Правове забезпечення соціального туризму

План

Вступ………………………………………………………………………..3

1. Правове забезпечення соціального туризму………………………….4

Висновки…………………………………………………………………..12

Список використаної літератури………………………………………...14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

У сучасному світі  туризм — це багатогранне явище, тісно пов'язане з економікою, історією, географією, архітектурою, медициною, культурою, спортом та іншими науками. Однак жодна з них не може повністю і вичерпно схарактеризувати його як об'єкт власних досліджень і жоден з існуючих соціально-економічних інститутів не в змозі самостійно розв'язати комплекс його проблем.

Існує багато поглядів на туризм як на галузь господарства, так  і на міжгалузевий комплекс або ринок, де туристичне підприємство з продукції  різних галузей формує туристичний  продукт.

Згідно з визначенням  Всесвітньої туристичної організації (ВТО), туризм є похідним від французького tour (прогулянка, поїздка) і являє  собою подорож у вільний час, один із видів активного відпочинку.

Закон України "Про  туризм" визначає туризм як тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчою або професійно-діловою метою без зайняття оплачуваною.

Соціальний туризм — подорожі, які субсидуються з коштів, що виділяються державою на соціальні потреби; при цьому окремим категоріям туристів із низькими доходами держава в порядку, встановленому законодавством, надає соціальні пільги. До категорії громадян, які отримують такі пільги, насамперед, належать багатодітні сім'ї, діти-сироти, вихованці дитячих будинків і шкіл-інтернатів, молодь, яка навчається і працює, пенсіонери, інваліди і малозабезпечені. Зміцнити свої позиції соціальний туризм може лише за умови продуманої соціальної політики в галузі туризму на регіональному, національному і міжнародному рівнях.

 

 

 

 

1. Правове забезпечення  соціального туризму

 

Важливою складовою  туристської діяльності в Україні  є соціальний туризм. Це організація  змістовного оздоровлення та відпочинку широких верств населення за найнижчими доступними цінами, зорієнтованими лише на потреби відновлення матеріальної бази.

Федеральний закон "Про  основи туристської діяльності в  Російській Федерації" визначає соціальний туризм як "подорожі, субсидовані  із засобів, виділюваних державою на соціальні потреби", при цьому  окремим категоріям російських туристів держава в порядку, установлюваному Правительством Російської Федерації, надає пільги соціального характеру.

У країнах Європейського  союзу соціальний туризм асоціюється  із клієнтурою з низькими доходами, які не дозволяють одержувати високоякісні туристські послуги. Ця категорія громадян має потребу в пільгах соціального характеру. До неї ставляться в першу чергу багатодітні родини, діти-сироти, вихованці дитячих будинків і шкіл-інтернатів, що вчиться й працює молодь, пенсіонери, інваліди й незаможні громадяни.

У Радянському Союзі організацією соціального туризму займалися Центральна рада по туризму й екскурсіям ВЦСПС (ЦСТЭ) і Бюро міжнародного молодіжного туризму (БММТ "Супутник") ЦК ВЛКСМ. Обсяг обслуговування ЦСТЭ на 1989 р. становив 42 млн. туристів і 226,1 млн. екскурсантів, а обсяг зроблених послуг за той же період досяг 3 млрд. руб. при чисельності працюючих у системі 170 тис. чоловік.

Обсяг обслуговування туристів БММТ "Супутник" у тому ж році склав 6,2 млн. чоловік, а обсяг послуг - 365 млн. руб. (у цінах 1989 р.) при чисельності працюючих близько 7 тис. чоловік.

Різного роду знижки й пільги на надавані туристські путівки перевищували в  ряді випадків 50-70% їхньої вартості й  дотувалися профспілками й іншими громадськими організаціями.

При ринкових відносинах зазначені  вище системи соціального туризму розпалися, а їхні елементи перетворилися в комерційні структури, що займаються в основному міжнародним туризмом. Про свою прихильність до соціального туризму заявила лише Російська асоціація соціального туризму (PACT), що є членом Міжнародного бюро соціального туризму (БИТС), організованого 7 червня 1963 р. у Брюсселі.

