Перспективи розвитку та розміщення галузі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

 

 

 

 

Вступ

 

Україна традиційно належала до країн з високим рівнем споживання молочних продуктів. У 1990 році цей показник був рівний 386 кг, він був рівний медичним нормам і був практично  таким же, як і в розвинених країнах  Північної Америки і Європи в ті роки і в даний час. Що послідував потім спад виробництва молочних продуктів змінився, починаючи з 2000 року, стабільним зростанням і досяг за підсумками 2005 роки 293 кг на людину. При цьому слід зазначити, що зниження об'ємів споживання українцями молочних продуктів, що було, не викликано змінами їх переваг у бік інших груп продовольчих товарів, а пов'язано тільки з соціальними чинниками. Головний з цих чинників - зниження реальної купівельної спроможності населення, відновлення якого останніми роками безпосередньо спричиняє за собою зростання об'ємів споживання молочних продуктів з розрахунку на душу населення.

Молоко є продуктом  першої необхідності, і тому попит  на нього нееластичний. Тобто рівень споживання власне молока мало залежить від загальної економічної ситуації. Так, наприклад, після кризи 1998 роки в Росії, коли рівень доходів населення значно скоротився, витрати на молоко і молочні продукти, навпаки, зросли на 1-1,5%.

Зниження споживання молочних продуктів останніми роками в основному пояснювалося тим, що зменшувалося споживання найдорожчої їх категорії – вершкового масла, сирів, йогуртів і т.п. У найближчі декілька років споживання молока і молочних продуктів матиме тенденцію до зростання. Основна причина – збільшення реальних доходів населення.

В середньому домашнє  господарство в Україні витрачає близько 50 гривень в місяць на напої, що складає 10% споживчого кошика. Враховуючи рівень цін, що склався, це небагато. Правда, це середні витрати, і чим вищий  дохід сім'ї, тим більше вона витрачає на напої. Різниця між сім'єю з достатком вище за середнє і нижче за середнє у витратах на напої – 50-60 гривень.

Більше однієї третини  витрат домашніх господарств на напої  доводиться на молоко і молочні напої (серед яких традиційні кефір і ряжанка значно випереджають питні йогурти, що порівняно недавно з'явилися). Регіональний аналіз показує, що самими «молочними» регіонами є Південний і Східний регіони України, в яких частка молочних витрат в споживчій корзині вище, ніж в середньому по країні і в інших регіонах. Слід зазначити, що із зростанням доходу сім'ї частка «молочних» витрат знижується, але не тому, що спроможніші українці відмовляють собі в молоці, просто у них вагомішими стають витрати на інші напої.

Одну п'яту всіх витрат займають гарячі напої, серед яких на першому місці стоїть дорожча розчинна кава, потім слідують чай і натуральна кава.

Український ринок виробників молочної продукції налічує в  даний час близько 300 діючих підприємств (з 530 побудованих за радянських часів). Потенційна потужність по переробці молока всіх підприємств складає 20 млн. тонн молока в рік, проте більшість устаткування застаріло і реальна потужність по переробці молока значно менше. В даний час середній рівень завантаження виробничих потужностей в галузі складає близько 30%. Об'єм виробництва молока склав в 2005 році 13.803 млн.тон, причому частка приватного сектора у виробництві молока складає близько 70% ( скорочення виробництва молока, що продовжується, в суспільному секторі стає однією з основних причин виникнення складних сировинних проблем у молокопереробників). Характеризуючи тенденції в молочній індустрії, слід виділити основні:

– концентрація виробництва – з наявних в країні майже 300 молочних заводів 10 найбільш крупних переробляють більше 50% сировини, що поступає на переробку;

– практичний відхід від випуску нефасованої продукції;

– зміна структури переробки молока у бік збільшення випуску молочної продукції, сирів, значно зростаючий видовий і смаковий асортимент молочної продукції;

– зниження сезонності виробництва сирого молока;

– вдосконалення систем взаємин між виробниками і переробниками молока, включаючи зміну порядку ціноутворення на сире молоко, що купується;

– інвестиційна діяльність крупних переробляючих компаній у власні сировинні зони;

– технічне переозброєння ряду переробних підприємств і освоєння випуску конкурентоздатного за міжнародними мірками асортименту продукції, як за якістю готового продукту, так і по його упаковці;

–збільшення об'ємів виробництва  брендової продукції.

