Рекреаційно-туристичні ресурси Житомирської області

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Рекреаційно-екологічний  туризм: позитивні та негативні аспекти

1.1 Поняття „екологічний туризм”

1.2 Види екологічного туризму

1.3 Роль екотуризму в рекреаційній діяльності

1.4 Вплив екотуризму на природне середовище

РОЗДІЛ 2. Екологічний туризм на базі територій і об`єктів природно-заповідного  фонду

2.1 Нормативно-законодавче регулювання  екотуризму

2.2 Екотурим в національних природних парках та регіональних ландшафтних парках

РОЗДІЛ 3. Характеристика житомирщини

РОЗДІЛ 4. ТУРИСТИЧНИЙ МАРШРУТ ПО ЖИТОМИРЩИНІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Туризм відіграє важливу роль в  економіці, забезпечуючи десяту частину  світового валового національного  продукту. Дана галузь розвивається швидкими темпами і в найближчі роки може стати найбільш важливою її складовою. В останні роки туризм став одним  із самих прибуткових видів бізнесу  у світі. Він використовує приблизно 7% світового капіталу [6].

З часом вподобання людей почали дещо змінюватися. Все частіше перевага віддається тінистим лісам та історичним пам`яткам. Це змушує говорити про екологічний  туризм. Екологічний туризм включає  в себе спробу поєднати історію і  природу, мальовничі краєвиди з екологічним  і краєзнавчим матеріалом, показати перспективу окремого регіону у  позиції екологічного туризму.

В Україні також крок за кроком набуває обертів туризм, зокрема  екологічний туризм. Він включає  в себе не лише сумісність з природою (охорону ландшафтів, вод, флори, фауни), але й сумісність із здоров’ям, входять  також економічна сумісність (економічні вигоди та переваги для регіону) та фізична сумісність (здатність інфраструктури поступово вбирати в себе розвиток туризму в певній місцевості) [10].

Метою роботи було на основі прийнятих  засад рекреаційного туризму  в Україні показати можливості Житомирської області як регіону екологічного і краєзнавчого туризму.

Для досягнення поставленої мети роботи були поставлені такі завдання:

1. З`ясувати засади екотуризму на сучасному етапі;
2. Охарактеризувати основні види екотуризму;
3. Проаналізувати зв’язок екотуризму з природоохоронною та рекреаційною діяльністю.
4. Показати стан розвитку туристичних ресурсів Житомирщини;
5. Розробити еколого-туристичний маршрут по Житомирській області.

Робота складається з вступу, 4 розділів, висновків та списку літератури

РОЗДІЛ І. РЕКРЕАЦІЙНО-ЕКОЛОГІЧНИЙ  ТУРИЗМ: ПОЗИТИВНІ ТА НЕГАТИВНІ АСПЕКТИ

1.1 Поняття „екологічний туризм”

У процесі туристської діяльності неминуче відбувається зміна навколишнього  середовища. В даний час проблема охорони навколишнього середовища і її поліпшення займають важливе  місце в багатьох дослідженнях. Раніше дослідженням з аналізу туристської  діяльності приділялося мало уваги, та й то розглядали вплив туризму  тільки у визначених місцях земної кулі або вплив окремих його видів [19].

Вплив туризму на навколишнє середовище може бути прямим, непрямим і спонукальним, а також позитивним і негативним. Туризм не може розвиватися без взаємодії  з навколишнім середовищем, однак  за допомогою розвитку туризму і  чіткого планування, можливо зменшити негативний вплив і збільшити  позитивний.

Позитивний вплив туризму включає: охорону історичних пам'ятників, створення  національних парків і заповідників, захист берегів і рифів, збереження лісів і т.д. Однак у багатьох країнах, що розвиваються, не робиться жодних кроків для захисту і збереження природи через відсутність фінансування, а отримані від туризму доходи перекачувалися в інші, пріоритетні  сфери, які вважаються економічно більш  вигідними. Негативний вплив туризму, на жаль, часто бере верх над позитивними. Зокрема, цей вплив на якість води в ріках, морях, озерах і на якість повітря через застосування транспортних засобів із двигуном внутрішнього згоряння на масляному паливі; шум від діяльності різних розважальних закладів; знищення місцевої і дикої фауни туристами; руйнування історичних пам'ятників  вандалами, здійснюючи на них написи, і т.д. Це приклади лише незначних  ушкоджень, заподіюваних навколишньому  середовищу.

