Основні теорії виникнення держави та права

Звичаї, як основна форма вираження мононорм становили найраціональніші варіанти поводження людей у соціально значущих ситуаціях, які склались стихійно і в результаті багаторазового повторення увійшли у звичку. Звичаї підтримувалися не тільки суспільною думкою, але й авторитетом предків, усілякими табу. Велике значення мали також численні міфи і сказання, що відбивають зразки належного і забороненого поводження. Усі ці норми виражали колективістські начала первісному суспільстві, в якому окрема особистість узагалі не мислилася у відриві від роду.

З поступовим переходом від економіки, що привласнює, до відтворюючої підвищується ефективність індивідуальної праці, поступово змінюється вся система суспільних відносин, становище людини в суспільстві. Безроздільна залежність особистості від суспільства втрачає колишнє значення. Їй на зміну приходять відносини взаємної залежності членів суспільства, в яких дуже важливий компроміс. Розвиваються товарообмінні відносини, в яких має бути забезпечений еквівалентний обмін. Зіткнення при цьому різних (іноді протилежних) інтересів викликає необхідність їхнього узгодження. Забезпечення компромісу інтересів можливе через наділення сторін взаємопов'язаними правами й обов'язками, що набувають загальнообов'язкового характеру. У класовому суспільстві звичаї вже не в змозі забезпечити порядок і стабільність у суспільстві й регулювати економіку через те, що вони були недостатньо забезпечені. Спочатку правителі ранніх держав продовжували забезпечення цих звичаїв, формально закріплюючи їх в письмових джерелах звичаєвого права, але поступово їх зміст переорієнтувався на інтереси панівного класу. У міру посилення публічної влади і відокремлення державного апарату від суспільства основна маса населення усувається від формування змісту правових розпоряджень. Це стає прерогативою осіб, що здійснюють управління суспільством. На відміну від звичаїв, правові норми фіксуються в письмовій формі, закріплюють чітко визначені дозволи, зобов'язання, обмеження і заборони. Змінюється порядок забезпечення їхньої дії: якщо раніше контроль за їх виконанням покладався на суспільство в цілому, то зараз це покладається на відповідні органи держави. Суперечки вирішує спеціалізований орган - суд. У цілому ж виникнення права - явище позитивне, адже саме право було і є найбільш ефективним регулятором суспільних відносин, засобом розв'язання соціальних конфліктів і протиріч. Отже, виникнення права об'єктивно обумовлене становленням класового суспільства, необхідністю регулювання відтворюючого господарства через наділення суб'єктів права ми та обов'язками.

З розвитком суспільства поступово усвідомлювалася важливість успішного управління, керівництва, відбувалася його спеціалізація, а та обставина, що особи, які здійснюють управління, накопичують відповідний досвід, приводила до довічного виконання громадських обов'язків. Чимале значення в закріпленні таких порядків мала і релігія. У ранньокласовій державі відбувається подальше виокремлення знаті, присвоєння громадських посад через передачу цих посад від батьків до дітей і головним чином на цій основі збагачення певних суспільних груп.

Виникнення юридичного права пов'язане з утворенням держави як форми організації суспільства, механізму забезпечення його сталого існування і розвитку. Як виникнення держави пов'язане з утворенням класів, тобто поділом членів суспільства відповідно до наявної власності, а з іншого боку, їх об'єднанням за територією, а не за родовими і племінними зв'язками, так і виникнення юридичного права пов'язане з необхідністю зберігання цілісності суспільства і здійснення державної влади, визначенням сфери незалежності, непідвладності свободи членів суспільства.

Право як особлива система юридичних норм і пов'язаних з ними правових відносин виникає в історії суспільства в силу тих же причин і умов, що й держава.

2. Основні теорії виникнення держави та права

2.1 Теорія виникнення держави

У світі завжди існувало й існує безліч різних теорій, що пояснюють процес виникнення і розвитку держави і права. Це цілком природно і зрозуміло, тому що кожна з них відбиває різні погляди і судження різних груп, шарів, націй, інших соціальних спільнот на даний процес, або - погляди і судження однієї і тієї ж соціальної спільності на різні аспекти даного процесу.

Питання про походження чи виникнення держави можна розглядати з двох позицій. По-перше, як в умовах родового суспільства зародилась держава. По-друге, яким чином останніми століттями і в сучасний період можливі нові державні утворення. Це друге питання практично відомо історії, оскільки збереглися письмові джерела, в яких викладені причини й умови виникнення таких держав.

Більш складніше з виясненням першого питання, оскільки дуже мало збереглося письмових першоджерел про ці факти, а в багатьох випадках вони не збереглись. В зв'язку з цим, а також з інших причин, в науці виникло декілька теорій про історичне походження держави і права: теологічна, патріархальна, договірна, органічна, теорія насильства (підкорення), самовизначення націй і народів, соціально-економічна (марксистська) тощо.

