Основы методики развития выносливости

СЕМЕСТРОВА КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Кафедра фізичного виховання

Відділення ФІТНЕСУ

1 семестр 2011 – 2012 н. р.

 

 

Факультет, курс, група ____________________________________________________________________

П.І.П. ____________________________________________________________________

 

 

 

ВАРІАНТ № 3

(1 семестр)

 

Питання 1.

 

Основи методики розвитку витривалості. Загальна характеристика витривалості (загальна і спеціальна витривалість). Засоби розвитку загальної витривалості (на прикладі тесту «Біг 10 хв.»). Контроль за рівнем витривалості.

 

Питання 2.

 

Вплив занять фітнесом на систему дихання.

 

Питання 3.

 

Оцінити рівень фізичної працездатності за функціональною пробою Руф’є (описання, контрольні заміри, розрахунок індексу, висновок).

 

 

 

 

 

 

Оцінка ________________    Бали __________________

 

Дата __________________    Підпис ________________

 

Підпис ________________

 

 

 

 

 

Київ 2011 р.

1. Витривалість необхідна в тій чи іншій мірі при виконанні будь-якої фізичної діяльності.

Витривалість - це здатність виконувати роботу без зміни її параметрів (наприклад, не знижуючи інтенсивності, точності рухів і т.д.).

Витривалість - це здатність протистояти фізичній втомі у процесі м'язової діяльності.

Ще більш розкрите визначення витривалості дає Озолін Н.Г. Він вважає, що в цілому витривалість характеризується як здатність до тривалого виконання роботи на необхідному рівні інтенсивності, як здатність боротися з втомою і ефективно відновлюватися під час роботи і після неї.

Мірилом витривалості є  час, протягом якого здійснюється м'язова діяльність певного характеру і інтенсивності.

Розрізняють загальну і спеціальну витривалість.

Загальна витривалість - це здатність людини до тривалого і ефективного виконання будь-якої роботи помірної інтенсивності, яка залучає в дію глобальне функціонування м'язової системи (при роботі бере участь понад 2/3 м'язів тіла) і пред'являє досить високі вимоги до серцево-судинної, дихальної, центральної нервової системи та ін систем.

Спеціальна  витривалість - це здатність протистояти втомі в умовах специфічних навантажень, особливо при максимальній мобілізації функціональних можливостей організму для досягнень в обраному виді спорту. Озолін Н.Г. вважає, що спеціальна витривалість - це не тільки здатність боротися з втомою, а й здатність виконати поставлене завдання найбільш ефективно в умовах суворо обмеженої дистанції (біг, ходьба на лижах, плавання та інших циклічні види спорту) або певного часу (футбол, теніс, бокс, водне поло та ін).

Для розвитку загальної витривалості можуть бути застосовані найрізноманітніші фізичні вправи та їх комплекси, що відповідають ряду вимог:

• відносно проста техніка виконання;
• активне функціонування переважної більшості скелетних м’язів;
• підвищена активність функціональних систем, що лімітують прояв витривалості;
• можливість дозування та регулювання тренувального навантаження;
• можливість тривалого виконання (від кількох хвилин до кількох годин).

Переліченим вимогам  найбільшою мірою відповідають циклічні вправи: ходьба, біг, плавання, біг на лижах тощо.

Оцінка фізичної працездатності за результатами 12-хвилинного тесту з бігу (за К. Купером)

12-хвилинний тест Купера передбачає подолання максимально можливої ​​відстані бігом за 12 хв. (по рівній місцевості, без підйомів і спусків, як правило на стадіоні). Тест припиняється, якщо у випробуваного виникли ознаки перевантаження (різка задишка, запаморочення, біль в області серця тощо). За командою зі старту спортсмени починають біг. В кінці кожного кола біжучим оголошують що залишилися для бігу час. Після закінчення 12 хвилин, за сигналом біг зупиняється і пройдене спортсменом відстань фіксується. 

