Сутність спелеотуризму. Різні підходи до визначення

 
ЗМІСТ 

 

ВСТУП ............................................................................................................
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СПЕЛЕОТУРИЗМУ.
1.1. Сутність спелеотуризму.  Різні підходи до визначення…………………
1.2. Історичні засади розвитку  спелеотуризму ………….........................
1.3. Специфіка спелеотуризму  як виду туристсько – рекреаційної діяльності ………………………………………………………….
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 .....................................................................
РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАГАЛЬНОГО РОЗВИТКУ СПЕЛЕОТУРИЗМУ НА ЗАКАРПАТТІ....................................
2.1. Характеристика ресурсної  бази спелеотуризму на Закарпатті……..
2.2. Організація безпеки  на маршруті і кадрове забезпечення………….
2.3. Проблеми розвитку спелеотуризму  на Закарпатті…………………
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 ....................................................................
РОЗДІЛ 3.  НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СПЕЛЕОТУРИЗМУ НА ЗАКАРПАТТІ...............................................................................................
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 ....................................................................
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ...............................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

                                                            

 

 

  

 

 

                                                              ВСТУП

Спелеотуризм - різновид спортивного  туризму, зміст якого полягає  в подорожах по природним підземним  порожнинам (печерам) і подоланням у  них різних перешкод (сифони, колодязі) з використанням різного спеціального спорядження (акваланги, карабіни, мотузки, гаки, індивідуальні страхувальні системи  й ін.). Відкриття нових спелеотуристичних  маршрутів сполучено з дослідженням печер - спелеологією. Цей вид туризму  завоював симпатії багатьох аматорів підземних подорожей. Вони можуть милуватися казковими кам'яними квітками із кристалічних утворень, купатися в  підземному озері, захоплюватися печерним чудом - сталактитами й сталагмітами.

Довгий час спелеологією займалися тільки ентузіасти під  керівництвом досвідчених фахівців, які професійно вивчали карстові порожнини. У період 50-80-х років  минулого століття ними були відкриті, вивчені, описані й пройдені сотні  кримських печер. Але красою підземного царства міг захоплюватися тільки досить вузьке коло присвячених людей, що займалися спортивним спелеотуризмом і науковим вивченням печер. Цей  вид туризму прогресуючий, але  в силу своєї специфіки ставиться  до менш масового. Але той, хто хоч  один раз побував в "підземному царстві", побачив дивні утвори природи, залишиться вірним спелеології  на багато років. Він знову й знову  спускається в зяючі провали, протискується через вузьку, стискаючу  грудну клітку, щілини, розплутує мудрі  мережі лабіринтів, у цьому, мабуть, його прагнення випробувати свої сили, затвердитися в споконвічному  діалозі людини із силами природи. Спелеотуризм технічно складний вид туризму. Його складність полягає у проходженні  складних за рельєфом маршрутів в  умовах відсутності природного світла, високої відносної вологості (до 100%) та невисокої температури повітря. Все це вимагає від спелеотуриста  ретельної підготовки до подорожі, а також сили, витривалості, спритності, вправності у використанні засобів  життєзабезпечення під землею та засобів страховки, стійких навичок  у подоланні відповідних природних  перешкод.

Вступ пишеться після написання  всієї роботи 

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СПЕЛЕОТУРИЗМУ.

1.1. Сутність спелеотуризму. Різні  підходи до визначення.      

 

 

          Печера – це геологічний об’єкт з багатьма природними феноменами. Проведення спелеологічних досліджень відкривають нові можливості як в одержанні, так і в інтерпретації інформації, отриманої класичними геологічними методами.  [ 1, ст ….. ]  

       Печери – природні підземні пустоти,  що за своїми розмірами достатні для входу людини. Деякі вчені вважають, що термін «печера»  характеризує лише ті пустоти, які не мають безпосередніх виходів на поверхню. Проте  печерами називають також невеликі за розмірами морські печери, кам’яні прихистки та гроти. [ 3, ст…. ]     

    Печери формуються під впливом геологічних процесів: хімічних, фізичних,  ерозії, тектоніки, життя мікроорганізмів тощо. Деякі печери формуються в той же час, як і гірська порода довкола. Такого роду печери інколи називають «первинними» печерами. Більшість  печер формуються у вапняках, адже це найм’якіший матеріал,  але можуть формуватися і в крейді, мармурі, доломіті, солі, коралах, гіпсі тощо. 

