8
Розділ 2 Республіканська форма правління
2.1.Президенська республіка
Республіка –
це така форма правління, за
якої всі вищі органи державної
влади або обираються, або формуються
загальнонаціональною представницькою
установою. Республіканська форма
правління була відома як рабовласницька,
так і феодальній державі, однак
найбільшого поширення вона зазнала
за сучасних умов. Республіка
як форма правління є найзручнішою
і досконалою формою здійснення
державної влади. Практика державного
будівництва в зарубіжних країнах
знає два основних види республіканської
форми правління – президентську
та парламентарну.⁶
Президентська
республіка. Історично республіканська
форма правління в зарубіжних
країнах виникла, насамперед, у
вигляді президентської республіки.
Теоретично президентська
республіка будується за принципом
жорсткого поділу влади. У конституціях
відповідних країн існує чітке
розмежування компетенції між
вищими органамі законодавчої, виконавчої
та судової влади. Вищі органи
влади не тільки структурно
відокремлені, а й мають значну
самостійнйсть щодо один одного.
Такий вид республіки
характеризується, насамперед, тим
щас в руках президента поєднані
повноваження глави держави і
глави уряду. Існує і формаьна
відміна ознака президентської
республіки – відсутність посади
прем’єр-міністра. Глава держави обирається
загальним прямим або непрямим голосуванням.
Уряд призначається президентом г не несе
відповідальності перед парламентом.
Президент не має права розпуску парламенту.
У перше ця
форма праління була встановлена
в США відповідно до Констітуції
1787р. У подальшому північноамериканська
форма правління була зразком
для багатьох країн, але найбільшого
поширення вона дістала у державах
Латинської Америки (Бразилії, Гаїті,
Гватемалі, Гондурасі, Домініканській
Республіці, Колумбії, Мексиці, Парагваї,
Еквадорі та ін..).
___________________________________
⁶Сухонос В.Вибори глави держави
в умовах республіки: унікальні особливості
// Вісник Центральної виборчої комісії.-2009.-№1.-С.69-7
9
Система вищих
органів США базується на Принципі
«стримувань і противаг», згідно
з яким президент, Конгрес і
Верховний Суд наділяються такими
повноваженнями, які дозволяють
їм впливати один на одного.
У президентській
республіці президент, як уже
згадумавалося, і глава уряду
поєднані в одній особі. Він
сам добирає членів уряду і
звільняє їх з посади. Члени
уряду не утворюють єдиного
колегіального органу, не несуть
солідарної відповідальності і
діють, власне, індивідуально, здійснюючи
вказівки глави держави.
Суттєвою ознакою,
що характеризує президентську
республіку, є незалежно становище
президента і парламенту щадо
один одного. Виконавча влада
безроздільно зосереджена в руках
уряду на чолі з президентом,
а законодавча – в руках
загальнонаціонольної представницької
установи: їх влада здійснюється
протягом визначеного терміну
повноважень. Навіть якщо між
ними немає спільної думки
з питань внутрішньої і зновнішньої
політики, вони вимушені діяти
протягом візначеного терміну
повноважень. Навіть якщо між
ними немає спільної думки
з питань внутрішньої і зовнішньох
політики, вони вимушені діяти
протягом усього терміну повноважень.
Як правило, така ситуація не
призводить до будь-яких серйозних
наслідків. Парламент позбавлений
права вимагати відставка уряду,
який своєю чергою, не має права
розпуску парламенту. Ця обставина
позбаляє їх можливості шантажувати
один одного. Отжу, у президентській
республіці за умов дотримання
конституційної законості уряд
функціонує відносно стабільно,
а парламент менш підданий
впливу з боку виконавчої влади.
У той самий час не слід
розглядати ці відносини спрощено.
