Суть, види і особливості операторської праці

Підвищенню надійності сприяє самоконтроль, який дозволяє своєчасно  попередити або знайти допущені помилки  в процесі виконання роботи.

Усі помилкові дії оператора  поділяються на закономірні і  випадкові.

До закономірних відносяться  ті помилки, причини яких можуть бути виявлені, проаналізовані і ліквідовані. Причини випадкових помилок невідомі, вони носять стохастичний характер.

Основні характеристики надійної роботи оператора такі:

• безпомилковість;
• витривалість;
• готовність до екстреної роботи;
• стійкість до перешкод;
• емоційна стійкість;
• відновлення працездатності під час відпочинку;
• багатоваріантність способів і прийомів роботи;
• гнучкість і здатність своєчасно змінювати стратегію дій;
• швидкість прийняття і виконання рішення.

Коефіцієнт надійності діяльності оператора визначається за формулою

де mпр — кількість правильно  вирішених завдань; N — загальна кількість вирішуваних завдань.

Точність роботи, або ступінь  відхилення вимірюваного параметра  від заданого його значення, обчислюється за формулою:

де ln — задане значення параметра; lф — фактичне значення параметра.

Величина похибки може мати як додатний, так і від’ємний  знак. Поки величина похибки не виходить за допустимі межі, вона не вважається помилкою.

Своєчасність вирішення  задачі

де mсв — кількість своєчасно  вирішених задач; N — загальна кількість  вирішуваних задач.

Коефіцієнт завантаженості оператора

де tн — час, протягом якого  оператор не зайнятий обробкою інформації, що надходить, хв; Тзм — тривалість робочої зміни, хв.

Зауважимо, що Кз <  0,75, оскільки близько 25 % робочого часу становить час відпочинку оператора.

Робота оператора характеризується також періодом зайнятості, під яким розуміють час безперервної роботи (без пауз).

Цей час не повинен перевищувати 15 хв.

Рівень автоматизації  системи «людина—машина» характеризується відносною кількістю інформації, переробленої автома-тичними пристроями.

Показник обробки інформації автоматичними пристроями

де nоп — кількість інформації, переробленої оператором; N — загальна кількість інформації, яка циркулює в системі «людина—машина».

Загальний показник надійності системи «людина—машина»

1.4 Напруження та емоційні стани оператора

В операторській діяльності кожен момент роботи підпорядкований  і обумовлений інформацією, яка  надходить, про стан керованого об’єкта, що викликає виключно велике психічне та емоційне напруження.

Напруження в роботі оператора  може бути операційним та емоційним. Операційне напруження виникає внаслідок  складності виконуваної роботи; емоційне — внаслідок впливу негативних емоційних  подразників.

За рівнем напруження розрізняють:

• помірне напруження, або нормальний робочий стан, який виникає під впливом праці. Воно супроводжується помірними зрушеннями фізіологічних функцій і виявляється в доброму самопочутті, стабільному виконанні роботи;
• підвищене напруження виникає в екстремальних умовах роботи, які вимагають максимального, за межами норми, напруження фізіологічних і психічних функцій.

Напруження оператора в екстремальних умовах виявляється в зміні показників роботи вегетативних органів, опорно-рухового апарату, біохімічних реакціях. Динаміку напружених станів добре відбиває частота пульсу, артеріальний кров’яний тиск, частота дихань, температура тіла і т. п.

Так, під час підвищеної уваги, очікування якоїсь події, хвилювання частота пульсу у оператора може досягати 170…180 ударів за хвилину, артеріальний систолічний тиск — 180…190 мм рт. ст. Емоційне напруження, викликане дефіцитом часу, труднощами виконання завдання, перешкодами, супроводжується збільшенням частоти дихань до 40…60 за хвилину при зменшенні їх глибини та скороченні фази видиху. Під час таких станів порушуються силові рефлекси на подразники, плавні рухи стають різкими. 
В емоційних станах оператора розрізняють емоційне напруження та емоційне збудження.

Емоційне напруження характеризується активізацією різних функцій організму в зв’язку з виконанням активної цілеспрямованої діяльності, або підготовкою до неї, з очікуванням якоїсь небезпеки.

Емоційне збудження — це такий стан, який характеризується активацією різних функцій організму, підвищенням готовності до різних несподіваних дій у відповідь на емоціогенні фактори, переважно не пов’язані з певними цілеспрямованими діями.

В емоційному напруженні особливо велике значення має психічна компонента. Саме психічне напруження супроводжується  мобілізацією нервово-психічної діяльності, спрямованої на підтримання тонусу організму, забезпечення оперативної  готовності до нормального виконання  трудового процесу в конкретних умовах. У стані емоційного напруження в поведінці людини з’являється  пильність, дії стають чіткими, прискорюються  процеси мислення, сприймання інформації, скорочується час реакцій, підвищується працездатність. Емоційне напруження, таким чином, забезпечує адаптацію  людини до зовнішнього середовища. Разом з тим механізм емоційної  стимуляції має свої межі, перевищення  яких супроводжується порушенням психічної  діяльності. Перевищення цієї межі спричиняє стрес, який характеризується тимчасовим зниженням стійкості  різних психічних функцій, координації  рухів, працездатності.

Поведінка оператора в  екстремальних умовах є проявом  і результатом психологічної  готовності до діяльності. Розрізняють  загальну і ситуативну (як стан) готовність.

Загальна готовність являє  собою раніше набуті знання, навички, вміння, мотиви щодо виконання певної діяльності.

Тимчасовий стан готовності — це актуалізація всіх сил, психологічних  можливостей для успішних дій  у даний момент.