Мета роботи – визначення основних концептуальних засад функціонування формування і розміщення молочної промисловості України. Мета дослідження визначила наступні основні його задачі:

– визначення значення молочної промисловості України;

– аналіз економічних передумов формування ринку молока;

– ефективність та перспективи розвитку молочної промисловості України.

Предметом дослідження є особливості функціонування розвитку та розміщення молочної промисловості.

Об’єкт – молочна промисловість України.

 

 

 

 

1. Значення молочної промисловості у соціальному та економічному розвитку України

 

Молоко і молочні  продукти є надзвичайно цінними  та незамінними продуктами харчування, особливо для дітей і людей  похилого віку. Тому проблема виробництва  молока і виготовлення молочних продуктів завжди є надзвичайно актуальною.

На превеликий жаль, в  Україні ця проблема вирішується  надзвичайно погано. Так, на початку 90-х років в Україні в усіх категоріях господарств вироблялось 24,5 млн. тонн молока, 75-80% з якого перероблялось  на українських, вітчизняних молочних підприємствах. Майже вся ця продукція споживалась населенням України, і споживання молока і молочних продуктів на душу населення тоді складало 373 кг. Це, по суті, є науково обґрунтованою нормою споживання. І ось, в минулому році в Україні всіма категоріями господарств вироблено лише 13,4 млн. тонн молока, або 55% від того, що вироблялось 12 років тому. Виробництво молока зменшилось на 12,1 млн. тонн, а споживання на душу населення склало близько 200 кг. По суті, в Україні споживається молока і молочних продуктів тільки 55% від науково обґрунтованої норми¹.

Причиною такого становища  можна назвати «реформи», які  негативно відбились на всьому сільському господарстві, а особливо на галузі тваринництва, і, як наслідок,— на галузі переробки і виготовлення молочних продуктів.

В зв’язку з цим  сьогодні головним питанням і проблемою  всіх виробників і переробників молока є нарощення темпів виробництва  молока і молочних продуктів, тобто  збільшення об’єму виробництва з  метою досягти хоча б наближення до науково обґрунтованої норми споживання. По суті це є головним завданням створеної у вересні 2001 року Спілки молочних підприємств.

Головною причиною спаду  виробництва став той факт, що молочне  скотарство виявилось збитковим  в Україні. За даними матеріалів господарств усіх форм власності, воно і зараз є збитковим, і в ринкових умовах товаровиробник не вважає за необхідне ним займатися. У зв’язку з цим різко зменшилось поголів’я корів, яких було більше 9 млн., а залишилось тільки 4,9 млн. Якщо тоді, у 90-х роках, надій від корови складав біля 3 тис., то за минулий рік він склав біля 2 тис. кг. До такого зменшення довела насамперед збитковість, і як наслідок незацікавленість товаровиробника.

Крім того, виробники  молока і підприємства-переробники сьогодні не зв’язані між собою ніякими, особливо економічними важелями. Кожний працює на себе: виробник старається виробити більше молока і якнайдорожче реалізувати його з тим, щоб мати якийсь зиск. Переробник навпаки – старається закупити молоко для переробки по найдешевшій ціні, щоб теж мати відповідний зиск. Як наслідок – непорозуміння між виробником молока і переробником, у зв’язку з чим, по суті, виникла загрозлива ситуація відносно забезпечення населення цими цінними продуктами харчування².

У зв’язку з тим, що в Україні ринок не є регульованим, а скоріше відпущеним на самоплив, то навіть ті хороші ростки, які були в 90-х роках, тобто зв’язки між переробником і виробником – їх по суті не стало.

Потрібно, напевне зробити  так, щоб у виробництві молока був зацікавлений виробник, а у його переробці був зацікавлений переробник. Для того, щоб був зацікавлений виробник, йому при реалізації молока повинна повернутись вартість самого молока, хоча б невелика кількість грошей на реконструкцію, розширення, поновлення галузі, та ще й повинен залишитись прибуток. Переробні підприємства теж повинні мати від кінцевої ціни готової продукції повернення затрат на переробку та упаковку, певну кількість грошей для переоснащення галузі, і прибуток. Сьогодні ні виробник, ні переробник цього не мають.

В зв’язку с цим, десь 30% молочно-переробних підприємств, яких в Україні налічувалось більш  ніж 500, взагалі не працюють, а ті, які працюють, надзвичайно мало використовують виробничі потужності. З одного боку в половину зменшилась кількість сировини, а з іншого – ні в товаровиробника, ні в переробника не має економічної зацікавленості.