Теологічна теорія (Фома Аквінський) базується на ідеї божественного державотворення з метою реалізації загального блага. Вона обґрунтовує панування духовної влади над світською владою, церкви над державою. Кожній людині пропонується упокоритися перед волею Бога, який встановив державну владу, підкоритися тій влади, що санкціонована церквою. Теологічна теорія пронизана ідеєю вічності і непорушності держави. Звідси випливає твердження про необхідність збереження в незмінному виді всіх існуючих у суспільстві державно-правових інститутів. У теологічній теорії важко знайти елементи, прийнятні для сучасного світського трактування походження держави. Її раціональним зерном можна вважати ідею про твердження порядку, як загального блага в державі. Правда, такий порядок, відповідно до цієї теорії, створюється за допомогою божественної сили, що виключає активність особистості [7, 7].

Патріархальна теорія (Аристотель, Р. Філмер, Н.К. Михайлівський, М.Н. Покровський). Відповідно до цієї теорії держава відбулася з патріархальної родини, в результаті її розростання: родина - сукупність родин (селище) - сукупність селищ (держава). Аристотель називав людину політичною твариною, яка вступає у відносини з людьми з метою виживання. Звідси відбувається утворення родин. Розвиток цих родин у результаті розмноження приводить до утворення селищ, їхні об'єднання створюють державу. Таким чином, держава з'являється як результат сімейних взаємин, а влада монарха трактується як продовження влади батька (патріарха) у родині, що носить ”батьківський" характер. У наш час ця теорія не може бути сприйнята, однак її деякі елементи, насамперед роль родини в становленні державності, повинні враховуватися.

Договірна (природно-правова) теорія (Г. Гроций, Б. Спиноза, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж. - Ж. Руссо, Я. Козельский, М. Радищев, І. Кант). Дана теорія ґрунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору), як акта розумної волі людей. Об'єднання людей у єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості, волі і порядку. В основу теорії природного права покладена теза про те, що державі передував природний стан людей. Воно представлялося авторам теорії неоднозначно. Гоббс вважав, що в природному стані відбувається ”війна всіх проти всіх” [10, 62]. Руссо, навпаки, малював райдужну картину волі і рівності. Однак усі вони розглядали державу, як продукт людської діяльності і прагнення людей до виживання. Домовившись про державотворення, люди або передають правителю частину своїх природжених прав, щоб потім одержати їх з його рук (один варіант трактування походження держави), або домовляються про збереження своїх природних прав (інший варіант). У будь-якому випадку передбачається забезпечення прав і свобод особи в рамках держави.

Зрозуміло, об'єктивні причини виникнення держави не можна пояснити тільки договором. Їх значно більше. Разом з тим договір відіграє значну роль у створенні ряду держав, у практиці їхнього державного будівництва. Так, Конституцією США закріплений договір між народами, що знаходяться в складі держави, і визначенні його мети: твердження правосуддя, охорона внутрішнього спокою, організація спільної оборони, сприяння загальному добробуту.

Своєрідну теорію походження держави і права створив найбільший представник німецької класичної філософії Гегель. Він стверджував, в основі всіх явищ природи і суспільства, а, отже, держави і права, лежить абсолютний духовний й розумний початок - ”абсолютна ідея”. На думку Гегеля, воля держави є щось об'єктивне, саме по собі розумний початок, незалежне у своїй підставі від визнання волі окремих осіб. Будучи об'єктивним ідеалістом, Гегель виводив державу і право з абсолютної ідеї, з вимог розуму. Він заперечував тезу прихильників договірної теорії про те, що держава створена людьми для забезпечення й охорони свободи особи і власності.

На думку Гегеля, ”держава не страхова установа, вона не служить окремим особам і не може бути їх утвором. Держава є вища форма реалізації моральності" [6, 46-47]. Вона не служить нічим інтересам, а є абсолютною самоціллю. Інакше кажучи, держава не служить, а панує, вона не засіб, а ціль, ціль у собі, вища з усіх цілей. Держава має вище право у відношенні особистості, а вищий обов'язок останньої - бути гідним членом держави. Гегель відкидає народний суверенітет як підставу держави та ідею демократії, яка випливає з його. Верховна влада, на думку Гегеля, не може виражати інтереси народу, тому що народ не тільки не знає, чого хоче ”розумна воля”, але не знає навіть того, чого хоче він сам. У його навчанні держава зображується як утілення вищих моральних цінностей, він створює справжній культ держави, підкоряючи йому людину цілком.