      За характером виникнення печери поділяють на такі: [ 1 ]

Морські печери найрозповсюдженіші вздовж узбереж всього світу. Окреме питання – це прибережні печери, які формуються на берегах морів  в ослаблених зонах внаслідок  дії прибою.

Льодовикові печери утворюються  в тілі льодовиків талою водою. Ця вода проникає спочатку в маленькі тріщинки, згодом в більші і врешті-решт досягає великих тріщин, утворюючи  тим самим достатні для проходу  людини ходи.      

 Вулканічні печери  виникають при виверженнях вулканів. Потік лави, застигаючи, утворює  тверду кірку, під якою витікає  решта лави. Після закінчення  виверження під твердою кіркою  залишаються пустоти. Оскільки  лавові печери залягають на  самій поверхні, то досить часто  стеля таких печер обвалюється.

Тектонічні печери можуть виникати в будь яких гірських породах  в результаті утворення тектонічних  розломів. Як правило, такі печери зустрічаються  в бортах глибоко врізаних в плоскогір’ях річкових долин, коли величезні масиви порід відколюються та утворюють  тим самим тріщини та гроти.                                 

 Печери по розташуванню  входів бувають похилими, горизонтальними  й вертикальними. При спусках  у вертикальні й похилі порожнини  обов'язково потрібно мати грудну  обв'язку або страхувальний пояс, рукавиці, карабіни, пристрій для  спуска й підйому по мотузці.  На випадок обриву мотузки  потрібно мати тросик.

Пристосування для спуска й підйому можуть бути всілякі. Це лебідкові пристрої, самохвати різних конструкцій, система блоків й інших. Спорядження й пристосування  для нічлігу, готування їжі, надання  першої допомоги, транспортування спорядження  й продуктів ті ж, що й в інших  видах туризму: гірському й пішохідному. Тому спелеолог повинен володіти тактико-технічними прийомами цих  видів туризму.

При виявленні нової печери, необхідні також протигаз, прилади  для виміру радіоактивності й  загазованості, вологості й інших. У такі печери повинні першими  опускатися досвідчені спелеологи.

Вивчені печери в нашій  країні діляться на 5 категорій складності із двома напівкатегоріями ("а" й "б"). Категорія залежить від  складності проходження, максимальної довжини ходів печери, її сумарної глибини, наявності в тім або  іншому ступені таких природних  перешкод, як завали, каменепади, лабіринти, вузькі лази й щілини, підземні озера  й ріки, водоспади й сифони, похилі ділянки постійного зледеніння, стрімкі  скельні ділянки, прямі стовбури колодязів і шахт глибиною більше 60 метрів й інших. Печери , проходження  яких практично не потребує застосування спеціальних засобів для подолання  прямовисних схилів, називаються  горизонтальними. Печери, у яких основними  перешкодами є прямовисні схили  та крутопохилі ходи, називаються  вертикальними. Печери, у яких зустрічаються  перешкоди різного типу, називаються  комбінованими.

Серед особливостей даного виду туризму можна виділити вологість  печер – до 100% при понижені й  температурі та відсутність природного освітлення. Основним критерієм для  визначення категорії складності печери є тривалість подорожей, кількість  перешкод на маршруті і їх складність.   

 Перешкоди - це стрімкі  і круті похилі ділянки (колодязі  й уступи), вузькості. Є сніжні  і водні перешкоди (у тому  числі сифони). 
       Печери, для проходження яких практично не потрібно спеціальних засобів для подолання вертикалей, називаються горизонтальними; печери, в яких основною перешкодою є стрімкі і круті похилі ходи, називаються вертикальними; печери, де зустрічаються різні перешкоди, - змішаного типу.

Переборювати більші підземні відстані, де не завжди є в статку кисень, достаток різноманітних перешкод може тільки фізично, тактично, технічно й психологічно підготовлена людина. Із всіх перерахованих якостей спелеолога, мабуть, психологічна підготовка має  найбільше значення. Справа в тому, що спелеолог постійно працює в темряві, і тільки вузький пучок світла ліхтаря те вириває з вічної темряви  похмурий і низький звід підземної  галереї. І в цих умовах турист постійно перебуває в напрузі, чекаючи  зустрічі з незвичайними явищами  природи, що дуже стомлює навіть фізично  треновану людину.

