Рекреаційно-туристичні ресурси Житомирської області

Рекреацію по її тривалості можна розділити на короткочасну з поверненням на нічліг у місця  постійного проживання і тривалу  з нічлігом поза місцем постійного проживання. Територіально короткочасна рекреація обмежується приміською зоною в радіусі одне-двогодинної  пішохідної або транспортної приступності, а здійснення тривалої рекреації  територіально практичності не обмежено. По своєму змісті тривала рекреація  збігається з таким ємним поняттям, як туризм. У сучасній науковій літературі під туризмом прийнято розуміти сукупність відносин і явищ, що виникають у  процесі подорожі і перебування  людей поза своїм постійним місцем проживання, якщо перебування не перетворюється в тривале або в тимчасове  заняття заради заробітку.

Туризм (від латинського - поїздка), подорож у вільний час, один з видів активного відпочинку. Здійснюється, як правило, через туристичні організації по туристичних маршрутах (у формі організованого або самодіяльного  туризму). Є одним з найбільш ефективних засобів задоволення рекреаційних потреб населення, тому що сполучить  оздоровлення, пізнання, спілкування  і т.д. Подорожі в межах своєї  країни поєднуються поняттям внутрішній (національний) туризм, за її межами - іноземний (міжнародний) туризм. Широко розповсюджений екскурсійний туризм. У залежності від цілей подорожей, туризм підрозділяється  на пізнавальний, спортивний, природний, аматорський, туризм із соціальними  цілями, діловий (ярмарку, конгреси), релігійний і т.д. У міжнародній статистиці прийнято вважати туристичними поїздки  на курорти й у дачні місцевості, а також масові короткострокові  виїзди колективів, окремих груп і  осіб у спеціальні зони відпочинку. У залежності від засобів пересування  і використання техніки або інших видів транспорту розрізняють: водний, пішохідний, лижний, кінний, ж/д, вело, мото, авто й авіатуризм, форма гірського туризму - альпінізм.

1.4 Вплив екотуризму на природне середовище

У процесі туристської  діяльності неминуче відбувається зміна  навколишнього середовища. В даний  час проблема охорони навколишнього  середовища і її поліпшення займають важливе місце в багатьох дослідженнях. Раніше дослідженням з аналізу туристської  діяльності приділялося мало уваги, та й то розглядали вплив туризму  тільки у визначених крапках земної кулі або вплив окремих його видів.

Вплив туризму на навколишнє середовище може бути прямим, непрям і спонукальним, а також позитивн і негативним. Туризм не може розвиватися без взаємодії з навколишнім середовищем, однак за допомогою керування розвитком туризму і чіткого планування, можливо зменшити негативний вплив і збільшити позитивне.

Позитивний вплив міжнародного туризму включає: охорону і реставрацію  історичних пам'ятників, створення  національних парків і заповідників, захист берегів і рифів, збереження лісів і т.д.

Однак у багатьох країнах, що розвиваються, не починають ні як кроків для захисту і збереження природи через відсутність необхідних фінансових засобів, а отримані від  туризму доходи перекачувалися в  інші, пріоритетні сфери считавшиеся економічно більш вигідними.

При оцінки впливу туризму  на природу важливо також, з кокою  точки зору вона ведеться: адже те, що вважається позитивним з погляду  туристів, може виявитися негативної з погляду місцевих жителів. Наприклад, збереження парків може бути причиною скорочення пасовищ для худоби і, отже, причиною спаду виробництва  харчових продуктів.

Негативні вплив туризму, на жаль, часто беруть верх над позитивними. Зокрема , цей вплив на якість води в ріках, морях, озерах і на якість повітря через застосування транспортних засобів із двигуном внутрішнього згоряння на масляному паливі; шум від діяльності різних розважальних закладів; знищення місцевої і дикої фауни туристами; руйнування історичних пам'ятників  вандалами, здійснюючи на них напису, і т.д. Це приклади лише незначних  ушкоджень, заподіюваних навколишньому  середовищу.

Політика будівництва  нових готельних комплексів і  інфраструктур уздовж узбережжя, особливо в 70-і роки, що негативно вплинув  на навколишнє середовище, в останні роки стала неактуальна. У деяких країнах застосовуються обмеження на будівництво будинків у безпосередній близькості до моря, наприклад в Індії.

Тому що в туристській  сфері вживається продукція багатьох інших галузей, що прямо не роблять  туристських продуктів, вплив їх на навколишнє середовище також варто  враховувати.

