Форми державного правління

• визначити умови оплати праці, розміри тарифних ставок, схеми посадових окладів тощо;
• встановити граничні розміри надбавок, доплат, премій і винагород тощо;

— передбачити  запровадження додаткових заходів  стимулювання сумлінної та високопродуктивної праці тощо.

Аналіз  цього Указу, що має явно виражений  адміністративно-правовий характер, свідчить про те, що Кабінет Міністрів зобов'язаний в адмінстративному порядку, тобто через видання відповідних адміністративно-правових актів, визначити умови оплати праці; встановити граничні розміри надбавок, доплат, премій, винагород; ввести додаткові заходи стимулювання; підготувати законопроекти.

Проте, перш ніж виконати свою виконавчо-розпорядчу функцію (виконати волю глави держави шляхом прийняття одностороннього вольового рішення), йому слід усі ці питання погодити з об'єднаннями галузевих профспілок, тобто Кабінет Міністрів України зобов'язаний (саме так передбачено адміністративно-правовою нормою) вступити з об'єднанням профспілок у договірні відносини.

Отже, виникає  договір, який регламентується адміністративно-правовими нормами. Цей висновок підтверджується такими обставинами:

• основою для його укладення є адміністративно-правова норма;
• він набирає чинності тільки в тому разі, якщо буде прийнято відповідний адміністративно-правовий акт;
• якщо дія цієї угоди буде визнана недоцільною, вона може бути припинена в адміністративному порядку шляхом видання правового акта, що скасовує попередній.

Таким чином, договірні відносини передують  виникненню «стандартних» адміністративно-правових відносин, а потім опиняються немов би всередині них.

Отже, з  точки зору вольового змісту, виділяють  два види договорів: договори, що створюються  на основі вільного волевиявлення сторін (суто цивільно-правові), та договори, що виникають з волі держави, за обов'язкової участі її органів і під впливом норм адміністративного права (адміністративні договори).

При розгляді юридичної природи договорів  другої групи (адміністративних) важливо зазначити той факт, що вони виникають лише у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності, тобто там, де складаються адміністративно-правові відносини.

Норми адміністративного  права безпосередньо впливають  на вольовий зміст угод і формують їх так, що воля суб'єктів договору скеровується на реалізацію норми адміністративного права. Такий договір хоч і зберігає попередні цивільно-правові форми, однак набуває нової якості — стає адміністративним договором.

Характерним у даному розумінні є пояснення  на законодавчому рівні терміна  «державний контракт». У Законі України  «Про поставки продукції для державних потреб» від 22 грудня 1995 р. йдеться, що державний контракт — це договір, укладений між державним замовником від імені держави і виконавцем замовлення.

Своєю чергою державне замовлення визначається як спосіб державного регулювання економіки, тобто спосіб державно-владного впливу на відносини в цій сфері, спосіб формування адміністративно-правових відносин. Більше того, виконавець не може відмовитися від укладення контракту, якщо держава в особі замовника вважає це необхідним. У разі відмови від укладення контракту на замовника накладаються штрафні санкції.

Ця обставина  не залишилася не поміченою законодавцем і в результаті в нормативних документах з'явився термін «договір доручення» (див. постанову Кабінету Міністрів України «Порядок управління акціями, паями, частками господарських товариств, які перебувають у загальнодержавній власності» від 28 грудня 1995 р.).

Аналіз  об'єкта адміністративного договору (відносин, які таким договором регулюються) свідчить, що такими є методи і форми виконання державно-владного веління. Інакше кажучи, сторони домовляються не з питання встановлення або не встановлення між ними правових відносин і визначення цілей діяльності, а щодо відшукання засобів, які б дали змогу об'єднанними зусиллями вирішити завдання, поставлені перед ними державою.

