Законне представництво в кримінальному процесі

4 Цивільне право України / За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. – К., 2000. – Кн. перша. – 806 с. 

      процесуальний інститут. На нашу думку, це важливе питання потребує нормативного врегулювання в новому кримінально-процесуальному кодексі.

      Однак, якщо виходити з того, що повна дієздатність особи найперше пов’язується з її психічною та фізичною здатністю  усвідомлювати значення процесуальних  дій, розуміти і реалізувати свої права, виконувати обов’язки та нести  відповідальність за їх невиконання, то така здатність об’єктивно можлива  лише за умови досягнення учасником  процесу віку фізичної та психічної  зрілості, а також якщо у нього  немає психічних чи фізичних вад  здоров’я, які можуть утруднювати  або взагалі унеможливлювати  його участь у кримінально-процесуальній  діяльності. Зауважимо, що недосягнення особою віку фізичної та психічної  зрілості є формальною підставою визнання її процесуально недієздатною, оскільки в силу особливостей індивідуального розвитку кожної людини, встановлений вік досягнення повної дієздатності не є досить об’єктивним критерієм її реального прояву. Щодо психічних чи фізичних вад як індивідуальних характеристик прямо пов’язаних з реальною здатністю бути повноцінним учасником процесу, то вони завжди є реальними підставами.

      Чинне галузеве законодавство по-різному  визначає обсяг дієздатності особи  залежно від віку. Цивільне право  до повністю дієздатних відносить осіб, які досягли 18 років (ст.11 ЦК), частково дієздатних – 15 років (ст.13 ЦК). Аналогічна градація і в цивільно-процесуальному праві (ст.101 ЦПК). Кримінальний закон, норми  якого реалізуються через кримінально-процесуальні відносини, подає лише градацію деліктоздатності суб’єкта: загальна кримінально-правова  деліктоздатність – з 16 років, часткова – з 14 років (ст.22 КК). З огляду на нерозривний зв’язок галузей  матеріального та процесуального права  в кримінальному процесі дієздатність особи можна було б пов’язати  з кримінально-правовою деліктоздатністю, визнавши повну дієздатність учасника процесу з 16 років, часткову – з 14. Проте 16-літній вік не може вважатись  віком повної кримінально процесуальної  дієздатності – адже, на підставі ст.6 СК, особа до 18 років за правовим статусом все ще є дитиною. Крім того, аналіз низки норм кримінально-процесуального закону дає підставу зробити висновок, що повна процесуальна дієздатність настає тільки з 18 років. Так розділом VIII та іншими статтями КПК України обвинувачуваним у віці саме до 18 років передбачено низку гарантій, серед яких: обов’язкова участь захисника, залучення до участі у справі законних представників. Законодавець у цьому питанні виходить з того, що внаслідок недостатнього розумового розвитку такий обвинувачуваний не в змозі повною мірою усвідомлювати своє процесуальне становище і самостійно здійснювати право на захист, тобто не володіє повною процесуальною дієздатністю.

      Зрештою, можна погодитись з думкою В.Д. Адаменка, що обов’язок громадянина нести кримінальну відповідальність не означає наявності у нього достатньої здатності захищатись від пред’явленого обвинувачення і цивільного позову [5, с.15]. Очевидно, що 18-літній вік досягнення повної процесуальної дієздатності повинен стосуватися й інших учасників процесу: потерпілого, цивільного позивача і відповідача. До 18 років неповнолітні не володіють кримінально-процесуальною дієздатністю у повному обсязі, а тому потребують додаткових гарантій забезпечення своїх прав.

      Щодо  вікового критерію визнання часткової  кримінально-процесуальної дієздатності особи, то його безсумнівне встановлення є досить проблематичним. Стосовно обвинувачуваного, то самоочевидно, що вже з моменту притягнення  до відповідальності він може користуватись  відповідними правами у повному  обсязі, оскільки в законі не передбачається якесь обмеження його прав через  недосягнення певного віку, окрім  випадку видалення з залу судового засідання в порядку ст.444 КПК. Таким чином,  

5 ^{Адаменко В.Д. Советское уголовно-процессуальное представительство. – Томск, 1978. – 196 с.} 
 
 

      часткова  дієздатність обвинувачуваного настає з 14 років. Відносно потерпілих, пропонується таку дієздатність визнавати також  з 14 років [6, с.59; 7, с.9-10]. Відтак, у потерпілого  буде однакова з обвинувачуваним  процесуальна можливість обстоювати інтереси. Крім того, досягнення особою 14 років, відповідно до ст.6 СК, збігається з  набуттям нею статусу неповнолітнього, і, тому тягне за собою наділення  новим обсягом дієздатності порівняно  з малолітніми особами. Водночас на підставі положень цивільного та цивільно-процесуального права часткова дієздатність цивільного позивача і відповідача, за аналогією, мала б настати з 15 років, в результаті чого виникає неузгодженість між 14-літнім віком часткової дієздатності потерпілого  і 15-літнім віком часткової дієздатності цивільного позивача.