Розвиток екотуризму ґрунтується на прагненні звести до мінімуму негативний вплив на навколишнє середовище.

Згідно Програми дій – „Порядок денний на XXI століття” (Ріо-де-Жанейро, 1992) екологічний туризм має керуватися такими принципами:

• подорожі і туризм мають сприяти тому, щоб люди жили здоровим та повноцінним життям у гармонії з природою;
• подорожі і туризм мають робити внесок у збереження, захист і відновлення екосистем Землі;
• вони мають ґрунтуватись на сталих моделях виробництва та споживання; бути взаємозалежними із розвитком і захистом довкілля; захист довкілля має бути невід'ємною складовою процесу розвитку туризму. Індустрія туризму має поважати закони, які захищають довкілля [7].

Термін „екологічний туризм” і більш розповсюджена його коротка форма „екотуризм” являють собою буквальний переклад англійських „ecological tourism” і „ecotourism”. Епітет екологічний - не єдиний, застосовуваний в англійській мові і відповідно в американській, канадській, англійській, австралійській літературі й у літературі багатьох інших країн для позначення нових напрямків у туризмі, що сформувалися в останнє десятиліття в результаті впливу ідей „зеленого руху” і розвитку екологічного світогляду [19]. Визначення, яке вироблене урядовими і суспільними туристськими і природоохоронними організаціями Австралії і використовуване в документі „Національна стратегія екотуризму”, трактує поняття екотуризм таким чином: „Екотуризм - це екологічно стійкий туризм, фундаментом, якого є природа, що включає ознайомлення з навколишнім природним середовищем і її пояснення”.

Можна виділити п'ять критеріїв, яким повинний відповідати екологічний  туризм. Екологічний туризм повинний бути:

1. зверненим до природи і заснованим на використанні переважно природних ресурсів;
2. не завдавати збитків навколишньому середовищу, тобто повинен бути екологічно стійким;
3. націленим на екологічну освіту, на формування відносин рівноправного партнерства з природою;
4. таким, що піклується про збереження місцевої соціокультурної сфери;
5. економічно ефективним і таким, що забезпечує стійкий розвиток тих районів, де він здійснюється.

Відповідно до цих критеріїв  навіть плавання на лайнері по Амазонці можна вважати екологічним туром  за умови, якщо з позиції технології цей лайнер буде досконалий, якщо туристи  будуть часто залишати судно для  човнових піших або верхових маршрутів, якщо вони ознайомляться з місцевою природою, аборигенною культурою  й екологічними проблемами регіону  і внесуть певний вклад у їхнє рішення, нехай навіть найпростішим способом - пожертвуваннями на природоохоронні  проекти.

Разом з тим приведений приклад  показує, що доцільно розрізняти два  трактування екотуризму: вузьку (класичну) і широку. Даний приклад, мабуть, відноситься до екотурів у їхньому широкому розумінні. Вузьке трактування екотуризму панує в країнах, які володіють великими територіями - Канаді, США, Австралії. Таке трактування підтримують і розвивають, насамперед, представники „зеленого” руху. Широкого трактування дотримуються експерти з туризму і його дослідники з країн Західної Європи, що володіють досить обмеженими ресурсами „дикої природи”.

1.2 Види екологічного туризму

У літературі зустрічаються  кілька термінів, що відносяться до сфери екотуризму [18].

Біотуризм - туризм, об'єктом якого є будь-який прояв живої природи, будь то окремі види або біоценози (рис 1.2).

Природний туризм - туризм, об'єктом якого є природа, як жива, так і нежива (наприклад, печери, гори, водойми й ін.) природний туризм містить у собі біотуризм як один з тематичних напрямків.

Рис. 1.1. Види екологічного туризму

Об'єктами власне екотуризму - можуть бути як природні, так і культурні визначні пам'ятки, природні і природно-антропогенні ландшафти, де традиційна культура складає єдине ціле з навколишнім природним середовищем.

Всесвітня туристська організація  використовує термін пригодницький  туризм у якості ще більш широкого поняття, що включає в себе екотуризм. Однак екотуризм, хоча і має пригодницький елемент, не завжди має на увазі пригоди в чистому виді. Тому справедливо вважати, що поняття «пригодницький туризм», і „екотуризм” багато в чому перетинаються, але перше не поглинає друге.

