Методи фізичної реабілітації

 

План Вступ 1. Методи фізичної реабілітації 1.1. Лікувальна фізична культура 1.2. Масаж 1.3. Фізіотерапія 2. Приватні методики фізичної реабілітації в амбулаторній хірургії 2.1 Фізична реабілітація  хворих прооперованих з приводу  захворювань органів черевної  порожнини на поліклінічному  етапі 2.2 Фізична реабілітація  при пораненнях та ранах 2.3 Фізична реабілітація  при травмах та пошкодженнях  кисті Висновки Використані джерела

3 4   5 6 9 11   12 13 15 16

 

Вступ

Більшість хворих із приводу  різних захворювань спочатку звертаються  в поліклініку, амбулаторію, де починається  перший етап лікування цих захворювань. Відомо багато хвороб, які можна  лікувати і вилікувати амбулаторно.

Хірург у поліклініці, амбулаторії займається лікуванням хворих з ушкодженнями м'яких тканин і кіст; із захворюваннями периферичних судин (артерій і вен) і їхніх  наслідків; із захворюваннями прямої кишки, хребта, суглобів, стоп і інших хвороб. Недоліком лікування захворювань  амбулаторно є те, що лікар не має можливості погодинного спостереження  за хворими, так само обмежений у  використанні спеціальних методів  дослідження. Тому результат лікування  цих захворювань залежить від  лікувальної тактики обраної  лікарем, а так само і застосування засобів і методів фізичної реабілітації, використання яких останнім часом стає усе більш актуальним.

У своїй роботі ми розглянемо захворювання, що найбільше часто  зустрічаються в практиці амбулаторної хірургії, особливо зупинимось на ушкодженнях  та захворюваннях кисті (травми, опіки  кисті), методи і способи фізичної реабілітації і можливості їхнього  використання на даному етапі

Ціль нашої роботи –  вивчити методи та засоби фізичної реабілітація, які можна використовувати  при амбулаторному лікуванні  хірургічних хворих з патологією кисті.

 

1. Методи фізичної  реабілітації

1.1  Лікувальна  фізична культура

Основним засобом ЛФК  є фізичні вправи, застосовувані  відповідно до задач лікування, з  обліком етіології, патогенезу, клінічних  особливостей, функціонального стану  організму, ступеня загальної фізичної працездатності.

Лікувальна фізкультура:

1. Природний біологічний метод, тому що використовує властивому організму функцію руху;

2. Метод неспецифічної терапії, але в той же час окремі види вправ можуть впливати на визначені функції організму;

3. Метод патогенетичної терапії, у зв'язку з можливістю фізичних вправ впливати на реактивність організму;

4. Метод активної функціональної терапії, тому що пристосовує організм хворого до фізичних навантажень, що підвищуються;

5. Метод підтримуючої терапії на етапах медичної реабілітації в людей літнього віку;

6. Метод відбудовної терапії в комплексному лікувань хворих.

7. Характерною рисою ЛФК є процес тренування хворих фізичними вправами.

Розрізняють загальне і спеціальне тренування:

1. Загальне тренування спрямоване на оздоровлення, зміцнення організму хворого за допомогою загально-зміцнювальних вправ;

2. Спеціальне тренування здійснюється вправами, що цілеспрямовано впливають на уражений орган, область травми.

В амбулаторній хірургії лікувальна фізична культура використовується як засіб фізичної реабілітації післяопераційних хворих на поліклінічному етапі реабілітації та як засіб фізичної реабілітації на ранньому етапі реабілітації при  деяких захворюваннях.

По виписці зі стаціонару в хворих продовжується відновлення  порушеної функціональної діяльності оперованих органів, рухливості й еластичності операційного рубця. М'язи черевного  преса ще залишаються ослабленими, особливо в облич літнього і старечого  віку, що підтверджується даними електроміографії. У поліклінічному періоді можливий виникнення спайок у черевний порожнині, гіпостатичних пневмоній, тромбоемболії  галузей легеневої артерії; значно змінюється секреція і моторика шлунка.

Основними задачами лікувальної  гімнастики на поліклінічному етапі  реабілітації є: закріплення досягнутих результатів лікування, отриманих  у стаціонарі; подальша активізація  функціональної діяльності травного тракту; зміцнення м'язів черевного преса; тренування серцево-судинної і дихальної  систем; закріплення ефекту хірургічного лікування у віддалений термін. У  поліклінічному періоді застосовують ті ж фізичні вправи, які використовувалися  на останньому етапі перебування  в стаціонарі.