Таким чином, в адміністративному договорі інтегруються функції держави і функції  сторін. До функцій держави належать: а) визначення завдання; б) вибір виконавців; в) прийняття управлінського акта, яким сторони зобов'язуються до вступу у  договірні відносини; г) встановлення відповідальності сторін за відмову  від участі у договірних відносинах; д) оцінка діяльності сторін і юридичне визнання того, що поставлене завдання вирішене.

До функцій  сторін належать: а) вибір засобів, необхідних для ефективного вирішення поставленого завдання; б) розробка механізму спільного використання цих засобів; в) визначення ролі та місця кожної зі сторін у цьому механізмі; г) прийняття на себе зобов'язань діяти у встановлених межах і за узгодженою схемою; д) встановлення відповідальності за невиконання прийнятих зобов’язань; е) юридичне оформлення договірних відносин.

Викладене дає можливість назвати риси, характерні для адміністративного договору:

• це угода, що виникає у сфері державного управління у зв'язку і з приводу реалізації органом державного управління повноважень виконавчо-розпорядчого характеру;
• підставою виникнення таких угод є адміністративний акт — владний вольовий припис;
• адміністративний договір завжди конкретизує норму адміністративного права чи акт правозастосовної діяльності органу управління;

• адміністративний договір має організуючий характер.

Вищезазначене дозволяє дати визначення адміністративному  договору.

Адміністративний договір — система взаємних забов'язань, між названими в акті управління суб'єктами, формулювання і виконання яких має метою вирішення визначених державою завдань.

Така  угода спрямована на встановлення, зміну чи припинення адміністративно-правових відносин.

Отже, подальший  розвиток механізму державно-управлінської  діяльності за умови поступового переходу до ринкових відносин робить актуальною проблему адміністративно-договірних угод (адміністративних договорів) з позицій дослідження еволюції адміністративно-правових форм реалізації державного управління.

4. Здійснення реєстраційних та інших юридична значущих дій. До таких форм насамперед слід віднести різні реєстраційні дії. Наприклад, реєстрація й облік автомобільного транспорту, реєстрація винаходів і відкриттів, суб'єктів підприємницької діяльності, нормативних актів.

Донині  сутність та юридична природа реєстраційних  дій повністю не з'ясована. Деякі  дослідники вбачають у реєстрації тільки елемент технічного обліку. Проте державна реєстрація має не лише інформаційне значення, її роль головним чином полягає в тому, щоб підтвердити юридичні факти чи їх системи. Очевидно, акт реєстрації є рішенням компетентного органу, що вказує на юридичний стан суб'єкта. Реєстраційні дії мають юридичні наслідки. Так, незареєстровані транспортні засоби не можна експлуатувати, незареєстрований нормативний акт не може бути опублікований і розісланий тощо. До інших юридичне значущих дій також належать: прийняття присяги, службове атестування тощо.

5. Здійснення організаційних дій — це повсякденні та різноманітні 
вияви  управлінської дисципліни,  що безпосередньо  не  спричиняють 
юридичних наслідків. Організаційні дії здійснюються для забезпечення 
чіткої й ефективної роботи відповідних систем управління. Вони мають внутрішньоуправлінське, внутрішньоапаратне значення. Водночас вони можуть використовуватися для певного впливу на фомадські структури і громадян.

До таких  дій можна віднести різні інструктування, наради, семінари, збори, конференції, надання практичної допомоги, розповсюдження позитивного досвіду, проведення контрольних заходів, вивчення громадської думки, розробка заходів щодо впровадження новітніх досягнень науки і техніки тощо.

6. Виконання матеріально-технічних операцій має допоміжний характер. З їх допомогою обслуговується процес управління та інші форми управлінської діяльності, спрямовані на утворення нормальних умов для виконання адміністративних функцій.

До матеріально-технічних  операцій належать дії з підготовки матеріалів для проведення організаційних заходів, видання юридичних актів, діловодство, складання довідок, звітів, оформлення документів тощо. Роль і значення матеріально-технічних операцій не можна зменшувати. Від них багато в чому залежить ефективність управлінської праці.

