Цивільне право як галузь права. Предмет і метод правового регулювання

·         правочин має вчинятися у формі, передбаченій законом;

·         правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (тобто не може бути фіктивним);

·         правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.         

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена  законом або якщо він не визнаний судом недійсним.         

Недійсні правочини, залежно від  того, який елемент їх складу є дефектним, можна поділити на певні групи, а  саме на:

·           правочини з вадами суб’єктного складу;

·           правочини з вадами волі;

·           право чини з вадами форми;

·           правочини з вадами змісту.         

Фіктивний правочин – це правочин, вчинений лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки. Такий правочин визнається недійсним незалежно від мети його укладання.          

Удаваний правочин – це правочин, укладений з метою приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. В такому правочині також відсутня основа – учасники прагнуть досягти зовсім іншої мети, ніж це випливає з правочину. Встановивши це, суд визнає удаваний правочин недійсним, а дійсним буде визнано той правочин, який сторони дійсно мали на увазі. У разі, коли такий правочин суперечить закону, суд виносить рішення про визнання його недійсним.          

Нікчемними (абсолютно недійсними) правочинами визнаються такі правочини, недійсність яких прямо встановлена законом. Якщо недійсність правочину прямо не випливає із закону, але один із учасників або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність, то такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).