Потерпілий в кримінальному процесі

Східноєвропейський університет  економіки і менеджменту

Інститут державного управління та права

Р Е Ф  Е Р А Т 

з курсу: Кримінальний процес

НА  Т Е М У: «Потерпілий в кримінальному процесі»

 

Виконала:

Студентка ІІІ курсу 

групи ЮР-81

Бзенко Т. А.

Перевірив:

 ст.викл.

Загуляєв В. І.

 

 

 

 

 

Черкаси, 2011

План

Вступ…………………………………………………………………………3

1. Права потерпілого у стадії порушення кримінальної справи……..4
2. Права потерпілого  у стадії попереднього розслідування…………8
3. Права потерпілого у стадіях віддання обвинуваченого до суду та судового  розгляду кримінальних справ судом першої інстанції..13
4. Права потерпілого під час розгляду кримінальних справ в апеляційному та касаційному  порядку…………………….…….20

Висновок ………………………………………………………………….24

 Список використаної літератури………………………………………..25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Конституція України гарантує громадянам України можливість захисту  їхніх прав і свобод у міжнародних  органах:

Кожен має право після  використання всіх національних засобів  правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових  установ чи до відповідних органів  міжнародних організацій, членом або  учасником яких є Україна. Європейська  комісія та Європейський суд з  прав людини мають надати можливість реалізації цієї гарантії.

З прийняттям Конституції  Україна вступила в новий етап розбудови демократичної соціальної правової держави.

У Конституції України  проголошується, що людина, її життя  і здоров'я, честь і гідність, недоторканність  і безпека визнаються в Україні  найвищою соціальною цінністю. Права  і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість  діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком  держави. Для кримінально-процесуального законодавства це означає, що воно має  бути зорієнтоване на забезпечення можливостей  здійснення учасниками судочинства  процесуальних прав і додержання законності під час його відправлення. Права і свободи людини і громадянина  захищаються судом (ст. 55).

Реалізація цих та інших  конституційних положень у кримінальному  процесі пов'язана з необхідністю не тільки вдосконалення діяльності органів попереднього розслідування, прокуратури, суду, адвокатури, а й  розширення процесуальних прав учасників  процесу, в тому числі й тих, які  постраждали від злочинів, а також  послідовного здійснення наявних прав.

 

 

1. Права потерпілого у стадії порушення кримінальної справ

У юридичній літературі існує думка, що потерпілий є повноправним учасником процесу і наділений  усіма необхідними правами. Така постановка питання начебто знімає проблему подальшого розширення прав потерпілих у кримінальному судочинстві, але з цим погодитися не можна.

Кримінально-процесуальне законодавство досить чітко регулює  питання про характер участі потерпілого  у стадіях порушення кримінальної справи та попереднього розслідування. Порушення кримінальної справи є  першою стадією кримінального процесу. В цій стадії закладається особливий  комплекс відносин між органами дізнання, слідчим, прокурором, заявником та іншими особами. Вона криє по собі дії з  прийняття й перевірки заяв (повідомлень) про вчинені злочини або злочини, що готуються, закріплення слідів злочину, винесення певних рішень і перевірки  їх законності та обґрунтованості.

Вважається, що кримінальний процес починається не з моменту  порушення кримінальної справи, а  з моменту надходження до органів, правомочних порушити кримінальну  справу, повідомлень, даних про вчинення чи підготовку злочину, тобто з часу появи приводу до порушення кримінальної справи.

Провадження за заявами  й повідомленнями обмежено часом. У  ст. 97 КПК визначено строк, упродовж якого слід винести рішення за заявою чи повідомленням про злочин, - три дні. За цей час правоохоронний орган зобов'язаний прийняти повідомлення, проаналізувати дані, що в ньому  містяться, і сформулювати певне  процесуальне рішення. Якщо даних, наведених  у заяві, недостатньо для винесення  обґрунтованого рішення, її перевірка  здійснюється у строк, що не може перевищувати десяти днів.

Завершується провадження  за заявами й повідомленнями про  злочини винесенням одного з трьох  процесуальних рішень:

• порушенням кримінальної справи;

• відмовою в порушенні кримінальної справи;

• направленням заяви або повідомлення за належністю.

