Законодавство України про інтелектуальну власність

Двадцять перше століття стане століттям економіки, заснованої на знаннях, у якій інтелектуальна власність  буде основною рушійною силою1.

 Світло вільної наукової, технічної і художньої творчості  з давніх часів наполегливо  пробивається до світового визнання. Завдяки бурхливому розвитку  науково-технічного прогресу, інтернаціоналізації  господарських зв'язків, комп'ютеризації  виробництва інформація стала  таким самим об'єктом права  власності, як і засоби виробництва.  Досвід розвинених країн показав,  що саме по собі виробництво  вже не є визначальним чинником  зростання економічних показників, воно поступово поступається  місцем науці, розвитку нових  технологій. У зв'язку з цим  питома значимість інтелектуальної  власності в житті людей зростає  вже не щодня, а щогодини.

 Охорона прав на  результати інтелектуальної діяльності  введена порівняно недавно - дещо  більше 200 років тому, — термін, з  історичної точки зору, мізерно  малий. І належала вона лише  до деяких видів інтелектуальних  продуктів, що є результатами  творчої діяльності, які вийшли  на той час на ринок, —  творів літератури і мистецтва,  а також винаходів.

 Відповідно до Конституції  України, що гарантує кожному  громадянину свободу літературної, художньої, наукової і технічної  творчості, наша незалежна держава  послідовно створює власні механізми  захисту авторських прав, прав  промислової власності, моральних  і матеріальних інтересів, що  виникають у зв'язку з різними  видами інтелектуальної діяльності.

 Матеріали Асамблеї  держав-членів ВОІВ. Тридцять четверта  сесія засідань. — Женева, 20-29 вересня  1999 р.

 Країни приймають закони  з охорони інтелектуальної власності  з таких основних причин:

 по-перше, вони прагнуть  законодавчо оформити немайнові  та майнові права творців на  їхні твори і право суспільства  на доступ до цих творів;

 по-друге, уряди країн  свідомо прагнуть заохочувати  творчість, поширення і застосування  результатів творчої праці, а  також сприяти вільній торгівлі  в інтересах економічного та  соціального розвитку.

 У цілому законодавство  у сфері інтелектуальної власності  прагне захистити інтереси авторів  та інших творців інтелектуальних  товарів і послуг шляхом надання  їм певних визначених, обмежених  у часі прав, що дозволяють  контролювати використання їхньої  творчої діяльності. Причому ці  права стосуються не матеріального  об'єкта, в якому може бути втілений  результат творчої праці, а  продукту діяльності людського  розуму як такого.

 Питання охорони і  використання інтелектуальної власності  в сучасних умовах переходу  до ринкових відносин починають  відігравати все важливішу роль  у комерційній, підприємницькій  і виробничій діяльності підприємств  та установ України усіх форм  власності. У цьому відношенні  всім, хто займається або готується  до подібного роду діяльності, треба досить чітко уявляти  собі, що таке інтелектуальна  власність, у чому полягає її  сутність, як вона охороняється  в сучасному світі, до яких  серйозних матеріальних витрат  може призвести порушення прав  інтелектуальної власності.

 Інтелектуальна власність,  що охороняється зараз у більшості  країн світу, в сучасних умовах  є одним з наймогутніших стимуляторів  прогресу в усіх галузях розвитку  суспільства. Психологи вивчають  її як результат розумової  праці, новаторського пошуку. Науковці, які вивчають творчу діяльність (фахівці з евристики), розглядають  механізм діяльності людини, розкривають  закономірності створення новацій.  Соціологи встановлюють взаємозв'язок  між розвитком творчої діяльності, соціальним і науковим прогресом.  Економісти розглядають інтелектуальну  власність як засіб підвищення  ефективності виробництва. Правознавці  вивчають її як об'єкт права  у зв'язку із суспільною цінністю  та пов'язані з нею правовідносини.

 Інтелектуальна власність  — частина цивільного права,  що об'єднує дві сфери прав  — промислову власність та  авторське право і суміжні  права. Промислова власність охоплює  досить широке коло об'єктів,  що дістали застосування в  міжнародному торговому обороті.  Поняття «промислова власність», після прийняття Паризької конвенції  про охорону промислової власності  1883 p., стало загальновживаним, універсальним  у патентній практиці терміном, що ввійшов у побут міжнародних  контактів.

