Поняття: принципи та функції права

3питання . Принципи права — об'єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрямок його розвитку. 
 
Принципи є підставою права, містяться у його змісті, виступають як орієнтири у формуванні права, відбивають сутність права та основні зв'язки, які реально існують у правовій системі. У принципах зосереджено світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Тому принципи права можна назвати стрижнем правової матерії. 
 
Принципи права слід відрізняти від норм-принципів, тобто принципів, які прямо закріплені у нормах права та являють собою внутрішній зміст цих норм (про норми-принципи див. у § «Види норм права»). 
 
Відмінність принципів права від норм права: 
 
Принципи права  
Норми права  
 
1. Розчиняються в безлічі норм, пронизують усю правову матерію, виводяться із її  
1. З'являються як загальнообов'язкові формально-визначені правила поведінки, пронизані принципами права  
 
2. Є стрижнем усієї системи права, додають праву логічності, послідовності, збалансованості  
2. Є частинками системи права, яка набуває логічності та збалансованості завдяки принципам права  
 
3. Мають вищий рівень абстрагованості від регульованих відносин, звільнені від конкретики та подробиць  
3. Являють собою модель (зразок, мірило, еталон) регульованих суспільних відносин, фіксують типові конкретні соціальні процеси, поведінку людини  
 
4. Виступають як загальне мірило поведінки, не вказуючи права та обов'язки  
4. Виступають як загальне мірило поведінки, вказуючи права та обов'язки  
 
5. Є позитивним зобов'язанням і як таке набувають якостей особливого рівня права, що постає над рівнем норм, визначають їх ціннісну орієнтацію (спрямованість)  
5. Перебувають під принципами, під їх ціннісною орієнтацією при володінні конкретною функціональною спрямованістю (регулятивною та охоронною)  
 
6. Не мають способів регулювання, їх провідним елементом є повинність (те, що повинно бути), яка безпосередньо відображає існуючу в конкретному суспільстві систему цінностей та обґрунтовується нею  
6. Притаманна їм повинність відображує існуючу в суспільстві систему цінностей не безпосередньо, а опосередковано через способи регулювання: дозволяння, обоє 'язки та заборони  
 
7. Виступають відправним началом при вирішенні конкретних юридичних справ, особливо при застосуванні аналогії закону у разі наявності прогалин у законодавстві.  
7. Виступають юридичною основою при вирішенні конкретних справ разом із принципами, у разі їх (норм) відсутності чи неповноти можуть бути заповнені лише принципами права.  
 
Усі принципи права можна поділити на: 
 
загальносоціальні 
 
спеціально-соціальні (юридичні) 
 
Загальносоціальні принципи права: економічні; соціальні; політичні; ідеологічні, морально-духовні та ін. 
 
Спеціально-соціальні (юридичні) принципи права: • Загальні — своєрідна система координат, у рамках якої розвивається національна правова система, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цієї правової системи. Належать до всіх галузей права. 
 
• Галузеві — своєрідна система координат, у рамках якої розвивається певна галузь права, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цієї галузі. 
 
Властиві конкретній галузі права (наприклад, принцип рівності сторін у майнових відносинах — у цивільному праві; рівності держав, поважання державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи держави та ін. — у міжнародному публічному праві). 
 
• Міжгалузеві — своєрідна система координат, у рамках якої розвиваються кілька відповідних галузей права, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цих галузей. Властиві кільком спорідненим галузям права (наприклад, принципи гласності та змагальності сторін судового розгляду — в кримінально-процесуальному та цивільному процесуальному праві; принципи недоторканності власності, свободи економічної діяльності, свободи укладати договір, необхідності конкуренції та заборони монополізації — у підприємницькому та бан-ківському праві). 
 
Принципи права мають історичний характер. Вони є плодом багатовікового розвитку людства, результатом осмислення закономірностей розвитку суспільства в цілому, втілення їхніх демократичної та гуманістичної традицій. 
 
Призначення принципів права: 
 
— здійснювати узагальнене закріплення засад суспільного ладу; 
 
— забезпечувати однотипне формулювання норм права; 
 
— забезпечувати їх вплив на суспільні відносини шляхом правового регулювання та інших видів правового впливу. 
 
Незважаючи на багатоманітність типів (сімей) правових систем світу (романо-германська, англо-американська, змішана, релігійно-традиційна) та різний їх підхід до проблеми принципів права (в одних склалося поняття «загальних принципів права», у інших — ні), усі вони в демократичних суспільствах спираються на загальну основу принципів права. Принципи права згодом набули універсального значення, оформилися в галузі основних прав людини, одержали закріплення на міжнародному рівні. Так, у Договорі про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) загальні принципи, характерні для права держав — членів Співтовариства, розглядаються як складова частина права ЄЕС, а їх порушення — як підстава для скасування в судовому порядку актів Співтовариства. Сьогодн 
принципи права є актуальними насамперед у зв'язку із завданням забезпечення прав людини. 
 
