Застосування ЛФК при вегето-судинній дистонії

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський університет імені Бориса Грінченка

Університетський коледж

 

ІНДЗ

з предмету:

Лікувальної фізкультури

 на тему:

«Застосування ЛФК при вегето-судинній дистонії»

 

 

 

Виконав студент 3 курсу

Групи ФВмс 1-10-4 Од.

Дорошенко Владислав

 

Київ-2013

Зміст

 

1.Введення

 

2.Вегетосудинна дистонія

 

3.Вегетосудинна дистонія за гіпертонічним типом

 

4.Приблизний комплекс вправ при вегето-судинній дистонії за гіпертонічним типом

 

5.Вегетосудинна дистонія по гіпотонічному типу

 

6.Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Введення

 Лікувальна фізкультура  є відносно нової самостійної  науково-практичної медичної дисципліною.  Вона базується на сучасних  даних анатомії і фізіології, біомеханіки, біофізики та біохімії, клінічних дисциплін, гігієни  і спортивної медицини, психології  та педагогіки, теорії фізичного  виховання та інших наук. У  лікувальній практиці під ЛФК  слід розуміння застосування  засобів фізичної культури до  хворого або ослабленому людині  з лікувально-профілактичною метою  для максимально швидкого і  повного відновлення здоров'я  та працездатності. ЛФК, будучи  частиною фізичної культури, виконує  також і завдання фізичного  виховання - сприяє розвитку і  вдосконаленню сили, витривалості, швидкості та координації рухів,  упевненості, наполегливості, сміливості  та інших фізичних і психічних  якостей, необхідних кожній людині  в його трудовій та громадській  діяльності, тому застосування ЛФК  слід вважати не лише лікувальним,  а й виховним процесом.

 Основним засобом ЛФК  є фізичні вправи, які застосовуються  цілеспрямовано відповідно лікувальним  завданням і особливостям захворювання, дозовано в залежності від  загального стану хворого і  ступеня порушення тієї чи  іншої функції. Фізичні вправи  є внутрішніми біологічними неспецифічними  подразниками, що надають загальну  тонізуючу і трофічний вплив  на весь організм через складну  рефлекторну моторно-вісцеральної  зв'язок. Вони через центральну  нервову систему нормалізують  і стимулюють більшість процесів  в організмі хворого. Але багато  хто з них за певних умов  виконують спеціальні конкретні  лікувальні завдання і одночасно  є специфічними.

 Наприклад, за допомогою  ЛФК можна боротися з вегетосудинною дистонією.

2.Вегетосудинна дистонія

 Вегетосудинна дистонія - це захворювання, що характеризується вегетативними і психоемоційними розладами, що виявляється нестійкістю пульсу і артеріального тиску, дихальними порушеннями, зниженою толерантністю до фізичних навантажень і стресових ситуацій.

 Розвитку захворювання  сприяють гострий і хронічний  стрес, перевтома, ендокринна  дисфункція, спадкова схильність, інтоксикації, дію іонізуючого випромінювання. Найімовірніше, має місце комплексна дія кількох факторів одночасно. Поширеність вегетосудинної дистонії у популяції становить 2-5%. Хворіють особи молодого віку, жінки в 2-3 рази частіше за чоловіків. Серед хворих кардіологічного профілю вегетосудинна дистонія зустрічається у 30-50% випадків.

 Для вегетосудинної дистонії характерний винятковий поліморфізм клінічних проявів. Найбільш часто (у 95-98% хворих) зустрічається кардіальний синдром, що виявляється болем або відчуттям дискомфорту в області серця, частіше виникає у спокої на тлі психоемоційного напруження, слабшаючи або зникаючи при русі, прийомі седативних препаратів або самостійно. Болі триває від декількох хвилин до багатьох годин. Синдром розладів серцевого ритму зустрічається у 75% хворих на вегетосудинну дистонію.  Він проявляється скаргами на серцебиття (не завжди підтверджується почастішанням серцевого ритму при об'єктивному дослідженні); відчуттями пульсації судин шиї, голови; перебоями в роботі серця, «зупинкою серця». Дані скарги виникають при хвилюванні, гіпервентиляції, в положенні стоячи і зникають при фізичному навантаженні.

