Заповідні території України

ЗАПОВІДНІ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

 

Класифікація  особливо охоронювальних об’єктів.

Серед інших об’єктів природного середовища під посиленою охороною закону перебувають ті, які мають  особливу наукову і культурну  цінність для суспільства. Постановою Ради Міністрів України від 28 січня 1972 р. “Про заходи по поширенню мережі державних заповідників і поліпшенню заповідної справи” встановлено таку класифікацію заповідних та інших територій України, що охороняються державою: державний заповідник, державний заказник, державний народний парк, пам’ятка природи, парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва.

Постановою Ради Міністрів України  від 22 лютого 1978 р. ця класифікація була доповнена ще однією категорією особливо охоронювальних природних об’єктів – заповідне урочищє. 

Державні заповідники.

Це еталонні природні комплекси, які  вилучені з господарського використання і мають особливе наукове, культурно-освітнє  та екологічне значення. Вони створюються  з метою збереження відповідного природного комплексу і є регіональними  полігонами для вивчення тенденцій розвитку природних екосистем і розробки шляхів відновлення природних ресурсів і умов.

Природні комплекси, які оголошуються заповідниками, у більшості випадків розміщуються на відповідних земельних  ділянках (ландшафтні заповідники). Є крім того, річкові й озерні заповідники, а також заповідники у надрах землі. Створюються й заповідники нових видів.

В Україні є 11 державних заповідників: Асканія-Нова, Чорноморський,Дунайські  плавні, Український степовий, Поліський, Карпатський, Канівський, Луганський, Ялтинський, гірсько-луговий, а також Мис Мартьян і  Кара-Даг. Їх загальна площа понад 130 тис. Га, тобто трохи більше 0.2% території України. 

Правовий режим державних  заповідників. 

На території заповідника і  в його охоронній зоні забороняється: полювання, рибальство, руйнування гнізд, нір і жител корисних комах, заготівля деревини, пошкодження чагарників, туризм, косіння трави, випасання худоби, збирання ягід, грибів і плодів, оранка цілини, використання надр, а також проведення будб-яких заходів, що порушують або змінюють встановленний на заповідній території режим.

До порушень режиму належить пребування сторонніх осіб на заповідній території. Якщо ці особи перебувають на території  заповідника чи його охоронної зони з рушниціми або знаряддями лову диких звірів, то це прирівнюється до незаконного полявання.

Для збереження типових природних  умов і безпеки на території заповідника  проводяться необхідні протипожежні, протиепідемічні та інші ветеринарно-санітарні  заходи, а також заходи по бортьбі з шкідниками рослин і з хворобами диких тварин. 

Служба охорони заповідника.

Охорона державного заповідника здійснюється спеціальною службою, яку очолює директор заповідника. До складу входять  єгері і старші єгері. На службу охорони  державних заповідників покладаються такі завдання: контроль за додержанням режиму заповідника і боротьба з його порушеннями; розробка і проведення заходів по запобіганню пожежам, своєчасному їх виявленню і боротьби зними; охорона від самовільних порубок, контроль за додержанням встановленного порядку санітарної вирубки лісу, сінокосіння у межах заповідних територій. 

Державне управління заповідниками  і контроль за додержанням режиму їх охорони. 

Державні заповідники підпорядковуються  різним відомствам і науковим установам. Вони організують оперативне управління відповідними заповідниками, здійснюють у них наукові дослідження, забеспечують режим охорони.

Певні функції щодо всіх заповідників здійснює Головне управління по охорони  природи, заповідниках, лісовому і мисливському господарству Міністерства сільського господарства України. 

Юридична відповідальність за порушення  заповідного режиму.

У більшості випадків вона застосовується на основі загальних норм законодавства, які передбачають санкції за незаконне  полювання, рибальство, лісопорушення, забруднення грунту, вод, повітря.

 

Державні заказники.

Це заповідні території, виділені з метою охорони окремих елементів  природного комплексу, на яких обмежуються  лише окремі види господарської діяльності.

На Україні взято під охорону понад 160 державних заказників державного і 744 місцевого значення. Загальна їх площа становить близько 400 тис. Га.

Розрізняють такі види державних  заказників: лісові( Велико-Анадольський лісовий масив Донецькоі області, Туганівський заказник Житомирської області), Ландшафтні (озеро Синєвир у Закарпатті, Ведмежа гора в Криму), Ботанічні (Банний яр у Сумський області), зоологічні (боброві заказники в Ровенський і Чернігівській областях), орнітологічні (Великі і Малі кучугури на Каховському водосховищі в Запорізькій області), іхтіологічні, гідрологічні (Турова дача в Івано-Франківській області, Болото Мох на Чернігівщині), геологічні (Дніпровські пороги в Запорізькій області).