Дати вичерпний перелік загальних принципів права важко, тому що вони не мають достатньої чіткості та стабільності змісту. Одне є безсумнівним — в них втілюються загальнолюдські цінності. 
 
Загальні принципи права: 
 
1. Принцип свободи означає, що право виступає як міра свободи — політичної, економічної, ідеологічної. Принцип свободи реалізується через надання свободи вибору суспільного ладу та форми правління, забезпечення захисту прав людини та задоволення основних потреб її життя, формування органів державної влади шляхом народного волевиявлення, створення умов для утвердження в суспільстві норм гуманістичної моралі, користування різними соціальними послугами держави та приватних осіб та ін. 
 
2. Принцип справедливості означає, що право виступає як міра справедливості, як морально-правова домірність вкладеного та отриманого в усіх сферах життєдіяльності людини та їхнього правового забезпечення. Принцип справедливості містить у собі вимогу відповідності між практичною роллю різних індивідів (соціальних груп) у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між їхніми правами та обов'язками, злочином і покаранням, заслугами людей та їхнім суспільним визнанням. Принцип справедливості є важливим при вирішенні конкретних юридичних справ (приміром, при визначенні міри кримінального покарання). Він конкретизується у принципі рівності. 
 
3. Принцип рівності означає рівність усіх перед законом, рівність прав та обов'язків, незалежно від національної, релігійної та іншої належності, службового та іншого становища, рівну відповідальність перед законом, рівний захист у суді. 
 
Важливими складовими елементами принципу рівності є: — єдність (взаємозв'язок) прав і обов'язків, тому що говорити про реальність будь-якого права можна лише за наявності відповідного йому юридичного обов'язку (приміром, право громадянина на судовий захист реалізується через обов'язок судів здійснювати такий захист); 
 
- взаємна відповідальність держави та особи, тому що вони пов'язані взаємними правами та обов'язками. 
 
4. Принцип гуманізму, тобто людинолюбства, розкриває одну з найважливіших ціннісних характеристик права, домінування у 
 
формуванні та функціонуванні правової системи природних не-відчужуваних прав людини. Це — право на життя, здоров'я, особисту свободу та безпеку, право на охорону своєї честі та репутації, недоторканність особи та ін.; створення всіх умов, необхідних для нормального існування та розвитку особи. 
 
5. Принцип демократизму знаходить свій прояв у тому, що право та законодавство виражають волю народу, волю всіх і кожного, формуються через форми народовладдя: безпосередню та представницьку демократію. 
 
6. Принцип законності виражається у вимогах: 
 
а) якості нормативно-правових актів, несуперечності їх один одному (між ними має бути ієрархічна субординація залежно від юридичної сили); 
 
б) суворого додержання та виконання юридичних норм, правових приписів усіма суб'єктами — громадянами, їх громадськими та некомерційними організаціями, посадовими особами, державними органами. Передбачає також недопустимість зловживання суб'єктивним правом (див. § «Зловживання правом»); 
 
в) невідворотної відповідальності за вину громадян і посадових осіб. 
 
Серед основних принципів права деякі вчені називають правові презумпції та аксіоми (про презумпції див. у § «Презумпції»). 
 
Принципи права слугують загальними орієнтирами у право-творчості та правозастосуванні.

4питання . Функції права — це основні напрями впливу права на свідомість і поведінку суб'єктів суспільних відносин з метою розв'язання конкретних завдань. Основна функція права полягає в тому, що воно є нормативним і загальнообов'язковим засобом врегулювання суспільних відносин, а значить функція є нормативно-регулюючою. Функції права можна класифікувати за різними підставами

За сферою правового  впливу розрізняють такі функції:

• економічна — регулювання економічних відносин;
• політична — регулювання політичних відносин;
• ідеологічна — формування суспільної свідомості шляхом правового визнання або заборони певних ідеологій;
• екологічна — регулювання відносин природокористування;
• культурна-виховна — регулювання відносин у сфері науки, освіти і культури.

За характером впливу на свідомість і поведінку суб'єктів  суспільних відносин:

• нормативно-регулююча — регламентування поведінки суб'єктів суспільних відносин;
• інформаційна — доведення до відома змісту державної волі;
• комунікативна — сприяння організації правовідносин між їх учасниками;
• орієнтаційна — визначення ціннісних критеріїв поведінки;
• виховна — вплив на формування світогляду та правосвідомості;
• захисна — охорона соціальних цінностей від посягань на них.

