Особливості угоди про визнання винуватості

Новим Кримінальним процесуальним кодексом України визначено низку обмежень прав, які виникають у сторін в результаті укладання і затвердження угоди про визнання винуватості. Так, для прокурора існує обмеження права на оскарження вироку. Ця процедура можлива тільки при призначенні судом покарання менш суворого, ніж передбачено сторонами угоди, або при затвердженні судом угоди у провадженні, в якому угода не може бути укладена.

Підозрюваний (обвинувачений) також має обмеження щодо оскарження вироку. Укладаючи угоду, він відмовляється від здійснення певного кола передбачених законодавством прав – права на судовий розгляд, в ході якого прокурор зобов'язаний довести кожну обставину злочину, у скоєнні якого його звинувачують, права допитати в процесі судового розгляду свідків, подавати клопотання про виклик свідків і представляти докази, що свідчать на його користь.

Виняток становлять такі випадки, як: призначення судом покарання більш суворого, ніж передбачено сторонами угоди; винесення вироку без згоди підозрюваного (обвинуваченого) на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених для вказаного виду проваджень, зокрема і нероз'яснення підозрюваному (обвинуваченому) наслідків укладання угоди.

Подібна практика щодо обмеження права сторін на оскарження вироку наявна і в законодавстві США.

Варто зупинитися на передбаченій процедурі затвердження судом угоди про визнання винуватості. Якщо таку угоду укладено в ході досудового розслідування, обвинувальний акт разом із підписаною сторонами угодою негайно направляється до суду, після чого розгляд здійснюється під час підготовчого судового засідання. У разі досягнення угоди на етапі судового провадження, суд призупиняє проведення процесуальних дій і негайно розпочинає її розгляд.

Суд обов'язково має перевірити, чи добровільно сторони уклали угоду і чи відповідає вона закону. Передбачено також, що повторне звернення з угодою в одному кримінальному провадженні не допускається. Після проведеної перевірки суд своїм вироком затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.

Згідно з КПК України у випадку невиконання угоди прокурор, який її затвердив, має право звернутися до суду з клопотанням про скасування вироку, наслідком чого є призначення судового розгляду у загальному порядку або направлення матеріалів кримінального провадження для

завершення досудового розслідування в загальному порядку в разі, якщо угода була ініційована на стадії досудового розслідування.

З метою детальнішої розробки інституту угоди про визнання винуватості та конкретного його законодавчого забезпечення необхідно насамперед урегулювати обов'язковий доступ до правової допомоги під час укладання цієї угоди (участь захисника має бути забезпечена у будь-якому випадку) та винесення рішення щодо угоди про визнання винуватості судами під час публічного слухання (для забезпечення дотримання процесуальних стандартів під час її прийняття) [9, 124–125].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Підсумовуючи викладене, потрібно зазначити, що КПК України пройшов дві міжнародні експертизи і обговорювався на спільних зустрічах експертів Ради Європи і представників України в Страсбурзі та Києві.

Основна проблема, з якою може зіткнутися наша держава при практичному застосуванні такого інституту, як угода про визнання винуватості – це можливі корупційні прояви в діяльності прокурорів і суддів. У цьому зв'язку вчені та практики у сфері юриспруденції продовжують працювати над пошуком засобів, які допомогли б їх мінімізувати. Процесуальний контроль за забезпеченням прав особи, яка виявила бажання укласти угоду про визнання винуватості, повинен мати місце як з боку прокурора, так і

безпосередньо судді.

Таким чином, запровадження вказаного інституту значно спростить процедуру розгляду певної категорії кримінальних справ, сприятиме скороченню строків тримання осіб під вартою, загальних процесуальних строків розгляду кримінальних справ та економії бюджетних витрат, що виділяються на здійснення правосуддя у кримінальних справах, а також зменшенню навантаження на систему судових і правоохоронних органів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел:

1. Кримінальний процесуальний кодекс: //Відомості Верховної Ради України (ВВР) № 9-10, ст.88/ Із змінами, внесеними згідно із Законами № 5288-VI від 18.09.2012
2. ЛИСТ Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання здійснення кримінального провадження на підставі угод»від15.11.2012  № 223-1679/0/4-12
3. Головко Л.В. Альтернативы уголовному преследованию в современном праве / Головко Л.В. – СПб, 2002. – 544 с.
4. Ma Y. Prosecutorial discretion and plea bargaining in the United States, France, Germany and Italy: a comparati_ve perspective / Y. Ma // International Criminal Justice Review. – 2002. – Volume 12. – Р. 22–52.
5. Шамордин А.А. К вопросу о правовой природе особого порядка судебного разбирательства и проблемах его совершенствования / А.А. Шамордин, М.С. Бурсакова // Российский судья. – 2005. – № 10.
6. Курдова А.В. Практика применения ускоренного порядка рассмотрения уголовных дел судом в УПК Республики Армения (Сравнительно_правовой анализ законодательствами ряда европейских стран, стран СНГ, США)/ А.В. Курдова // Вектор науки ТГУ. – 2009. – № 4(7).
7. Пушкар П.В. Угода про визнання вини у сучасному кримінальному процесі: порівняльно-правове дослідження: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Пушкар П.В. – Х., 2005. – 182 с.