Політика по захисту навколишнього  середовища повинна бути націлена на довгостроковий період для забезпечення тривалості туристської діяльності. Однак багато хто, що особливо розвиваються країни ігнорують це, предпочитая комерційну і фінансову сиюминутную вигоду.

Для оцінки впливу на навколишнє природне середовище прийняті різні  моделі. У деяких туристських місцях слабко діють нормативних акты, а природоохоронні служби практично відсутні. Однак відсутність нормативної бази, що забезпечує захист навколишнього середовища, не повинне зупиняти процес планування розвитку туризму. Фахівці в цій області повинні провести власну оцінку впливу на навколишнє середовище. Слід зазначити, що захист навколишнього середовища є більш простій і дешева міра, чим виправлення нанесеної шкоди в майбутньому.

Політика розвитку туризму  з урахуванням екологічного впливу стає усе більш актуальної, і всесвітня  туристська організація пропонує багато програм по охороні навколишнього  середовища.

Охорона і перетворення рекреаційних територій містить у собі визначення норм навантажень на природні комплекси, виділення зелених зон і курортних  лісів, охорону рекреаційних земель, лісовпорядні заходи, охорону підземних  вод і мінеральних ресурсів і  джерел, збереження чистоти повітряного  басейну і д.р.

Туристська діяльність може привести до негативних наслідків: до небажаних змін природи гірських схилів, до забруднення їх відходами  і т.п. Розвиток рекреаційної діяльності обертається багатолюддям, різким збільшенням  числа автотуристів. Питання охорони  природних ресурсів повинні вирішуватися за довго до початку експлуатації рекреаційної території, тобто ще в  стадії проектування. Обумовлено це тим, що саме природні ресурси є основою, "градообразующей базою" розвитку рекреаційного господарства. "Градообразующая база" повинна бути максимально збережена через складність результативних заходів і їхньої високої вартості.

Туризм, як правило, виступає фактором, що стимулює виявлення, охорону, реставрацію  і раціональне використання природних  ресурсів і культурно-історичних цінностей. Це відбувається тому, що приймаючих іноземців країна мобілізує рекреаційні ресурси, щоб гідно зустріти гостей, довше них затримати на своїй території і скласти саме сприятливе враження з метою насамперед рекламного характеру для потенційних туристів. По-друге, це зустрічне прагнення мандрівників шукати і знаходити нових, цікавих і корисне під час закордонних поїздок. По-третє, можливість використання частини надходжень від туризму на охорону і відновлення національних багатств.

В даний час більшість країн  Європи провели паспортизацію природних  і історичних цінностей, що дозволило  намітити правильні шляхи розвитку туризму й охорони національних багатств. Прийняття в останні  роки в ряді країн строгих мір, спрямованих на охорону природи, створення нових національних парків і заповідників, спроби наукового  визначення припустимих навантажень  на природу т.п. - усе це в значній  мірі відбило прагнення гранично нейтралізувати негативні сторони  бурхливо розвивається міжнародного туризму  й одночасно створити для нього  найбільш сприятливу обстановку, зберегти і поліпшити природно-географічну  обстановку, зберегти і поліпшити  природно-географискую середовище. Озеленення міст, боротьба проти шуму і наведення чистоти теж певною мірою результат вимог розвитку туризму.

До заслуг міжнародного туризму  варто віднести посилення охорони  лісів і їхнє відновлення в  ряді європейських країн, створення  на Гавайських островах так називаного "Райського парку", що нараховує  більш тисячі видів тропічних  птахів, заповідника на острові на острові Саа-Нане на озері Вікторія і т.д.

Негативний вплив туризму, позначається, насамперед, на природних багатствах країн або районів масового відпочинку і подорожей. Особливу привабливість  для туристів мають недоторкані  лісові ландшафти. Звичайно, лісові пожежі, зв'язані з розпаленням багать, в основному відносяться до явищ, що характеризують внутрішній туризм, а не міжнародний, оскільки комфортабельно обставлені маршрути іноземних туристів, як правило, не супроводжуються готуванням їжі на багаттях. Однак вирубка  лісів, викликана створенням туристських  комплексів, що вимагають розчищення площадок для будівництва, стала  супроводжувати розвиткові міжнародного туризму.