Так, на практиці
президент, який не має законодавчої
ініціативи, звертається до парламенту
з посланням або доручає своїм
прибічникам внести білль, підготовлений
адміністрацією для розгляду
у Конгресі. Прийнятий палатами
парламенту законопроект передається
на підпис президенту. На цій
стадії прийняття закону. Президент
має право вето. Так згідно
з Конституцією США (ст. 2 розд.
7) президент може у десятиденний
термін повернути Конегресу текст
законопроекту без свого підпису.
До тексту додаються пояснення,
які спонукали главу держави
відхилити направлений йому законопроект.
Якщо ця ситуація скаладається
під час сесії, то Конгрес
більшістю голосів у дві третини
(у кожній палаті) може уникнуті
цієї заборони. Якщо ж законопроект
потрапив до президента в останні
десять
10
днів роботи сесії, він
не повинен повертати його до Конресу,
супроводжуючи відповідним президента,тобто
йдеться про так зване «кишенько
вето»⁷.
Вето – дієва зброя в руках президента.
Практика свідчить, що уникнути «відкладального
вето» складно, а «кишенькового» -практично
неможливо. Відсутність парламетської
відповідальності президента не означає,
що його не можна усунуті з посади і прятягнути
до відповідальності. Дострокове усунення
президента з посади можливе лише у
двох випадках: якщо він визнаний винним
судом імпічменту або подав у відставку.
Імпічмент –
особлива судова процедура, яка
порушається і здійснюється стосовно
осіб, які перебувають на службі
США, у тому числі й Президента
(ст.2 розд.4). Рішення щодо притягнення
глави держави до суду імпічменту
виноситься палатою представників.
Сенат виступає як суд, де
і виноситься виправдувальний
або звинувачувальний вердикто
більшістю голосів у дві третини.
Президент є
главою політичної партії, яка
перемогла на президентських
виборах, керівником уряду США,
у звя’зку з чим займає становище, яке
уможливлює його вплив на громадську думку
і тим самим на курс законодавчої політики
Конгресу США.
Президент наділений
і судовою владою. До повноважень,
наданих йому конституцією, належить
призначення важливих посадових
осіб: федеральних суддів, включаючи
суддів Верховного Суду, що має
бути ствердженим у Сенаті. Друге,
досить вагоме, право, яким наділений
президент, це – право повного
або умовного помилування будь-якої
особи, звинувачуваної у порушенні
федерального закону (за винятком
випадків імпічменту). Право помилування
охоплює право зменшення термінів
ув’язнення і розмірів штрафів.Відповідно
до Конституції президент є федеральною
посадовою особою, яка несе головну відповідальність
за відносини США із зарубіжними державами.
Він призначає послів, посланників і консулів,
кандидатури яких підлягають затверженню
у Сенаті, приймає іноземних послів та
інших офіційних осіб. Разом із Державним
секретарем він провадяться з метою безпосередніх
консультацій між главами держав. Так
президент Томас Вільсон очолював американську
делегацію на судні, а також у Криму,
в Азії ____________________________
⁷Глава держави. Розд. 6 // Конституційне
законодавство зарубіжних країн/ Упоряд.:В.О.Ріяка,
К.О.Закоморна.-К.2007.-М.295.
11
та Африці під чам Другої
світовох війни; президенти Гарры Трумен,Вільсон
очолював американську делегацію на
судні, а також у Криму, в Азії та Африці
під чам Другої світовох війни; президенти
Гарры Трумен, ДуайтЕйзенхауер, Джон Кенеды,
Ліндон Джонсон, Річард Ніксон, Джералд
Форд,
Рональд Рейган, Вілл Клітон
– зустрічаоися з державними діячами
зарубіжних країн з метою обгроворення
питань послаблення міжнародної
напруженості та скорочення гонки озброєнь.
Перше місце у США серед
співпрацівників президента посідає
віце-президент. Проте це не означає,
цо він є його найближчим соратником
і помічником. Іноді цей пост посідає
один із суперників президента в боротьбі
всередині партії за вісення кандидата
на цей пост, що сприяє згуртовоності
партійних лав. У цілому віце-президент
може відігравати активну роль у
виапдку вступу на посаду президента,
якщо сам президент залишив посаду
до закінчення терміну повноважень
Так сталося в США у 1945 р.(Г.
