Об’єкт злочину

              Національний технічний університет  України

                                               «КПІ»

                            Факультет соціології та права

 

 

 

 

 

 

 

 

                                         Курсова робота

 

                              З навчальної дисципліни:

                             Кримінальне право України

                                            На  тему:

                                    «Об’єкт злочину»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                     Виконала:

                                                                     Студентка ІІ курсу, група СП-74

                                                                      Хоменко Валентина Володимирівна

                                                                   

                                                                    Науковий керівник:

                                                                    Мамчур Віталій Миколайович

 

 

 

 

 

 

 

 

                                           Київ 2009 р.

                                               З М І С Т

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                              ВСТУП

Перш ніж говорити про поняття злочину, їх класифікацію, про те що є предметом того чи іншого злочину і хто при цьому страждає, потрібно зрозуміти всю важливість правильного визначення об’єкта. Адже проблема об’єкта злочину і досі залишається однією із основних в кримінальному праві як України так і закордонних держав. 

Якщо проаналізувати деякі статті Кримінального кодексу України, який дійшов до нас ще із радянських часів, то ми помітимо що деякі з  них морально застаріли і потребують заміни.

Стаття 1 Кримінального кодексу  України визначає його завдання, тобто охорона суспільного ладу, його політичної і економічної систем, власності, особи, прав і свобод громадян і всього правопорядку від злочинних посягань. Як бачимо не всі об’єкти охорони є сталі. Вони розвиваються по мірі того як розвивається суспільство. Деякі об’єкти злочину з часом зникають або ж міняють свою форму, набирають або втрачають важливість, а щоб закон був гуманним,  відповідно з часом потрібно вносити зміни і доповнення до відповідного законодавства.

         З того часу коли Україна стала незалежною суверенною державою з’явилося багато нових об’єктів, які потребують регулювання кримінальним законом. Тому зараз іде підготовка до прийняття нового Кримінального кодексу, який, на мою думку, буде більше відповідати сучасному суспільству. Взагалі то важко переоцінити важливість нововведень, оскільки це не тільки внутрішньо-державна потреба.

 

 

 

                         РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ОБ'ЄКТА ЗЛОЧИНУ

 

Об‘єкт як елемент складу злочину  – це цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричинити шкоду.

 

Проблема об'єкта злочину - одна з основних у науці кримінального  права. При цьому важливо відзначити, що теорія кримінального права із самого початку свого існування притримується положення, відповідно до якого об'єктом злочину є суспільні відносини. Так, ще в 1925 р. А.А. Піонтковський писав, що об'єктом усякого злочинного діяння виступають суспільні відносини, що охороняються апаратом кримінально-правового примуса.

Проте одностайне визнання суспільних відносин об'єктом злочинного посягання ще не дає підстав вважати  дану проблему до кінця вирішеною. Як справедливо відзначав А. Н. Брайнін, приведеним визначенням проблема об'єкта злочину в системі кримінального права аж ніяк не вичерпується. «По суті, вона лише тут починається, так як для вирішення найважливіших для судової практики питань - питань кваліфікації - необхідне вивчення об'єкта як елемента складу конкретної злочинної дії». Це зауваження з повною впевненістю може бути віднесено і до проблеми родового (групового) об'єкта злочину.

Питання ж про зміст  і структуру об'єктів конкретних злочинів, «механізмів» заподіяння їм шкоди злочинним посяганням вивчений ще недостатньо. Варто мати на увазі, що комплексні дослідження проблеми об'єкта злочину з'явилися не дуже давно. У даних дослідженнях запропонований ряд нових рішень зазначеної проблеми, структури суспільних відносин, визначені шляхи практичного використання даних рішень Ці роботи послужили надійним фундаментом для подальшого вивчення зазначених питань

Наприклад, А. А. Піонтковський, зробивши правильний висновок про те, що об'єктом злочину можуть бути лише суспільні відносини, не завжди дотримувався цієї тези при розгляді багатьох питань безпосереднього об'єкта злочину. Він відзначав, що об'єктом ряду злочинних посягань «можуть бути не самі суспільні відносини, а їх елементи, їхнє матеріальне вираження, безпосередній об'єкт злочину - це предмет на який впливає злочинець і який ми можемо безпосередньо сприймати (державне, суспільне або особисте майно громадян, здоров'я, і т.д.). Суспільні відносини як об'єкт злочину - це те, що стоїть за безпосереднім об'єктом і що ще необхідно розкрити, щоб більш глибоко зрозуміти істинне суспільно-політичне значення даного злочину». Тим самим автор відхиляється від ним же сформульованої тези, вважаючи, що в ряді випадків об'єктом злочину можуть виступати не конкретні суспільні відносини, а щось інше, що стоїть за безпосереднім об'єктом. При такому визначенні безпосередній об'єкт як би випадає із системи суспільних відносин, тому що він не є його елементом. Саме ж судження А. А. Піонтковского суперечить філософському судженню про співвідношення загального і конкретного. «Загальне не існує до і поза конкретним, точно так само конкретне не існує поза загальним. Всякий об'єкт є єдність загального й конкретного».