Готовність до успішних дій  в екстремальних ситуаціях залежить від особистісних властивостей оператора, рівня його підготовки і повноти  інформації про стан керованого об’єкта.

Емоційне напруження оператора  після виконання особливо відповідальної роботи супроводжується психічним  виснаженням (функціональною астенією) різного ступеня. Відмічаються слабкість  процесів збудження (недостатня рухливість, пасивність, сповільнення мислення) або  гальмування (помірно виражена рухова суєтність, неглибокий аналіз і оцінка подій). Такий стан може тривати протягом 1…3 год (рідше добу), після чого з’являються головні болі, стомленість, апатія, неглибокий сон. Відмічаються погіршення пам’яті, сприймання. Тривалі і сильні емоційні напруження оператора негативно впливають на його діяльність, часто призводять до нервово-емоційних зривів.

Основними напрямками зменшення  емоційного напруження і підвищення надійності роботи оператора є науково  обгрунтований професійний відбір і тренування, врахування і погодження особливостей конструкцій машин  з можливостями людини при проектуванні людино-машинних систем; раціональна  організація робочого місця.

2. Психофізіологічні  принципи організації роботи  оператора

2.1 Вимоги до проектування системи «людина—машина»

Максимальна ефективність системи «людина—машина» може бути забезпечена за умови, коли при її проектуванні і експлуатації буде врахований людський фактор. Відомо, що внаслідок помилок з боку працівника виникає від 20 до 50 % всіх порушень технології, аварійних ситуацій в системах управління.

Проектування  системи «людина—машина» передбачає аналіз характеристик об’єкта керування, розподіл функцій між людиною  і машиною, проектування діяльності оператора і технічних засобів  його роботи, оцінку системи в цілому. Воно базується на досягненнях інженерної психології, яка вивчає об’єктивні закономірності процесів інформаційної  взаємодії людини і техніки з  метою використання їх у практиці проектування, створення і експлуатації системи «людина—машина».

Комплексним вивченням  трудової діяльності людини займається наука ергономіка.

Об’єктом ергономіки є система «людина—техніка—середовище», а завданням — погодження характеристик  машини і навколишнього середовища з характеристиками людини.

Ергономіка  вивчає функціональні можливості і обмеження людини в трудових процесах з метою створення для неї досконалих знарядь і оптимальних умов праці. Оптимальність визначається створенням таких умов, за яких забезпечується висока продуктивність, стійка працездатність і зберігається здоров’я працівника.

Ергономічні властивості  людини характеризуються її антропометричними, фізіологічними, психофізіологічними, психологічними властивостями. Ці властивості  визначають ергономічні вимоги до комплексу  «машина—середовище». Основними ергономічними  вимогами до проектування системи «людина—машина—середовище» є гігієнічні, антрометричні, фізіологічні, психофізіологічні, психологічні.

Гігієнічні  вимоги визначають умови життєдіяльності і працездатності людини в процесі взаємодії з технікою і середовищем. Показниками є рівень освітлення, температура, вологість, шум, вібрація, токсичність, загазованість тощо.

Антропометричні вимоги визначають відповідність конструкцій техніки антропометричним характеристикам людини (зріст, розміри тіла і окремих рухових ланок). Показниками є раціональна робоча поза, оптимальні зони досягнення, раціональні трудові рухи.

Фізіологічні  та психофізіологічні вимоги визначають відповідність техніки і середовища функціональним можливостям працівника (силовим, швидкісним, енергетичним, зоровим, слуховим). Показниками є темп робочих рухів, обсяг інформації, навантаження на м’язову та нервову системи.

Психологічні  вимоги визначають відповідність техніки і середовища можливостям працівника щодо сприймання, переробки інформації, прийняття і реалізації рішень.

Сукупність  ергономічних показників характеризує ергономічний рівень системи «людина—техніка—середовище».

Погодження  характеристик людини і предметного середовища здійснюється в просторовому, часовому, інформаційному, енергетичному напрямках.

Просторове  погодження передбачає організацію  робочого місця працівника, робочу позу, визначення зон досягнення, тра-єкторії  рухів, доступність органів керування  тощо.

Часове погодження враховує динаміку працездатності з  виконанням роботи, її темпу, інтенсивності, зміною діяльності і відпочинком.

Інформаційне  погодження пов’язане з оцінкою  потоків інформації та пропускної здатності  аналізаторних функцій щодо сприйняття і переробки інформації, врахуванням  перешкод.

Енергетичне погодження враховує вплив трудових навантажень  на м’язову, серцево-судинну системи  на основі встановлення оптимального обсягу рухової діяльності, величини м’язових зусиль залежно від умов праці.

2.2 Робоче місце оператора

Робоче місце оператора — це місце в системі «людина—техніка», оснащене засобами відображення інформації, органами керування і допоміжним обладнанням, на якому здійснюється трудова діяльність. Правильна організація робочого місця передбачає розв’язання таких основних завдань:

• вибір раціональної робочої пози;
• раціональне розміщення індикаторів і органів керування у відповідності з їх важливістю і частотою користування в межах поля зору і зон досягання;
• забезпечення оптимального обзору робочого місця;
• відповідність конструкції технічних пристроїв і робочих меблів антропометричним, фізіологічним і психологічним характеристикам людини;
• відповідність інформаційних потоків можливостям людини щодо сприймання і переробки інформації;
• забезпечення сприятливих санітарно-гігієнічних умов праці;
• забезпечення умов для відпочинку оператора в процесі роботи.

Основу робочого місця  оператора здебільшого складає  пульт управління. Він може бути фронтальної, трапецеподібної або  багатокутникової форми.