Корекційне спрямування фізичного виховання дітей з вадами зору у спеціалізованих дошкільних закладах

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Чернівецький національний університет

ім. Ю.Федьковича

 

Педагогічний факультет

Кафедра фізичної культури і валеології

 

 

Корекційне спрямування фізичного виховання дітей з вадами зору у спеціалізованих дошкільних закладах

(Курсова робота)

 

 

 

 

Виконав:

студент ІV курсу 406 групи

денної форми навчання

спец. “Педагогіка і методика середньої освіти.

Фізична культура”

Нагірняк І.В.

Науковий керівник: викл. Гнесь Н.О.

 

 

Чернівці - 2006

ЗМІСТ                                     

                                                                                                                                

Вступ.........................................................................................................................3

Розділ 1. Характеристика порушень зору у дітей................................................6

Розділ 2. Система дошкільного виховання дітей з вадами зору......................13

2.1. Умови виховання та навчання  дітей з порушенням зору..................15

2.2. Основні принципи корекційної  роботи у дитячому закладі  для дітей з порушенням зору................................................................................................16

Розділ 3. Основні положення та особливості методики фізичного виховання дітей з порушенням зору у спеціалізованих дошкільних закладах .................20

Висновки................................................................................................................24

Література..............................................................................................................26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Найбільшу кількість вражень про навколишній світ мозок дитини отримує за допомогою зорового аналізатора. Він є визначальним чинником формування уявлень про реальний предметний світ, його предмети та явища. Зорово-просторові уявлення мають особливе значення для рухової сфери, оскільки рухи формуються під зоровим контролем та в процесі цілеспрямованого навчання. Скажімо, оволодіння абеткою, числовими і графічними зображеннями тощо ґрунтується на результатах зорового сприйняття. Відтак зоровий контроль є визначальним у пізнаванні предметів, їх якостей і властивостей.

Зір неподільно взаємодіє з комплексом органів, які творять сенсомоторну основу організму. Це руховий, дотиковий, слуховий, нюховий аналізатори, які за умови тривалого вправляння творять складні системи зв’язків, так звані стереотипи [3]. Їх функціонування забезпечує необмежений спектр функцій і процесів життєдіяльності не лише маленької дитини, а й дорослої людини. Щодо психічного розвитку дитини в сенситивному періоді формування її особистості, слід наголосити на  унікальності впливу зорового аналізатора. Отож його порушення, а також вади в діяльності викликають у малюків значні утруднення в перебігу пізнавальних процесів у пізнанні довкілля, оскільки обмежує можливості не лише практичних дій, а й орієнтацію загалом.

За твердженнями вчених і практиків, які вивчають прикладні аспекти роботи з дітьми, яким притаманні певні вади в розвитку зорового аналізатора пізнавальна діяльність таких дітей відбувається на досить обмеженій сенсорній основі [2, 3]. Відтак інформація, яку опановують діти потерпає не лише якісно, а й кількісно. Її обсяг дещо обмежений та однобічний. Особливо це стосується предметів і явищ довкілля, які потребують різностороннього обстеження одночасно кількома аналізаторами.

Правомірно стверджувати, що ступінь обмеженості обсягу інформації прямо залежить й обумовлена глибиною ураження зорового аналізатора, а також рівнем сформованості в означеної групи дітей способів та прийомів пізнавальної діяльності. Чимале значення має вплив низки інших об’єктивних факторів: предметно-ігрове середовище, наявність дидактичних матеріалів, дотично ускладнених для використання в різних видах діяльності, спрямованість наставлянь дорослого на прикладанні аспекти діяльності тощо.

Актуальність даної теми зумовлює той факт, що на даний час в Україні кількість дітей з вадами зору постійно зростає. Така тенденція помічається ще у дошкільному віці. Сучасному педагогу важливо володіти знаннями і вміннями щодо методичних особливостей навчання дітей означеної категорії. Це, передусім, стосується фахівців з фізичного виховання, оскільки вади зору дещо обмежують рухову активність дітей. Такі діти вимагають більшої уваги до себе зі сторони педагогів [10].

У теоретичних дослідженнях, що стосуються адаптивного фізичного виховання, визнана роль фізичних вправ у профілактиці, комплексному лікуванні та реабілітації осіб з порушенням зору [1].

