Суб'єкти трудового права України

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Академія муніципального управління

Факультет менеджменту

 

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни: «Трудове право»

на тему:

«Суб'єкти трудового права  України»

 

 

 

 

Виконала:

студентка групи М-32

Шевченко Ірина

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

Зміст

1. Поняття, види суб'єктів  трудового права та їх правовий статус

2. Громадяни (працівники) як суб'єкти трудового права

3. Роботодавці та організації  роботодавців як суб'єкти трудового права

4. Виборні профспілкові  органи та інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи як суб'єкти трудового права

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1) Поняття, види суб'єктів трудового права та їх правовий статус

Поняття, види суб'єктів трудового  права. Суб'єктами права є учасники суспільних відносин, які на підставі чинного законодавства мають суб'єктивні права й обов'язки. Кожна галузь права характеризується своїм колом суб'єктів права (рис. 4.1).

Суб'єкти трудового права — це учасники суспільних відносин, які можуть мати трудові права та обов'язки, а також реалізовувати їх.

Необхідною умовою для виникнення трудових відносин є трудова правосуб'єктність. Згідно з трудовим правом громадянин володіє єдиною трудовою прав о дієздатністю та де лікто здатністю — здатністю мати й здійснювати трудові права й обов'язки, нести відповідальність за трудові правопорушення. Всі ці елементи виникають одночасно й називаються трудовою правосуб'єктністю.

Суб'єктами трудового права є  сторони трудових і тісно пов'язаних з ними відносин, що володіють трудовою правосуб'єктністю.

Правовий статус. Всі суб'єкти трудового  права згідно закону мають правовий статус, вони є носіями трудових прав і обов'язків у сфері праці. Правовий статус дає можливість суб'єктам  трудового права брати участь у конкретних правовідносинах. Кожен із суб'єктів трудового права має свій правовий статус.

Правовим статусом суб’єкта трудового  права називається його основне  правове становище, закріплене трудовим законодавством.

Трудовим законодавством трудова правосуб’єктність передбачена для кожного з можливих суб’єктів трудового права. Права й обов’язки та їх юридичні гарантії у правовому статусі суб’єкта передбачені різними інститутами трудового права для різних суб’єктів і входять у правовий статус суб’єкта трудового права на підставі трудового законодавства.

Трудова правосуб’єктність як особлива властивість, що визнається за суб’єктами трудового права законодавством, означає, що за наявності певних умов вони:

• здатні бути суб’єктами конкретних правовідносин у сфері праці;

• володіти правами й нести обов’язки.

Трудова правосуб’єктність завжди означає здатність громадянина, організації (роботодавця), трудового  колективу своїми діями набувати суб’єктивні права та обов’язки, що становлять зміст конкретних правовідносин.

Трудова правосуб’єктність є передумовою  надання суб’єктові трудового права  прав та обов’язків, які безпосередньо  випливають з дії закону.

Суб’єктивні права та обов’язки, що випливають із закону, є основою правового статусу суб’єкта трудового права.

Зміст правового статусу  суб’єкта трудового права доповнюють гарантії здійснення прав і відповідальність за належне виконання обов’язків.

 

2)Громадяни (працівники) як суб’єкти трудового права

Як суб’єкт трудового  права громадянин має володіти фактичною  здатністю до праці. Ця властивість залежить від фізичних і розумових можливостей, якими володіє особа і які вона виявляє, займаючись певною трудовою діяльністю.

Фактична здатність  до праці й здатність до праці  як правова категорія (трудова правосуб’єктність) — поняття нетотожні. Фактична здатність до праці виникає значно раніше, визначає трудову правосуб’єктність і лежить в її основі.

Правовий статус громадян як суб’єктів трудового права  єдиний, але щодо юридичних гарантій основних конституційних трудових прав має свої особливості. Наприклад, правовий статус жінок, неповнолітніх, інвалідів, державних службовців.

Правовий статус громадянина  як суб’єкта трудового права відрізняється  від правового статусу працівника організації. Громадяни стають суб’єктами відносин трудового права ще до виникнення трудових відносин, коли вони шукають собі роботу.

Трудова правосуб’єктність  громадян установлена чинним законодавством про працю, як правило, виникає по досягненню громадянами шістнадцяти  років (ст. 188 КЗпП). Це мінімальний вік, з якого допускається прийняття на роботу. Особливі умови прийняття на роботу установлені для осіб, які досягли п’ятнадцяти років, а також учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, яка його замінює.

Юридична природа вікового критерію трудової правосуб’єктності  громадян полягає в тому, що неповнолітні, тобто особи, які не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються в правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток і деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.

Порушення норм права, що встановлюють вікові критерії трудової правосуб’єктності, суперечить інтересам  охорони праці неповнолітніх, тому трудові правовідносини з неповнолітніми підлягають припиненню.

Вольовий критерій —  стан вольової здатності громадян до праці чи підприємницької діяльності.

• Не можуть бути суб’єктами трудового права громадяни, визнані  судом недієздатними.

• Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які: визнані  у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, несумісну з посадою; в інших випадках, встановлених законами України1.

Зауважимо, що обмеження  трудової правосуб'єктності може бути лише частковим і тимчасовим, воно допускається тільки у випадках, визначених законом.

