Морські рекреаційні ресурси

Серед основних принципів  організації санаторно-курортної  справи радянських часів були доступність  санаторно-курортної допомоги населенню, надання путівок до санаторіїв та пансіонатів відпочинку, головним чином, безкоштовно або на пільгових  умовах зі сплатою 30% їхньої вартості за рахунок бюджету соціального  страхування, а у дитячих санаторіях і в санаторіях для хворих на туберкульоз - тільки безкоштовно за рахунок  коштів державного бюджету.

У СРСР була створена найпотужніша мережа дитячих спеціалізованих  санаторіїв, куди приїжджали діти після  перенесення захворювань органів  дихання, серцево-судинної системи, шлункового тракту, суглобів, нервової системи. В  УРСР у таких санаторіях щорічно  лікувалося близько 135 тис. дітей. Для  реабілітації дітей із різними відхиленнями у стані здоров'я було створено понад 200 спеціалізованих санаторіїв з таким розрахунком, щоб у  кожній області функціонували санаторії  за трьома основними профілями: пульмонологічні (захворювання легень), психоневрологічні, кардіоревматологічні. Одним із найпопулярніших  дитячих курортів в УРСР стає Євпаторія (9 дитячих санаторіїв). Одночасно  з розширенням дитячих санаторіїв відкривалися піонерські табори санаторного  типу. Взагалі в усіх санаторно-курортних  закладах УРСР щорічно лікувалося та відпочивало понад 600 тис. дітей, які  прибували з усіх регіонів СРСР.

У 1984 р. в Україні налічувалося 1480 санаторіїв, санаторіїв-профілакторіїв, пансіонатів лікування та відпочинку, які були розраховані на одночасний прийом 331 тис. осіб. У цьому ж році санаторно-курортним лікуванням і  всіма видами організованого відпочинку було охоплено понад 54 млн. осіб, які  приїжджали з різних кінців держави, а інколи й з-за кордону.

Із розпадом СРСР і здобуттям  Україною незалежності став формуватися  вітчизняний рекреаційний комплекс — це стало початком четвертого етапу розвитку лікувально-оздоровчого  туризму в Україні. У 1991 р. колишня  радянська система управління туризмом була зруйнована. Величезні проблеми, які пов'язані з економічною  кризою, перебудовою системи управління держави, не змогли не позначитися і  на санаторно-курортному комплексі  України. Практично повна відсутність  державного фінансування і системи  управління в перші роки незалежності призвело до значного занепаду галузі.

Однак по мірі подолання соціально-економічної  кризи поступово змінюються форми  власності, джерела фінансування, методи управління на загальнодержавному, регіональному  та місцевому рівнях. У 1995 р. було прийнято Закон України "Про туризм" (останні зміни до цього закону були внесені у 2003 p.), у 2000 р. - Закон  України "Про курорти". Тепер  розробляється проект Державної  програми розвитку санаторно-курортної  галузі на 2005-2015 pp., що безумовно сприятиме  розвитку оздоровчого туризму.

Отже, історія становлення  та розвитку рекреації лікувально-оздоровчого  туризму в Україні свідчить про  те, що в цій сфері нагромаджено величезний досвід функціонування!, а  сучасна незалежна Україна отримала велику матеріальну і наукову  спадщину в галузі лікувального туризму, і це має стати вагомим чинником оздоровлення нації, бути стратегічним і економічним ресурсом України  на міжнародному ринку.

У цьому плані важливо  розглянути сучасний стан санаторно-курортної  інфраструктури в Україні, оскільки вона є передумовою і запорукою  майбутнього розвитку лікувально-оздоровчого  туризму[1, c. 26-29].

3. Інфраструктура  санаторно-курортного комплексу  на сучасному етапі

Інфраструктура санаторно-курортної  галузі в Україні активно формувалася  наприкінці 1970-х - упродовж 1980-х pp., ще за часів старої системи. Більшість  санаторіїв, пансіонатів, будинків та баз відпочинку будувалися, за проектами, які не відповідають міжнародним  стандартам. інтенсивна їх експлуатація у наймасовіший туристичний період (1960-1980-і pp.), а також несвоєчасне  проведення капітальних та поточних ремонтів призвели до значного зношення цих будівель та їх оснащення. Тому пріоритетним напрямом зміцнення матеріальної бази санаторно-курортного комплексу  України має бути проведення реконструкції, модернізації та будівництво об'єктів  курортної сфери за рахунок власних  коштів держави і самих підприємств, а також за участю інвестицій, у  тому числі іноземних.

За даними Міністерства фінансів України, на реконструкцію та будівництво  закладів санаторно-курортного комплексу  впродовж 1997-2002 pp. було виділено коштів на суму понад 200 млн. грн. Але за умов складної економічної політичної ситуації в Україні фактичні обсяги цих  вкладень у зміцнення матеріальної бази зростають повільно і не відповідають потребам галузі.

