ЛФК при переломах нижніх кінцівок

Показання  до застосування механотерапії:

• обмеження рухів в суглобах будь-якого ступеня;
• гіпотрофія м'язів кінцівок;
• контрактури.

Протипоказання:

• наявність анкілозу.

Відповідно до систематизації вправ на механотерапевтичних апаратах слід застосовувати пасивно-активні рухи з великим елементом активності.

Курс механотерапії  складається з трьох періодів: ввідного, основного і завершального.

У ввідному періоді вправи на механотерапевтичних апаратах мають щадяще-тренуюче; в основному — тренуючий характер; у завершальному додають елементи навчання для продовження самостійних занять лікувальною гімнастикою в домашніх умовах.

Механотерапію призначають  одночасно з процедурами лікувальної  гімнастики. Її можна застосовувати  в підгострій і хронічній стадіях  захворювання, при важкому, середньому і легкому перебігу захворювання. Ексудативний компонент запалення в суглобі, наявність прискореної швидкості осідання еритроцитів (СОЕ), лейкоцитозу, субфебрильної температури не є протипоказанням для механотерапії. При вираженому ексудативному компоненті в суглобі з гіперемією і підвищенням температури шкіри над ним, при вираженій активності ревматоїдного процесу процедури механотерапії приєднують з великою обережністю, тільки після 4—6 процедур лікувальної гімнастики при мінімальному їх дозуванні і з поступовим її підвищенням. Ті ж умови слід дотримувати і при значному обмеженні рухливості в суглобі.

При анкілозі суглобів механотерапію  для цих суглобів проводити недоцільно, але довколишні неанкілозовані суглоби з профілактичною метою слідує, якомога раніше тренувати на апаратах.

Застосовуючи механотерапію, слід дотримуватися принципу щаження ураженого органу і поступового здійснення тренування.

Перед процедурою хворому необхідно пояснити значення механотерапії. Її слід обов'язково проводити у присутності медичного персоналу, який може одночасно спостерігати за декількома хворими, що займаються на різних апаратах. У залі механотерапії повинні бути або пісочний, або спеціальний сигнальний годинник.

Процедуру механотерапії  проводять в положенні хворого сидячи у апарату (за винятком процедур для плечового суглоба, які проводять в положенні хворого стоячи і для тазостегнового суглоба, які проводять в положенні лежачи).

Положення хворого на стільці повинне бути зручним, з опорою на його спинку, всі м'язи повинні бути розслаблені, дихання — довільним.

З метою максимального щаження ураженого суглоба вправи починають із застосування мінімального вантажу: у повільному темпі, що не викликає посилення хворій, з невеликою амплітудою руху з включенням частих пауз для відпочинку. Тривалість першої процедури — не більше 5 мін, а за наявності значно вираженого больового синдрому — не більше 2-3 мин. У важких хворих перші процедури механотерапії можна проводити і без вантажу з тим, щоб полегшити хворому їх прийом. Спочатку збільшують навантаження під час процедури по її тривалості, а в подальшому — по масі вантажу на маятнику.

Якщо рухи в суглобі  обмежені із-за ексудативного компоненту запалення і болів, механотерапію  застосовують після процедури лікувальної гімнастики. Поступово вправляють всі уражені суглоби.

У перші дні процедуру  механотерапії проводять один раз  в день, вправляючи всі уражені суглоби, в подальшому — двічі і у тренованих хворих — до трьох разів на день (не більш). Навантаження збільшують вельми обережно як по числу процедур в день, так і по тривалості процедури і масі вживаного вантажу. Слід враховувати ступінь гіпотрофії управляючих м'язів, вираженість больового синдрому, переносимість процедури і тим хворим, у яких ці симптоми менш виражені, можна активніше збільшувати навантаження.

Дотримуючи загальні положення проведення процедур механотерапії, слід індивідуалізувати її для різних суглобів.

Колінний  суглоб. За допомогою апарату впливають на сгинувачі і розгиначі цього суглоба. ІП хворого — сидячи. Необхідно, щоб стілець і підставка для стегна знаходилися на одному рівні. Стегно і гомілка фіксують ременями на кронштейні, що пересувається, з підставкою. При витягнутій нозі хворий робить активне згинання, при зігнутій — активне розгинання. Тривалість процедури — від 5 до 25 мін, маса вантажу відразу велика — 4 кг, надалі її можна доводити до 5 кг, але не більш.