Трудовим законодавством може визначатися й спеціальна правосуб'єктність та стан здоров'я працівника. Оцінка здатності до праці здійснює не громадянин, а держава, роботодавець, керівник організації  при укладанні трудового договору.

З отриманням статусу підприємця громадянин може мати і статус роботодавця — суб'єкта трудового права. Підприємництво може здійснюватись у двох формах:

1) самим власником  майна;

2) суб'єктом, що управляє  майном власника.

Відносини підприємця з  управляючим регулюються договором. Трудова правосуб'єктність працюючих власників регулюється цивільним і трудовим правом України.

Основні трудові (статутні) права працівників закріплені в  Конституції України, у ст. 2 КЗпП. Основні обов'язки працівників визначені  у ст. 139 КЗпП.

Зазначені права та обов'язки, будучи статутними, стосуються всіх працівників — суб'єктів трудового права, але правовий статус працівника має свої особливості залежно від виду трудового договору.

Права й обов'язки роботодавця  у трудових відносинах з працівником  здійснюються, як правило, керівником організації (директором, виконавчим директором, президентом та ін.). Він діє відповідно до законодавства про працю, інших нормативно-правових актів, установчих документів та укладеного з працівником договору.

Гарантії суб'єктивних прав.

Характерною особливістю  юридичних гарантій трудових прав працівника є участь трудових колективів і виборних профспілкових органів у їх реалізації.

Норми, що регулюють діяльність служби зайнятості, пов’язані з  працевлаштуванням працівників, належать до типових гарантій реалізації права на працю. Гарантійну функцію охорони трудових прав виконують і норми, які регулюють можливість працівників захистити трудові права, звернувшись в органи, що вирішують трудові спори.

Відповідальність за належне виконання своїх обов’язків. На практиці відповідальність суб’єктів трудового права виявляється у позитивній та ретроспективній (негативній) відповідальності.

Позитивна відповідальність — це відповідальність за належне  виконання суб’єктом своїх зобов’язань нині і в майбутньому.

Негативна відповідальність — відповідальність за вже вчинене, не сумлінне виконання суб’єктом  своїх зобов’язань. Негативна відповідальність полягає в тому, що суб’єкт трудового  права — громадянин за порушення  своїх обов’язків зобов’язаний нести тягар невигідних для нього наслідків, визначених правовими нормами.

Юридична відповідальність працівника як суб’єкта трудового  права за трудове правопорушення може бути дисциплінарною, матеріальною, а для деяких категорій посадових  осіб — адміністративною (штраф).

 

3) Роботодавці та організації роботодавців як суб’єкти трудового права

Організації створюються  на базі різних форм власності і  виступають, як правило, в якості суб’єктів  трудового права.

У трудовому праві  термін “роботодавець” означає організацію, яка на ринку праці є суб’єктом, що пропонує роботу й організовує працю працівників. Як суб’єкт трудового права роботодавець — це переважно юридична особа, котра укладає трудовий договір з працівником.

З дня державної реєстрації організація набуває права юридичної особи і трудової правосуб’єктності в якості роботодавця. Найважливіші питання управління організацією регулюється законодавством про працю України і статутом цієї організації. Головний суб’єкт управління — власник, який здійснює свої повноваження безпосередньо або через уповноважений орган.

Особливості управління організаціями окремих організаційно-правових форм регулюються чинним законодавством України про працю.

Трудовою правосуб’єктністю  можуть володіти не тільки організації, які визнаються юридичними особами, а й структурні підрозділи організації, наділені правом прийняття й звільнення працівників, що мають окремий фонд оплати праці.

Зауважимо, що особливим  правовим становищем як суб’єкт трудового  права користується адміністрація  організації. Вона може бути стороною організаційно-управлінських відносин з трудовим колективом і виборним профспілковим органом організації.

Управлінські функції  здійснює власник майна організації  та уповноважений ним керівник організації. Правовий статус його визначається договором (контрактом). Трудові правовідносини з керівником організації встановлюються на термін дії трудового договору (контракту).

Особливе правове становище  як суб’єкта трудового права —  в арбітражного керуючого (розпорядник  майна, керуючий санацією, ліквідатор). Це — фізична особа, яка має ліцензію, що видана в установленому законодавством порядку і діє на підставі ухвали господарського суду. Одна й та ж особа може виконувати функції арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог закону. У разі, коли господарському суду не запропоновано кандидатуру арбітражного керуючого у встановленому законом порядку, господарський суд має право призначити арбітражним керуючим працівника державного органу з питань банкрутства за поданням останнього.

Розпорядник майна —  фізична особа, на яку у встановленому  законом порядку покладаються повноваження щодо нагляду й контролю за управлінням  і розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство в порядку, встановленому Законом1.

Суб’єктом трудового  права є також фізична особа, яка використовує найману працю.

 

4) Виборні профспілкові органи та інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи як суб'єкти трудового права

Профспілкові та інші органи як суб'єкти трудового права. Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою  захисту своїх трудових і соціально-економічних  прав та інтересів.

Професійні спілки є  громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності.

Професійні спілки утворюються  без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно Конституцією України і законами України1.

Професійна спілка (профспілка) -- добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання)2.