Особливості діяльності Міністерства Внутрішніх Справ в системі органів виконавчої влади

Таким чином, виконавча влада — влада, що має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї країни є уряд. Назва уряду встановлюється Конституцією і законодавством. Частіше за все уряд має офіційну назву — Ради або Кабінети міністрів. Суб'єктами виконавчої влади в Україні є: органи загальної компетенції — вищі органи у системі органів виконавчої влади; органи спеціальної компетенції — центральні органи державної виконавчої влади; місцеві органи державної виконавчої влади. У своїй сукупності суб'єкти виконавчої влади утворюють єдину систему органів. Саме завдяки такий системі органів відбувається чітке і неухильне виконання законів та інших нормативно-правових актів, безпосереднє керівництво об'єктами управління та розробка і здійснення організаційних заходів, спрямованих на те, щоб забезпечити втілення приписів правових норм у життя.

2. Система, порядок формування і основи діяльності центральних органів виконавчої влади. Міністерство як центральний орган виконавчої влади

За змістом п.12 ст.92 та ч.2 ст.120 Конституції, організація, повноваження і порядок  діяльності центральних органів  виконавчої влади мають визначатися  виключно Конституцією і законами України. Однак, в умовах відсутності відповідної  законодавчої бази ці питання регламентуються  на підзаконному рівні – указами  Президента України. Зокрема, нині система, будова і порядок формування центральних  органів виконавчої влади визначається Конституцією України та Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1572/99 (з  наступними змінами). Згідно з названим Указом, до системи центральних органів  виконавчої влади України входять  міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом [1].

Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних  органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у  визначеній сфері діяльності. Міністерства мають або галузевий (багатогалузевий), або функціональний (міжфункціональний) характер. Між міністерствами розподіляється весь спектр урядової політики, за винятком тих напрямів, реалізація яких віднесена до повноважень окремих органів зі спеціальним статусом. Керівництво міністерством здійснює міністр. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів за поданням державного секретаря міністерства [16, с. 40].

Порядок спрямування і координації  урядом діяльності центральних органів  виконавчої влади через відповідних  міністрів затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 965. Згаданий Порядок  передбачає три основні форми  такого спрямування і координації: погодження з міністром перед  поданням в установленому порядку  на розгляд Президентові України, Кабінетові Міністрів України проектів нормативно-правових актів, розроблених центральним  органом виконавчої влади; проведення аналізу щорічного звіту центрального органу виконавчої влади про результати його діяльності в межах, визначених наказом, та у разі потреби внесення міністром до Кабінету Міністрів  України пропозицій щодо удосконалення  роботи цього органу; участь посадових  осіб центрального органу виконавчої влади у засіданнях колегії міністерства, нарадах та інших заходах, що проводяться  міністерством [28, с. 61].

Спрямування і координація діяльності інших центральних органів виконавчої влади реалізується міністром шляхом визначення у спеціальному  директивному наказі стратегії діяльності та основних завдань цих органів, що випливають з Програми діяльності Кабінету Міністрів  України, та одержання від них  щорічних звітів щодо результатів їх діяльності в межах, визначених спеціальним  директивним наказом міністра.

Не допускається прийняття актів  Кабінету Міністрів України та утворених  ним органів, внесення проектів законів  та актів Президента України з  таких питань без погодження з  відповідним міністром. Міністр  на виконання вимог законодавства  в межах наданих повноважень  визначає політичні пріоритети та стратегічні  напрями роботи міністерства та шляхи  досягнення поставлених цілей [3].

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує  і координує Прем’єр-міністр  України або  один із віце-прем’єр-міністрів  чи міністрів. Державні комітети – це органи, які, безпосередньо не формуючи урядову політику, покликані сприяти міністерствам та уряду в цілому в реалізації цієї політики шляхом виконання функцій державного управління, як правило, міжгалузевого чи міжсекторного характеру. Державні комітети створюються для керівництва окремими галузями економіки та соціального розвитку або ж здійснення певної міжгалузевої діяльності чи вирішення окремих функціональних завдань. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова, який не входить до складу Кабінету Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади  зі спеціальним статусом має визначені  Конституцією та законодавством України  особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний  порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади  зі спеціальним статусом очолює його голова. До таких органів належать Антимонопольний комітет, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Державний департамент  з питань виконання покарань, Фонд державного майна, Служба безпеки, Головне  управління державної служби та інші [23, с.25].

Центральні органи виконавчої влади  утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Президентом України  за поданням Прем’єр-міністра України. Центральні органи виконавчої влади діють на підставі положень, які затверджує Президент України. Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України затверджене Указом Президента України від 12 березня 1996 р. № 179/96. Кожен із центральних органів виконавчої влади є єдиноначальним, тобто його владні повноваження здійснюються одноосібно його керівником, який персонально відповідає за результати своєї роботи перед Президентом і Кабінетом Міністрів України. Статус керівників центральних органів виконавчої влади та їх заступників встановлюється положеннями про ці органи. При цьому прирівняння будь-яких посад в органах виконавчої влади за статусом до членів Кабінету Міністрів України не допускається. Керівника центрального органу виконавчої влади та його заступників (якщо такі передбачені) призначає на посаду і звільняє з посади Президент України за поданням Прем’єр-міністра України [15].

