Способи і порядок цивільних прав

 

 

 

 

 

 

 

 

Способи і порядок цивільних прав. 
ЗМІСТ

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність дослідження. В Україні триває процес розбудови правової держави. Умовою розбудови є проведення судово-правової реформи, завданнями якої є створення нового законодавства, становлення та функціонування сильної і незалежної судової влади, удосконалення форм судочинства. Протягом останніх років прийнято чимало нормативно-правових актів, у яких головною цінністю в державі оголошено людину, закріплено велику кількість особистих прав і свобод, передбачено механізм та гарантії їх здійснення і захисту.

Суспільні перетворення, які відбуваються в нашій державі, прийняття вищезазначених нормативно-правових актів стали потужним поштовхом для перегляду багатьох, що не відповідають вимогам сьогодення, цивільно-правових інститутів, застарілих теоретичних положень, розробки нових наукових концепцій, спрямованих не тільки на забезпечення належного здійснення проголошених прав, а й діючих на перспективу.

Складовою частиною однієї з проблем, що має актуальне теоретичне і практичне значення, є питання щодо належного здійснення суб’єктивних цивільних прав. Актуальність цієї проблеми визначається як наявністю спірних теоретичних положень, так і недостатністю окремих законодавчих норм, що регулюють відповідні суспільні відносини. Саме тому тема даного дослідження є однією з фундаментальних проблем української цивілістики

Проте, значна кількість питань, пов’язаних з даною проблемою, на сьогодні залишається невирішеною або відповіді на них неоднозначні.

Відсутність єдиного підходу до розуміння чинного цивільного законодавства, що регулює способи і порядок здійснення та захисту суб’єктивних цивільних прав, може сприяти виникненню проблем у сфері їх практичного застосування. Особливо це стосується меж здійснення суб’єктивних цивільних прав та зловживання правом. У свою чергу, це зумовлює необхідність розроблення обґрунтованих науково-практичних рекомендацій з метою забезпечення правильного розуміння та ефективного застосування зазначених вище положень цивільного законодавства.

Також я вважаю за необхідне зазначити, що актуальним є дослідження означеної проблеми комплексно, на стикові матеріального і процесуального права.

У цивілістичному аспекті центральною є проблема способів та процесуальних форм захисту цивільних прав, оскільки її інтерпретація має певне методологічне значення для науки і законотворчої практики та відбиває сутнісні характеристики правового регулювання у цій сфері.

Вивчення способів та процесуальних форм захисту цивільних прав здійснювалось і раніше, однак, як правило, цивілістами або процесуалістами в межах предметів своїх наук. Це певним чином стримувало дослідження фундаментальних проблем захисту суб'єктивних цивільних прав і охоронюваних законом інтересів, яке передбачає вивчення їх у взаємозв'язку з іншими правовими інститутами різних галузей права.

Проблема способів та процесуальних форм захисту цивільних прав є актуальною і тому, що безпосередньо пов’язана з розробленням проектів нових Цивільного та Цивільного процесуального кодексів.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні та розв’язанні комплексу теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із здійсненням суб’єктивних цивільних прав, а також є науковий аналіз проблеми захисту прав та охоронюваних законом інтересів з урахуванням сучасних уявлень про судову владу і форми її здійснення, функцій цивільного права у механізмі правового регулювання; формулювання теоретичних положень та практичних висновків, спрямованих на ефективне забезпечення захисту прав і інтересів громадян у цивільному судочинстві, а також науковий аналіз проблеми захисту прав та охоронюваних законом інтересів з урахуванням сучасних уявлень про судову владу і форми її здійснення, функцій цивільного та цивільного процесуального права у механізмі правового регулювання; формулювання теоретичних положень та практичних висновків, спрямованих на ефективне забезпечення захисту прав і інтересів громадян у цивільному судочинстві.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини з приводу здійснення суб’єктивних цивільних прав, а також інститут захисту цивільних прав і охоронюваних законом інтересів як міждисциплінарний з точки зору юридичної науки.