Кримінальна справа може бути порушена лише за наявності до того законних приводів і підстав, передбачених ст. 94 КПК. На практиці іноді плутають поняття "приводи" й "підстави", а це призводить до того, що в постанові  Про порушення справи не завжди вказується, який конкретно привід має місце, а також що є підставою для  порушення справи. Тому вважаю за необхідне  нагадати, що приводи - це ті джерела, завдяки  яким установлюються первинні дані (відомості) про злочин або його підготування. Найпоширенішим джерелом є заяви  та листи громадян, а також повідомлення організацій, установ, підприємств, посадових  осіб, представників влади, громадськості.

Важливе значення, має  питання про момент визнання особи  потерпілою в кримінальній справі. Як я вже згадував, потерпілий вважається учасником процесу з моменту  винесення постанови про визнання особи потерпілою. Є поодинокі  випадки, коли слідчий не вжив заходів  щодо встановлення осіб, котрі змогли б захистити свої права як потерпілі.

Рішення про визнання особи  потерпілою в більшості випадків постановляється безпосередньо  перед пред'явленням обвинувачення  або після нього.

Існують і факти необґрунтованої відмови в порушенні справи за повідомленням потерпілих про вчинення щодо них чи їх майна, злочинів, порушення закону під час реєстрації заяв або повідомлень потерпілих про вчи неня злочинів.  А несвоєчасне порушення кримінальної справи за заявою чи повідомленням потерпілої особи про вчинений злочин є грубим порушенням права потерпілого. Водночас чинне законодавство не містить конкретних норм, що регулювали б питання про відповідальність посадових осіб, із вини яких потерпілий не отримав надійного захисту своїх прав та інтересів з боку правоохоронних органів та суду.

Відмова в порушенні  кримінальної справи є однією з актуальних проблем кримінального судочинства. Правильне і своєчасно винесене рішення про порушення чи відмову  в порушенні кримінальної справи свідчить про те, що орган дізнання і попереднього слідства (прокуратура, суд, суддя) вірно реагують на кожну  заяву та повідомлення про вчинений злочин чи злочин, що готується.

Відмова в порушенні  кримінальної справи тягне за собою  реалізацію певних рішень. Передусім  це - повідомлення заінтересованих  осіб, підприємств, установ, організацій, від яких надійшли повідомлення чи заява. На практиці вимога ст. 99 КІІК про  повідомлення зацікавлених осіб про  відмову в порушенні кримінальної справи нерідко не виконується . А  це позбавляє їх можливості оскаржити  рішення про відмову в порушенні  кримінальної справи.

Така вимога закону стала  б важливою умовою своєчасної реалізації зацікавленими особами свого  права на оскарження рішення про  відмову в порушенні кримінальної справи, реальною гарантією права  на оскарження дій посадових осіб.

Протокольну форму досудової  підготовки матеріалів по деяких видах  злочинів, які не становлять великої  суспільної небезпеки, було введено  з метою розвантаження слідчих, аби вони змогли зосередити свої зусилля  на розслідуванні тяжких злочинів. Згідно зі ст. 425 КПК України протокольна  форма досудової підготовки матеріалів проводиться у справах про  злочини.

Основна особливість протокольної форми полягає в тому, що підготовка матеріалів для розгляду їх у суді ведеться без порушення кримінальної справи. Крім того, не виноситься постанова  про притягнення як обвинуваченого, про визнання особи потерпілою, про  призначення експертизи і т. ін. З  матеріалами закінченого провадження  знайомиться лише правопорушник, про  що робиться відповідна відмітка в  протоколі (ст. 426 КПК).

Якісно іншою є роль потерпілого за порушення справ  приватного і приватно-публічного обвинувачення. Тут його позиція має вирішальне значення.

Суспільна небезпека таких  злочинів загалом незначна, тому порушення  цих кримінальних справ залежить від наявності скарги потерпілого, від його бажання притягнути правопорушника до відповідальності. Справи такі порушуються  суддею і підлягають закриттю в разі примирення потерпілого з обвинуваченим.