      Проблемність  достатньо обґрунтованого визначення віку часткової процесуальної дієздатності, з якого учасники кримінального  процесу набувають здатності  виступати в процесі поряд  зі своїм законним представником, окремим  процесуалістам дала підставу відмовитись  від цієї градації, визнавши, що учасники процесу до досягнення 18-літнього віку використовують процесуальні права  і виконують обов’язки здебільшого  через представника .

      Однак визнання часткової дієздатності неповнолітніх  учасників процесу з певного  мінімального віку дало б їм змогу  краще захистити власні інтереси і мало б значний виховний вплив. На нашу думку, вік часткової процесуальної  дієздатності в результаті тенденцій  розвитку галузевого законодавства  бажано було б встановити на рівні 14 років, закріпивши це положення в  кримінально-процесуальному законі. Завдяки  цьому всі неповнолітні учасники віком від 14 до 18 років набули б  можливість

6 ^{Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – К., 1998. – 192 с.}

7 ^{Лазарева В.А. Охрана прав и законных интересов несовершеннолетних потерпевших в советском уголовном процессе. Автореф. дис.} канд. юрид. наук ^{– М., 1980. – 20 с.}

      реалізувати процесуальні права за погодженням  зі своїми законними представниками або через них.

      Отже, учасників процесу за обсягом  дієздатності поділено на такі три  категорії:

1. Процесуально недієздатні: малолітні до 14 років; психічно хворі, визнані судово-психіатричною експертизою неосудними чи обмежено осудними, однак такими, стосовно яких розглядатиметься питання про застосування примусових заходів медичного характеру; громадяни, визнані судом недієздатними. Такі особи не можуть брати участь у кримінально-процесуальних діях, а тому в сфері реалізації прав їх повністю повинні заміняти законні представники.
2. Частково дієздатні: неповнолітні віком від 14 до 18 років; учасники з фізичними чи психічними вадами, що утруднюють самостійне здійснення ними своїх прав і виконання обов’язків. Такі особи хоч і не усуваються від самостійної участі в процесі, проте об’єктивно обмежені в здатності реалізувати свої права. Вони потребують додаткових гарантій у вигляді допуску в процес законного представника, який повинен діяти поряд з ними, допомагаючи реалізувати надані законом права.
3. Процесуально дієздатні: повнолітні, фізично і психічно здорові особи, які діють у процесі самостійно і на власний розсуд розпоряджаються наданими правами.

      Зауважимо, що наведена вище градація обсягу дієздатності різних категорій осіб є досить умовною, оскільки кримінально-процесуальний  закон чітко не врегульовує цього  питання. Разом з тим визначення обсягу дієздатності конкретного учасника процесу є необхідною умовою визначення прав та обов’язків його законного  представника, а також меж участі останнього в процесуальній діяльності. 

Розділ 2

  Законне представництво в кримінальному  процесі інтересів     малолітньої та неповнолітньої особи. 

    Відповідно  до п. 1 ч. 1 ст. 45 КПК участь захисника  у справах неповнолітніх незалежно  від того, чи досягли вони на момент розслідування або судового розгляду справи вісімнадцятирічного віку, є  обов’язковою. Ця безумовна вимога закону підкріплена тим, що для слідчого й суду не є обов’язковою відмова  неповнолітнього скористатися послугами  захисника (ч. 3 ст. 46). Видатки на залучення  захисника в кримінальний процес, як і в усіх випадках обов’язкового  його призначення, бере на себе держава. Рівень правового захисту неповнолітнього  залежить від моменту вступу захисника  в судовий процес. У кримінально-процесуальному законі міститься спеціальний припис про участь захисника неповнолітнього  в судовому процесі. Пунктом 1 ч. 1 ст. 45 КПК встановлено: захисник допускається до участі у справі з моменту визнання особи підозрюваною або пред’явлення їй обвинувачення. Такий підхід до захисту  прав неповнолітніх зрівнює їх із повнолітніми обвинуваченими, оскільки на зазначену норму поширюються  загальні правила про початок  участі захисника у кримінальному  процесі.

    Передбачене у законі представництво інтересів  неповнолітнього адвокатом і  законним представником — прояв  підвищеної юридичної охорони неповнолітніх  у кримінальному процесі. Законний представник наділений широкими повноваженнями, які співвідносяться  з відповідними правами законних представників неповнолітніх у  судах англосаксонської і континентальної  моделей. Участь законного представника неповнолітнього в кримінальному  процесі зумовлена двома обставинами: неповнотою процесуальної дієздатності неповнолітнього; тим, що законні представники (батьки, опікуни, піклувальники) відповідають за виховання і поведінку неповнолітнього. У КПК крім ст. 32, в якій дається роз’яснення терміну «законні представники», є дві спеціальні статті, котрі безпосередньо стосуються участі законних представників у розслідуванні й судовому розгляді справ щодо неповнолітніх. У ч. 2 ст. 440 КПК встановлено, що при оголошенні неповнолітньому обвинуваченому про закінчення слідства і пред’явленні йому для ознайомлення матеріалів справи з дозволу слідчого може бути присутнім законний представник неповнолітнього.