Предмет дослідження складає цивільне законодавство України, що регулює здійснення суб’єктивних цивільних прав фізичних осіб, практика його застосування, в тому числі судова, а також теоретичні положення цивілістики щодо здійснення суб’єктивних цивільних прав фізичних осіб.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить сукупність методів та прийомів наукового пізнання. Зокрема, при написанні роботи було використано такі методи дослідження як діалектичний, узагальнення, аналіз та синтез, порівняльно-правовий, історико-правовий, формально-логічний, системно-структурний та інші методи

Обираючи тему курсової роботи я виходила з того, що  цей інститут цивільного права в умовах реформування економіки, переходу нашої країни до ринкових відносин, а також з урахуванням положень, закріплених  у новій Конституції України 1996 року, набуває великої значимості і, разом з тим, потребує подальшого дослідження питань, пов’язаних з реалізацією громадянами своїх конституційних прав і свобод та гарантії їх здійснення і захисту з боку держави.

На сучасному етапі розвитку в Україні відбувається вдосконалення правової бази, якою закріплене правове становище громадян та організацій, встановлені гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених Конституцією і іншими законами України.

Однак, навіть закріплені в Конституції та законодавчих актах права і свободи громадян не можуть бути реалізовані доти, доки не буде розроблено відповідного механізму, який би забезпечив можливість їх реалізації.

На жаль, реалії сьогодення свідчать про те, що, не зважаючи на довгу дію Конституції України, ще не прийняті або довгий час знаходяться на стадії прийняття закони, в яких би був вироблений і, головне, закріплений відповідний механізм.

Актуальною є необхідність прийняття нового Цивільного кодексу України, який створив би стабільну основу правового регулювання цивільно-правових відносин в усіх сферах громадського суспільства. Важливе значення нового Цивільного кодексу України полягає і в тому, що правове регулювання зазначених відносин спирається на принципи свободи особи, свободи власності, свободи договору та підприємницької діяльності (підприємництва), що забезпечені у своїй реалізації механізмами судового захисту.

Невизначеність, а часом, наявність колізій в прийнятих Верховною Радою нормативних актах, звичайно, не сприяє стабільності цивільно-правових відносин, а навпаки створює певну збентеженість на шляху реалізації цивільних прав громадянами.

Бажано, щоб люди, як громадяни правової демократичної держави, здійснюючи свої цивільні права, вступаючи в цивільно-правові відносини як між собою, так і з різними юридичними особами і державою, почували себе рівноправними партнерами цих відносин і були впевнені  в абсолютній гарантії захисту своїх прав і законних інтересів

В курсовій роботі на цю тему я прагнула більш детально висвітлити питання, пов’язані із здійсненням   цивільних прав громадян, а також розглянути питання захисту цивільних прав.

Структура курсової роботи зумовлена метою і логікою дослідження та складається із вступу, двох розділів, що містять дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 67 сторінки. Список використаних джерел нараховує 37  найменування і викладений на 2 сторінках.

 

 

Глава 1. Зміст і здійснення суб’єктивного цивільного права.

§ 1. Поняття суб’єктивного цивільного права.

Реальна можливість здійснення, а також захисту основних прав людини кожною конкретною особою забезпечується насамперед, юридичними механізмами певної держави. Іншими словами, основними гарантіями прав людини має бути національне законодавство та сама держава, на території якої проживає особа.

Юридичний механізм забезпечення прав людини – це система ефективних  юридичних засобів реалізації, охорони і захисту її прав.

Він складається з таких елементів:

