Поняття спадщини. Місце і час відкриття спадщини

У першу чергу право на спадкування за законом одержують діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом одержують рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу право на спадкування за законом одержують рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом одержують особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше п’яти років до часу відкриття спадщини.

У п’яту чергу право на спадкування за законом одержують інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі наступного ступеня споріднення усувають від спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. У зазначену чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї. При цьому утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менше п’яти років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним засобом для життя.

Слід мати на увазі, що кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених чинним цивільним законодавством. Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченою угодою заінтересованих спадкоємців, укладеною після відкриття спадщини. Крім того, за рішенням суду особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка закликає до спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі — з іншого, прирівнюються до родичів за походженням.

Цивільний кодекс України встановлює право на обов’язкову частку в спадщині. Зокрема, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

Порядок укладання та посвідчення заповіту регламентується чинним законодавством. Заповітом  є  особисте  розпорядження  фізичної  особи  на випадок своєї смерті.

Право на заповіт має  фізична  особа  з  повною  цивільною дієздатністю.Право на заповіт здійснюється особисто.  Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповідач може призначити  своїми  спадкоємцями  одну  або кілька  фізичних  осіб,  незалежно  від  наявності  у нього з цими особами сімейних,  родинних  відносин,  а  також  інших  учасників цивільних відносин.

Заповідач  може  без  зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.  
Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у  спадщині.      

Заповідач при складанні заповіту має право охопити заповітом права та  обов'язки,  
які  йому належать на момент складення заповіту,  а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт  щодо  усієї  спадщини або її частини.Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише  
свої права,  до спадкоємців,  яких він  призначив,  переходить  та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав.

Заповідач  має  право  зробити  у  заповіті  заповідальний відказ. Відказоодержувачами  можуть  бути  особи,  які входять,  а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом.  
Предметом  заповідального  відказу  може  бути   передання відказоодержувачеві  у  власність  або  за  іншим  речовим  правом майнового права або речі,  що входить або  не  входить  до  складу спадщини. На  спадкоємця,  до  якого  переходить  житловий  будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно,  заповідач має  право покласти  обов'язок  надати  іншій  особі право користування ними. Право користування житловим будинком,  квартирою або іншим рухомим  
або  нерухомим  майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника. Право користування житловим  будинком,  квартирою  або  іншим рухомим або нерухомим майном,  одержане за заповідальним відказом, є таким,  що не відчужується,  не передається та не переходить  до спадкоємців відказоодержувача.

Спадкоємець,  на якого заповідачем покладено заповідальний відказ,  зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна,  яке  перейшло  до  нього,  з  вирахуванням  частки  боргів спадкодавця, що припадають на це майно. Заповідальний  відказ  втрачає  чинність  у  разі   смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини.

Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі, де зазначаються місце і час його укладення. Заповіт повинен бути власноручно підписаним і нотаріально посвідченим. Якщо спадкодавець у зв’язку з фізичними недоліками не може власноручно підписати заповіт, то за його дорученням заповіт може бути підписано іншою особою, при цьому робиться помітка про причини, через які громадянин не зміг сам зробити підпис. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої він зроблений. Заповіт повинен бути укладений так, щоб розпорядження спадкодавця не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини.

Крім того, згідно з чинним цивільним законодавством важливе місце у вирішенні питань щодо спадкування майна належить спадковому договору, відповідно до якого сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача), взамін чого стає власником майна відчужувача у разі його смерті. Сторонами у спадковому договорі є відчужувач (подружжя, один з подружжя або інша особа) та набувач — фізична або юридична особа.

Зазначений вид договору має складатися у письмовій формі та посвідчуватися нотаріусом. Набувач у спадковому договорі може бути зобов’язаний до вчинення будь-яких дій майнового чи немайнового характеру як до відкриття, так і після відкриття спадщини.

На майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження. У зв’язку з цим заповіт, який відчужувач склав щодо майна, зазначеного у спадковому договорі, є повністю або частково недійсним. Відчужувач має право призначити особу, яка здійснюватиме контроль за виконанням спадкового договору після його смерті, а у разі її відсутності — контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини.

Спадковий договір може бути розірвано судом: 1) на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень; 2) на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.

Після відкриття спадщини державна нотаріальна контора за місцем її відкриття або за місцем знаходження спадкового майна, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, — відповідні органи місцевого самоврядування вживає заходів з охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах держави, спадкоємців, вiдказоодержувачiв або кредиторів.

Спадкоємцям, які прийняли належну їм за заповітом чи законом спадщину, державна нотаріальна контора за місцем відкриття спадщини оформлює свідоцтво про право на спадщину, яке видає спадкоємцям після закінчення шестимісячного терміну від дня відкриття спадщини.