Міністерство як центральний орган  виконавчої влади. Міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Президентом України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України.

Основними завданнями міністерства як органу, що забезпечує формування та реалізує державну  політику в одній чи декількох сферах, є:

• забезпечення нормативно-правового регулювання;
• визначення пріоритетних напрямів розвитку;
• інформування та надання роз'яснень щодо здійснення державної політики;
• узагальнення практики застосування законодавства, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення та внесення в установленому порядку проектів законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України;
• здійснення інших завдань, визначених законами України та покладених на нього актами Президента України.

Керівництво міністерством здійснює міністр. Міністр як член Кабінету Міністрів  України особисто відповідає за розробку і впровадження Програми Кабінету Міністрів  України з відповідних питань, реалізацію державної політики у  визначеній сфері державного управління [27, с. 53].

Міністра та його заступників призначає  на посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України. Повноваження міністра та його заступників на цих  посадах припиняє Президент України. Міністр може мати не більше одного першого заступника і трьох заступників. Це правило не поширюється на Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України.

 Фінансування видатків на  забезпечення діяльності міністерств  здійснюється за рахунок коштів Держбюджету. Гранична чисельність міністерства затверджується Кабінетом Міністрів України.

 Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції). Ці органи утворюються і діють у складі відповідного міністерства. Урядові органи державного управління здійснюють: управління окремими підгалузями або сферами діяльності; контрольно-наглядові функції; регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних і юридичних осіб.[27, с. 61]

Керівники міністерств які входять до складу Кабінету Міністрів України (рис. 1.2).

Рис. 1.2 – Структура Кабінету Міністрів  України

Пояснимо схему: Кабінет Міністрів  умовно можна поділити на два рівні  – рівень спеціальної компетенції (міністри) та рівень загальної компетенції (Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, три віце-прем’єр-міністри України). Тобто, в уряді, як колегіальному органі, при формуванні політики ключову роль мають відігравати такі керівники: Прем’єр-міністр, як керівник вищого органу виконавчої влади та міністри, які є керівниками галузевих органів виконавчої влади.

Принциповою відмінністю запропонованого  нами розуміння місця міністрів  у керівному секторі виконавчої влади є те, що міністр вже не виступає суто керівником міністерства (міністерством, як нами вже зазначалось, має керувати державний службовець), він має керувати галуззю, тобто  виступати як керівник галузевого органу виконавчої влади, який включає в  себе і саме міністерство, й інші органи, які скеровуються відповідним міністром (державні комітети, представництва міністерства на місцях тощо) [14, с. 32].

Отже, до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України.

Міністерство є головним (провідним) органом в системі центральних  органів виконавчої влади у забезпеченні реалізації державної політики у  визначеній сфері діяльності. Керівництво  міністерством здійснює міністр.

Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики. Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.

1.3 Історія  виникнення Міністерства Внутрішніх  Справ (МВС) України

Після прийняття 24 серпня 1991 р. Верховною  Радою України Акта проголошення незалежності України у життєдіяльності  української міліції розпочинається новий етап – у якості міліції суверенної держави.

Проголосивши незалежність, Україна  фактично успадкувала правоохоронні  органи, які існували в УРСР. Міністерство внутрішніх справ України, у свою чергу, також успадкувало органи міліції УРСР. Звичайно, що нормативно-правові  акти, якими регулювалась їх організація  та діяльність, вимагали суттєвих змін.

Саме тому терміново було розроблено і прийнято цілу низку нових документів та внесено зміни і доповнення до вже існуючих [31].

Так, вже 26 серпня 1991 р. був виданий  наказ МВС № 383 «Про перегляд відомчих нормативних актів і створення нормативної бази МВС України», згідно з яким начальникам головних управлінь, управлінь, самостійних відділів міністерства наказувалось переглянути усі відомчі нормативні документи і в установленому порядку відмінити ті з них, що втратили практичне значення або суперечать чинному законодавству України.

Важливе значення для подальшої  розбудови міліції України мали законодавчі акти, прийняті у 1992 році. Так, набули чинності Закони України  «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про міліцію» від 19 червня 1992 р., «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р., «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 р. А 7 жовтня 1992 р. розпорядженням Президента України було затверджено Положення про Міністерство внутрішніх справ України. У цьому ж році було засновано профспілкову організацію атестованих працівників ОВС України.

Основний законодавчий акт, який чітко  окреслив завдання та функції органів  внутрішніх справ, - Закон України "Про  міліцію" - був ухвалений 20 грудня 1990 року. Цю дату можна вважати точкою відліку в історії української  міліції, з якої розпочався процес набуття  органами внутрішніх справ України  рис цивілізованого правоохоронного  відомства. Сучасних обрисів правове  поле діяльності органів внутрішніх справ набуло після ухвалення  Конституції України, отже, історія  української міліції тісно пов'язана з історією нашої держави [31].