалежності правосуддя. 
 
На відміну від демократичної держави в антидемократичних суспільствах громадяни позбавлені можливості брати участь у розв'язанні державних питань або їх участь є формальною. Здебільшого в таких країнах утверджується влада однієї особи (або групи осіб), партії, ідеології, інші зазнають переслідувань. В антидемократичних державах права особи не гарантовані, постійно обмежуються. 
 
• Держава посідає центральне місце в політичній системі суспільства. Вона має певні ознаки — відокремлену територію, державний апарат, зокрема органи примусу, податкову систему та систему права. Важливою ознакою держави є її суверенітет. 
 
• Держава виконує внутрішні і зовнішні функції. 
 
• Усі держави можна поділити за формою правління, державного устрою та політичного режиму. 
 
• Більшість країн світу сьогодні прагне побудувати демократичне суспільство. У демократичних державах є система поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, забезпечується верховенство права і незалежність правосуддя, політичне й економічне розмаїття. У таких державах додержують права і свободи всіх людей. 
 
Демократія у перекладі з грецької — влада народу, народовладдя. Одне з найпоширеніших сучасних понять "демократії" говорить про неї як про форму політичної організації суспільства, що характеризується реальною участю народу в керуванні державними справами. За лаконічним висловом видатного громадсько-політичного діяча США Авраама Лінкольна, демократія —це уряд "народу, з народу і для народу"

Демократія як народовладдя на сьогоднішній день має дві загальновизнані  форми: пряму (або безпосередню) демократію та представницьку демократію. Пряма  демократія —це безпосередня участь громадян у вирішенні державних справ (прийняття рішення на референдумі, вирішення питань на загальних зборах тощо). Представницька демократія — це вирішення державних питань представницькими органами (парламентом, місцевими Радами тощо), управління державними справами не безпосередньо, а через обраних депутатів парламенту чи місцевого представницького органу. 
 
Демократичною відповідно називають державу, в якій народ реально бере участь в управлінні її справами. Положення ст. 1 Конституції України проголошує нашу державу демократичною; частина друга ст. 5 говорить, що "...єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування". Відповідно обидві форми демократії якнайширше представлені в Конституції України. 
 
Пряма демократія — це насамперед інститут референдумів в Україні та інші передбачені чинним законодавством форми безпосередньої демократії. Представницька демократія — це можливість громадян брати участь у формуванні парламенту України, а також представницьких органів на місцях — сільських, селищних та міських, районних та обласних Рад.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Державний режим сучасної України

 

Державний режим України  можна охарактеризувати як "змішаний", тобто такий, що інтегрує ознаки усіх основних режимів: демократичного, авторитарного, автократичного, тоталітарного, анархічного, охлократичного та ін. 
Перехід до демократичного режиму суттєво полегшується у випадках, коли економіка знаходиться в хорошому стані, і затруднюється в умовах її кризи, що спостерігаємо в Україні. Стан економіки - це перша проблема, з якою зіткну-лася Україна при переході до демократії. Друга проблема – парламентська криза, що суттєво дестабілізує економічне і політичне становище країни. Третя проблема полягає в тому, що у нас є люди, які знаходячись в опозиції до минулого (тоталітарного) режиму, разом з тим не є прибічниками демократії. Їх ідеал - авторитаризм. 
Отже, процес переходу від тоталітарного і авторитарного режимів до демок-ратії складний, але можливий. Його не можна здійснити миттєво, стрибком. Він супроводжується, передусім, зміною соціально-економічного ладу, здійсненням згори реформи політичної системи, формуванням громадянського суспільства і утвердженням демократичної правової держави. 
У цьому контексті не можна не зауважити й на тому, що у Декларації Організації Об'єднаних Націй, що була затверджена у вересні 2000 року були визначені Цілі розвитку тисячоліття (ЦРТ), які 189 країна (включаючи Україну) зобов'язалися досягти до 2015 року. Країни домовилися зробити світ місцем для усього людства. 
Глобальні цілі розвитку тисячоліття були прийняті в українському контексті врахо-вуючи особливості розвитку країни. 
Цілі розвитку тисячоліття для України є наступними: 
- подолання бідності; 
- забезпечення якісної освіти впродовж життя; 
- сталий розвиток довкілля; 
- поліпшення здоров'я матерів та зменшення дитячої смертності; 
- обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу та 
започаткування тенденції до скорочення їх масштабів; 
- забезпечення тендерної рівності