 Синдром лабільності  артеріального тиску проявляється  неадекватним підвищенням артеріального  тиску до рівня прикордонної  артеріальної гіпертонії (вегетосудинної дистонії за гіпертонічним типом) або його пониженням (вегето-судинна дистонія за гіпотонічним типом) при фізичному навантаженні, хвилюванні, гіпервентиляції. У хворих з вегетосудинною дистонією по гіпотонічному типу нерідко відзначаються непритомність. Синдром дихальних порушень порушується у 85% випадків. Хворі скаржаться на відчуття браку повітря, неможливість зробити глибокий вдих, незадоволеність процесом дихання. Вегетативні розлади у тій чи іншій мірі характерні для всіх хворих вегетосудинної і проявляються пітливістю, познабливанием, похолоданням кінцівок, мармуровість шкіри, минущим акроцианозом.

 У більшості хворих  відзначається Метеолабильность - поява головного болю, відчуття розбитості, посилення інших проявів вегетосудинної дистонії при зміні погоди, перепадах атмосферного тиску. Астенічний синдром також притаманний практично всім хворим з вегетосудинною дистонією, особливо жінкам. Для нього характерні: загальна слабкість, підвищена стомлюваність, зниження пам'яті та уваги, порушення сну, невмотивоване занепокоєння, дратівливість. При об'єктивному дослідженні наголошується убогість змін та їх неадекватність яскравої клінічної картини. Нерідко зміни в об'єктивному статусі відсутні взагалі. При огляді у хворих на вегетосудинну дистонію шкіра бліда, волога (при ваготонії) або суха (при симпатикотонії), часто спостерігається гіперемія обличчя і шиї, червоний дермографізм. При аускультації серця відзначаються брадикардія і тенденція до гіпотензії (при ваготонії) або тахікардія і гіпертензія (при симпатикотонії). Іноді спостерігається невмотивований тривалий субфебрилітет, збочена температурна реакція тіла при вимірюванні в ротовій порожнині і пахвовій западині. Незважаючи на вираженість синдрому дихальних розладів у хворих на вегетосудинну дистонію ні при перкусії, ні при аускультації будь-яких патологічних змін не виявляється.

 Основою первинної  профілактики вегетосудинної дистонії є формування здорового способу життя, дотримання режиму праці та відпочинку, відмова від шкідливих звичок, ліквідація вогнищ хронічної інфекції.  Позитивний ефект надає лікувальна фізкультура і трудотерапія: тренування підвищують толерантність до фізичних навантажень, «відволікають» хворих від хвороби. При виборі спортивних ігор (волейбол, теніс, веслування, велосипед), трудових процесів (садові роботи) слід враховувати думку хворого з метою викликати у нього позитивні емоції, зняти нервово-психічну напругу. Фізичні навантаження необхідно чергувати з пасивним відпочинком на свіжому повітрі.

