Поняття злочину в Сполучених Штатах Америки

Міністерство  освіти і науки України

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Юридичний факультет

Наукова дисципліна – Кримінальне право зарубіжних країн

 

 

 

 

Доповідь на тему:

Поняття злочину в Сполучених Штатах Америки 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

Студент 508 групи

Андоній В.С.

 

 

 

 

 

 

Чернівці 2013

У законодавстві Сполучених Штатів Америки існує принцип, згідно якого на території кожного штату діє право даного штату, окрім певних умов, коли застосовується федеральне право.

Джерелами кримінального  права  Сполучених Штатів Америки є:

1. Конституція США 1787 р.;
2. акти Конгресу США (та законодавчі акти окремих штатів);
3. підзаконні акти Президента, міністерств й відомств федерального уряду;
4. судова правотворчість – прецедентне (загальне) право;
5. міжнародні договори (договори про екстрадицію включно);
6. право індіанських племен.

Щодо поняття  злочину, то у державах загальної правової системи його або зовсім немає, або в законодавстві викладено його формальне визначення. Передусім злочин ототожнюється з поняттям “посягання”, яке є протиправним і караним. Проте у більшості сучасних кримінальних кодексах штатів США, міститься формалізоване визначення злочину –  діяння, заборонене нормами кримінального права під загрозою покарання.

На федеральному рівні посягання у США поділяються  на три групи:

1) фелонії – найнебезпечніші посягання, які караються смертною карою або тюремним ув’язненням на строк понад 1 рік;

2) місдимінори  – менш небезпечні посягання, які караються тюремним ув’язненням на строк до 1 року;

3) незначні (кримінальні)  правопорушення – різновиди  місдимінору, які караються тюремним ув’язненням на строк до 6 місяців або штрафом до $ 5 тис. для фізичних осіб та до $ 10 тис. для юридичних осіб, або обома покараннями разом. 

Фелонії та місдимінори поділяються на декілька класів, залежно від яких установлюються межі кримінального покарання: зазвичай, фелонії – на три-п’ять класів (“А”, “В”, “С” тощо), а місдимінори – на два або три класи. У справі “Сполучені Штати проти Хадсона та Гудвіна” (1812 р.) Верховний суд постановив, що федеральні злочини є цілком статутними, а тому особу не можна притягнути до кримінального відповідальності, визнати винною та призначити відповідне покарання на підставі якого-небудь судового прецеденту.

У кримінальному  США існує так звана абсолютна, або сувора, відповідальність, для  настання якої не потрібно встановлювати  вину правопорушника, достатньо констатації  здійснення ним матеріальних дій. Це не що інше, як об'єктивне інкримінування, закріплене в законі. Так, згідно з  параграфу 15.10 КК штату Нью-Йорк мінімальною вимогою для притягнення особи до кримінальної відповідальності є така її поведінка, що містить "добровільну дію або нездійснення дії, яку особа в змозі фізично вчинити". У цьому ж параграфі йдеться про те, що "якщо така поведінка - це все, що потрібно для здійснення конкретного посягання, або якщо посягання чи який-небудь його матеріальний елемент не вимагає винуватого психічного стану з боку особи, таке кримінальне правопорушення є посяганням "суворої відповідальності". Якщо винуватий психічний стан з боку злочинця потрібен щодо кожного матеріального елементу кримінального правопорушення, останнє є посяганням "психічної винуватості".

До злочинів суворої  відповідальності за КК штатів, зокрема, належать: торгівля недоброякісними  або фальсифікованими продуктами харчування, більшість порушень законодавства  про боротьбу з розповсюдженням  і зберіганням наркотиків, деякі  порушення правил дорожнього руху, порушення поліцейських ухвал про  дотримання тиші, санітарних правил і  т. п Деякі американські юристи виступають проти даного інституту, вважаючи його таким, що суперечить положенням Конституції  США.