Не можна погодитися і з твердженням А.А. Піонтковского, що запропоноване ним рішення  виражає співвідношення об'єкта злочину  як суспільних відносин таких категорій матеріалістичної діалектики, як сутність і явище. Водночас сутність і явище - це категорії, що виражають різноманітні сторони тих самих речей (хоча вони цілком і не збігаються між собою), різноманітні рівні дізнання досліджуваного об'єкта.   Адже якщо подумати, то дійсно думка людини нескінченно заглиблюється від явища до сутності, від сутності першого, так сказати, порядку до сутності другого порядку і т.д. без кінця. Отже, категорії сутність і явище взаємозалежні і свідчать про різноманітні рівні пізнання того самого предмета (явища).

Проте ні майно, ні державні чи громадські організації самі по собі, як і інші названі А. А. Піонтковським  об'єкти, не можуть виступати в якості явища відповідних суспільних відносин, їхньої сутності. Вони є лише окремими структурними елементами, що тільки у своїй єдності і взаємодії складають суспільні відносини, що виступають об'єктом злочину. По цим же основам названі об'єкти не можна визнати і формою зовнішнього прояву самих суспільних відносин.

Водночас не можна  заперечити слушність сформульованого А. А. Піонтковським судження, що при вчиненні злочинів винний впливає безпосередньо не на суспільні відносини в цілому, а, насамперед на його окремі структурні елементи.

Не погоджуючись з  А. А. Піонтковським у тому, що «об'єкт злочину - це предмет впливу злочинця, який ми можемо безпосередньо сприймати» і що «об'єкт конкретного злочину - це те, що стоїть за безпосереднім об'єктом .» , Я. М. Брайнін обгрунтовано писав. «В усіх випадках безпосереднім об'єктом злочинів є суспільні відносини, і завдання полягає в тому, щоб правильно, на основі ознак, виражених у кримінальному законі, визначити його. Саме в цьому все і полягає - виявити сутність явищ у самих явищах» .

Але пізніше Я. М. Брайнін, розділяючи в цілому погляди А. А. Піонтковського на безпосередній об'єкт злочину, приходить, до необгрунтованого висновку про те, що «злочин, посягаючи на ті або інші суспільні відносини, об'єктивно не знищує і не змінює їх, а завдає шкоди лише окремим елементам цих відношень». Проте, якщо окремі елементи є складовими частинами суспільних відносин як цілісної системи, то сформульований Я. М. Брайніним висновок суперечить змісту філософських категорій частин і цілого, де ціле виступає як форма об'єднання вхідних у нього частин.

У співвідношенні категорій частини і цілого жодна з них не може функціонувати, а отже, і аналізуватися без іншої. Як ціле немислимо без його складових частин, так і визначена частина поза цілим - уже не частина, а інший об'єкт, тому що в цілісній системі частини виражають природу цілого й одержують специфічні для нього властивості.

Заподіяння ж збитку одній зі складових частин (окремим  елементам) неминуче викликає зміни  в інших частинах і в кінцевому  рахунку в усьому цілому. На наш  погляд, правильним є твердження, що злочин завжди спрямований на знищення, ушкодження або зміна суспільних відносин. Там, де немає посягання на суспільні відносини, де шляхом зміни суспільних відносин не заподіюється шкода, немає злочини.

Крім того, якщо погодитися з позицією Я. М. Брайнина, що злочин не знищує і не змінює суспільних відносинах, то неможливо визначити той об'єктивний збиток, що наступає від злочинних посягань, ступінь суспільної небезпеки зробленого діяння і вирішити ряд інших питань, важливих для вірного застосування кримінального закону.

Вчиняючи злочин, посягаючи  на суспільні відносини, особа завжди заподіює збиток, знищує або ушкоджує (змінює) об'єкт, що піддався цьому впливу. Як відомо, безнаслідкових явищ не буває.

Кримінальне законодавство  України також визнає суспільні  відносини об'єктом злочину. Наприклад, на суспільні відносини як об'єкт кримінально-правової охорони вказує ст.11 КК України: «Злочином - це передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, що заподіює шкоду або створює загрозу заподіяння шкоди суспільному ладу України, особистості, політичним, трудовим, майновим і іншим правам громадян, а також інше, що передбачено кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, спрямоване на правопорядок ».

