Поняття та види часу відпочинку

         Поняття та види часу відпочинку.

Время отдыха — это часть календарного периода, в течение которого работник согласно закону должен быть освобожден от выполнения трудовых обязанностей и которое он может использовать по собственному усмотрению для удовлетворения своих интересов и восстановления трудоспособности. Законодательством установлены следующие виды времени отдыха:

·  перерывы в течение рабочего дня (смены);

·  ежедневный отдых (междусменный перерыв);

·  выходные дни (еженедельный отдых);

·  праздничные и нерабочие дни;

·  отпуска.

Перерывы в течение рабочего дня. В соответствии со ст. 66 КЗоТ перерыв для отдыха и питания предоставляется продолжительностью не более двух часов.

Еженедельный непрерывный отдых (выходные дни) — его продолжительность должна быть не менее сорока двух часов (ст. 70 КЗоТ),

Работа в выходной день компенсируется, по соглашению работника и собственника, предоставлением другого дня отдыха или в денежной форме в двойном размере (ст. 72 КЗоТ). К работе в выходной день не привлекаются несовершеннолетние работники (ст. 192 КЗоТ).

Праздничные и нерабочие дни. Законодательством Украины о труде предусмотрены следующие праздничные дни, работа в которые не проводится:

• 1 января — Новый год;
• 7 января — Рождество Христово;
• 8 марта — Международный женский день;

-1 и 2 мая — День международной  солидарности трудящихся;

• 9 мая — День Победы;
• 28 июня — День Конституции;
• 24 августа — День независимости Украины.

Законом Украины от 1 февраля 2000 года “О внесении изменений в статью 73 КЗоТ Украины” исключены из перечня праздничных дней 7 и 8 ноября - годовщина Великой Октябрьской социалистической революции.

Работа не проводится и в дни религиозных праздников, которые в соответствии со ст.73 называются нерабочими:

— 7 января — Рождество Христово;

— один день (воскресенье) — Пасха (Великдень); — один день (воскресенье) — Троица.

Работа в выходные дни оплачивается в повышенном размере в соответствии со ст. 107 КЗоТ Украины.

                 Загальна характеристика перерв протягом робочого часу.

Відповідно до законодавства працівникові протягом робочого дня може надаватися перерва для відпочинку й харчування тривалістю не більше 2 годин, яка не включається в робочий час.

Вона має надаватися, як правило, через 4 години після початку робіт. Час початку й закінчення перерви встановлюється статутом, колективним договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники можуть використовувати час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть також відлучатися з місця роботи.

На тих роботах, де за умовами виробництва перерву встановити не можна, працівникові має бути надано можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілковим органом підприємства, установи, організації (ст. 66 КЗпП України).

На практиці перерва для відпочинку і харчування встановлюється, як правило, тривалістю від ЗО хвилин до 1 години залежно від конкретних умов для цього та графіків змінної роботи, що діють на підприємстві.

Напередодні святкових, неробочих і вихідних днів за погодженням власника або уповноваженого ним органу з профспілковим органом роботи тривалістю більше ніж 6 годин можуть виконуватися без перерви для відпочинку і харчування. Для деяких категорій працівників, крім цього, встановлюються перерви, що мають спеціальне призначення і включаються в робочий час із відповідною оплатою їх. До них належать перерви для:

— годування дитини (ст. 183 КЗпП України);

— обігріву і відпочинку (ст. 168 КЗпП України);

— працівників зі шкідливими умовами праці тощо.

Перерви в роботі для обігріву і відпочинку надаються, як правило, працівникам, які працюють на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам і деяким іншим категоріям працівників. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний обладнувати помешкання для обігріву й відпочинку працівників. Перерви для обігріву застосовуються залежно від температури повітря й сили вітру на місці роботи. Порядок надання перерв для обігріву і відпочинку регламентується колективним договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Перерви, пов'язані зі шкідливими умовами праці, встановлюються правилами з техніки безпеки і виробничої санітарії. Такі перерви надаються на роботах у каналізаційних мережах, місцях, пов'язаних з вібрацією, і т. ін.

Щоденний відпочинок — це відпочинок між робочими днями (змінами). Тривалість щоденного відпочинку має, разом із часом перерви для відпочинку й харчування, становити не менше подвійної тривалості роботи в попередній робочий день.

При вахтовому методі організації праці тривалість щоденного відпочинку в окремих випадках може бути зменшено до 12 годин із компенсацією в подальшому невикористаного щоденного і щотижневого відпочинку (шляхом підсумовування їх) як додаткові вільні від роботи дні протягом облікового періоду (тижня, місяця, кварталу, року).

   Порядок надання та тривалість щотижневого безперервного відпочинку(вихідних днів).

