Основні напрями розвитку теорії організації

 

 

Міністерство освіти, молоді та спорту України

Дніпродзержинський державний  технічний університет

 

 

 

 

Кафедра «Менеджменту організації та адміністрування»

 

 

 

 

Реферат

 

з дисципліни «Теорія організації»

 

 

Основні напрями розвитку теорії організації

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентикагрупи МЕО-12-1д Жидкова Марія

Перевірила: доцент, к.е.н. Кучер М.М.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпродзержинськ

2014 р

Теорія організації – це наука про основні закономірності, що регламентують життєдіяльність організацій, як реально існуючих об'єктів навколишньої дійсності. Теорія організації займає особливе місце серед управлінських дисциплін й інших суміжних економічних спеціальностей. У світі не було жодного підприємства, ні однієї установи, жодного громадського об'єднання, в яких би не використовувались загальні закони і принципи створення, розвитку і функціонування організації як єдиного цілого.    

Можна виділити два принципово протилежних підходи до характеристики розвитку теорії організації. Перший характеризує організацію як систему і відображає розвиток управлінської думки від механістичного уявлення про організацію (закрите) до цілісного (відкрите). Другий підхід визначає природу організації в напрямі від раціонального до соціального.        Розвиток поглядів на організацію як систему. Приблизно до 1960-х років проблеми організації вирішувалися тільки з погляду закритих систем. Питання ділового середовища, конкуренції, збуту, що виходять за межі внутрішньої організації та визначають зовнішнє для організації середовище, не розглядалися. З розвитком ринку уявлення, що склалися про організацію, змінювалися. Стало очевидним, що внутрішня динаміка організацій формується під впливом зовнішніх подій. Теорія організації починає розглядати її як відкриту систему в єдності всіх складових частин і елементів, що сприймають зміни в зовнішньому середовищі і реагують на них. У 70-ті роки XX ст. формується методологічний апарат для вивчення дії зовнішнього середовища на організацію з використанням теорії систем. Безпосереднє включення в аналіз впливу чинників зовнішнього середовища на внутрішні процеси організації стало початком ери "відкритих систем".            Розвиток поглядів на природу організації в напрямі від раціонального до соціального. Раціональне мислення означає, що є зрозуміла перспектива організації, а її цілі чітко і однозначно визначені. Припустимо, машинобудівне підприємство має на меті отримання максимального прибутку від підвищення ефективності виробництва і якості продукції. Якщо ми приймаємо цю мету як задану, то вищому керівництву залишається тільки вибрати засоби, які приведуть до її досягнення. Така позиція дає змогу ухвалювати раціональні рішення. Дії організації стають, таким чином, запрограмованими.           Соціальне мислення означає неоднозначність у визначенні і виборі цілей та ухваленні конкретних рішень щодо підвищення ефективності виробництва в цехах, на ділянках машинобудівного підприємства і т. ін.

 

 

Соціальний підхід припускає, що рішення про цілі організації виражають характер ціннісного, а не механістичного вибору. Характер рішень, що приймаються, визначається не стільки ясністю думки, скільки сталими звичками, накопиченим досвідом вирішення аналогічних проблем, тобто тими чинниками, які визначають поведінку людей в організаціях. З позицій відмічених підходів у розвитку теорії організації виділяється чотири етапи (рис. 1). Кожен етап визначається єдиною комбінацією установлених ознак (закрита — відкрита система, раціональне — соціальне мислення) на двовимірній сітці.

Рис. 1 Етапи розвитку теорії організації

Перший етап в теорії організації охоплює період з 1900 по 1930 р. Його можна визначити як еру "закритих систем і раціонального індивіда". Головними представниками теорії організації цього часу були Макс Вебер, Анрі Файоль і Фредерік Тейлор. Розроблений ними підхід орієнтований на організаційні і технічні удосконалення системи шляхом підвищення ефективності внутрішніх функцій організації.       Другий етап (1930—1960) є ерою "закритих систем і соціального індивіда". Група теоретиків — Елтон Мейо, Дуглас Макгрегор, Честер Барнард — розробляла питання управління закритими системами, спираючись на внутрішні відносини і неекономічну мотивацію працівників.      Третій етап (1960—1975) — це період "відкритих систем і раціонального індивіда". Теорія організації робить крок вперед, розглядаючи організацію як складову частину системи вищого рівня, і одночасно — крок назад, оскільки повертається до механістичних уявлень про людину. Основний внесок у розвиток теорії організації до цього періоду зробили Альфред Чандлер, Поль Лоуренс, Джей Лорш.               Четвертий етап, що почався близько 1975 р., можна визначити як період "відкритих систем і соціального індивіда". На цьому етапі відбувається повернення до "соціального мислення", але вже в межах відкритих систем. Лідером сучасної теорії організації є Джеймс Марч.     