    Зазначимо, що російський закон в цьому питанні  прогресивніший. Відповідно до ст. 426 Кримінально-процесуального кодексу Російської Федерації законний представник неповнолітнього обвинуваченого, підсудного повинен бути допущений  до участі у справі, а отже, слідчий  зобов’язаний його допустити при  оголошенні неповнолітньому про  закінчення досудового слідства й пред’явленні йому для ознайомлення матеріалів справи. Як правило, законний представник допускається до участі у справі лише за клопотанням  про це його самого. Він може бути недопущений до участі в ознайомленні обвинуваченого з матеріалами справи лише в тому разі, коли слідчий визнає, що це може зашкодити інтересам неповнолітнього.

    Допускаючи  законного представника неповнолітнього  в судовий процес, слід пам’ятати, що інтереси неповнолітнього і його законного представника можуть не збігатися. І суть таких розбіжностей в інтересах  може полягати не тільки в обставинах конкретної справи, а й у суперечливому  правовому становищі законного  представника. Адже він фактично захищає  не тільки інтереси неповнолітнього, а  й власні, оскільки на ньому лежить відповідальність за поведінку, умови  життя і виховання підлітка. Тому участь законного представника в  кримінальному процесі може бути обмежена.

У ст. 441 КПК передбачено участь законного  представника неповнолітнього в  судовому розгляді. Перелік прав цього  представника досить повний. Реалізація цих прав має сприяти його участі на стороні тієї особи, інтереси якої він представляє. Тому в цій частині  кримінального права не потрібні особливі доповнення й зміни.

    Щодо  правового статусу законного  представника в судовому розгляді справи — тут закон категоричний: законні  представники (батьки й інші законні  представники) мають бути викликані  в суд. Отже, вони повинні бути внесені  до списку осіб, які підлягають виклику  в судове засідання. Пріоритет такого виклику мають батьки. Зі змісту ст. 441 КПК вбачається, що інші особи  можуть бути викликані в суд тоді, коли батьки неповнолітнього підсудного з будь-яких причин не можуть бути викликані. Відповідно до цієї ж статті законні  представники мають право брати  участь у дослідженні доказів, представляти докази, заявляти клопотання й відводи. У законі також передбачено, що зазначені  права повинні бути їм роз’яснені в підготовчій частині судового засідання.

    Законні представники здійснюють захист прав неповнолітнього дещо в іншій  формі, ніж адвокати. Законний представник  відповідно до своїх прав і обов’язків, визначених не тільки у КПК, а й  у Сімейному, Цивільному кодексах України, бере активну участь у дослідженні  доказів. Він, реалізуючи в суді надані йому права, надає суду повну інформацію про особу неповнолітнього, умови  його життя, виховання, а також допомагає  з’ясувати обставини, які призвели до вчинення ним злочину. Може виникнути  запитання: чи не є дані, повідомлені  законним представником, по суті, показаннями  свідків? Якщо проаналізувати зміст  деяких норм КПК щодо правового становища  законного представника, то на це можна  дати негативну відповідь. У ч. 3 ст. 441 КПК зазнаначено: якщо в суду виникає  необхідність допитати батьків або  інших законних представників неповнолітнього  як свідків, він заслуховує їх показання. Законні представники надають суду відомості з метою захисту інтересів неповнолітнього. Звичайно, тут юридична межа між законним представником і свідком у справі умовна. Виправданим буде сумнів щодо правомірності використання в судовому процесі однієї особи як законного представника, і як свідка. У зв’язку з цим буде доцільним встановити в кримінально-процесуальному законі заборону на здійснення функцій законного представника і свідка однією особою. Правильність цієї тези підтверджується й наявними у чинному КПК суперечностями. У ч. 3 ст. 441 передбачено, що законні представники вправі бути присутніми у залі судового засідання протягом усього судового розгляду, а відповідно до ст. 293 свідок у справі повинен покинути зал судового засідання до давання ним показань. У кримінально-процесуальному законі передбачено виняткові випадки усунення законного представника від участі в судовому розгляді — часткове або обмежене усунення його від участі у процесі, якщо його участь може зашкодити інтересам неповнолітнього. У таких випадках у судовій практиці заміняють усунутого від участі в процесі законного представника іншим або навіть представниками органу опіки й піклування. Саме норма про захист інтересів неповнолітніх законним представником у законі потребує уточнення. У цій нормі повинні бути передбачені гарантії для неповнолітнього щодо забезпечення його права на захист у випадку розбіжностей його інтересів з інтересами законного представника. Пріоритет у законі щодо правового захисту інтересів повинен мати в усіх випадках неповнолітній.