За віком печери поділяють  на активні, реліктові та викопні. За напрямком печери бувають горизонтальні, вертикальні, нахилені та складні (в  тому числі багатоповерхові); за формою - лантухоподібні, коридорні, лабіринтові; за глибиною - колодязі, шахти; за мікрокліматом - статичні й динамічні, теплі та холодні; за наявністю води - сухі та обводнені. 
           Утворення печер пов'язано з розчинюючою дією води, що проникає в тріщини. Розширюючи тріщини, вода створює в товщі породи складну систему каналів. У зоні горизонтальної циркуляції, де вода спричиняє найбільш розчинюючий ефект, утворюється магістральний канал, який поступово розширюється за рахунок сусідніх невеликих тріщин і стягує води з суміжних каналів. Так поступово формується підводна річка. Але при розширенні нових тріщин і частковій закупорці старих каналів, принесенні з поверхні уламкових матеріалів або внаслідок обвалу стелі річка може прокласти собі новий підземний шлях стоку, а попередні галереї стають сухими. 
            Печера може мати лише один вхідний отвір. На протилежному кінці вона буде закінчуватися або системою дуже вузьких ходів і тріщин, або обвальними чи натічними утвореннями, що закупорюють її. Такі печери називають сліпими. Можливі печери з виходами з двох боків. Це так звані прохідні печери. У багатьох печерах на днищах, стінках або стелі утворюються натічні форми. Зі стелі печери звішуються у вигляді бурульок вузькі і довгі сталактити, що складаються з кальциту і в розрізі мають концентричну будову. З дна печери назустріч сталактитам піднімаються більш масивні й короткі форми, що називаються сталагмітами. Нерідко сталактити та сталагміти зростаються, утворюючи натічні колони. Цікаво, що в деяких печерах нагромаджується лід. Такі печери так і називають - льодяними, або холодними. Льодяні печери в Україні поширені в Криму.

Карстові печери прийнята ділити на три групи: спортивні, загальнодоступні й обладнані. Спортивні печери вимагають  для дослідження не тільки спеціального спорядження, але й глибоких знань, особливих навичок й умінь, оскільки мають складну конфігурацію й  безліч природних перешкод. Таких  печер у Криму більшість. В  основному їх відвідують підготовлені групи зі спелеоклубів різних міст.

У нашій країні відкрите й  обстежена безліч печер. Щорічно  відкривається 2-3 десятки нових, одні з них широко відомі, про інших  мало хто знає. Але всі вони по розмірах, глибині, формі відрізняються  одна водної.                  Наприклад, на плато Кирктау в Середній Азії відкрита печера, глибина якої досягає 980 метрів. На Кавказі виявлені й досліджуються печери "Ширяючий птах" 50 метрів і "Сніжна", що пройдена до глибини 1320 метрів. А в жовтні 1984 р. газета "Праця" повідомила про те, що унікальні по красі печери виявлені в карстовому провалі біля Цхалобо. Поки тут оглянуто 16 залів, і всі вони значно відрізняються одна від одної масштабами, і дивним "інтер'єром". Найбільш привабливі й легкодоступні, відповідно обладнані печери, що сприяють активному й цікавому відпочинку. Прикладом цьому може служити Ново-Афонская печера, що вийшла на перше місце у світі по відвідуваності. Тут щорічно буває біля мільйона відвідувачів.

В час електронних машин, космічних кораблів, фантастичних швидкостей, бурхливого розвитку різних видів туризму  на землі практично не залишилося "білих" плям. Людина скорила Еверест, побувавши на Північному й Південному полюсах Землі, спускалась в глибини  Світового океану. Що ж стосується печер, те багато хто з них ще чекають  своїх першовідкривачів. Ні з чим  непорівнянне почуття першопрохідника, коли його погляду відкривається  незвичайна краса.

Класифікацію додатково  представити у вигляді схеми

Між підпунктами пропускаємо 1 абзац  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

1.2.Історичні засади розвитку  спелеотуризму на Закарпатті.  

 

Спелеологічний туризм, як вид спортивного туризму, розвивається в Україні протягом багатьох десятиліть і у своєму розвитку тісно пов'язаний з карстологією та спелеологією, пошуком  та дослідженням печер. Саме завдяки розвитку спелеотуризму, пошуку нових та дослідженню вже відкритих печер в Україні на сьогодні проведено туристсько-спортивну класифікацію та в певній мірі досліджено значну частину відомих печер.

На сьогоднішній день в  Україні налічується більш ніж 1000 печер, і з кожним роком до цього  списку додаються нові об’єкти. Карстові порожнини не тільки представляють  собою цінність як природні та історичні  пам’ятки, місце оселення багатьох видів тварин, але й нерідко  набувають статусу об’єктів краєзнавчого та спортивного туризму.