Часто хірургу амбулаторії (поліклініки) приходиться мати діло з хворими на опіки та відмороження різних ступенів. Усім хворим незалежно  від ступеня опіку, його локалізації  і площі поразки показана ЛФК.

Протипоказаннями для  ЛФК на поліклінічному етапі є: небезпека  кровотеч (якщо опіки локалізуються  в області магістральних судин); підозра на сховані кровотечі.

Задачі ЛФК на поліклінічному етапі:

1) нормалізація діяльності  ЦНС, ССС і дихальної системи;

2) профілактика ускладнень (пневмонії, тромбозу, атонії кишечнику);

3) поліпшення трофічних  процесів в ушкоджених тканинах;

4) збереження рухливості  в суглобах ушкоджених сегментів  тіла;

5) попередження порушень  функції в неуражених кінцівках  (профілактика контрактур, атрофії  м'язів, що стягають фляків).

Різна локалізація опіку, неоднакові глибина і площа поразки, різноманіття індивідуальних клінічних  проявів не дозволяє використовувати  в клініці які-небудь типові комплекси  лікувальної гімнастики. Однак існують  загальні положення при застосуванні ЛГ при опіках.

На початкових етапах увагу  необхідно приділити положенню  хворого. Спочатку сам потерпілий приймає  позу, що зменшує болючі відчуття, але  при цьому створюється, як правило, порочне і невигідне для функціонального  лікування положення (приведення руки до тулуба, згинання у великих суглобах і т.п.), тому що поступово воно закріплюється  і контрактура в міру загоєння раней і розвитку рубцювання перетворюється в дерматогенну, м'язову чи сухожильну. Так, наприклад, опіки в області  плеча часто викликають контрактуру  яка приводить у плечовому  суглобі, тому з перших днів після  опіку плечу додають положення  максимального відведення. При опіках кисті після виконання вправ  на розведення пальців необхідне  наступне їхнє укладання.

Особливу роль у профілактиці розвитку контрактури грають спеціальні вправи. Вони можуть виконуватися чи активно  пасивно, з полегшених вихідних положень, у похилих площинах, з використанням  гамачків для підвішування кінцівок і т.д. Якщо виконання динамічних спеціальних вправ неможливо, застосовуються статичні й ідеомоторні. Раннє і  систематичне виконання спеціальних  вправ сприяє загоєнню опікових раней, попереджає розвиток контрактур і м'язових атрофій.

Гарний ефект в опікових хворих дає гідрокінезотерапія. Виконання  вправ у теплій ванні (36-38°С) дозволяє використовувати невелику силу атрофованих  м'язів і тим сприяти профілактиці різних видів контрактур.

Задачі і методика лікувальної  фізичної культури при відмороженні будуються по тим же принципам, що і при опіках. Заняття ЛФК спрямовані на профілактику ускладнень, поліпшення кровообігу у відморожених ділянках тіла з метою активізації регенеративних процесів, на підготовку хворого до операції по пересадженню тканин. [1, 2, 3, 4, 5, 10]

1.2 Масаж

Оперативні втручання  нерідко супроводжуються виникненням  різних післяопераційних ускладнень, велика частина яких є результатом  функціональних порушень серцево-судинної діяльності й органів дихання. Післяопераційний період, як відомо, характеризується надзвичайною нестійкістю функціональних показників органів дихання і кровообігу. Тому швидкість і повноцінність  відновлення здоров'я хворих після  операції залежить від компенсаторної перебудови всіх органів і систем, особливо органів дихання і кровообігу. Природно, що ця перебудова може бути досягнута  не тільки медикаментозною терапією, але і застосуванням загального масажу на поліклінічному етапі реабілітації.

Пасивний постільний режим  викликає уповільнення крово- і лімфотока, атрофію м'язів, застійні явища в  легень, порушення легеневої вентиляції й інші явища, що сприяють виникненню післяопераційних ускладнень. Масаж  на відміну від лікувальної фізкультури  не вимагає вольової напруги хворого  і є самою ощадливою формою підвищення загального тонусу організму.