Органічна теорія, яку розробив Г. Спенсер, ототожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. Представлення про державу як про своєрідну подобу людському організму сформульовані ще давньогрецькими мислителями. Герберт Спенсер у XIX ст. розвив цю думку, заявивши, що держава - це суспільний організм, що складається з окремих людей, подібно тому, як живий організм складається з кліток. Відповідно до його теорії, держава, як і всяке живе тіло, базується на диференціації і спеціалізації. Диференціація означає, що держава спочатку виникає як найпростіша політична реальність і в процесі свого становлення ускладнюється, розростається. Цей процес завершується загибеллю держави в результаті її старіння. Спеціалізація припускає, що формування держави супроводжується об'єднанням індивідів у групи-органи, кожна з який здійснює визначену, тільки їй властиву функцію. У результаті складається система органів держави. І все це відбувається як в живому організмі, частині якого спеціалізуються на визначеній функції в системі цілого.

Таке представлення про державу здається, на перший погляд, наївним і ненауковим, однак і тут є раціональне зерно. Воно виражається у визнанні зв'язків законів громадського життя і законів природи розумінні того, що людина стає істотою суспільною, будучи вже біологічно сформованим індивідом з волею і свідомістю. Іншими словами, людина спочатку є утвором природи, потім - членом суспільства, а потім - громадянином держави. Позитивним можна назвати обґрунтування диференціації (розподіл на класи) і інтеграції громадського життя (об'єднання людей у державу) [7, 8].

Психологічна теорія - представниками цієї теорії, що виникла також у ХІХ ст. були Г. Тард, Л.И. Петражицкий і ін. Вони пояснили появу держави проявом властивостей людської психіки: потребою підкорятися, наслідуванням, свідомістю залежності від еліти первісного суспільства, свідомістю справедливості визначених варіантів дії і відносин і т. і. Природно, що соціальні закономірності реалізуються через людське поводження, діяльність. Тому властивості людської психіки впливають на реалізацію цих закономірностей. Але, з одного боку, цей вплив не є вирішальним, а з іншого боку - сама людська психіка формується під впливом відповідних економічних, соціальних і інших зовнішніх умов. Тому саме ці умови і повинні враховуватися в першу чергу. [11, 6].

Теорія насильства (Є. Дюринг, Л. Гумплович, К. Каутский) пояснює виникнення держави, як результат воєн, насильницького підпорядкування одними людьми інших (у Є. Дюринга - частини суспільства іншою частиною, у Л. Гумпловича і К. Каутского - одного племені іншим). Вони заперечують внутрішні соціально-економічні причини походження держави. Усі державно-правові інститути, що існують у суспільстві, виводяться ними з голого насильства. Насильство лежить і в основі виникнення приватної власності. Державна влада, на думку Л. Гумпловича, виникає з фізичної сили, з панування племені, що спочатку фізично переважає над іншим плем'ям, а потім перетворюється в панування класу.

К. Каутский підкреслював, що тільки там, де є насильство, виникає розподіл на класи. Цей розподіл на класи виникає не внаслідок внутрішнього процесу, а в результаті захоплення однією громадою іншої. У підсумку виникає одне об'єднання з двох громад, одна - панує, інша - гнітить.

Тільки теорією насильства не можна пояснити походження держави. Однак ряд ідей, що складають теорію насильства, заслуговують на увагу. Історичний досвід свідчить, що завоювання одних народів іншими було реальним фактом існування державності протягом довгого часу (наприклад, Золота Орда). Елементи насильства супроводжують утворення будь-якої держави (римського, древньогерманського, Київської Русі). Насильство - боротьба між Північчю і рабовласницьким Півднем - зіграло визначену роль в утворенні США [12, 23].

Матеріалістична (класова) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін) базується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили розкол суспільства на класи з протилежними інтересами.К. Маркс писав, що держава є ”орган панування, орган гноблення одного класу іншим”.В.І. Ленін називав державу ”машиною для підтримки панування одного класу над іншим" [8]. У їхньому трактуванні держава забезпечує переважні інтереси економічно пануючого класу за допомогою спеціальних засобів підпорядкування і керування. Якщо Є. Дюринг, Л. Гумплович в основу виникнення держави поклали фактори внутрішнього чи зовнішнього насильства, то К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін керувалися положенням, що держава - не сила, нав'язана ззовні, а результат внутрішнього розвитку суспільства.

Ця теорія має чимало достоїнств. Економічний фактор, покладений у підставу становлення держави, здатний краще пояснити суспільні явища, чим інші фактори - психологічні, біологічні, моральні, етнічні, хоча і вони повинні враховуватися. Класовий підхід дає можливості для аналізу виникнення держави, для визначення сутності держави.

Однак він не є єдиним і пріоритетної для всіх часів і народів. Надмірний акцент на ролі класів і класовій боротьбі у виникненні держави привів прихильників цієї теорії до ряду міфологічних висновків. Держава з'являлася тимчасовим явищем, що виникло разом з виникненням класів. Вважалося, що держава відімре разом з відмиранням класів і установиться суспільство комуністичного самоврядування. Недооцінювався ідеологічний фактор (свідомість), що, поряд з матеріалістичним (буття), відіграє істотну роль.