Санаторно-курортні заклади (СКЗ) є одними з основних складових  інфраструктури лікувально-оздоровчого  комплексу. За даними державного комітету статистики, станом на 01.01.2004 р. в Україні  загальна кількість санаторно-курортних  закладів тривалого перебування  становила 3261 одиниць, що на 1,9% менше, ніж  у 2002 р. При цьому фактично надавали послуги 2,6 тис. закладів, а решта (661) і зовсім не працювали.

Разом в Україні у 2003 р. в СКЗ було оздоровлено 2869S76 осіб, з них іноземців - 307330 (10,7%). Це становить 38,7% від загальної чисельності  внутрішніх туристів. Активність відвідування СКЗ набула позитивних темпів розвитку з 1999 р. і продовжується п'ять років  поспіль. Темпи приросту з 2002 по 2003 pp. становлять 3,6%.

Окрему групу СКЗ становлять дитячі оздоровчі заклади. У 2003 р. в  Україні налічувалося 10890 дитячих  оздоровчих таборів, в яких відпочили 1235305 дітей різного віку (порівняно  з 2002 р. більше на 17%)

За формами власності  СКЗ розподіляються так: державна -40%, колективна - 55%, приватна - 0,8%, власність  міжнародних організацій - 4,2%.

Домінуючою формою власності  для найбільших санаторно-курортних  установ є акціонерна. Прикладом  великої санаторно-курортної мережі України стала санаторно-курортна система - закрите акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця", яке було засноване Федерацією незалежних профспілок України і Фондом державного соціального  страхування (95% акцій належить ФПУ, 5% - соцстраху). Завдяки створенню  акціонерного товариства, до складу якого  увійшло 16 територіальних об'єднань, в  основному вдалося зберегти комплекс профспілкових курортів України. Організаційно  ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" складається  з мережі регіональних відділень (дочірніх підприємств акціонерного товариства): Ялтинського (курорти Ялта, Лівадія, Місхор, Кореїз, Гаспра), Євпаторійського, Алуштинського,Сакського,

Хмельницького (курорт Хмільник), Дніпропетровського, Слов'янського, Закарпатського, Приазовського, Прикарпатського, Одеського, Миргородського, Харківського, Миколаївського дочірніх підприємств, ЗАТ "Трускавецькурорт" з оздоровчими комплексами; санаторії  Київського регіону, які розташовані  у наймальовничіших і кліматично сприятливих місцях Київщини: санаторій "Жовтень" (Конча-Заспа), ім. Першого  Травня (Пуща Водиця), лікувальний дитячий  пансіонат "Дубки" (Ірпінь), санаторії "Україна", "Зірка", "Перемога" (Ворзель). Тільки протягом 1999-2001 pp. у  цих санаторіях, будинках відпочинку і пансіонатах санаторно-курортну і лікувальну допомогу одержали понад 900 тис. осіб.

Питома вага профспілкових  санаторіїв у загальнодержавному масштабі становить нині 24%, з число хворих, які отримали лікування у цих  санаторіях, - 41% від загальної чисельності  хворих в усіх санаторіях; крім того, 19% усіх оздоровлених припадає на дітей  і підлітків, 38% - на постраждалих від  наслідків чорнобильської катастрофи.

Цілком закономірно, що основна  маса санаторно-курортних установ, особливо розрахованих на "середній клас", перебуває нині у стані "мертвого сезону". Це пояснюється  тим, що натепер при середній зарплаті близько 350 грн. ціна путівки на 24 доби становить від 600 до 2000 грн.

Середній коефіцієнт завантаженості санаторно-курортних закладів в  середньому по Україні збільшився з 0,38 у 2002 р. до 0,40 у 2003 р. При цьому мінімальне використання місткості закладів (9%) спостерігається у Луганській та Миколаївській областях, а максимальне (78%) в Ялті, від якої трохи відстали Саки (66%), Євпаторія (62%), Кирилівка (69%), Моршин (48%), Трускавець (53%)[3, c. 97-99].

