Поняття правоохоронного органу та правоохоронної діяльності

Це  стосується і вимог до складання  процесуальних актів іншими суб'єктами правоохорони, а саме прокурора, слідчого, органу дізнання тощо.

Отже, процедурна (процесуальна) ознака правоохоронної діяльності вказує на формальну визначеність такої діяльності та неприпустимість  її порушення.

Третьою суттєвою ознакою правоохоронної діяльності визнають статусну (професійну) ознаку особи, яка є вповноваженим державою суб'єктом такої діяльності. Здійснювати  заходи з охорони права, відновлення  порушеного права, виявлення та розслідування  злочинів, підтримання правопорядку має лише компетентна, фахово підготовлена, процесуальне вповноважена державою посадова особа, яку позбавлено права обіймати будь-яку іншу посаду або займатися іншою діяльністю (крім наукової та творчої) й делегувати свої повноваження іншій особі.

У повноваженнях такої посадової  особи слід розрізняти їхній характер, обсяг і межу. Характер повноважень  у кожного суб'єкта правоохоронної діяльності адекватний предмету його професійних завдань; він передбачає перелік прав і обов'язків посадової  особи щодо виконуваної правоохоронної діяльності. За характером виконуваних  повноважень слід розмежовувати  прокурорські, слідчі, оперативні, дізнавательські, нотаріальні, виконавчі та контрольно-перевірочні правоохоронні дії. Право здійснювати такі дії не може передаватися (делегуватися) іншій посадовій особі. Нотаріус, наприклад, не має права здійснювати прокурорські чи слідчі дії. Для розгляду питання про порушення кримінальної справи перевірочні документи має бути передано органу прокуратури або органу дізнання, які мають розглянути питання по суті й прийняти рішення. Згідно з компетенцією посадові особи видають відповідні акти (накази, постанови, приписи, протести, протоколи).

Сутність  статусної ознаки полягає в тому, що рішення, які приймає вповноважена особа, підлягають переглядові за особливими, визначеними в законі обставинами. В правоохоронній діяльності досить поширено правило преюдиційності, за яким встановлені вповноваженою особою юридичні факти або правовідносини а рrіоrі є істинними, а тому рішення з цього приводу не підлягають переглядові іншими правоохоронними органами. Ці юридичні факти можуть бути переглянуті лише за додержання знову ж таки певних процедурних правил (слідчі документи можуть бути переглянуті лише за мотивованим поданням прокурора або обґрунтованим оскарженням адвоката, а акт перевірки податкового органу може бути оскаржений у судовому порядку тощо).

Обсяг повноважень залежить від посади, яку обіймає особа, її державного (професійного) рангу або спеціального звання. Повноваження керівника органу (служби) завжди ширші, ніж у підлеглої  особи, обсяги виконуваної роботи й  повноважень не завжди пропорційні. Призначення правоохоронної діяльності склалося історично, воно функціонально  визначено межами компетенції правоохоронних органів і посадових осіб. Залежно  від цього розрізняють види компетенції (загальну, територіальну та відомчу). Відповідно до меж своєї компетенції  посадові особи видають відповідні акти, які діють у певній галузі (наприклад, на залізниці, в галузі охорони  природи, в охороні державних  фінансів тощо).

Кадри правоохоронних органів формують переважно  з юристів або осіб, які мають  спеціальну підготовку. На замовлення правоохоронних органів щорічно  до них на роботу направляють значну кількість громадян із вищою юридичною  освітою. Підвищення ефективності правоохоронної діяльності багато в чому залежить від вдосконалення системи виховної і соціальної-психологічної роботи з особовим складом правоохоронних органів.

Таким чином, правоохоронна діяльність - це державна правомірна діяльність, що полягає  у впливі на поведінку людини або  групи людей з боку вповноваженої  державою посадової особи шляхом охорони права, відновлення порушеного права, припинення або розгляду порушення  права, його виявлення або розслідування  з обов'язковим додержанням установлених у законі процедур для цієї діяльності.