Правові відносини: поняття, ознаки, елементи, види

    2. Є ідеологічними відносинами —результатом свідомої діяльності (поведінки) людей. Правовідносини не можуть виникати, не проходячи через свідомість людей: норми права не можуть вплинути на людину, її поведінку, доки зміст правових норм не усвідомиться людьми, не стане їх правосвідомістю.

    3. Є вольовими відносинами, які проявляються в двох аспектах:

 а) у втіленні в них  волі (інтересу) держави, оскільки правовідносини  виникають на підставі правових норм;

 б) у втіленні в них  волі (інтересу) учасників правовідносин  — вони зв'язані предметом інтересу, досягненням його результату.

 Правда, правовідносини  можуть виникати і припинятися  поза волею (інтересом) їх учасників (наприклад, потерплий від злочину  всупереч свому бажанню залучається у кримінально-процесуальні правовідносини зі злочинцем і судом).

 Однак реалізація правовідносин  можлива лише на підставі виявлення волі (інтересу) їх учасників. При цьому є правовідносини, для виникнення яких необхідне волевиявлення всіх їх учасників (договір купівлі-продажу), а є правовідносини, для виникнення яких досить волевиявлення лише одного з учасників (проведення обшуку).

    4. Виникають, припиняються або змінюються, як правило, на основі норм права у разі настання передбачених правовою нормою фактів. Правовідносини виступають як спосіб реалізації норм права, або, інакше, норми права втілюються в правовідносинах, відбувається їх індивідуалізація стосовно суб'єктів і реальних ситуацій. У нормах права вже закладені правовідносини, але в абстрактній формі (докладніше див. § «Передумови виникнення правовідносин. Взаємозв'язок норми права і правовідносин»).

 Проте не можна вважати, що наявність правових норм  автоматично призводить до виникнення  правовідносин. Можливий і такий  варіант, коли правові норми реалізуються, але правовідносин немає. Правда, таке трапляється вкрай рідко, наприклад, виникнення правовідносин у разі вирішення справи на підставі аналогії права.

     5. Мають, як правило, двосторонній характер і є особливою формою взаємного зв'язку між конкретними суб'єктами через їх права, обов'язки, повноваження і відповідальність, які закріплені в правових нормах. Одна сторона має точно визначені суб'єктивні юридичні права (правомочна сторона), на іншу покладені відповідні суб'єктивні юридичні обов'язки (зобов'язана сторона). Повноваження -- прерогатива державних органів і посадових осіб. Юридична відповідальність — елемент вторинного характеру, який реалізується в результаті вчиненого правопорушення. Основний зміст правовідносин — суб'єктивне юридичне право і суб'єктивний юридичний обов'язок.

 Не може бути правовідносин, заснованих лише на правах або лише на обов'язках. Правам однієї сторони відповідають обов'язки іншої. Наприклад, одна сторона — кредитор — має право на одержання боргу, а інша — боржник — обов'язок повернути борг. У деяких правовідносинах кожна сторона має і права, і обов'язки (фізичні особи), правомочності і відповідальність (посадові особи).

 Ступінь конкретизації  сторін може бути різним: а) точно визначена зобов'язана сторона; б) точно визначена лише правомочна сторона, а коло зобов'язаних осіб не визначено; в) точно визначені обидві сторони.

6. Охороняються державою, забезпечуються заходами державного впливу. У більшості випадків суб'єктивні права і юридичні обов'язки здійснюються без застосування примусових заходів. У разі потреби зацікавлена сторона може звернутися до компетентного державного органу, який виносить рішення (акт застосування права) з чітким визначенням прав і обов'язків сторін. Можливість державного примусу створює режим соціальної захищеності, безпеки, законності

      7. Правові відносини виникають виключно на основі норм права. Немає відповідної                                             норми — немає і правових відносин.

      8. Правові відносини мають вольовий характер, тобто для його виникнення необхідна воля (бажання) як мінімум одного з учасників. Люди вступають у правові відносини з певною метою — наприклад, отримати спадок, взяти участь у виборах, придбати товар.

За функціями права:

• регулятивні — виникають із фактів правомірного поводження суб'єкта;
• охоронні — виникають із фактів неправомірного поводження суб'єкта.