Задачі і дія масажу: задачами масажу є загальний вплив  на організм хворого, підвищення загального тонусу, поліпшення кровообігу, подиху, стимулювання регенеративних процесів і попередження ряду післяопераційних ускладнень. Під впливом масажу прискорюється крово- і лімфоток, ліквідуються застійні явища в легких і паренхіматозних органах, завдяки цьому поліпшуються трофічні процеси в м'язах, прискорюються окислювально-відновні процеси, підвищується температура шкіри і знижується температура тіла, поліпшується функція шлунково-кишкового тракту. Масаж оказує тонізуючу дію на центральну і периферичну нервову, серцево-судинну систему, знижує психогенне гальмо, що часто виникає після важких операцій, оказує тонізуючу дію на нервопсихічну сферу. Після масажу в хворого з'являються позитивні емоції, що піднімають настрій, створюють впевненість в успішному результаті лікування.

Показання до загального масажу: загальний масаж показаний після  великих оперативних утручань під  ендотрахеальним наркозом, особливо обличчям літнього і похилого віку, ослабленим основним захворюванням.

Протипоказання до загального масажу: гостра серцево-судинна недостатність (інфаркт міокарда, зниження коронарного  кровообігу, крововтрата, набряк легень), емболія легеневої артерії, ниркова  і печіночна недостатність, розповсюджені  гострі шкірні алергійні реакції.

При резекції товстої кишки  з накладенням калостоми масаж  живота не проводять. Не слід проводити  масаж живота при нефректомії  з приводу раку бруньки через  можливу кровотечу. При операціях  на шлунково-кишковому тракті не використовують прийоми площинного погладжування  і розтирання через серединний розріз. Після масажу черевної стінки хворий дихає животом. Не проводять масаж  живота при грижесічинні й апендектомії. [2, 6]

1.3 Фізіотерапія

На поліклінічному етапі  реабілітації використовують наступні методи фізіотерапії.

Фізіотерапія при лікуванні  ран та поранень. В амбулаторній хірургії лікуються рани та поранення  які мають не глибокий та малий  характер ураження.

Бактерицидні методи: КУФ-опромінення, місцева аероіонотерапія, аероіонофорез  антибактеріальних препаратів, електрофорез антибактеріальних препаратів, місцева  аерозольтерапія антибактеріальних  препаратів, місцева дарсонвалізація (іскровий розряд), місцеві ванни  з перманганатом калію.

Протизапальні методи: УВЧ-терапія, СУФ-опромінення (еритемні дози), червона  лазеротерапія.

Іммуностимулюючі методи: ЛОК, високочастотна магнітотерапія, загальне СУФ-опромінення (суберитемні дози), ДУФ-опромінення.

Аналгетичні методи: локальна кріотерапія, СУФ-опромінення (еритемні дози), зовнішня аерозольтерапія (анестетиків), діадинамо-, ампліпульстерапія, електрофорез анестетиків, електросонтерапея, ТЭА.

Репаративно-регенеративні  методи: місцева дарсонвалізація, інфрачервона лазеротерапія, СУФ-опромінення (гипереритемні  дози), СВЧ-терапія, низькочастотна магнітотерапія, високочастотна магнітотерапія (місцево), електрофорез вітамінів, грязьових  препаратів, метаболітів, адреналіну, некогерентне монохроматичне опромінення, парафіно-, оксигенобаротерапія, пов'язки з фотоактивованими оліями.

Фібромодулюючі методи: ультразвукова  терапія, ультрафонофорез дефибронізуючих  препаратів (йоду, лідази), пелоідотерапія, електрофорез розчинів йоду, лідази, апіфора, пілоідина, гумізоля, димексиду, еластолетина, лізоциму.

Судинорозширювальні методи: інфрачервоне опромінення, електрофорез вазоділятаторів.

Фізичні методи лікування  рубців і контрактур.

Трофостимулючі методи: низькочастотна електротерапія, інфрачервона лазеротерапія, місцева дарсонвалізація (тихий  розряд).

Фібромодулюючі методи: пелоідо-, парафіно-, озокеритотерапія, йодо-бромні ванни.

Дефіброзуючі методи: ультрафонофорез  ферментних препаратів, електрофорез дефібрізуючих препаратів, компреси з димексидом і ферментними препаратами.

Судинорозширювальні методи: компрес що зігріває, СУФ-опромінення  в еритемних дозах.

Протисверблячі методи: електрофорез антигістаміних препаратів, місцева  дарсонвалізація (іскровий розряд).

Міостимулючі методи: електроміостимуляція, інтерференцтерапія.

Фізичні методи лікування  опіків (опіки 1-2 ст., малої площі  ураження).