 

4. Сучасні політичні системи країн :

Президентська республіка — форма державного правління, за якої державна влада здійснюється шляхом надання президенту великого кола повноважень, що зокрема передбачає з'єднання в руках президента повноважень глави держави і глави уряду. Термін "президентська республіка" говорить сам за себе: президент грає в республіці домінуючу роль. Також його називають сильним президентом.

Парламентсько-президентська республіка- це один з видів змішаної форми правління, який поєднує ознаки парламентських і президентських республік.

Президентсько—парламентська республіка — форма правління, вид змішаної республіки, за якої глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем'єр-міністра), який підлягає обов'язковому затвердженню всім парламентом (Росія, Франція, Україна).

Парламентська республіка - різновид республіканської форми правління, де парламент, будучи повновладним органом, формує політично відповідальний перед ним уряд і, як правило, обирає президента, який займає в системі державних органів досить скромне місце.

Конституційна монархія — монархія, при якій влада монарха обмежена так, що в деяких, або у всіх сферах державної влади вона не володіє верховними повноваженнями. Правові обмеження на владу монарха можуть бути закріплені у вищих законах, таких, якконституція або статути, або в прецедентних рішеннях, винесених верховними судовими інстанціями. Суттєвою ознакою конституційної монархії є те, що статус монарха обмежений не лише формально-юридично, а й фактично.

Конституційні монархії поділяються на два види: дуалістичні та парламентарні. І в тих, і в інших, монарх ділить владу з парламентом, але в той час як у перших за ним залишається вся виконавча влада, у других вона здійснюється урядом, відповідальним перед парламентом.

Абсолюти́зм (від лат. absolutus — необмежений, незалежний, безумовній, самодержавство, абсолютна монархія) — форма правліннядержавою, за якої верховна влада (суверенітет тощо) належить одній особі (царю, імператору, королю тощо), та для якої характерний найвищий ступінь централізації державної влади.

Однопарті́йна диктатура — форма правління, що характеризується монопольним правом однієї партії брати участь у державному будівництві.

Військо́ва диктату́ра  — форма правління, в якій всією владою володіють військові, яку захопили в результаті збройного державного перевороту (як правило).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Висновок

Характер форми правління  в тій чи іншій країні відображає особливості державного ладу, зафіксовані  в основному законі. Йдеться про  конституційне визначені взаємовідносини  вищих органів держави, насамперед органів законодавчої і виконавчої влади. Іноді в конституціях прямо визначається форма правління. «Політичною формою Іспанської держави є парламентарна монархія», — записано в ст. 1 Конституції Іспанії. «Формою державного ладу Ірану є ісламська республіка»,— свідчить ст. 1 Конституції Ірану.

У Конституції Греції зазначено, що тут прийнята форма парламентарної республіки (ст. 1). У такому або у більш загальному вигляді форма державного правління визначена в основних законах Болгарії, Данії, Ісландії, Латвії, Литви, Молдови, Норвегії, Румунії та інших. Однак у переважній більшості випадків про характер і особливості форми правління можна говорити, лише проаналізувавши ті розділи конституцій, в яких ідеться про повноваження вищих органів держави. Багато дає і вивчення відповідної державно-політичної практики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Політологія. Курс лекцій.  1993 Дзюбко I.С., Панібудьласка В.Ф., Шемшученко Ю.С.

2. Конспект лекцій з курсу "Політична соціологія" для студентів усіх форм навчання/уклад. Г.Ф. Беляков, О.П. Крижанівська, за ред. М.Ф. Карпенко Ч. 1. - 1991

3. Конституція України 1996 р.

4. Преимущества и недостатки президентской, парламенской и полупрезыденской систем / О. И. Зазнаев // Социально-гуманитарные знания. – 2006. - №5. – с. 133-144.

5. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вузів. - К.: Генеза, 1997

6. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник. / Пер. з рос. – Харків: Консул, 2006. – 656 с.

7. http://uk.wikipedia.org/wiki/ Форма_державного_правління