Класифікація екотуризму за видами транспорту має свої особливості.

Розрізняють екологічно водний туризм (на байдарках, на плотах, каное, вітрильниках), пішохідний, лижний, кінний, велосипедний, автомобільний (електромобілі), авіаційний (планери, аеростати).

Усе більше поширення одержує  агротуризм, або агроекотуризм. Це туризм у сільській місцевості, при якому туристи під час свого відпочинку ведуть сільський спосіб життя на фермах і хуторах. Розвиток такого виду туризму найбільше актуальний для країн Західної Європи (зокрема США) з невеликим відсотком природних ландшафтів і високим рівнем сільськогосподарського освоєння території.

У широкому вжитку знаходяться  також синонімічні терміни стійкий, або підтримуючий, туризм і „зелений” туризм. Вони мають на увазі туризм із застосуванням технологій, що роблять мінімальний вплив на навколишнє середовище. Але не всякий стійкий туризм можна вважати екологічним, тому що екологічні технології можуть бути використані й в організації пляжного туризму, і в готельній справі у великих містах, і навіть в авіаперевезеннях.

Звичайно в подорожі турист сподівається, з одного боку, одержати певний обсяг знань, а з іншого боку - відпочити на природі. По перевазі тієї або іншої мети можна виділити науковий, пізнавальний і рекреаційний види екотуризму.

Чисто науковим екотуризмом зайнята відносно невелика частина туристів. Однак цей вид є джерелом інформації про віддалені і маловивчені райони, необхідної як для науки, так і для грамотного планування розвитку самого екотуризму.

Практично кожна екоподорож переслідує пізнавальні цілі. Об'єктами пізнавального, як і наукового, екотуризму стають окремі найбільш цікаві з погляду спостереження біологічні види, такі як, наприклад слони, леви, інші великі види хижаків і копитних у Східній Африці й Азії. До війни в Руанді серед іноземних туристів був дуже популярний спеціально створений заповідник для горил.

Часто екотуристів приваблюють особливі визначні пам'ятки неживої природи, геоморфологічні, гідрологічні й інші об'єкти (гори і каньйони, печери, озера і ріки). Тут крім пізнавального, реалізується рекреаційний елемент екотуризму, що включає спортивний туризм, альпінізм, лижні, кінні, водні і піші походи й інші види активного і пасивного відпочинку.

Об'єктом екотуризму можуть стати екзотичні рослинні співтовариства, або біоценози, наприклад, тропічні ліси, що цвітуть, літня тундра і весняна пустеля. Але частіше туристів приваблюють унікальні ландшафти в цілому. Нарешті, у більшості випадків у число об'єктів пізнавального екотуризму потрапляють культурні, історичні або етнографічні особливості, невіддільні від природного оточення.

Найбільш популярними  видами діяльності екотуристів є піші походи, спостереження за птахами, кіно- і фотозйомка, проживання в наметових містечках, відвідування гір і альпінізм, риболовля, водний туризм, ботанічні екскурсії, археологічний і палеонтологічний туризм, спелеотуризм, спостереження екзотичних метеликів.

За умови грамотного розвитку екологічний туризм може зіграти  свою роль у вирішенні сучасної соціально-екологічної  кризи. Він сприяє охороні природи  і традиційних культур. Зростаючий попит у цьому секторі туризму  приводить до створення нових  особливо охоронюваних природних територій, у першу чергу національних і природних парків. Екологічний туризм приносить істотний прибуток у державний бюджет. Особливо це стосується країн, що розвиваються. Для їхньої слабкої економіки кілька мільярдів доларів, що приносить екологічний туризм у скарбницю всіх країн, що розвиваються, - великі гроші. На багатьох територіях екологічний туризм може стати галуззю спеціалізації, представляючи конкурентноздатну альтернативу господарської діяльності, що руйнує природу.

1.3 Роль екотуризму в рекреаційній діяльності

Туризм знаходиться в  тісному зв'язку з новою галуззю  географії - рекреаційною географією, що вивчає природно-географічні, культурно-історичні  й інші умови, що сприяють розвиткові туризму.

Рекреація - це сукупність явищ і відносин, що виникають у процесі  використання вільного часу для оздоровчої, пізнавальної, спортивної і культурно-дозвільної діяльності людей на спеціалізованих  територіях, що знаходяться поза населеним  пунктом, що є місцем їхнього постійного проживання.