Трумен), 1963 (Л. Джонсон) та 1974 р.(Д Форд).
У багатьох
презинтських республіках Латинської
Америки застосовується система
прямиї виборів президента. Обрання
глави держави прямим голосуванням
часто використовується як доказ
на користь кстановлення сильної
президентської влади, тому що
у цьому разі свій мандат
він одержує «прямо від народу».
Внаслідок цього багато президентських
республік у Латинській Америці
часто називаються «суперпрезидентськими»,тим
самим підкреслюючим їх відміності
від класичної форми привління
у США.
Але історична
практика свідчить про те, що
пост глави держави у таких
країнах частіше заміщався не
шляхом виборів, а в результаті
державних переворотів. За 150 років
незалежного існування латиноамериканських
республік у них відбувалося
535 державних переворотів. Крім
того, прямі вибори президента, незважаючи
на їх зовнішній демократиз, створююьб
інколи певні передумови для
появи авторатарних тендецій
у здійсненні презиндентом своєї
влади. Президент, який вважається
обраним безпосередньо населення,
може не тільки протиставити
себе Конгресу, а й поставити
його іноді у залежне від
себе становище. Цьоме значною
мірою сприяє велике коло прерогатив,
які має президент.
Поєднуючи у
своїх руках фунцції глави
держави і глави уряду, вільного
від парламентської відповідності,
президент, які правило є такоє
головнокомандучим збройним силами
республіки, що у сукупності з
його
12
правом оголошувати в
країні надзвичайне або осадне становище
перетворює
його, власне, на «суддю останньої інстанції,
на верховного арбітра у
державі». Широкі повноваження у сфері
законодавстава, значна у низці країн
залежність судових органів і органів
місцевого управління від глави віконавчої
влади – усе це сприяє ще більше концентрації
влади в руках президента. Часто він очолює
і найвпливовішу партію у державі.
Президент має
право відкривати й закривати
чергові сесії Конгресу, скликати
Конгрес на надзвичайні сесії,
припиняти чергові сесії, коли
палати не доходять загальної
згоди. Крім того, глава держави
наділення широкими законодавчими
повноваженнями. Так президенту
належить виключне право внесення
бюджетних законопроектів, законопроктів
з питань судової системи, державної
служби тощо, а також регулюються
найважливіші сфери соціально-економічного
та політиного життя країни (Конституції
Бразилії 1969 р.).
Право вето
президента у республіках Латинської
Амерки ширше за право вето
президента США, оскільки президента
в цих країнах уповноважені
відхиляти законопроекти як у
цілому, так і в будь-яких їх
частинах. Останнє тобо вибіркове
вето Конституції США не передбачене.
Шляхом одного або навіть двох
повернень законопроекту Конгресу
президент може домогтися внесення
у текст вигідних для нього
змін.
Глава держави
може втручатися і в межі
законодавчої компетенції Конгресу.
Цьому значною міро. Сприяє поширена
практика делегованого законодавства
Контроювати практику президентську
делегованого законодавства складно,
тому що глава держави часто
поступається своїм правом іншим,
нижчим органам виконавчої влади.
У результаті такої субделегації
нормотворчістю займаються члени
уряду, глави міністерст, керівники
різних відомств. Їхня діяльність
навіть формально не підпадає
під контроль Конгресу.
Втілюючи у життя закони,
прийнятті парламентом відповідної
країни, президент повинен забезпечити
«їх точне виконання» (ст. 80, п. 1 Конституції
Мексики 1917 р.) З цією метою він
видає різні атки, які на практиці
не тільки «сприяють» реалізації законів,
а й нерідко змінюють сенс і
значення окреміх положень чинних законів.