За характером впливу:

• статична — закріплення і стабілізація існуючих суспільних відносин;
• динамічна — сприяння виникненню і розвитку нових суспільних відносин;
• установча — первинне заснування певних соціальних інститутів;
• інтегративна — системоутворюючий вплив на суспільні відносини;
• охоронна — охорона суспільних відносин від небажаних на них впливів;
• запобіжна — запобігання виникненню небажаних суспільних відносин.

За сферою на яку поширюються  функції права:

• загальноправова;
• міжгалузева;
• галузева;
• правовий інститут;
• норма права.
• . Коротка характеристика основних функцій права  
  У системі функцій права чільне, визначальне місце займає регулятивна функція. Виражається право у формі нормативних або правозастосовних актів, здійснюється в загальних, або конкретних правовідносинах, чи встановлює правовий статус, правосуб'єктність громадян, визначає чи компетенцію державних органів і юридичних осіб - у всіх цих формах виявляється його основне соціальне призначення - регулювати суспільні відносини.  
  Особливості цієї функції полягають, перш за все, у встановленні позитивних правил поведінки, в організації суспільних відносин, в координації соціальних взаємозв'язків.  
  У рамках регулятивної функції виділяють дві підфункції: регулятивну статичну і регулятивну динамічну.  
  Регулятивна статична функція виражається у впливі права на суспільні відносини шляхом їх закріплення в тих чи інших правових інститутах. У цьому полягає одне із завдань (призначень) правового регулювання. Право, перш за все, юридично закріплює, зводить у розряд чітко врегульовані ті суспільні відносини, які являють собою основу нормального, стабільного існування суспільства, відповідають інтересам його більшості або силам, що стоять у влади.  
  Вирішальне значення в проведенні статичної функції належить інститутам права власності, юридична суть яких в тому і полягає, щоб закріпити економічніоснови суспільного устрою. Статична функція чітко висловлена ​​і в ряді інших інститутів (у тому числі в інститутах політичних прав і обов'язків громадян, виборчому, авторське і винахідницькому вдачу).  
  Регулятивна динамічна функція виявляється у впливі права на суспільні відносини шляхом оформлення їх руху (динаміки). Вона втілена, наприклад, в інститутах цивільного, адміністративного, трудового права, опосередковуючи процеси в економіці і інших сферах суспільного життя. 
• Характеристика регулятивної функції права передбачає з'ясування найважливіших шляхів її здійснення, оскільки будь-який з них відіграє істотну роль у всьомупроцесі, що здійснюється правовою системою.  
  Найбільш характерними шляхами (елементами) здійснення регулятивної функції права є:  
  визначення за допомогою норм права праводееспособності правосуб'єктності) громадян;  
  - Закріплення і зміну правового статусу громадян;  
  - Визначення компетенції державних органів, у тому числі і компетенції (повноважень) посадових осіб;  
  - Встановлення правового статусу юридичних осіб;  
  - Визначення (передбачення) юридичних фактів, спрямоване на виникнення, зміни та припинення правовідносин;  
  - Встановлення конкретної правового зв'язку між суб'єктами права (регулятивні правовідносини);  
  визначення оптимального типу правового регулювання общедозволітельного, дозвільного) стосовно до конкретних суспільних відносин.  
  З урахуванням сказаного регулятивну функцію права можна визначити як обумовлене його соціальним призначенням напрям правового впливу, що виражається у встановленні позитивних правил поведінки, надання суб'єктивних прав та покладанні юридичних обов'язків на суб'єктів права.  
  Слід підкреслити і важливість інший власне-юридичної функції права - охоронної.  
  Необхідність в охороні суспільних відносин існувала, і завжди буде існувати. Право, як відомо, існувало не завжди, але з того моменту, як воно з'являється, воно стає одним з найважливіших засобів охорони суспільних відносин. Дане прояв правового впливу є охоронну функцію.  
  Охоронна функція права - це обумовлене соціальним призначенням напрям правового впливу, націлене на охорону загальнозначущих, найбільш важливих економічних, політичних, національних, особистих відносин, витіснення явищ, далеких даному суспільству.  
  Із запропонованого визначення випливає, що право охороняє як загальновизнані, фундаментальні суспільні відносини, так і націлене на витіснення чужих конкретному суспільству відносин. Чому на це слід звернути увагу? Справа в тому, що ряд учених вважає, що головна мета охоронної функції права - це витіснення явищ, чужих суспільству. [6]  