В цілому можна виділити таку спеціалізацію курортів України:

- лікування органів травлення  (курорти з питними мінеральними  водами) - Миргород, Моршин, Трускавець, Закарпаття, Березівські мінеральні  води, Рай-Єленівка, Одеса (Куяльник), Бердянськ, Сатанів тощо;

- серцево-судинні хвороби,  функціональні розлади нервової  системи - Південний берег Криму,  Конча-Заспа, Пуща Водиця, Ворзель,  Слов'янськ, Слов'яногірськ, Одеса  тощо;

- лікування органів дихання  - Південний берег Криму (особливо  Алушта та Ялта), є умови для  лікування в Очакові, Слов'янську  тощо;

- хвороби кістково-м'язової  системи і суглобів, периферичної  нервової системи, жіночих і  чоловічих статевих органів - грязьові курорти: Саки, Євпаторія,  Гола Пристань, Бердянськ, Слов'янськ,  Куяльник, Феодосія, Маріуполь, а  також курорти з радоновою  (Хмільник) і сірководневою мінеральною  водою (Немирів) тощо;

- хвороби нирок і сечевивідних  шляхів - Трускавець, Березівські мінеральні  води, Сатанів та ін.;

- запальні захворювання  нирок - Ялта (влітку), Трускавець  та ін.;

- захворювання шкіри —  курорти на сірководневих мінеральних  водах у Львівській області  (Немирів) і Закарпатті;

- захворювання на цукровий  діабет - Трускавець, Миргород, Березівські  мінеральні води.

Існують і спеціалізовані відділення та санаторії:

- реабілітація після інфаркту  міокарда - "Лівадія" (Крим), "Лермонтовський", "Росія" (Одеса), "Карпати" (Закарпаття), "Хмільник" (Вінницька обл.), "Ювілейний" (Слов'янськ), "Металург" (Маріуполь)  тощо;

- реабілітація після інсульту - "Лермонтовський" (Одеса), "Хмільник" (Вінницька обл.), "Гай" (Харківська  область);

- реабілітація після оперативного  втручання на органах травлення  - санаторій ім. М. Горького (Одеса), Миргород, Харківська область;

- реабілітація після аварії  на ЧАЕС - "Миргород", "Бердянськ", ім. Кірова (Ялта), "Черемош" (Моршин), "Рай-Єленівка" (Харківська область), "Металург" (Маріуполь) та ін.;

- лікування травм хребта  і спинного мозку, дитячого  церебрального паралічу - санаторій  ім. Бурденко (Саки), "Слов'янський" (Слов'янськ);

- неврологічний профіль  - "Орлине гніздо" (Ялта);

- хронічний гломерулонефрит  - "Запоріжжя" (Ялта) -імітація середньоазіатського  клімату пустелі;

- захворювання периферичних  судин - "Донбас" (Слов'янськ);

- лікування вібраційної  хвороби - "Ударник" (Євпаторія).

Середньооблікова кількість  працівників санаторно-курортних  закладів у 2003 р. складала 121,1 тис. осіб і зросла на 7,7% проти 111,7тис. осіб у 2002 р.

Частка послуг курортної  галузі у ВВП України зросла від 0,72% у 2000 р. до 0,79% у 2002 р., а в 2003 р. вже  збільшилася до 1,00%. Найкращі результати у цьому відношенні досі утримує  Крим.

У 2002 р. плата до бюджетів усіх рівнів від курортних регіонів Криму склали 57,6% від усіх надходжень по країні. У цілому з усіх курортів Криму до бюджету надійшло 804,7 млн. грн.

При тому, сучасний стан інфраструктури санаторно-курортного комплексу України  можна оцінити майже як критичний. Зокрема, організаційно не завершене  створення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади  у цій сфері, не вирішене остаточно  питання власності щодо деяких здравниць. Дотепер не проведено інвентаризацію всіх розташованих на території України  санаторно-курортних та оздоровчих закладів, а окремі курорти останнім часом або не функціонували зовсім, або через високу вартість оздоровлення та послуг не завантажувалися повністю[4, c. 161-163].

Висновки

Аналіз становлення і  оцінка сучасного стану санаторно-курортного комплексу на території України  свідчить про те, що курортна рекреація  повинна стати пріоритетною сферою перспективного розвитку туризму в  державі, оскільки вже тепер вона може забезпечити значні валютні  надходження, сприяти зміцненню  національної грошової системи і  створити у цій сфері додаткові  робочі місця.

Центрами лікувально-оздоровчого  туризму є санаторно-курортні заклади  різного медичного профілю, де забезпечується високий рівень обслуговування, задіяний медичний персонал і обслуговують переважно  осіб середнього і старшого віку чи людей з послабленим здоров’ям. Особливістю турпродукту в лікувально-оздоровчому  туризмі є його сезонний характер, переважання внутрішньорегіональних поїздок і специфічний віковий  склад споживачів.

На нашу думку, Україна  завдяки унікальному природно-рекреаційному  потенціалу, зростанню потреби населення  в послугах санаторно-курортних  закладів, збільшенню зацікавлення цією сферою іноземних туристів володіє  усіма передумовами для відновлення  і розвитку лікувально-оздоровчого  туризму. Головною перешкодою для цього  є відсутність державної і  регіональної стратегії розвитку санаторно-курортного господарства області, яка б передбачала  активний вплив на його інвестиційну привабливість.