3.Вегетосудинна дистонія за гіпертонічним типом

 Вегетосудинна дистонія за гіпертонічним типом (гіпертонічна хвороба) характеризується підвищеним артеріальним тиском, що не пов'язане з первинними змінами органів, а є наслідком порушення складних механізмів нервової та ендокринно-ферментативної регуляції. Гіпертонічна хвороба широко поширена. В економічно розвинених країнах їй хворіють до 15% дорослого населення. Захворювання можуть викликати різні причини: психічні травми, нервово-психічне перенапруження, пов'язане з негативними емоціями, закрита травма головного мозку. Привертають до захворювання несприятлива спадковість, ожиріння, цукровий діабет, клімакс, надлишковий прийом з їжею кухонної солі. Для захворювання характерне хронічне хвилеподібний перебіг, коли періоди погіршення змінюються періодами відносного благополуччя. Проте прояви захворювання поступово наростають, з'являються і розвиваються органічні зміни. Гіпертонічна хвороба може призвести до ряду ускладнень: серцевої недостатності, ішемічної хвороби серця, інсульту, ураження нирок. За ступенем розвитку патологічних змін в перебігу захворювання розрізняють 3 стадії, яким передує прикордонна гіпертензія (лабільна, або транзиторна гіпертензія). Прикордонна гіпертензія - стан, при якому артеріальний тиск може перебувати в межах 140/90-160/95 мм рт. ст. і періодично бути нормальним. При проведенні профілактичних заходів цей стан може не перейти в гіпертонічну хворобу. При першій стадії спостерігаються лише функціональні порушення, артеріальний тиск періодично підвищується в межах 160/95-180/105 мм рт. ст. і супроводжується появою головного болю, шумом у голові, порушенням сну. У деяких хворих не виникає життєвих і фізичних обмежень. Лікування і навіть тільки відпочинок знижує артеріальний тиск до нормального рівня.

 При другій стадії  артеріальний тиск підвищується  до 200/115 мм рт. ст., всі основні скарги, характерні для гіпертонічної хвороби, явно виражені. До симптомів, перерахованим для першої стадії, приєднуються запаморочення, болі в області серця. Артеріальний тиск знижується під впливом лікування, причому не завжди досягаючи нормальних величин. Багато хворих в період ремісії продовжують займатися напруженої розумової та фізичної роботою і виконувати свої службові обов'язки. При другій стадії з'являються органічні зміни: гіпертрофія лівого шлуночка, звуження артерій сітківки очного дна і ін При третій стадії підвищений тиск стійко тримається, досягаючи 230/130 мм рт. ст. і вище, виражені органічні ураження: атеросклероз артерій, дистрофічні зміни в багатьох органах, недостатність кровообігу, стенокардія. Нерідко виникають інфаркт міокарда, крововилив в головний мозок або сітківку ока, ниркова недостатність.

 При другій і третій  стадіях бувають гіпертонічні  кризи (раптове різке зміна  артеріального тиску), які проявляються  сильними запамороченнями і головними  болями, гострими розладами зору, блювотою. За порушення гемодинаміки  можна виділити гіперкінетичний тип кризу, коли підвищення артеріального тиску обумовлено посиленням роботи серця і збільшенням ударного та хвилинного об'єму серця, і гіпокінетичний тип кризу, коли підвищення артеріального тиску відбувається внаслідок збільшення загального периферичного опору судин.

 При лікуванні гіпертонічної  хвороби велику увагу слід  звернути на організацію праці  і відпочинку, застосовувати дієту  зі зниженням в їжі повареної  солі. Сучасні медикаменти (гіпотензивні  препарати) добре знижують артеріальний  тиск і повинні використовуватися  тривалий час. У комплексне  лікування повинні входити заняття  ЛФК і раціональна регламентація  рухового режиму.

 Лікувальна дія фізичних  вправ при гіпертонічній хворобі  обумовлено їх сприятливим тонізуючим  впливом на центральну нервову  систему. Підвищення тонусу центральної  нервової системи стимулює і  нормалізує моторно-судинні рефлекси. Систематичні тренування підвищують  тонус парасимпатичної системи  та покращують гуморальну регуляцію  артеріального тиску. Завданнями  ЛФК при гіпертонічній хворобі  є: загальне зміцнення організму,  поліпшення діяльності центральної  нервової системи, ендокринної,  серцево-судинної та інших систем, психоемоційного стану та обміну речовин, нормалізація порушеної регуляції артеріального тиску і функцій вестибулярного апарату, підвищення адаптації до фізичних навантажень. Методика ЛФК залежить від стадії хвороби, переважання тих чи інших її проявів і загального стану хворого. До занять слід приступати відразу ж після встановлення діагнозу, а для профілактики захворювання - при виявленні предгіпертоніческого стану. Займатися слід постійно, не обмежуючись будь-яким курсом. Після закінчення курсу ЛФК в лікарні чи санаторії заняття повинні бути продовжені в поліклініці, а потім самостійно.