Охорона природних багатств заказника покладається на землекористувачів, на території яких він розташований. Землекористувачі зобов’язані забеспечити  додержання встановленного режиму стосовно до завдань того чи іншого заказника.

Порушники режиму охорони  заказників притягаються до юридичної  відповідальності за загальними нормами  адміністративного, кримінального  і цивільного законодавства. 

Державні природні (національні) парки.

Такі парки є традиційною  формою охорони живої природи  в зарубіжних країнах, яка дає  можливість сполучати охорону визначних  природних комплексів з організацією відпочинку населення і веденням природоохоронної пропаганди. У різних краінах світу зараз функціонує понад 30 великих національних парків площею до одного мільйона гектарів і більше.

У 1980 р. згідно з постановою Ради Міністрів  Украіни організовано перший на Україні  Карпатський державний природний  парк (загальною площею 47.3 тис. Га.) на території Івано-Франківської області з метою збереження типових комплексів, створення умов для відпочинку трудящих, організіції туризму, а також проведення наукових досліджень і пропаганди знань по охороні природи.

Паркові передано землі Карпатського  державного заповідника в Івано-Франківській обдасті (Високогірське лісництво площею 1911 га. і Говерлянське – площею 4941 га.) зі збереженням режиму їх заповідності і охорони.

Зазначеною постановою передбачено, що землекористувачі, землі яких розташовані  на території Карпатського державного природного парку, несуть відповідальніть за раціональне використання і відновлення природних ресурсів, своєчасне здійснення відповідних природоохоронних заходів, за збереження природних комплексів, рідкісних видів фауни і флори та мають сприяти виконанню завдань, що стоять перед цим парком.

Навколо природних (національних) парків можуть створюватися спеціальні охоронні зони. На території парка і в  межах охоронної зони забороняється  будь-яка діяльність, яка може спричинити шкоду охоронюваному природному комплексові. 

Пам’ятки природи.

Це окремі об’єкти природи, що мають  визначне наукове, культурне та історичне  значення (печери, водоспади, скелі, дерева, водні джерела та ін.). В Україні  взято під охорону 124 пам’ятки природи  державного і понад 2500 місцевого значення. Серед них Кам’яна могила поблизу Мелітополя, надзвичайно цікаві відомі печери в Тернопільській області, Дніпровські пороги біля Запоріжжя, тисячолітній дуб Максима Залізняка на Черкащині.

Згідно з Законом “Про охорону природи України” пам’ятки природи державного значення затверджуються Радою Міністрів, а пам’ятки природи місцевого значення – виконавчими комітетами обласних і міських Рад народних депутатів. Контроль за організацією обліку, охорони і використання пам’яток природи державного і місцевого значення здійснюють обласні інспекції Державного комітету України по охороні природи. 

 

Парки – памятки  садово-паркового мистецтва. 

 

До них належать академічні парки, ботанічні сади, дендрарії, лісопарки, які являють собою наукову, культурну та історічну цінність. На Україні існує понад 100 парків-памяток садово-паркового мистецтва державного і понад 700 - місцевого значення. Широко відомі серед них взяті під охорону держави парки Криму, Центральний республіканський ботанічний сад АН України, дедропарк “Тростянець” на Чернігівщині, парки “Софіївка” в Умані, “Олександрія” у Білій Церкві, “Веселі Боковеньки” на Кировоградщині та ін.

На території парків-памяток  садово-паркового мистецтва забороняється  проведення господарської діяльності, яка може заподіяти шкоду природним обєктам і комплексам, взятим під охорону. Ці парки дозволяється використовувати для екскурсій і масового відпочинку трудящих в межах правил, встановлених для кожного з них. 

Заповідні урочища. 

Це взяті під охорону держави масиви, степові ділянки, озера, болота, скальні утворення, а також місця рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин.

На Україні взято під охорону  понад 200 заповідних урочищ.На їх території  забороняється будь-яка господарська діяльність, що може негативно позначитися на стані охоронюваних природних об’єктів.

Охорона заповідних  урочищ є обов’язком землекористувачів, на території яких вони знаходяться. Контроль за додержанням режиму охорони урочищ здійснюють виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів, обласні інспекції Державного комітету України по охороні природи і громадські інспектори УТОП.