1. Національне законодавство. Воно є основою механізму забезпечення. Тому  особливого значення набуває визначення і закріплення у  національному  законодавстві основних прав людини відповідно до міжнародних правових   актів.
2. Юридичні засоби (процедури) реалізації прав людини. Кожне право людини здійснюється у певному порядку, певній послідовності. Порядок  реалізації деяких з таких прав визначається тільки самою людиною. Але реалізація значної більшості прав, визнаних та зафіксованих у законодавстві, потребує встановлення відповідних процедур з боку держави, оскільки без них вона взагалі не може відбутися. Юридична процедура реалізації прав людини – це встановлена в законі  і  спрямована на здобуття  людиною певних особистих, чи соціальних цінностей, послідовність і узгодженість дій уповноважених суб’єктів, а також зміст, обсяг, форми (способи), методи та строки вчинення таких дій.
3. Юрідичні засоби охорони людини. Права людини потребують не лише гарантій їх належної реалізації, а й таких засобів, які б могли захистити людину від можливих посягань на її права. Тому у правовій системі кожної держави існують різноманітні юридичні засоби саме охорони прав людини.
4. До них відносяться всі юридичні засоби, що виконують превентивну, запобіжну функцію.
5. Юридичні засоби захисту людини. У разі порушення прав або виникнення перешкод на шляху їх здійснення кожна людина має право на захист з боку держави. З цією метою вона має створити систему відповідних юридичних засобів. Йдеться про засоби, за допомогою, яких припиняється порушення прав людини, усуваються перешкоди в їх реалізіції, відновлюються порушені права.

Визначення і закріплення основних прав людини в нашому законодавстві знайшли відображення в новій Конституції, яка була прийнята у 1996 році.

У ст. 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністью. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави1.

Основні права і свободи людини закріплені у другому розділі Конституції, їх можна кваліфікувати на такі види:

1. Особисті (громодянські) права та свободи, які забезпечують відносно вільне та незалежне від суспільства і держави існування особи шляхом встановлення меж втручання у сфері особистого життя людини (статті 25–35).
2. Політичні – що забезпечують можливість безпосередього впливу особи на діяльність держави ( статті 36–40).
3. Економічні – покликані забезпечити ефективний економічний розвиток українського суспільства ( статті 41–44).
4. Соціальні – що забезпечують мінімальну можливість нормального фізичного існування людини у суспільстві (статті 46–50).
5. Культурні – покликані задовольнити людиною свої духовні потреби (ст. 53–54).
6. Крім того, у Конституції закріплено групу прав і свобод, призначення яких – запобігати можливості  вседозволеності щодо особи з боку державних органів, а також надати людині низку засобів боротьби з його проявами.

Треба зазначити, що термін “свобода” вживається у двох значеннях, хоча і тісно пов’язаних між собою. В загальному значенні він відображає стан народу і окремої людини, який характерезується можливістю діяти на свій розсуд.

Інша справа – свобода, як суб’єктивна можливість здійснювати або нездійснювати будь-які дії. У цьому значені термін “свобода” фактично тотожний терміну “суб’єктивне право”, а відмінність пояснюється тим, що така юридична лексика склалась історично.

Стан свободи реалізується через суб’єктивні права, які вказують направлення і форми використання свободи. Ці права невід’ємні і невідчуженні. Вони зберігаються за людиною навіть тоді, коли вона сама від них відмовляється. Але на шляху свободи завжди стоїть держава, створена людьми для підтримки умов реалізації свободи. Держава через закони закріплює права і свободи людини, і тоді вони окреслюються межами дозволеності. Закріплення, охорона, підтримка прав і свобод, створення умов для їх здійснення складають довгий ланцюг правових актів і дій, початок яким покладає Конституція.

 

§ 2. Поняття здійснення суб’єктивного цивільного права.

Згідно з нормами чинного законодавства громадяни і юридичні особи на свій розуд здійснюють належні їм цивільні права. Це означає, що всі питання, пов’язані з виконанням суб’єктивних прав, включаючи обсяг і засоби їх реалізації, а також відмовою від суб’єктивних прав, передавання їх іншим особам і ін., вирішується уповноваженою особою на свій розсуд. Іншими словами, зміст суб’єктивного цивільного права складають можливі дії уповноваженої особи. Наприклад, автор книги може вимагати від видавництва сплати належного йому гонорару; особа, майну якої заподіяно шкоду, має право вимагати від винної особи відшкодування завданої шкоди; власник будинку, здійснюючи своє право власності, володіє, користується і розпоряджається своїм будинком; кредитор за договіром займу може не тільки вимагати повернення боргу, але й зменшити його розмір, уступити право вимоги іншій особі та інше.