БИТС є одним зі членів, що приєдналися, Всесвітньої туристської організації. У рамках ВТО й БИТС регулярно  проводяться семінари й конференції, присвячені проблемам соціального туризму. ВТО офіційно підтвердила мети соціального туризму в Манільській декларації по світовому туризмі (1980 р.): "Соціальний туризм — це ціль, до якої суспільство повинне прагнути в інтересах менш забезпечених громадян при використанні ними прав на відпочинок".

На конференції були розглянуті нові концепції туризму (насамперед як спосіб проведення відпусток і  форма відпочинку, подорожей і  переміщень осіб з будь-якими цілями, а не тільки як дохідна галузь економіки), нові принципи й основні напрями його розвитку.

Конференція прийняла Манільську декларацію зі світового туризму, в якій туризм розуміється як важлива діяльність, що впливає на соціальне, культурне, освітнє й економічне життя держав і має гуманітарний характер.

Особливе місце в Декларації приділяється розвитку внутрішнього, соціального й молодіжного туризму. Підкреслюється, що внутрішній туризм сприяє більш збалансованому стану національної економіки; соціальний туризм повинен бути суспільною метою в інтересах менш забезпечених громадян; молодіжний туризм потребує особливої уваги і надання цій категорії громадян найбільших можливостей і пільг.

Монреальская декларація "До гуманного  й соціального ведення туризму ". У ній  розкривається значення соціального туризму у всіх аспектах. Декларація містить 15 статей. Приділено увагу соціальному туризму, наведені його ознаки:

— Види діяльності, що пропонуються, поділені на спільне вирішення соціальних, просвітницьких і культурних завдань, котрі сприяють повазі та розвитку людини.

— Чітко визначається цільова клієнтура, при цьому відсутня будь-яка дискримінація за расовими, культурними, релігійними, політичними, філософськими чи соціальними ознаками.

— Невід’ємним елементом турпродукту, що пропонується, є додана вартість неекономічного характеру.

— Чітко зазначається намагання забезпечити гармонійну інтеграцію в місцеве середовище.

— Вид діяльності і ціна чітко вказуються в контрактних документах. Ціни відповідають заявленим соціальним цілям. Прибутки повністю чи частково реінвестуються в поліпшення послуг, які пропонуються суспільству.

—Управління кадрами відповідає вимогам соціального законодавства і направлене на забезпечення задоволеності роботою і постійне підвищення кваліфікації кадрів.

— Для досягнення чітко поставленої мети туристської компанії не повинні посилатися на устави чи процедури, а повинні нести відповідальність своєю діяльністю. В сучасному світі відсутнє будь-яка єдина модель.

Забезпечення доступності туристського відпочинку для всіх, включаючи багатодітні  родини, молодь і літніх осіб, вимагає розробки й здійснення ряду конкретних мір, до числа яких ставляться визначення соціальної туристської політики держави, прийняття власних законодавчих і нормативних актів, створення соціальної інфраструктури, забезпечення систем і механізмів підтримки малозабезпечених верств населення, підготовка працівників системи соціального туризму, включаючи його організаторів, інформаційна робота й багато чого іншого.

Сотні мільйонів людей у світі  подорожують завдяки соціальному  туризму. У статті 13 Монреальской декларації БИТС визначені формальні категорії туристських організацій, які можуть займатися соціальним туризмом: "До руху соціального туризму може належати будь-яка туристська організація (асоціація, кооператив, суспільство взаємодопомоги, фонд, федерація, безприбуткова організація й т.д.), що у своєму уставі або регламенті чітко ставить завдання соціального характеру й ціль забезпечення доступності подорожей і туризму для максимальної кількості людей, не обмежуючи себе єдиною метою одержання прибутку". Приналежність до організацій соціального туризму повинна підтверджуватися умовами, викладеними нижче:

— Пропоновані види діяльності націлені на спільне рішення соціальних, просвітительських і культурних завдань, що сприяють повазі й розвитку людини.

— Чітко визначається цільова клієнтура, при цьому відсутня яка-небудь дискримінація по расових, культурних, релігійних, політичних, філософських або соціальних ознаках.

— Невід'ємним елементом пропонованого турпродукта є додана вартість неекономічного характеру.

— Чітко вказуються прагнення забезпечити гармонічну інтеграцію соціального туризму в місцеве середовище.

  — Вид діяльності й ціна турпродукта соціального туризму вказуються в конкретних документах. Ціни відповідають заявленим соціальним цілям. Прибуток повністю або частково реинвестируется в поліпшення якості туристських послуг, пропонованих громадськості.