  Викорінення небажаних явищ з життя суспільства це вже вторинний результат дії права, яке спочатку виступає як засіб охорони тих відносин, які в такій охороні потребують. А охороняючи ці відносини, право присікає, забороняє, карає дії, які порушують умови нормального розвитку, що суперечать інтересам суспільства, держави та громадян і тим самим витісняє їх.  
  Не слід розуміти охоронну функцію і так, ніби вона проявляється лише тоді, коли відбувається правопорушення.  
  Основне призначення даної функції полягає, перш за все, в превентивній охорони суспільних відносин, запобігання порушень норм права. Ефективність охоронної функції тим вище, чим більше суб'єктів права підкорилися розпорядженню норм права, виконали вимогу заборони. Сам факт встановлення заборони або санкції чинить серйозний вплив на деяких осіб, спонукає їх утримуватися від вчинення караного вчинку. А це означає, що досягається одна з цілей впливу права - охороняється певне суспільне відношення.  
  Охоронну функцію не слід протиставляти регулятивної в тому сенсі, що одна з них - це негативна (оскільки включає в себе заборони, санкції, відповідальність), а друга позитивна, тому що спрямована на координацію позитивної діяльності суб'єктів права. Обидві ці функції, але кожна по своєму, виконують важливе завдання закріплення та охорони прав особистості, сприяння розвитку і зміцненню суспільних відносин, Специфіка охоронної функції полягає в наступному:  
  По-перше, вона характеризує право як особливий спосіб впливу на поведінку людей, що виражається у впливі на їх волю загрозою санкції, встановленням заборон і реалізацією юридичної відповідальності.  
  По-друге, вона служить інформатором для суб'єктів суспільних відносин про те, які соціальні цінності взяті під охорону за допомогою правових приписів.  
  По-третє, вона є показником політичного і культурного рівня суспільства, гуманних начал в праві.  
  Спосіб охорони дуже часто залежить від громадянської розвиненості суспільства, від його політичної сутності.  
  Характерні риси охоронної функції права простежуються більш чітко, якщо її порівняти з правоохоронною діяльністю держави. Загальне призначення правоохоронної діяльності держави зводиться до того, щоб забезпечити неухильне виконання суб'єктами права вимог закону, тобто забезпечити дотримання режиму законності. Досягається це виявленням правопорушень, їх розслідуванням, притягненням до відповідальності винних, захистом прав громадян.  
  Таким чином, якщо охоронна функція права - це дія самого права, то правоохоронна діяльність держави, по-перше, є матеріальною гарантією дотримання вимог права, оскільки це дії спеціальних органів та установ (МВС, прокуратури, суду) з охорони права, по-друге , ця дія не самого права, а зовнішнього по відношенню до нього чинника - держави.  
  Розглянемо форми реалізації функцій права. [7]  
  Хоча право і володіє певним ступенем саморегуляції, воно в той же час не досягає і не може досягти такого відокремлення, щоб регулювати всі свої процеси самостійно. Звідси, поряд з власним (внутрішнім), воно має зовнішній механізм реалізації, що складається з усіх суб'єктів права (громадян, посадових осіб, громадських об'єднань, державних органів і т. п.).  
  У яких же формах реалізуються функції права? Вище зазначалося, що функція права - це правовий вплив, яке складається з трьох форм: інформаційного, орієнтаційної та правового регулювання. Відповідно до цих формами виділяють три форми реалізації функцій права: інформаційну, орієнтаційну та правове регулювання.  
  Інформаційна форма реалізації функцій права полягає в тому, щоб повідомити адресатам вимоги держави, які стосуються поведінці людей, інакше кажучи, довести до їх відома, які є в суспільстві, схвалюються або допускаються державою можливості, об'єкти, засоби і методи досягнення суспільно корисних цілей і, навпаки, які суперечать інтересам суспільства, держави та громадян.  
  Джерела, з яких громадяни отримують інформацію про зміст норм права, можуть бути самими різними: офіційні джерела, засоби масової інформації, юрисконсульти, адвокати, інші особи юридичної професії, це можуть бути керівники різних рівнів, друзі, знайомі, родичі, популярна юридична література і ряд інших.  
  Правова інформованість має величезне значення, однак на сьогоднішній день її рівень значно відстає від потреб суспільного розвитку і потребує суттєвого підвищення. Особливого значення ця обставина має в періоди інтенсивного оновлення законодавства. Тому громадяни об'єктивно потребують отримання правової інформації про чинне законодавство, про зміни, доповнення, виключення, що вносяться до нього, про н<span class="List_0020Paragraph__Char" style=" fon