Таким чином, кримінальне  право об'єктом злочину визнає суспільні відносини. Водночас деякі автори, визнаючи загальним об'єктом суспільні відносини, вважають, що безпосереднім об'єктом злочину виступають не суспільні відносини, а ті чи інші державні чи суспільні інтереси, або матеріальне вираження відповідних суспільних відносин, майно (сукупності речей, самі речі, матеріали або люди).

Якщо загальним об'єктом  усякого злочину признаються  суспільні відносини, то не можна  одночасно визнавати об'єктом  окремих злочинів ті чи інші предмети матеріального світу. Крім того, таке розуміння об'єкта викликає заперечення і по суті. Проте, у юридичній літературі при характеристиці безпосереднього об'єкта злочину нерідко виходять із того, що ним можуть бути і не суспільні відносини, а ті фізичні речі, на які здійснюється конкретний безпосередній злочинний вплив

Найбільш поширеним  є судження, що безпосереднім об'єктом  посягання на власність є не майнові  відносини, а майно, речі.

Професор А. А Піонтковський, наприклад, вважав, що всякий злочин, вчинений у нашій країні, прямо або побічно зазіхає на суспільні відносини і що об'єктом злочину можуть бути будь-які суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, але в ряді випадків безпосереднім об'єктом злочину можуть бути не суспільні відносини, а майно, фізична особа (громадянин), продукти праці, інвентар, цінні папери та ін.

Не визнаючи безпосереднім  об'єктом злочину суспільні відносини, А. А. Піонтковський, думав, що незаконна  розробка надр, незаконне користування землею, незаконна рибна ловля, незаконні  лісорубки і т.п. злочини не можуть кваліфікуватися як злочини проти власності (розкрадання). У такому загальному виді це положення не безперечно, тому що незаконна ловля риби може бути і її розкраданням, тобто посяганням на майнові відносини. Різноманітна кваліфікація аналогічних діянь визначається розходженням конкретних суспільних відносин, що виступають об'єктом цих посягань. Без вказівки на ці суспільні відносини неможливо пояснити, чому злочинне посягання на одні матеріальні об'єкти визнається розкраданням, а посягання на інші таким не є.

Оскільки А. А. Піонтковський  називав предмет посягання його об'єктом, то це змушувало його кожен  раз вказувати на те, що за безпосереднім  об'єктом злочину стоять конкретні  суспільні відносини, що ще необхідно  розкрити, щоб більш глибоко зрозуміти дійсне суспільно-політичне значення злочину.

Таке подвоєння об'єкта злочину необгрунтовано, тому що воно створює уявлення про існування  двох різноманітних видів об'єктів  посягання і не вказує, який із цих  двох об'єктів варто вважати об'єктом  посягання в конкретному випадку вчинення злочину.

В дійсності ж безпосереднім  об'єктом злочину є саме суспільні  відносини, тобто злочин завжди спрямований  на зміну суспільних відносин. Всякий злочин прямо, а не побічно зазіхає  на суспільні відносини. У протилежному випадку ми повинні констатувати наявність когось іншого об'єкта посягання, що не є суспільними відносинами.

Нечітке розпізнання предмета й  об'єкта злочину, визнання безпосереднім  об'єктом злочину не суспільні  відносини, а інші явища, призводить прихильників цієї концепції до невірних практичних висновків при кваліфікації окремих злочинів. Наприклад, А А. Піонтковський вважав, що коли провідник вагона в поїзді продав декілька проїздних квитків пасажирам по завищеній ціні, звернувши, таким чином, у свою користь гроші, зайво стягнені з пасажирів, те все зроблене являє собою зловживання службовим положенням, передбачене ст. 364 КК. Об'єкт злочину в цьому випадку - особисте майно окремих громадян, що провідник, використовуючи своє службове положення, перетворював у свою власність, повідомляючи пасажирам зрадливі відомості про вартість квитків.

Крім того, провідник  вагона, не володіючи ознаками, зазначеними в ст. КК, не може бути визнаний посадовою особою, тобто він не може бити суб'єктом цього злочину.

Але основне і вирішальне значення для правильної кваліфікації цих дії має їхня спрямованість на визначений об'єкт. У даному випадку основним безпосереднім об'єктом посягання виступають відношення власності. Використання провідником свого службового положення є лише засобом учинення шахрайства. І оскільки таке зловживання службовим положенням не заподіює істотної шкоди в сфері керування, то додаткової кваліфікації по інших статтях КК воно не потребує.