Перші заклади готельного типу на Стародавньому Схода

Виникнення перших закладів розміщення у IV тис. до н.е. пов'язується з необхідністю забезпечити подорожніх місцем для ночівлі, харчування та відпочинку. Від стану розвитку системи засобів гостинності суттєво залежала інтенсивність подорожей, господарство окремих центрів та регіонів. Засоби гостинності відображають риси матеріальної та духовної культури, традиції прийому гостей різних народів.

Перші історичні згадки про подорожі містяться в античних джерелах і пов'язуються з регіонами Стародавнього Єгипту, Близького Сходу та Греції. Саме між цими регіонами здійснювались найбільш інтенсивні подорожі з метою торгівлі, паломництва, завоювання, а також оздоровлення, розваг та культурного пізнання.

У середні віки мільйони людей також подорожували. Релігійні переконання спонукали їх (як і сьогодні) долати довгий шлях до святинь: мусульман - до Мекки, християн - до Єрусалима. Тому можна стверджувати, що саме церкві належить ідея створення перших готельних ланцюгів. Монастирі приймали і розміщували в себе мандрівників-прочан. 
Сфера гостинності як важлива соціальна, економічна та культурна категорія, одна з фундаментальних складових туристичної індустрії, адекватна у розвитку основним етапам еволюції людського суспільства. Історія сфери гостинності тісно пов'язана з розвитком культури, подорожей та туризму, відображає характерні культурні риси різних епох і народів втілені у типах засобів розміщення, методах обслуговування і моделі гостей, які користувалися засобами розміщення.

Перші туристичні подорожі були пов'язані з розвитком торгівлі та обміну, перш за все в Азії і на Близькому Сході. . Для організації відпочинку мандрівників уздовж торгових шляхів на

відстані 25 – 30 км, що дорівнювало одноденному верблюжому або кінному

переходу, створювали спеціальні пункти розміщення – караван – сараї.

Караван - сарай (перс. روان 9 آ, кар(е) ван + тюрскськ. сарай, палац) — на

багатьох тюркських язиках означає «караванний будинок» — велика

суспільна будова в Азії, в містах, на дорогах і в ненаселених місцях, що

служить, як правило, дахом і стоянкою для торгових караванів. Іноді

розкішно збудовані, але без облаштування, внаслідок чого мандрівники

повинні були мати з собою ліжко і життєві запаси для себе і своїх тварин,

часто провезених здалеку, з великими витратами. В обов'язковому порядку

була присутня загорода для в'ючних тварин. У великих містах караван-сараї

були повноцінними подібно сучасним, з наданням додаткових послуг —

харчування, грошових обмінних пунктів і т. п. На торгових шляхах караван -

сарай звичайно був чотирикутним будинком з колодязем посередині. Відомі

зальні караван-сараї (зустрічаються в Азії) – прямокутні будівлі, розділені на

нефи (середній неф – для людей і товарів, бічні – для тварин). Найбільш поширений тип караван-сараю з внутрішнім двором, що оточений одно -,

дво -, рідше – триповерховими приміщеннями (вгорі, зазвичай, готель,

внизу - склади і стійла) рис. 1.1 і 1.2.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1 – План караван-сараю Амін-абад, Іран

 

При спорудженні часто враховувалась можливість нападу, тому всі

будови обносили високою стіною, яка давала можливість відбити напад і

витримати недовгу облогу. Крім того, стіни захищали караван-сараї від

негоди.

Таким чином, виникнення перших засобів гостинності - розміщення та харчування пов'язується з регіонами найвищого економічного розвитку - Близьким Сходом та Середньою Азією, тяжіють до місць найбільшого руху людей - найважливіших торгових шляхів, великих міст. Серед закладів гостинності простежується диференціація щодо категорії гостей, які обслуговувались, регіону виникнення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2 – Караван-сарай в Кередже, Іран