За характером обов'язку:

• активного типу — обов'язок зробити певні дії на користь іншої сторони;
• пасивного типу — обов'язок утриматися від небажаних для іншої сторони дій.

За ступенем визначеності суб'єктів:

• абсолютні — визначена тільки одна сторона — носій суб'єктивного права, а всі інші зобов'язані утримуватися від порушення його законних прав та інтересів (відносини власності;
• відносини з реалізації політичних свобод — свободи слова, зборів;
• відносини авторства тощо);
• відносні — точно визначені права й обов'язки всіх учасників, як наділених правом, так і правозобов'язаних (покупець і продавець, юрист і клієнт, викладач і студент).

За галузями права:

• конституційно-правові;
• адміністративно-правові;
• цивільно-правові; трудові;
• сімейні
• тощо.

Із субординації у правовому регулюванні:

• матеріально-правові — виникають на основі норм матеріального права (адміністративно-правові, кримінально-правові тощо);
• процесуально-правові — виникають на основі норм процесуального права й похідні від норм матеріального права (адміністративно-процесуальні, цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні тощо);
• процесуально-регулятивні (процес укладання договору);
• процесуально-охороні — типові правовідносини, пов'язані з реалізацією юридичної відповідальності.

За суб'єктами:

• між суб'єктами федерації (у федеративній державі);
• між громадянами держави;
• між громадянином і державою;
• між юридичною особою — суб'єктом приватного права — і державним органом;
• між державними органами;
• між державним органом і службовими особами, які зобов'язані виконувати розпорядження керівника цієї інстанції.

За кількістю суб'єктів:

• прості — не розділені на складові частини;
• складні — містять у собі систему самостійних правовідносин.

За розподілом прав і обов'язків між суб'єктами:

• одностороні — кожна зі сторін має або права, або обов'язки (договір дарування, договір позики);
• двосторонні — кожна зі сторін має як права, так і обов'язки (договір купівлі-продажу).

За волевиявленням сторін:

• договірні — визначається воля як правочинної, так і правозобов'язаної сторони, управлінські — досить виявлення волі тільки правочинної сторони.

За терміном дії:

• короткострокові;
• довгострокові.

Також можна сказати що в суспільстві існує дві групи правовідносин:

 

1) ті, які офіційно визнані  державою, відображені і закріплені  в нормативно-правових актах;

 

2) ті правовідносини, які  офіційно державою не визнані, але в силу звичаїв, традицій, культури фактично існують в житті.

 

 Для перших держава  встановлює моделі норм, які викладені  в законодавчих актах, бере їх  під свій захист і т.п.

 

 Другі — існують  самостійно в житті, якщо держава  їх прямо не забороняє. Правовідносини відрізняються від інших соціальних відносин наступними ознаками:

 Вони виникають на  підставі норм права.

 Сторони правовідносин  завжди наділені суб'єктивними правами і відповідними юридичними обов'язками. Зміст правовідносин формується внаслідок волевиявлення його учасників, дії юридичних норм, а також відповідно до рішень правозастосовчих органів.

Слід мати на увазі, що для виникнення і здійснення правовідносин зовсім не обов'язкова одночасна наявність всіх перелічених підстав. Як правило, правове регулювання виникає без втручання тих, хто застосовує право. При відсутності нормативно-правової підстави правові відносини створюються за умов існуючих прогалин у законодавстві. Учасники правовідносин можуть самостійно визначати зміст взаємних прав і обов'язків, якщо їх відносини регламентуються диспозитивними нормами.

 

 Правовідносини відображають  правовий зв'язок. Це означає, що в будь-яких правовідносинах беруть участь дві і більше сторін: уповноважена і зобов'язана. Наприклад, згідно з договором позики (ст. 374 ЦК України) уповноваженою стороною є позикодавець, зобов'язаною - позичальник. Правда, тут необхідно зробити застереження: частина правовідносин має більш складну структуру за умови, коли кожна сторона має права і обов'язки.

Вольові відносини між суб'єктами виникають за їх волевиявленням.

