Нетрадиційні види транспорту

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

Нетрадиційні  види транспорту .

 

 

Основними ознаками нетрадиційного виду транспорту слід вважати двигун і засіб взаємодії з опорною поверхнею. Поява нетрадиційних видів транспорту обумовлена двома основними причинами: по-перше, кризовим станом традиційних видів транспорту в багатьох країнах, пов'язаним передусім із екологією, недостатньою швидкістю повідомлення, підвищеними транспортними витратами, а також недостатньою спроможністю окремих видів транспорту; по-друге, новими можливостями, відкритими сучасним рівнем науково-технічного прогресу в умовах зростаючих транспортних потреб, пов'язаних із зростанням виробництва, населення, урбанізації, туризмом, спрямуванням до економії часу. Із багатого різноманіття нетрадиційних видів транспорту слід відмітити транспорт енергії, гідро- і пневмотранспорт, дирижаблі, судна на підводних крилах, на повітряній подушці та магістральні підвісні електромобілі, сонцемобілі, монорейки, конвеєрний та космічний транспорт.

Високовольтні мережі електропостачання

Мережі електропостачання  є «рухомим складом» для постачання електроенергії. Мережі електропостачання напругою 225-250 кВ замінюють перевезення 26-80 млн. т вугілля на рік таким чином, що стають спроможними конкурувати із залізницею на відстанях 2000-4000 км.

Пневмо- і гідротранспорт

Пневмо- і гідротранспорт здійснює перевезення твердих та рідких ненафтових вантажів по трубах. Приклади роботи цього виду транспорту перекачування вугілля на Західне-Сибірському металургійному комбінаті, на Анжерській та Магнітогорській ТЕЦ, вуглепровід Кузбас-Новосибірськ протягом 250 км, рудні концентрати на Норільському металургійному заводі, на Миколаївському цементному заводі.

Транспортування вугілля по трубах у 4 рази дешевше, ніж по залізниці. У США існують вуглепроводи протягом 500 км, а проекти рудопроводу протягом 1500 км і більше є в США, Канаді та інших країнах.

Є проекти контейнерного  пневмотранспорту по трубах для транспортування  зерна на відстань 630 км, для зв'язку токів з елеваторами. Це в 5 разів може зменшити вартість його перевезення.

Дирижаблі

Керовані дирижаблі  були створені в 1900 р. Цеппеліном, використовувалися у війні 1914-1918 рр. Німеччиною. Перший російський дирижабль був створений у 1925 р. У СРСР було побудовано 15 дирижаблів, однак у 30-і роки ера дирижаблів закінчилась. Енергетична криза 70-х років дала новий поштовх до розвитку дирижаблебудівництва. Галузь використання дирижаблів достатньо широка: пасажирські перевезення на невеликі відстані, монтаж будівельних конструкцій, доставка вантажу у важкодоступні для інших видів транспорту регіони, патрулювання окремих територій, перевезення багатогабаритних вантажів, туризм, огляд та постачання морських нафтопромислів, спорт та ін.

Дирижабль може бути конкурентом  інших видів транспорту. Переваги дирижаблів полягають у тому, що вони безшумні, також важливі незначна вібрація, екологічна чистота, економічність, можливість вертикального зльоту-посадки, незалежність від погодних умов. Чим більша вантажопідйомність аеростатичного літального апарату, тим нижче собівартість перевезення в ньому. У теперішній час експлуатуються дирижаблі вантажопідйомністю 16-30 т (Росія, США, Японія).

Проект пасажирського  дирижабля для перевезення між  Нью-Йорком та Атлантік-Сіті на трасі  протяжністю 195 км припускає отримання 16,8 млн. доларів прибутку на рік при обслуговуванні пасажирообігу в 168 тис. чол.

Парусні судна

Енергетична криза викликала  відродження суден, що використовують енергію вітру. У 1980 р. в Японії створили танкер «Шин Айтоку Мару» каботажного плавання дедвейтом 1800 т, що розвиває швидкість 12 вузлів із двома парусами площею по 100 м², які дозволяють економити 38% палива. При цьому потужність двигуна складає 1180 кВт замість 1840 кВт на судні без вітрила

Японське судно-суховантаж дедвейтом 26 тис. т із комп'ютерним керуванням скорочує на половину витрати палива при площині вітрила 320 м².