Підставою кримінальної відповідальності в американському праві з давніх часів є не тільки намір вчинити злочин, а ще й певна поведінка, котру називають “явною дією” (overt act). Однак зміст останньої історично неодноразово змінювався та й узагалі він усе ще не визначений і в кожному окремому випадку тлумачиться судом. Доктрина англо-американського права виокремлює два елементи злочину – “actus reus” (характеризує об’єктивну сторону злочину) та “mens rea” (відбиває суб’єктивну сторону злочину), які мають поєднуватися, утворювати одне ціле. “Actus reus” – це вчинене особою протиправне вольове діяння (дія чи  бездіяльність), яке часто позначається терміном “поведінка” (“conduct”). Щодо причиновості, то сторона обвинувачення має довести, що дії особи були закономірною та безпосередньою причиною небезпечних наслідків. “Мens rea” (у перекладі – “винний дух”, “злий розум”, “заборонений умонастрій”) – це кримінальний намір, стан психіки, що відбиває винність особи. В Австралії замість складу злочину оперують фізичними елементами та елементами вини (ст. 3.1., розділ 3, частина 2.2. “Елементи злочину” КК Австралії 1995 р.).

Модельним КК США 1962 р., запропоновано класифікацію форм вини, що зараз відтворена в більшості чинних кодексів, прийнятих штатами. За ним дії винного можуть бути вчинені:

а) з метою;

б) з усвідомленням;

в) необережно;

г) недбало.

При цьому, кожна  із цих форм може визначатися окремо до будь-якого (чи всіх) матеріальних елементів  злочину. 

Щодо осудності, то вона в доктрині Сполучених Штатів Америки не набула чіткого визначення та розглядається в безпосередньому зв’язку з “mens rea”, коли для кожного складу злочинів передбачається своє значення цього терміну. Звідси й велика кількість поглядів і пропозицій щодо визначення вини й осудності. Можна лише зазначити, що, за переважною думкою англійських фахівців, вина як підстава осудності повинна завжди містити два елементи:

1) у момент  вчинення злочину особа має  контролювати свої дії; 

2) вона повинна  передбачати ті наслідки, що дійсно  виникли в результаті поведінки,  реалізованої винним.

В США не виокремлюють обмежену осудність. Стан неосудності  визначається зазвичай на підставі так  званих “правил М’Нагтена” 1843 року. Зміст цих правил полягав у встановленні критерію типу “біле – чорне”, відповідно до якого обвинувачений підлягав виправданню, якщо через певну форму психічного захворювання він не знав, що робив, або не міг усвідомити, що те, що він робив, було неправильним (протиправним).

З  питання  визначення   поняття   злочину   кримінальне   право   США характеризується   надзвичайною    строкатістю    і    різноманітністю.    В законодавстві склалася наступна картина: у федеральному  законодавстві  його взагалі   немає:  це поняття не сформоване також   в  кримінальних  кодексах окремих штатів (наприклад, КК штату Огайо) і КК Округу  Колумбія,  так  і  в кодексах більшості штатів  можна  знайти  лише  різні  варіанти  формального визначення.

Наведемо декілька прикладів, що ілюструють   таке положення. В п.1 параграфу 10  КК штату Нью-Йорк сказано,  що  «посягання  означає поведінку,  за  яке покарання тюремним висновком на термін  або  штрафом  передбачено  будь-якою нормою права даного штату  або  взагалі  будь-якою  нормою  права,  місцевим правом або ордонансом органу політичної влади даного  штату,  або будь-яким наказом,  правилом  або інструкцією,  які прийняті  якою-небудь   урядовою установою відповідно до наданих йому для цього повноваженнями».

У  відповідності  з параграфом 21-3105 КК штату Канзас кримінальне правопорушення  —  це  «дія  або бездіяльність,  передбачена  законом,  при засудженні за яке може бути призначено покарання у вигляді смертної  страти, тюремного висновку, штрафу або   штрафу і тюремного висновку  одночасно». 