 До об'єктів права  промислової власності належать: технічні рішення (винаходи), корисні  моделі; символи чи позначення, що  проставляються на промислових  виробах, що використовуються  при наданні послуг (троговельна  марка); зовнішній вигляд промислових  виробів (промислові зразки —  малюнки чи моделі); сорти рослин; географічне зазначення місць  походження товарів; найменування  фірм, під якими вони виступають  у господарському обороті (комерційні (фірмові) найменування); компонування  інтегральних мікросхем. До права  промислової власності включене  також право на припинення  недобросовісної конкуренції, тобто  на використання прийомів, що  суперечать усталеним у промисловій  і торговельній практиці чесним  звичаям.

 Авторське право і  суміжні права охороняють права  автора твору, створеного внаслідок  творчої інтелектуальної праці.  Вони стосуються особливих форм  творчості, що належать, головним  чином, до засобів масових комунікацій  — не лише до друкованих  публікацій, а й до радіо- та  телепередач, прокату фільмів,  комп'ютерних систем збереження  та відтворення інформації.

 Авторське право охороняє  форму вираження ідей, а не  самі ідеї. Як тільки ідеї втілюються  в матеріальний носій, виникає  правова охорона форми твору  — розташування слів, нот, знаків. В об'єктивному змісті авторське  право — це сукупність правових  норм, що регулюють відношення  з приводу створення і використання  творів науки, літератури, мистецтва.  У суб'єктивному змісті авторське  право — це особисті немайнові  та майнові права, що належать  особам, які створили твори науки,  літератури, мистецтва.

 Права, що стосуються  виконавців, виробників фонограм, відеограм  і організацій мовлення прийнято  називати «суміжними правами», тобто  правами у галузях, суміжних  з авторським правом.

 Для того, щоб навчитися  вчасно виявляти у своїй продукції,  розробках створювані при цьому  об'єкти інтелектуальної власності,  необхідно набути певних знань  у зазначеній сфері. Це дасть  можливість одержати не лише  право на охорону інтелектуальної  власності в країні та за  кордоном, а й перетворити її  в особливо конкурентоспроможний  на ринку товар, нерідко дуже  дорогий і високоприбутковий,  у разі правильного його використання.

 Необхідним елементом  соціально-економічного прогресу  держави є наявність сучасної, міжнародно визнаної системи  охорони об'єктів інтелектуальної  власності. Україна — держава  із значним науково-технічним  та інтелектуальним потенціалом  — і створює саме таку систему.

 Нормативно-правова база  у сфері інтелектуальної власності  постійно вдосконалюється і поповнюється  новими документами з метою  створення таких правових механізмів, які б дозволили максимально  захистити національного виробника  та іноземного інвестора від  правопорушень та зловживань  у цій сфері, кількість яких  невпинно зростає.

16 січня 2003 року Верховна  Рада України прийняла новий  Цивільний кодекс України (далі  — ЦК України), який називають  другою Конституцією України.  Прийняття цього Кодексу —  явище надзвичайно великої ваги  у житті України; він значною  мірою відображає сучасні реальні  ринкові відносини і має активно  сприяти їх успішному розвитку.

 Однією зі складових  частин цього Кодексу є Книга  четверта «Право інтелектуальної  власності». Вперше в історії  України прийнято такий цивільний  кодифікаційний акт щодо права  інтелектуальної власності. Зараз  уже ніхто не стане заперечувати, що інтелектуальна

 діяльність та результати  інтелектуальної власності все  більше набувають пріоритетного  значення в усьому світі. Саме  цей напрям суспільно-корисної  діяльності стає чи не головним. Світовий досвід показує, що  інтелектуальна діяльність та  інтелектуальна власність стають  визначальною і вирішальною рушійною  силою будь-якого розвитку. Передусім  вони визначають стратегію і  тактику соціально-економічного  прогресу будь-якої країни, у тому  числі й України.

 Зростання ролі і  значення інтелектуальної діяльності  та інтелектуальної власності  зумовлює необхідність історичного  посилення ефективності їх правової  охорони. Прийняття Книги четвертої  ЦК України стало ще однією, досить істотною сходинкою щодо  вдосконалення правової охорони  інтелектуальної власності. Безперечно, це далеко не вершина цієї  досконалості, але істотне наближення  до неї. Книга про право інтелектуальної  власності ЦК України враховує  сучасний стан економіки України  і взагалі господарювання, наші  традиції і звичаї, нашу ментальність  і реальність буття. Вона максимально  наблизила систему правової охорони  інтелектуальної власності до  світових стандартів, у ній дістали  відображення останні найновіші  досягнення як світової, так і  вітчизняної правової науки, враховано  досвід правоза-стосовної практики.