Прокурор може у будь-який момент вступити в порушену суддею за скаргою потерпілого кримінальну  справу і підтримувати в суді обвинувачення.

Провадження в цих справах  здійснюється в загальному порядку, тобто обов'язковим є провадження  попереднього слідства. Особливості  стосуються лише стадії порушення кримінальної справи. Для порушення справи необхідна  наявність скарги потерпілої з яскраво  вираженим волевиявленням притягнути винуватого до кримінальної відповідальності.

Прокурор, згідно з ч. З  ст. 27 КПК, має право порушити кримінальну  справу без скарги потерпілої. Це є  гарантією захисту прав потерпілої, бо вона може знаходитись у безпорадному стані, не маючи змоги написати заяву  про притягнення злочинця до кримінальної відповідальності.

 

 

2. Права потерпілого у стадії попереднього розслідування

Охорона інтересів суспільства  та окремих громадян, яким заподіяно  шкоду внаслідок злочину, забезпечується активною діяльністю органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури  й суду, які зобов'язані в межах  належної їм компетенції порушити кримінальну  справу в кожному випадку виявлення  ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, їх покарання.

В охороні прав особи, потерпілої від злочину, важливе місце під  час розслідування посідає діяльність слідчого з додержання всіх процесуальних  прав, що належать потерпілому. Це є  дійовою гарантією захисту його інтересів.

Знання потерпілим своїх  прав дозволяє йому в конкретній ситуації здійснити вибір найбільш ефективних засобів для охорони порушених  злочином інтересів. Одначе потерпілі  не знають прав, що наділив їх законодавець. Це свідчить про необхідність посилення  правового виховання громадян, якісного роз'яснення потерпілому його прав і ролі в розкритті злочинів.

Потерпілий викликається та допитується за правилами, встановленими  для виклику і допиту свідків. Але, на відміну від свідків, потерпілого  слідчий зобов'язаний допитати не лише у випадках, коли він вважає за необхідне, а щоразу, коли потерпілий заявить  про своє бажання давати показання  або вимагатиме, щоб його допитали.

Із права відводу  експерта, котрим потерпілий наділений  законом, випливає його право знати  про призначення експертизи в  справі, склад експертів. Я вважаю за доцільне прямо передбачити в  законі, що потерпілий має право  ставити експертові додаткові запитання, заявляти клопотання про призначення  експертів із указаних ним осіб, бути присутнім під час провадження  експертизи, надавати експертові додаткові  дані, давати необхідні пояснення, знайомитися  з висновком експерта. Іншими словами, в усіх випадках провадження експертизи, результати якої можуть стосуватися  інтересів потерпілого, він повинен  мати такі ж права, якими користується обвинувачений.   

Таку низьку активність потерпілих, мабуть, можна пояснити декількома причинами. По-перше, потерпілі  не завжди бажають брати участь у  слідчих діях. По-друге, - щадне ставлення  слідчого до потерпілих, особливо в  тих випадках, коли вони дуже хвилюються через учинений Проти них злочин або далеко живуть. І по-третє, - недостатнє роз'яснення слідчим прав, наданих  законом потерпілому, внаслідок  чого вони цих прав не знають.

Недосконалість кримінально-процесуального закону і в якійсь мірі недостатню увагу законодавця до постаті  потерпілого можна виразно спостерігати на прикладі порівняння норм, що передбачають права потерпілого та обвинуваченого в чинному Кримінально-процесуальному кодексі, складеному так, що обсяг прав потерпілого значно менший, ніж в  обвинуваченого (підсудного).

Реалізація права потерпілого  на ознайомлення з матеріалами закінченої кримінальної справи ставиться в  залежність від наявності його письмового чи усного клопотання про бажання  скористатися цим правом, обвинуваченому ж аналогічне право надається  без якихось умов. Навіть більше, ознайомлення обвинуваченого з матеріалами  справи є обов'язком слідчого (ст. 220 КПК прямо на це вказує); що ж  до потерпілого, то такий момент взагалі  відсутній, і це позбавляє його можливості в разі оскарження дій слідчого посилатися на невиконання вимог закону.