Метою дослідження є визначити роль і місце фізичного виховання дітей з функціональними порушеннями зору у змісті корекційної роботи в спеціалізованих дошкільних закладах.

Завдання роботи:

1. Охарактеризувати основні види функціональних порушень зору у дітей дошкільного віку.
2. Визначити основні принципи корекційної роботи у дошкільному закладі для дітей з порушенням зору.
3. Узагальнити основні положення методики фізичного виховання дошкільників з функціональними порушеннями зору.

Об’єктом дослідження виступає процес корекційного фізичного виховання дітей дошкільного віку з вадами зору.

Предметом дослідження є різновиди порушень зору у  дітей дошкільного віку; основні принципи, методи і засоби корекційної роботи з дітьми з вадами зору у спеціалізованих дошкільних закладах.

Для реалізації поставленої мети використовувались такі методи дослідження: аналіз наукової літератури та матеріалів електронної мережі інформації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ПОРУШЕНЬ ЗОРУ У ДІТЕЙ

Діти з порушенням зору – це:

• сліпі з повною втратою зору та діти із залишковим зором, при якому гострота дорівнює 0,05 та нижче на оці, що краще бачить;
• слабкозорі із зниженням зору від 0,05 до 0,2 на оці, що краще бачить з корекцією окулярами;
• діти з косоокістю та амбліопією.

Сліпота – найбільш різко виражений ступінь втрати зору, коли неможливе або сильно обмежене зорове сприйняття оточуючого світу внаслідок глибинної втрати гостроти центрального зору або звуження поля зору, або порушення інших зорових функцій. Найбільш виражені форми дитячої сліпоти характеризуються тим, що порушуються функції різних зорових структур в результаті органічних уражень зору. Рання сліпота особливо несприятлива для психофізичного розвитку дітей.

За ступенем збереженості залишкового зору розрізняють абсолютну (тотальну) та практичну сліпоту. При абсолютній сліпоті обох очей повністю вимкнені зорові відчуття. При практичній сліпоті спостерігається залишковий зір, при якому зберігається світовідчуття та формове бачення. Світовідчуття дозволяє відрізняти світло і темноту. При залишковому формовому баченні є можливість фіксувати пальці поблизу обличчя, сприймати світло, колір, контури, силуети предметів на близькій відстані.

Залишковий зір характеризується:

• нерівнозначністю взаємодії різних зорових функцій та невідповідністю їх параметрів;
• нестійкістю зорових зорових можливостей та зниженням швидкості і якості переробки інформації;
• швидкою втомленістю за причини зниження функціональних можливостей зору.

Сліпота у дітей буває вродженою і набутою. Вроджена сліпота часто є наслідком уражень або захворювань плоду в період утробного розвитку.

У сліпих і слабозорих дітей серед причин очних захворювань переважає вроджена патологія очей, недорозвинення зорової системи на фоні загального соматичого послаблення здоров’я.

Причиною вродженої патології зору може бути спадковий фактор, що обумовлює появу катаракти, глаукоми, патологій сітківки, атрофії зорового нерву, короткозорості тощо; іноді факторів, що обумовлюють пониження зору, може бути декілька.

Причинами вроджених захворювань та аномалій розвитку органу зору можуть бути різні захворювання матері під час вагітності (грип, інші вірусні захворювання, загострення хронічних хвороб).

Окреслене місце серед причин глибокого порушення зору займають алкогольні та нікотинові інтоксикації, авітамінози. Серед дітей з порушенням зору виділяють групу недоношених дітей з ретинопатією (зниження чутливості сітківки), при якій частіше за все наступає тотальна сліпота.

При атрофії зорового нерва порушення довільних і недовільних рухів очей можуть бути пов’язані з ураженням ЦНС. Ураження зорово-нервового апарату органу зору, що призводять до сліпоти, є не лише наслідком різних захворювань ЦНС, але і результатом травм, інфекційних та інших захворювань.

Діти, які мають гостроту зору 0,05-0,08 та нижче, у процесі навчання можуть користуватись зором. Та функціональні можливості зору залежать від стану зору ока, що бачить краще, та таких зорових функцій, як кольоровий і периферичний зір, та, передусім, від гостроти центрального зору. Відомо, що при атрофії зорового нерва око, що бачить гірше, не приймає участі в акті зору.