Параграф 15  КК   Каліфорнії   свідчить:   «Злочином   або   публічним   кримінальним правопорушенням є діяння, яке  вчинене або не зроблене порушуючи  якої-небудь норми права, що забороняє  або    приписуючої його  здійснення,  а також по засудженні за яке призначається одне  з наступних покарань:  1)  смертна страта;  2)  тюремний  висновок;  3)  штраф;  4)  усунення  з посади; 5) позбавлення права посідати в даному штаті посаду,  що  користується  шаною, довір'ям або приносячий прибуток».

Як видно, приведені  визначення, будучи  чисто  формальними,  містять дві ознаки -  протиправність  і  караність.  Але  вони  не  відповідають  на питання: чому те або інше діяння оголошується законодавцем злочинним,  тобто протиправним і   караним?  Наявність  в  законодавстві  формального  поняття злочину  має  певне  позитивне  значення,  оскільки  створює  перешкоду  для порушення  законності.  Але  недостатність  включення  у  визначення  тільки формальних ознак очевидна: воно не розкриває суть такого  соціального  явища як  злочин.

До визначення поняття злочину  в  американській  юридичній  літературі спостерігаються різні  підходи.  Одні  автори  є  прихильниками  формального визначення, інші - роблять спроби його «матеріалізації», треті –  пропонують різні варіанти змішаних концепцій. Абсолютно має рацію  К.Ф.  Гуценко,  який пише: “Можна сміливо стверджувати,  що  доктринальних визначень з різними нюансами і відтінками налічується, мабуть, стільки,  скільки було  авторів, що бралися за перо, щоб дати чергову дефініцію”.

Зустрічається  в судовій практиці таке  визначення:  «Діяння  не  може бути  охарактеризовано  як  злочинне,  якщо  воно   не   робить   замах   на суспільство»  і кримінальні суди  не  повинні  займатися  розглядом  справи, якщо досконале діяння  не підпадає під таке його розуміння.

Прихильники цих, так званих прагматичних визначень  злочину, засновують таке  його  трактування,  зокрема,  тим,  що   деякі   види   антисоціальної поведінки,  що  завдають  суспільству   більшої   шкоди,   ніж   традиційні, залишаються не  караними згідно із законом. Спроби відмови  від  формального визначення поняття злочину і заміни його чисто «матеріальним»  є  небезпекою свавілля з боку властей.

Є в США представники  юридичної  науки,  які  вважають,  що  «точне, правильне і достовірне визначення  кримінального  правопорушення  навряд  чи може бути взагалі досягнутий”.

Проте слід зазначити,  що  в  цілому  в  американському  кримінальному законодавстві і доктрині має перевагу формальне визначення злочину.

В  американському  кримінальному  праві  існують  різні   класифікації кримінальних  правопорушень.

 Найпоширенішою  законодавчою класифікацією  є розподіл злочинів  на  дві  великі  групи:  на  фелонії  -  самі  небезпечні посягання і  менш  небезпечні  –  місдемінори.  В їх  основі  лежить  чисто формальний критерій -характер покарань, передбачених законом за скоєне.

Крім того, кримінальні  кодекси більшості  штатів  передбачають  і  так звані «порушення», які  в  основному  є  різного  роду  дорожньо-транспортна провина  (порушення  правил  експлуатації   транспорту,   переходу   вулиць, незаконна парковка).

Отже, можна зробити висновок, що у Сполучених Штатах Америки на території кожного штату діє право даного штату, окрім певних умов, коли застосовується федеральне право. У більшості сучасних кримінальних кодексах штатів США, міститься формалізоване визначення злочину –  діяння, заборонене нормами кримінального права під загрозою покарання. На федеральному рівні посягання у США поділяються на три групи: фелонії, місдимінори  та незначні (кримінальні) правопорушення.