 Цим кодифікований  акт про інтелектуальну власність  України не лише підбив підсумки  розвитку її правової охорони,  а й визначив цілі принаймні  на ближчу перспективу. Можна  впевнено стверджувати, що Книга  четверта «Право інтелектуальної  власності» ЦК України є вищим  досягненням правової науки України,  законодавчої практики і правозастосування.  Це велика праця науковців,  законодавців та практиків. День 16 січня 2003 року стане святом  цивільно-правової науки.

 Книга четверта «Право  інтелектуальної власності» складається  з 12 глав, що об'єднують 90 статей (418-508). Усі вони умовно можуть  бути поділені на чотири блоки.  Перші три з них складають  главу 35 «Загальні положення про  право інтелектуальної власності»  із 14 статей. У цій главі містяться  норми, що в тій чи іншій  мірі стосуються усіх видів  права інтелектуальної власності  (поняття, види прав інтелектуальної  власності, об'єкти, суб'єкти, строки  чинності, виникнення та здійснення  прав інтелектуальної власності,  їх захист тощо).

 Другий блок «Авторське  право і суміжні права» складається  з двох глав (36, 37), що містять  24 статті (16 — авторське право, 8 —  суміжні права).

 Третій блок «Патентне  право» або, як його зараз  називають, «Право промислової  власності», складається з чотирьох  глав:

1) глава 39 «Право інтелектуальної  власності на винахід, корисну  модель, промисловий зразок» —  12 статей;

2) глава 40 «Право інтелектуальної  власності на компонування інтегральної  мікросхеми» — 10 статей;

3) глава 41 «Право інтелектуальної  власності на раціоналізаторську  пропозицію» — 4 статті;

4) глава 42 «Право інтелектуальної  власності на сорт рослин, породу  тварин» — 4 статті.

 Четвертий блок у  спеціальній літературі називають  «Право на засоби індивідуалізації  учасників цивільного обороту,  товарів і послуг». Він складається  з трьох глав (43, 44, 45); глава 43 —  «Право інтелектуальної власності  на комерційне найменування»  — 3 статті; глава 44 — «Право  інтелектуальної власності на  торговельну марку» — 9 статей; глава 45 — «Право інтелектуальної  власності на географічне зазначен-- 4 статті.

 Окремими є дві глави  книги четвертої: глава 38 —  «Право інтелектуальної власності  на наукове відкриття» — 2 статті; глава 46 — «Право інтелектуальної  власності на комерційну таємницю»  — 4 статті.

 Зазначені глави не  можна включати до раніше наведених  чотирьох блоків. Право інтелектуальної  власності на наукове відкриття  у точному значенні слова не  є монопольним правом, оскільки  саме відкриття не є об'єктом  правової охорони. Наукове відкриття  — це досягнення всього людства  і воно не може бути монополізоване  будь-ким.

 Право на комерційну  таємницю є правом інтелектуальної  власності, але воно також не  охоплюється жодним блоком. Комерційна  таємниця будь-якого суспільства,  безперечно, є наслідком інтелектуальної,  творчої діяльності, яка за своїм  змістом і характером може  стосуватися будь-якої суспільно  корисної діяльності і тому  виходить за межі чітко окреслених  блоків.

 Книга четверта ЦК  України, безперечно, має ряд таких  характеристик, що викликають  схвалення. Найбільшими її перевагами  є визнання на об'єкти інтелектуальної,  творчої діяльності права інтелектуальної  власності замість раніше вживаного  терміна «виключне право». У ньому,  на нашу думку, є дві взаємовиключні  тенденції. Чинне законодавство  України про інтелектуальну власність  проголосило результати інтелектуальної,  творчої діяльності об'єктами  права власності без будь-яких  застережень. Це був крок уперед  до розвитку права інтелектуальної  власності. ЦК України відступив  від цього положення і проголосив  «Право інтелектуальної власності», відмежувавши таким чином право  власності на творчі результати  від права власності на них.