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку має бути не меншою 42 годин (ст. 70 КЗпП України). При підсумованому обліку робочого часу тривалість безперервного щотижневого відпочинку за визначений відрізок часу може бути більшою або меншою 42 годин, однак у середньому за обліковий період не може бути меншою 42 годин.

При 5-денному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при 6-денному — один.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при 5-денному робочому тижні, якщо це не встановлено законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, узгодженим із профспілковим органом підприємства (організації) і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем (ст. 67 КЗпП України). Якщо вихідний день збігається з установленим законодавством святковим або неробочим днем, він переноситься на наступний день після святкового або неробочого.

Працівники, які перебувають у відрядженні, користуються вихідними днями відповідно до режиму роботи того підприємства, установи, організації, куди їх відряджено.

На підприємствах, в установах, організаціях, роботу яких не може бути перервано в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (музеї, театри та ін.), вихідні дні встановлюються місцевими радами народних депутатів.

Якщо підприємства, установи, організації, що виконують роботи з обслуговування населення, працюють щодня, то для їхніх працівників, як правило, встановлюється інший вихідний день, суміжний із загальним вихідним днем.

На підприємствах, в установах, організаціях, припинення роботи яких неможливе у зв'язку з виробничо-технічними умовами або в інших випадках, вихідні дні надаються в різні дні тижня по черзі кожній групі працівників відповідно до графіка змінності, що підтверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілковим органом підприємства, установи, організації (ст. 69 КЗпП України).

Графік змінності регулярно змінюється з таким розрахунком, щоб вихідні дні кожної групи працівників по черзі припадали на різні дні тижня.

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи в ці дні допускається тільки з дозволу профспілкового органу підприємства, установи, організації лише у виняткових випадках:

— для запобігання суспільному або стихійному лихові, виробничій аварії і негайного усунення їхніх результатів;

— для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи суспільного майна;

— для виконання невідкладних, заздалегідь не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить надалі нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їхніх окремих підрозділів;

— для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт із метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Притягнення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу (ст. 71 КЗпП України).

Забороняється залучати до роботи у вихідні дні:

— вагітних жінок;

— жінок, які мають дітей віком до 3 років (ст. 176 КЗпП України);

— працівників, які не досягли 18 років (ст. 192 КЗпП України).

Робота вихідного дня може компенсуватися за згодою сторін наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі в подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП України).

Грошова компенсація за роботу у вихідний день виплачується працівникові тільки в разі неможливості надання йому дня відпочинку у формі відгулу, зокрема при його звільненні з невикористаним відгулом і т. ін.

          Загальна характеристика святкових та неробочих днів

Чинним законодавством установлено такі святкові й неробочі дні:

— 1 січня — Новий рік;

— 7 січня — Різдво Христове;

— 8 березня — Міжнародний жіночий день;

— 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;

— 9 травня — День Перемоги;

— 28 червня — День Конституції України;

— 24 серпня — День незалежності України;

— один день (неділя) — Великдень;

— один день (неділя) — Трійця.

За поданням релігійних общин інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до 3 днів відпочинку протягом року для святкування їхніх великих свят із відпрацьовуванням за ці дні.

У святкові й неробочі дні допускаються: робота, призупинення якої неможливе у зв'язку з виробничо-технічними умовами (безперервно діючі підприємства, установи, організації); роботи, викликані необхідністю обслуговування населення; невідкладні ремонтні та вантажно-розвантажувальні роботи (ст. 73 КЗпП України).

Роботи в ці дні компенсуються відповідно до ст. 107 КЗпП України.

На безперервно діючих підприємствах, а також на тих підприємствах, в установах, організаціях, у яких застосовується підсумований облік робочого часу, робота у святкові й неробочі дні включається в місячну норму робочого часу з оплатою в подвійному розмірі. Якщо робота в ці дні провадилася понад місячну норму робочого часу, то працівник має право на відгул.

                           Поняття та види відпусток

Відпустка - це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам із збереженням місця роботи і заробітної плати. Встановлює державні гарантії права на відпустки та визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні мають право на відпустки нарівні з громадянами України.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" встановлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

- основна відпустка;

- додаткова відпустка  за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;

- додаткова відпустка  за особливий характер праці;

- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки  у зв’язку з навчанням;

3) творча відпустка;

4) соціальні відпустки:

- відпустка у зв’язку  з вагітністю та пологами;

- відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного року;

- додаткова відпустка  працівникам, які мають дітей.

5) відпустки без збереження  заробітної плати.

Законодавством, колективними договорами та угодами, трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.

                     Порядок надання та тривалість щорічної основної відпустки

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладання трудового договору. Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.

Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. За бажанням працівника частина щорічної відпустки може бути замінена грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не може бути менше ніж 24 календарні дні. Особам віком до 18 років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.