Слабкозорість – це значне зниження гостроти зору, при якому центральний зір знаходиться у межах 0,05 – 0,2 або вище – 0,3 при використанні оптичної корекції. До слабкозорих відносять і тих дітей, гострота зору яких може бути вищою, та при цьому очне захворювання прогресує.

Слабкозорість виникає внаслідок очних хвороб на фоні загального захворювання організму. Найчастіше причиною слабкозорості є аномалія рефракції. Найбільш розповсюджена її форма – міопія (короткозорість), достатньо часті гіперметропія (далекозорість) та астигматизм.

Високий ступінь аномалії рефракції (аметропія) спостерігається при змінах розміру очного яблука. При міопії воно збільшене у вісьовому розмірі, при гіперметропії – зменшене.

При короткозорості промінь преломляється середовищем ока так, що фокусується перед сітківкою. Зображення буває розмитим і предмети видно нечітко. Чим вище короткозорість, тим нижче гострота зору. Іноді спостерігається ускладнена прогресуюча короткозорість, що супроводжується серйозною патологією ока.

При  далекозорості зображення предметів фокусується позаду сітківки, тому виходить нечітким і розпливчатим. При великій ступені далекозорості (8,0 D – 10,0 D та вище) значне навантаження лягає на функцію акомодації. Результатом такого напруження є зорова втома під час роботи на близькій відстані, від чого зливаються і стають неясними букви, починаються головні болі.

Однією з причин слабкозорості є астигматизм – аномалія преломлюючої здібності ока, при якій в одному оці спостерігається сполучення різних видів рефракції. Астигматизм не завжди корегується окулярами, тому у дітей виникають труднощі бачення об’єму, глибини, віддаленості об’єктів, так як у дітей часто відсутнє бінокулярне бачення.

Причиною слабкозорості може бути і альбінізм. Це вроджена аномалія, яка характеризується відсутністю пігменту у судинній і райдужній оболонках ока, у віях, бровах і шкірі. Діти при порушенні відчувають світлобоязнь, в них знижується гострота зору.

Часто причиною слабкозорості є атрофія сітківки, зорового нерву, ністагм тощо.

При слабкозорості так само, як і при сліпоті, дефекти зору поділяються на прогресуючі і стаціонарні. До прогресуючих відносять випадки первинної і вторинної глаукоми, атрофії зорових нервів, пігментна дегенерація сітківки, злоякісні форми короткозорості, відшарування сітківки тощо. До стаціонарних (вади розвитку) – мікрофтальм, альбінізм, далекозорість, астигматизм високих ступенів, а також непрогресуючі наслідки захворювань і операцій (стійке помутніння рогівки, катаракта) тощо.

Порушення рефракції часто супроводжуються зниженням кольоровідчуття. Для короткозорості характерне нормальне кольоровідчуття. Захворювання кришталика в основному також не впливають на кольоровідчуття. Його ускладнення характерні для дистрофії сітківки, при якій спостерігається зниження порогу чутливості між червоним і зеленим кольорами. Часткова атрофія зорових нервів може викликати пониження чутливості до кольору.

При вродженій атрофії зорового нерву спостерігається зниження чутливості до червоного, зеленого та синього кольорів.

Таким чином, слабкозорість характеризується різноманітними порушеннями зорових функцій, різним рівнем їх збереженості і можливості взаємної компенсації, ступенем вираженості патології. На відміну від залишкового зору слабкозорість дає більше можливостей для використання зорового аналізатора як ведучого у пізнанні оточуючого світу. Це головна особливість, що відрізняє слабкозорість від залишкового зору.

Косоокість і супутня амбліопія проявляється у порушенні бінокулярного бачення, основою якого є ураження різних відділів зорового аналізатора і його сенсо-моторних зв’язків. Косоокість не лише призводить до розладу бінокулярного бачення, але і перешкоджає його формуванню. Косоокість виникає внаслідок зниження гостроти зору одного або обох очей із-за порушення рефракції (преломляючої здібності ока), розладу акомодації (пристосуванню ока до розглядання предметів на різних відстанях) і конвергенції (зведення вісей очей для бачення предметів з близької відстані).

Косоокості характерне постійне або періодичне відхилення одного з очей від сукупної крапки фіксації та порушення бінокулярного зору. В залежності від того, куди відхилене око, спостерігається внутрішня, або сходяща, та зовнішня, або розходяща, косоокість, а також косоокість доверху і донизу. Зустрічається одночасне горизонтальне і вертикальне відхилення очей.