Вихід, виходячи із досвіду  інших країн, і того, що вже було зроблено в Україні, — в інтеграції товаровиробника і переробника. Обидві сторони повинні працювати на кінцевий результат, але повинна бути й економічна зацікавленість обох сторін. Тобто потрібні правила економічної гри, і доки цих правил не буде, доти галузь буде гинути.

Яскравим прикладом  є сьогоднішнє становище, коли переробні  підприємства різко знизили закупівельні ціни на молоко, і виробник починає масово здавати корів на м’ясо, а корова – це ресурс, в першу чергу молока, а оскільки в Україні дуже мало м’ясного скотарства, то ще й ресурс м’яса. Тобто рубається сук, на якому ми сидимо, проблема забезпечення населення молоком та молочними продуктами поглиблюється. Переробник в цей час ще менше використовує свої потужності, або зовсім зупиняє молокопереробні підприємства.³

Якби обидві сторони  працювали в якійсь мірі на кінцевий результат, то надій по Україні ніколи не зменшився б до 2 тисяч кг, бо товаровиробник дбав би про те, щоб мати таку корову, яка б давала хоча би 7-8 тисяч кг молока, тобто конкурентноздатну, корову світового рівня. Тоді переробник думав би про модернізацію, покращення своїх ліній, і виробляв би конкурентноздатну продукцію. Приклади таких, правда ще не до кінця інтегрованих відносин, вже з’являються в Україні. Це «Галактон», київське молокопереробне підприємство, яке сьогодні повністю забезпечено сировиною, виробляє конкурентноздатну продукцію, сплачує господарствам за молоко таку ціну, яка вже вигідна товаровиробнику. В зв’язку з цим товаровиробник переспеціалізовується на виробництво молока, створює корів світового рівня, підпорядковує для цього більшу частину землі для виробництва кормів. Таким чином, елементи економічної гри між товаровиробником і переробником вже є⁴.

Одним із головних завдань  створеної Спілки переробників є  узагальнити це хороше начало, і  почати його рекламувати, пропагувати, впроваджувати в інших регіонах України, і тільки це може дати позитивні результати у вирішенні цієї актуальної проблеми. Звичайно, створення Спілки молочних підприємств без товаровиробників не може вирішити ці питання у повній мірі. Можливо, в Спілку повинні увійти виробники, або навпаки – з досвіду інших країн, створити свою Спілку виробників, а потім із Спілки виробників і переробників сформувати спільну раду, яка б координувала роботу обох сторін, і рекомендувала правила економічної гри, які б були взаємовигідними.

Тут не обійтись без державного втручання, бо ми бачимо, до чого привів нерегульований ринок. Відкинувши наміри управляти виробником чи переробником, треба усвідомити, що в усьому світі і виробник, і переробник координуються державою. Держава або повністю встановлює базову ціну сировини, яка закуповується, і продукції, яка випускається молокопереробними підприємствами, або держава повинна встановити базову ціну на якусь кількість сировини, яка закуповується, і продукції, яка продається з урахуванням затрат виробника і переробника для малозабезпечених верств населення (в тому числі пенсіонерів з малими пенсіями) – а таких більшість. Решту сировини товаровиробник із переробником повинні переробляти в таку продукцію, щоб на ній вони мали ще більший прибуток⁵. Саме це могли б розробити і рекомендувати державним органам дві Спілки – товаровиробників та переробників, або вже існуюча Спілка молочних підприємств, в яку б на рівних правах влилися виробники молока.

На початку 90-х років  вироблялось 24,5 млн. тонн, з них 18 млн. тонн складала квота, яку держава гарантовано викупляла і оплачувала. Можливо, сьогодні не треба квоти на 75-80% сировини, а тільки на таку кількість, яка потрібна для закритих підприємств (армії, тюрем, міліції, лікарень, домів пристарілих, дитячих закладів) і Держрезерв на випадок стихійного лиха. Крім того, повинна бути визначена кількість сировини для міжурядових угод. Наприклад, через урядову угоду можна постачати молочну продукцію в Росію, або кавказьким республікам, а звідти брати ті ж самі цитрусові. Але все це потрібно робити на основі міжурядових угод і прямим постачанням туди і звідти, а не через посередників, які надзвичайно здорожують продукцію. При сьогоднішньому спаді виробництва молока і продукції із нього вона не продається повністю не тому, що її багато, а тому, що купівельна спроможність людей, особливо пенсіонерів, є такою, що не дозволяє кожен день їсти молочну продукцію, а дехто не може її споживати навіть раз у тиждень⁶.