 Правові відносини  — суть таких суспільних відносин, за яких

 здійснення суб'єктивних  прав і виконання обов'язків  забезпечуються

 можливістю державного  примусу. В більшості випадків здійснення

 суб'єктивного права  і виконання обов'язків мають  місце без застосування заходів державного примусу. Якщо в цьому ви никає необхідність,

 то зацікавлена сторона  звертається в компетентний державний  орган,

 який, розглянувши юридичну  справу, виносить владне рішення (акт

 застосування права), де точно визначаються суб'єктивні права й обов'язки сторін.

 Правовідносини здійснюються  свідомо і цілеспрямовано.

 Правові відносини  виступають у вигляді конкретного  суспільного зв'язку, причому ступінь  конкретизації може бути різною.

Мінімально конкретизуються правовідносини, які врегульовані безпосередньо законом. Типовий приклад— конституційні права і свободи. Власне, кожний громадянин сам визначає, в якій мірі він буде використовувати можливості, що надані йому відповідно до Конституції.

 

 Середній ступінь конкретизації  спостерігається, коли індивідуалізований  не лише суб'єкт, а й об'єкт правовідносин. Наприклад, у правовідносинах власності визначені власник і річ — об'єкт власності.

 

 Максимальний ступінь  конкретизації наявний у тих випадках, коли точно відомо, які власне дії повинні здійснюватися зобов'язаною стороною в інтересах уповноваженого. Тут індивідуально встановлюється об'єкт, дві сторони і зміст правового зв'язку між ними, Наприклад, за договором підряду (ст. 332 ЦК України) одна сторона (підрядник) зобов'язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти й сплатити вартість виконаної роботи.

Правовідносини, як правило, на базі якого вони виникають, охороняються державою.  Інші відносини такого захисту не мають.  Хоча, далеко не у всіх правових відносинах держава зацікавлена і здавалося, не повинна їх захищати, але інтерес держави стоїть в тому, щоб ці соціальні явища правильно рішалися, винні несли покараня,тому вона вона держе в полі свого бачення, забезпечуючи увагу виникаючих по цьому поводу юридичних форм і процедур, право громадян.  Охорона злочинності і правопорядку визначає і охорону правових відносин і робить правовий порядок як наслідок законності.

Правові відносини явяються особою різновидністю суспільних відносин.  Це означає, що вони являють собою різнобічні зв’язки, які виникають між людьми і організаційними формами взаємодії соціальних груп, класів в процесі їх економічного, соціального, політичного, духовного життя і діяльності.  Їх основу складає закономірність розвитку суспільства.

 

 

2. СКЛАДОВІ  ЕЛЕМЕНТИ  ПРАВОВИХ ВІДНОСИН.

 Суб'єктивні права є компонентом правової системи, оскільки вони закріплюють свободу, ініціативу і самостійність осіб — суб'єктів права. Суб'єкт згідно із своїм правом може розпоряджатись ним самостійно на свій розсуд, відповідно до своїх потреб і інтересів.

Елементи правових відносин складають визначені зв’язки, сукупність права і обов’язків суб’єктів.  Вона різнобічна і визначена, як характером так і ціллю задля якої держава приймає це врегулювання, якщо в суспільних відносинах дії особи взаємно пов’язані і держава намагається ці відносини закріпити, то вона наділяє сторони взаємними правами  обов’язками.  Якщо не відносини такого роду, то держава намагається зруйнувати негативний зв’язок, зупинити дані відносини. В цьому разі держава встановлює  заборону на таку діяльність, притягуючи до такої відповідальності або обидві сторони даних відносин.

Під елементами правових відносин розуміють сукупність складаючих його елементів і способів їх взаємодії.  До елементів правових відносин відносять:

1.  суб’єктів правових відносин;

2.  об’єктів правових відносин;

1. Суб’єкти  правових відносин - це учасники правових відносин, що мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

Ними є особи, серед яких розрізняють фізичні і юридичні особи.

Фізичні особи є суб'єктами правовідносин тому, що закон визначає за ними здатність мати суб'єктивні цивільні права й обов'язки. «Поняття «особи» — родове, тобто охоплює всіх суб'єктів, як індивідуальних, так і колективних».

Людина — суб'єкт безлічі прав і обов'язків, в тому числі, цивільних. Однак нове цивільне законодавство дає поняття фізичної особи, що є більш широким поняттям і містить в собі поряд з поняттям «громадянин» також поняття «іноземні громадяни» і «особи без громадянства».