Національні парки - один їх найбільш притягальних об'єктів для туристів. Так, у США посещаемость національних парків досягає 90 млн. своїх і іноземних туристів у рік. І як би бажано ні відносилися до природи організатори поїздок і відвідувачі, усе-таки через надмірне число людей на обмежених площах національних парків відбувається распугивание тварин і витоптування рослинності. Удосконалювання комунікацій, створення торговельної мережі і готелів на заповідних територіях, викликуване прагненням створити для туристів сервіс і дістати підвищений прибуток, також не сприяє збереженню первозданних ландшафтів.

Масовий розвиток туризму, у тому числі  іноземного, приховує чималу небезпеку  і для тваринного світу, оскільки багато туристів не задовольняються  оглядом, кинофотосъемками представників фауни, а намагаються взяти участь у полюванні, мало задумуючись над тим, чи не наносить відстріл тварин збитку природі. Незважаючи на міри, прийняті в багатьох країнах, браконьєрство іноземців залишається і зараз ще частим явищем у деяких районах Африки, Азії і Латинської Америки.

Отже, надмірне "настання" на природу, проведене з метою розвитку туризму, не служить ні схоронності природних  багатств, ні поліпшенню відпочинку туристів.

Рішення цієї найважливішої і далеке не простої проблеми повинне іти  по лінії підвищення загальної культури туризму, у тому числі і міжнародного, посилення законодавчих і охоронних  мір, вироблення з наукових позицій  норм навантаження на кожен туристський  об'єкт, розвитку екологічного туризму.

Охорона природних багатств вимагає  створення і спеціальних технічних  засобів. Це стосується, по-перше, впровадження в курортну справу різного виду машин  для очищення пляжів, приточных вод і вод морів, озер і водоймищ; по-друге, більш широкого використання техніки для спостереження за станом природи і поводженням відпочиваючих; по-третє, забезпечення туристів новими видами транспорту, спорядження й устаткування, використання яких виключило б нанесення збитку природі.

Екотуризм являє собою широкий напрямок в індустрії туризму, який інтенсивно розвивається. Він не завжди однаково розуміється в різних країнах, його форми динамічні, він проникає в навіть далекі від екологічної орієнтації області туристичної діяльності й обмежувати його занадто строгими рамками й одним єдино вірним визначенням навряд чи розумно.

РОЗДІЛ 2. ЕКОЛОГІЧНИЙ ТУРИЗМ НА БАЗІ ТЕРИТОРІЙ І ОБ`ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО  ФОНДУ

2.1 Нормативно-законодавче регулювання  екотуризму

Державна служба заповідної справи Міністерства екології та природних  ресурсів України відповідно до статті 42 Закону України „Про природно-заповідний фонд України” здійснює координацію наукових досліджень на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду України, організовує і координує роботи щодо збереження унікальних та типових природних комплексів і об'єктів, які мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та інше значення. Згідно цього ж закону національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами. Також Державна служба заповідної справи здійснює координацію еколого-освітньою та пропагандистською діяльністю установ природно-заповідного фонду, узагальнення і поширення вітчизняного та зарубіжного досвіду [7].

Еколого-освітня діяльність національних природних та регіональних парків України нині достатньо нормативно відпрацьована. Вона здійснюється відповідно до Законів України „Про охорону навколишнього природного середовища”, „Про природно-заповідний фонд України”, Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні („Заповідники”), постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.95 р. „Про Положення про Головне управління національних природних парків і заповідної справи Мінекобезпеки України”, Положення про наукову діяльність заповідників та національних природних парків України (зареєстровано в Мінюсті України 29.08.97 р. № 358V2162), Положення про еколого-освітню діяльність заповідників і національних природних парків України (зареєстровано в Мінюсті України 5 жовтня 1998 р. № 630/3070).

Установи природно-заповідного  фонду є центрами організації  екологічної освіти та виховання, цілеспрямованого впливу на світогляд, поведінку і  діяльність населення з метою  формування екологічної свідомості та залучення людей до збереження природної спадщини.

Основні напрями діяльності національних природних та регіональних ландшафтних  парків у галузі екологічної просвіти:

• формування центрів підготовки кадрів, екологічного виховання;
• ведення популяризаційної діяльності, особливо через видання науково-популярної та наукової літератури в галузі заповідної справи;
• учбова, науково-дослідна практична та методична робота з учнівською та студентською молоддю шляхом формування та виконання спільних еколого-освітніх програм, проектів, проведення екологічних, еколого-краєзнавчих та виробничих практик;
• організація масових еколого-освітніх заходів; співпраця з громадськими та міжнародними екологічними організаціями.