Основні риси цивільного та сімейного права в період НЕПу

За Кодексом визнавалась обов'язковість державної реєстрації шлюбу: "подружжя реєструється в органах ЗАГСу. Тільки реєстрація подружжя в органах ЗАГСу є неспірним, до спростування судом, доказом наявності подружжя". У той же час, коли сторони з якихось причин не мали можливості оформити фактичний шлюб шляхом реєстрації, суди могли в кожному окремому випадку визначити права кожного з незареєстрованого подружжя на одержання аліментів від іншого і на нажите під час шлюбу майно. Згідно із ст. 106 "вчинення релігійного обряду (шлюбу) не має будь-якого правового значення та не може правити за доказ подружжя".

Розлучення також, як і реєстрація шлюбу, було віднесено до відання органів ЗАГСу.

Кодекс регулював питання майнових відносин подружжя. Так, він вважав роздільною власністю лише майно, яке було придбане до шлюбу, а майно, яке придбане подружжям під час спільного життя, вважалося таким, що належало їм обом на основі спільної власності. Спільне майно у випадку розлучення ділилося на рівні частки.

Кодекс визначав порядок одержання аліментів. Таке право виникало у одного з подружжя у випадку непрацездатності, яка виникла до шлюбу, під час шлюбу або не пізніше одного року після розлучення.

Кодекс регулював широке коло питань, пов'язаних з правовідносинами між батьками і дітьми. Вони не залежали від того, зареєстрований шлюб батьками чи ні. Кодекс також встановлював право усиновлення (удочеріння). Значна кількість статей Кодексу була присвячена питанням опіки і піклування.

В 30-і роки до Кодексу внесено низку суттєвих змін. Зокрема, посилено відповідальність за несплату аліментів, ускладнено процедуру розлучення і укладання шлюбу, заборонено аборти і розширено права дітей та породіль. Шлюбний вік для жінок підвищився до 17 років.

                               Висновок

Право в даний період розвивається під дією як внутрішніх, так і зовнішніх факторів, тісно пов'язаних між собою.

Потрібно було зміцнення законності, без чого немислимо було ні стабільний розвиток економіки, ні налагодження зовнішніх зв'язків. А для зміцнення законності потрібно було не тільки реформування відповідних державних органів, а й насамперед створення і вдосконалення самих законів. Колишня практика, коли важливим джерелом права було революційне правосвідомість, тепер уже ніяк не годилася. Стабільна і однозначна політика у найважливіших сферах управління могла бути заснована тільки на твердому і недвозначному законі. Тому-то йде масове законотворчість, створення і вдосконалення різних нормативних актів.

У 20-і рр.. спростилася правова система нашої країни. Скасування Далекосхідної республіки ліквідувало одночасно її право. Національно-державне розмежування Середньої Азії і зникнення колишніх народних республік призвели до відмирання та їх правових систем. Треба сказати, що за роки існування згаданих республік у них встигли створити досить серйозний правовий масив. У всіх республіках були прийняті свої конституції. Були видані і деяких кодексів. Тепер все це йшло в історію і замінювалося однотипним - соціалістичним правом. Пережитком минулого ще на кілька років залишалося лише дію шаріату в деяких мусульманських районах. Освіта СРСР призвело до виникнення нової правової системи - права союзної держави, тісно взаємопов'язаного з правовими системами союзних республік.

Розвиток права вимагало вдосконалення не тільки змісту, а й форми законів. Видання законів з окремих питань, властиве, наприклад, англо-американській системі, є менш досконалою формою організації правового матеріалу. Радянське держава обрала метод оформлення правових норм, добре відомий ще дореволюційного російському праву, - кодифікацію законодавства.

Кодифікація радянського законодавства. Потреба в ній визначалася насамперед тим, що за минулі з Жовтня роки накопичився великий правовий матеріал, який, залишаючись не систематизованих, став важкодоступним навіть для юристів. Поряд з цим у багатьох галузях законодавства були прогалини, які треба було заповнити. Слід було також врахувати і внести зміни відповідно до нової історичної обстановкою. Кодекси покликані були оформити і закріпити систему радянського права, забезпечити єдність закону для всієї держави, дати більш чіткі формулювання норм в порівнянні з першими революційними актами Радянської держави.

Ці завдання встали ще в середині 1918 р., коли і почалася робота з кодифікації радянського законодавства. Однак в умовах інтервенції і громадянської війни кодифікаційні роботи не змогли отримати потрібного розмаху. Необхідність мобілізації всіх людських резервів на боротьбу з ворогом змусила навіть ліквідувати відділ кодифікації в Наркоматі юстиції РРФСР. Із закінченням війни широка кодификационная робота була відновлена. Якщо в 1919 - 1920 рр.. відбувалося головним чином накопичення досвіду, то 1922 - 1923 рр.. відзначені в історії радянського права як роки розробки та прийняття кодексів.

Директивою для розгортання широкої кодифікаційної роботи стало рішення XI конференції РКП (б) про чергові завдання партії у зв'язку з відновленням господарства (грудень 1921 р.). У рішенні зазначалося, що необхідно встановити у всіх областях життя строгі початку революційної законності, виразити в законі і захищати в судовому порядку нові форми відносин, створені в процесі революції і на грунті проведеної владою економічної політики, підняти на відповідний рівень роботу судових установ Радянської Республіки. Ця ідея була законодавчо закріплена IX Всеросійським з'їздом Рад у постанові про попередні підсумки нової економічної політики.

          Список  використаної літератури

О.І. Чистяков «Історія вітчизняної держави та права»

«Історія соціалістичної економіки»

Бородкін Л.І. «Моделювання соціальної динаміки суспільства в роки НЕПу »