 Спільними особливостями  методики ЛФК для всіх стадій  хвороби є поєднання загальнорозвиваючих і спеціальних вправ. Використовуються загально-розвиваючі вправи для всіх м'язових груп, в тому числі і для дрібних м'язів в дистальних відділах кінцівок.  Спеціальні вправи в довільному розслабленні м'язів, дихальні вправи, а також вправи для вестибулярного апарату дають більш виражений ефект у зниженні артеріального тиску і нормалізації порушеної вестибулярної функції. Виконання вправ також має характерні особливості. Вправи повинні виконуватися з повною амплітудою, вільно, без напруги, затримки дихання і напруження. На початку курсу обмежується число вправ зі зміною положення тулуба. Навантаження розсіюється і чергується, тобто фізичні вправи застосовуються по черзі для різних м'язів, після важких вправ використовуються більш легкі.

 На початку курсу  лікування необхідно звертати  увагу на навчання займаються  вмінню довільно розслаблювати  м'язи.  Навчання слід починати  з отримання уявлення про розслаблення  м'язів. Це досягається порівнянням  відчуттів спочатку напруги, а  потім розслаблення м'язів; надалі  активно викликати розслаблення  м'язів можна за рахунок відчуття  тяжкості в кінцівки, і нарешті,  треба виконувати рухи (махи, похитування)  розслабленими кінцівками. Вправи  в розслабленні м'язів сприяють  зняттю порушення судинного центру, зниження тонусу скелетних м'язів  і судин, що призводить до  зниження артеріального тиску. 

 Дихальні вправи виконуються  з подовженням видиху. Щоб краще  їх засвоїти, спочатку слід навчати  хворого діафрагмального і діафрагмально-грудного дихання, потім поєднувати дихання з різними рухами.

 Хворим на гіпертонічну  хворобу першої і другої стадії  рекомендується виконувати статичні  вправи у вихідному положенні  сидячи і стоячи з утриманням  в руках гантелей або набивних  м'ячів масою 1-2 кг. За цими вправами  повинні слідувати вправи в  розслабленні м'язів і дихальні.

 Високий лікувальний  ефект дають гімнастика у воді  і плавання. У воді значно знижуються  статичні руху м'язів, необхідні  для підтримки звичайної пози, і створюються гарні умови  для розслаблення м'язів. Початкове  положення лежачи полегшує функцію  кровообігу. Для занять у воді  підбираються такі вправи, виконання  яких полегшується завдяки виштовхувальної силу води. Занурення у воду створює додаткове навантаження на дихальні м'язи під час вдиху, а видих у воду - у фазі видиху.

 Поряд з лікувальною  гімнастикою широко використовуються  дозована ходьба і прогулянки, плавання, ігри (бадмінтон, волейбол), ходьба на лижах, веслування. Дозована  ходьба проводитися щодня. У  перший місяць вона виконується  зі звичною для хворого швидкістю.  Надалі швидкість трохи знижується, а дистанція збільшується з  3 до 5 км; потім збільшується темп. У наступні 2-3 місяці дистанція  поступово доводиться до 10 км  при середній (3,5-4 км / год) або великий (5-6 км / год) швидкості ходьби. Відстань терренкура скорочується на 10-30%. Після цього при хорошому стані здоров'я можна приступати до занять бігом. Через декілька місяців занять хворі з прикордонної гіпертензією і першою стадією захворювання при стійкому нормальному артеріальному тиску можуть переходити до занять фізичною культурою у групах здоров'я, плаванням, оздоровчим бігом, спортивними іграми, продовжуючи застосовувати вправи в розслабленні м'язів і тривалу ходьбу.