Транспорт, заснований на нових  принципах руху

На внутрішньому водному транспорті використовуються судна на повітряній подушці та на підводних крилах. Ідея таких суден пов'язана з тим, що опір руху водовимірювальних суден зростає пропорційно кубу швидкості, тому що судна знаходяться в середовищі «повітря-вода» (густина води у 800 разів вище густини повітря).

Відрив корпусу судна від  поверхні води дозволяє знизити опір руху й допомагає збільшити швидкість без великих витрат енергії. Принцип реактивного повітряного струму (повітряної подушки) був сформульований К.Е. Ціолковським. У 1912 р. у Франції було запропоновано принцип магнітного підвішування (магнітоплан). У магнітної підвіски додаткові переваги: менша питома витрата енергії, низький рівень шуму, відсутність пилеутворювання та вібрації. У теперішній час висока вартість виготовлення стійких магнітів робить таку систему на 40% дорожче системи «колесо-рейка». Транспорт на повітряній подушці дозволяє отримувати швидкість 100-200 км/год., а з турбореактивним двигуном — до 360 км/год. Максимальна швидкість експерименту 422 км/год. При використанні магнітної підвіски досягають швидкості до 480 км/год., (досвід Японії).

У наземних видах транспорту використовують також вакуумне підвішування до балки при перевезенні пасажирів у містах. У містах використовують пасажирський транспорт із магнітним розвантаженням (перехідна система від рейкового транспорту до системи магнітного підвішування). Відомі також системи типу Трансрапід, Трансурбан і ін. (Німеччина, Франція) з провідною спроможністю до 12 тис. люд./год. та максимальною швидкістю 250 км/год.

На річках з невеликою глибиною використовуються судна на повітряній подушці (скегові судна з неповним відривом від поверхні), а також судна амфібійного типу, які можуть пересуватися по землі та болотяній місцевості.

Електромобілі

Переваги — безшумність, відсутність  токсичних випускних газів, високі динамічні властивості. Недоліки — малий запас ходу та велика вага.

У Швейцарії в 60-х рр. XIX ст. були сконструйовані жаробуси (ідея В.І. Шуберського — 100 років тому, про кінетичну енергію маховика).

Транспортні системи неперервної  дії

Тротуар, який рухався, уперше був представлений на Всесвітній виставці в Чикаго у 1893 році. Застосовують два принципи дії конвеєрів: стрічковий із нескінченним гумовим полотном на стальній основі та пластинчатий за типом горизонтальних ескалаторів. У США, Німеччині та інших країнах інтенсивно розроблюються різноманітні системи цього виду транспорту, у тому числі кабінного типу (карвеєр).

Пневмопоїзди

Основні переваги пневмопоїзда в трубі  — висока швидкість, відокремлений  шлях, незалежність від кліматичних  умов, екологічна чистота та можливість повної автоматизації управління. Єдиний недолік — велика первісна вартість. Сферою застосування цього виду транспорту є переміщення «сухих» вантажів (гравію, піску, щебеню), а також внутрішньоміські пасажирські перевезення (під'їзд до аеропорту, зон відпочинку, міст-супутників) на відносно невелику відстань.

У проектах по пневмотранспорту використовують три принципи: пневмотранспорт, пневмотранспорт із застосуванням електротяги та гравітаційно-вакуумний. За першим принципом рух відбувається силою стисненого повітря (перед вагоном повітря відкачують, а потім ззаду подається стиснене повітря, завдяки чому забезпечується швидкість 80 км/год. При здійснюванні  другого принципу забезпечується швидкість 150-200 км/год. При гравітаційно-вакуумному принципі поїзд рухається в трубі діаметром до 3 м у безповітряному просторі, а труба встановлюється під ухилом для забезпечення прискорення під дією сил тяжіння. Патент на цей спосіб отриманий у США в 1969 році.

Монорейковий транспорт

На діючих у деяких країнах монорейкових дорогах швидкість руху досягає 50 км/год., (на проектованих — 500 км/год.). Вартість проїзду на цих дорогах у 2 рази дешевше, ніж у метро. Цей вид транспорту екологічно чистий, однак ще не усунено шум та вібрацію.