Організацією як об'єктом дослідження займаються менеджмент, економіка, соціологія, психологія, політологія. Кожна з цих дисциплін розглядає лише частину процесів, що відбуваються в організації. Так, менеджмент розглядає питання, пов'язані з елементами організації та процесу управління, комунікаціями, з організацією взаємодії та повноважень, побудови організацій, динамікою груп. Економіка вивчає елементи організації та оплати праці; організації виробництва; економічні закони розвитку, в тому числі пропорційного і планомірного розвитку, відповідності виробничих відносин характеру продуктивних сил. Психологія вивчає психічне відображення людиною різних аспектів організаційних відносин. Політологія розглядає ставлення людей до політичних організацій, проблемам внутрішньої та зовнішньої політики. Однак це лише елементи, складові організації в цілому як процесу і як явища. Робилися спроби об'єднати зусилля перерахованих наук в галузі дослідження організацій як великих систем за допомогою кібернетики, теорії управління. Так, теорія управління вивчає наступні проблеми, що стосуються організації: виробництво як система, типи відносин управління, формування об'єктів і суб'єктів управління, цілі та функції управління, організаційна структура управління, лінійні і функціональні зв'язку, організаційно-розпорядчі методи управління, організація процесу управління, організація управлінської праці. Подальший розвиток досліджень в області теорії управління сприяли виділенню теорії організації як самостійної нової науки. Вона покликана інтегрування підходити до ключових процесів, що відбуваються в формальних і неформальних об'єднаннях людей і їх комунікаціях.              Розвиток кожної науки характеризується двома процесами: диференціацією і інтеграцією знань. Диференціація — це пошук своєї ніші (свого об'єкта дослідження) для проведення поглиблених досліджень. Інтеграція заснована на прагненні досліджувати проблему з різних боків, формувати пріоритети впливу тієї або іншої процедури на ситуацію в цілому. Вчені, що займаються теорією організації, виділяють три шляхи її розвитку:

1) створення загального  підходу до основних наукових  переконань на базі наявних  у менеджменті, економіці, соціології  та інших науках наукових бачень  та подальше просування в дослідженнях;

2) виділення своєї локальної  сфери дослідження частини організації  та її розвитку;

3) формування триступеневої  схеми розвитку (табл. 1).

Таблиця 1

Рівні розвитку теорії організації

1-й рівень	2-й рівень	3-й рівень
Створення локальної сфери дослідження та наближення теорії організації до рівня розвитку економіки, психології та інших суміжних наук	Об'єднання зусиль       суміжних наук щодо системного розвитку організації	Виокремлення з суміжних наук та розвиток власного предмета дослідження

 

У розвитку теорії організації є проблема кількісного вимірювання організаційних параметрів. Теорія організації формує систему наукових знань у сфері аналізу та синтезу соціальних організацій і соціальних відносин. Розвиток теорії організації включає сім етапів:

1) збирання фактів, явищ, прогнозів, тенденцій, історичних і  фольклорних відомостей, легенд  і міфів про існування або  функціонування організацій, про  особливості організації;

2) систематизація інформації  та складання типології (за часом, ефективністю, характером організаційних  відносин, сферою діяльності);

3) створення понятійного  апарату (категорії, терміни, їх взаємозв'язок);

4) пошук залежностей між  параметрами та категоріями, формулювання  законів і закономірностей (норми  керованості персоналом залежно  від характеру діяльності, закон  розвитку);

5) залучення наукового  доробку інших наук для повнішого  розуміння своїх власних проблем;

6) практична апробація  розроблених теорій і методик;

7) узагальнення теоретичних  розробок та практичних результатів, застосування окремих положень  теорії організації, накопичення  статистичних даних.

Усі перераховані етапи повторюються циклічно, один за одним, удосконалюючи при цьому знання теорії організації.

Отже, теорія організації як наукова дисципліна вивчає загальні властивості, закони й закономірності створення, розвитку, функціонування й ліквідації організації як єдиного цілого. Положення теорії організації базуються на економічних законах і законах інших наук: теорії систем, кібернетики, теорії керування, хоча вона опирається на закони, які властиві тільки їй.

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. .Конспект лекцій «Теорйія організацій» - [Електронний ресурс].Режим  доступу:http://pidruchniki.com/13761025/menedzhment/evolyutsiya_teoriyi_organizatsiyi
2. .Жуковська Л. Е. Теорія організацій: навч.посіб. / Жуковська Л. Е.,

Борисевич Є. Г., Стрельчук Є. М. – Одеса: ОНАЗ ім. О.С. Попова, 2011.