— Керування кадрами відповідає вимогам соціального законодавства й націлено на забезпечення задоволеності роботою й постійне підвищення кваліфікації кадрів.

Незважаючи на досягнуті успіхи, усталити свої позиції соціальний туризм може тільки при наявності довгострокової продуманої соціальної політики в області  туризму на національному, регіональному  й міжнародному рівнях.

Оскільки організаціями соціального туризму витяг прибутку як ціль не ставиться, а загальна тенденція в розвитку міжнародного туризму спрямована на надання туристських послуг усе більше високої якості, то установи соціального туризму зіштовхуються останнім часом зі значними труднощами, які включають явища різного порядку:

— проблеми створення нової або адаптації до сучасних вимог існуючої матеріальної бази соціального туризму;

— відсутність належної законодавчої й нормативної бази;

— інформаційні й психологічні проблеми, з якими зіштовхуються відпочиваючі в системі соціального туризму;

— зростаючі стандарти якості обслуговування соціального туризму;

— форми надання матеріальної допомоги клієнтам соціального туризму й ряд інших проблем.

Що стосується форм надання  матеріальної допомоги особам, що користуються послугами соціального туризму, те одна з них - відпускні чеки, які можна використовувати при покупці турпродукта. Вони одержали в деяких країнах Європи досить широке поширення. Так, системою відпускних чеків у Франції займається Французька національна асоціація відпускних чеків, у Швейцарії - Швейцарська каса подорожей.

Відпускний чек — платіжний документ із високим ступенем захищеності від підробки. У своєму виконанні вони являють собою подобу чекової книжки й мають певну номінальну вартість.

Для успішного функціонування системи відпускних чеків необхідні  наявність і взаємодія наступних  суб'єктів:

1. наявність агентства,  уповноваженого робити не необхідні  операції по чеках (емісію, продаж  і оплату);

2. оптових покупців  відпускних чеків (підприємства профспілки);

3. носіїв і користувачів  чеків (окремі фізичні особи);

4. підприємств обслуговування  по відпускних чеках. 

Основні принципи функціонування даної системи полягає в наступному:

1. певне агентство  здійснює емісію чеків на необхідну суму.

2. оптовий покупець  попередньо оплачує їхня вартість  і розподіляє серед працівників  підприємства з наданням знижок (знижки різні).

3. працівник підприємства  рассчитывав за чек одноразово  або на виплат.

4. отримані підприємством  обслуговування чеки (готелю, магазини й т.д.) обналичиваются в агентстві, де була зроблена емісія.

Дана система дозволяє забезпечувати цілеспрямовану витрату  засобів, зниження податків, удосконалити систему знижок у підприємствах  обслуговування.

Таким чином, соціальний туризм розуміється як сектор туристського ринку, де покупці одержують субсидії із засобів, виділюваних державою на соціальні потреби, або інших джерел покриття, з метою створення умов для подорожей і відпочинку школярам, що працює й учиться молоді з малозабезпечених родин, пенсіонерам, ветеранам і інвалідам, тобто особам, яким державні й інші організації надають соціальну підтримку. Цікаво відзначити, що у високорозвинених країнах, таких, як США й Німеччина, соціальний туризм як вид дотируемого туризму відсутній.

Відомо й одне з  положень Гаазької декларації 1989 р., у  якому проголошується, що держави  не можуть витрачати на туризм більш  того, що вони сподіваються від нього  одержати.

Таким чином, центральна проблема соціального туризму, найбільш складна й удалечінь, складається в пошуку джерел його фінансування, а при наявності таких — у системі сумлінного розподілу фінансових засобів серед незаможних категорій осіб, що мають по тимі або інших критеріях краще право на пільги в ньому.

Можна припустити, що при  відсутності належних правових норм, законодавчої бази, фінансових і кадрових документів соціальний туризм може перетворитися в годівницю для несумлінних осіб.

У силу економічних і  соціальних проблем створення систем "відпускних чеків" і соціального  туризму в Росії найближчим часом представляється досить проблематичним, так само, як і прийняття проекту Федерального закону "Про соціальний туризм", обговореного в ході парламентських слухань у Державній Думі в червні 1998 р.