Гомілковостопний  суглоб. При використанні апарату для цього суглоба впливають на згиначі, розгиначі, відвідні м'язи стопи, що приводять. ІП хворого — сидячи на високому стільці. Упражняємую стопу фіксують на ложе-підстопніку за допомогою ременів, друга нога знаходиться на підставці заввишки 25-30 див. Хворий сидить, коліно зігнуте — активне згинання стопи, при випрямленому колінному суглобі — активне її розгинання. У цьому ж ІП проводять відведення і приведення стопи. Тривалість процедури — від 5 до 15 мін, маса вантажу — від 2 до 3 кг При вправі гомілковостопного суглоба швидше наступає стомлення м'язів гомілки, а тому збільшення тривалості процедури і маси вантажу вище вказаних небажано.

Під час процедур механотерапії  збільшення навантаження можна досягти  за рахунок зміни положення вантажу на маятнику, подовження або укорочення самого маятника, зміни кута підставки для підтримки вправляючого сегменту, яку закріплюють за допомогою зубчатої муфти.

Лікувальну гімнастику проводять в басейні з прісною водою при деформуючому остеоартрозі, температурі води 30-32°С. Завдання ввідного розділу процедури — адаптація до водного середовища, виявлення ступеня хворобливості і обмеження рухів, уміння плавати, тривалість 3-6 мин. У основному розділі (10-30 мін) здійснюють завдання тренування. Завершальний розділ процедури — він складає 5-7 мін — характеризується поступовим зниженням фізичного навантаження.

Переважно виконувати вправи з ІП: сидячи на підвісному стільці, лежачи на грудях, на животі, на боці, що імітують «чисті віси»; об'єм загального фізичного і спеціального навантаження при процедурі змінюють за рахунок різної глибини занурення хворого у воду, темпу виконання вправ, зміни питомої ваги вправ для дрібних, середніх і великих м'язових груп з різним ступенем зусилля. Міняють також співвідношення активних і пасивних вправ, з елементами полегшення і розслаблення м'язів, з надувними, пінопластами плавучими предметами і снарядами, вправ на підвісному стільчику, з ластами-рукавичками і ластами для ніг, з водними гантелями, вправ статичного характеру, що імітують віси «чисті» і змішані, ізометричної напруги, дихальних вправ, пауз для відпочинку, імітації елементів плавання спортивними стилями (кроль, брас) за умови дотримання принципу розсіювання навантаження. Вправи пасивні здійснюють за допомогою інструктора або з використанням плавучих предметів (плоти, надувні круги, «жаби» і ін.), вправи без опори об дно басейну. У воді превалюють активні рухи. Амплітуда рухів на початку процедури обмежується, до болю, виключають різкі ривкові рухи. В результаті процедури не можна допускати посилення болю, парестезії, судом. Курс лікування складається з 10-17 процедур, тривалість процедури — 15-20 мин.

Протипоказана   лікувальна гімнастика в басейні:

• хворим з різко вираженим больовим синдромом з явищами реактивного вторинного синовіта;
• перші 3 дні після пункції суглоба.

Список літератури.

1. Большая медицинская энциклопедия. / Под ред. Б. В. Петровского – М.: «Сов. Энциклопедия», 1980 –т. 13.
2. В. А. Епифанова «Лечебная физическая культура. Справочник». – М.: «Медицина», 1988.
3. Выдрин В. М., Зыков Б. К., Лотоненко А. В. Физическая культура студентов вузов. – М.: 1996.
4. Дёмин Д.Ф. Врачебный контроль при занятиях ФК. – СПб.: 1999.
5. Коц Я.М., Спортивная физиология. – М.: Физкультура и спорт, 1986.
6. И. Л. Крупко. Руководство по травматологии и ортопедии – Ленинград: «Медицина», 1976.
7. Г. С. Юмашев. Травматология и ортопедия. – М.: «Медицина», 1977.
8. А. Н. Бакулев, Ф. Ф. Петров «Популярная медицинская энциклопедия». – СПб.: 1998.
9. Петровский Б. В. «Популярная медицинская энциклопедия». – Ташкент, 1993.
10. Энциклопедия здоровья. / Под ред. В. И. Белова. – М.: 1993.
11. Н. М. Амосов, Я. А. Бендет. Здоровье человека – М.: 1984.