Оцінка фізичної підготовленості	Відстань (км), долає за 12мін
	Вік (років)
	13-19	20-29	30-39	40-49	50-59	60 і старше
1	2	3	4	5	6	7
Чоловіки
Дуже погано	Менш   2,1	Менше 1,95	Менше 1,9	Менше 1,8	Менше 1,65	Менше 1,4
Погано	2,1-2,2	1,95-2,1	1,9-2,1	1,8-2,0	1,65-1,85	1,4-1,6
Задовільно	2,2-2,5	2,1-2,4	2,1-2,3	2,0-2,2	1,85-2,1	1,6-1,9
Добре	2,5-2,75	2,4-2,6	2,3-2,5	2,2-2,45	2,1-2,3	1,9-2,1
Відмінно	2,75-3,0	2,6-2,8	2,5-2,7	2,45-2,6	2,3-2,5	2,1-2,4
Жінки
Дуже погано	Менш   1,6	Менш   1,55	Менш 1,5	Менше 1,4	Менше 1,35	Менше 1,25
Погано	1,6-1,9	1,55-1,8	1,5-1,7	1,4-1,6	1,35-1,5	1,25-1,35
Задовільно	1,9-2,1	1,8-1,9	1,7-1,9	1,6-1,8	1,5-1,7	1,4-1,55
Добре	2,1-2,3	1,9-2,1	1,9-2,0	1,8-2,0	1,7-1,9	1,6-1,7
Відмінно	2,3-2,4	2,15-2,3	2,0-2,2	2,0-2,1	1,9-2,0	1,75-1,9

 

Контроль за рівнем розвитку витривалості

Найпоширенішими показниками  витривалості є три ергометричні критерії: час, обсяг та інтенсивність  виконання завдань. У процесі  контролю один із цих трьох критеріїв  задається у вигляді параметра (наприклад, спортсмен повинен бігти  протягом 12 хв); другий вимірюється безпосередньо (реєструється відстань, яку пробіг спортсмен за ці 12 хв; наприклад, 3 500 м); третій розраховується (для цього випадку розрахункова швидкість бігу становить 4,86 м·с^-1).

Витривалість конкретного  спортсмена залежить від рівня розвитку у нього інших рухових якостей. Це потрібно враховувати в організації контролю.

Витривалість вимірюється  за допомогою гетерогенних тестів, результати яких залежать не тільки від  рівня цієї якості, а й психічного уміння протистояти стомленню. Значного поширення набули в контролі витривалості фізіологічні і біохімічні тести, і при їх вимірюванні необхідно дотримуватися всіх метрологічних вимог.

Останніми роками як показники  витривалості стали частіше використовувати  біомеханічні критерії, такі, наприклад, як точність виконання кидків у баскетболі, час опорних фаз у бігу, коливання загального центру мас у русі і т.ін.

Порівнюють їх значення на початку, в середині і в кінці  вправ. За величиною відмінностей судять про рівень витривалості: чим менше  змінюються біомеханічні показники в кінці вправи, тим вище рівень витривалості.

2. Під час тренувань значно збільшується частота дихання. Якщо у спокої даний показник становить 12-18 дихальних рухів (циклів вдих-видих) за хвилину, то при роботі він досягає цифр 40-90 залежно від інтенсивності роботи. Також збільшується і глибина дихання. Якщо у спокої глибина дихання (об’єм повітря, що вдихається або видихається за один вдих чи видих) становить 0,5 л, то під час напруженої м’язової роботи вона збільшується до    2-3 л.

Розширюються кровоносні судини легень і дихальних шляхів (а також дихальних м’язів). Збільшується швидкість потоку крові по судинам  цих органів.

Збільшення діяльності дихальної системи під час  роботи (спільно з підвищенням  діяльності серцево-судинної системи, системи крові та інших систем) забезпечує збільшення споживання організмом кисню в декілька десятків разів. Так, у спокої організм споживає 250-350 мл кисню за хвилину, а при граничній м’язовій роботі цей показник може досягати 4 л за хвилину.

У результаті систематичних занять фізичними вправами відбуваються певні зміни в системі дихання, які забезпечують збільшення споживання організмом кисню при м’язовій роботі. Підвищуються сила дихальних м’язів та об’єм максимального вдиху чи видиху. У результаті за один дихальний рух у легені може потрапити велика кількість повітря.

Збільшуються загальний  об’єм і життєва ємність легень, яка приймає безпосередню участь в обміні газами між повітрям і  кров’ю.

Якщо порівняти дихальну систему людини, яка регулярно  займається фітнесом, і людини з нетренованим організмом при виконанні м’язової роботи, то можна побачити головну відмінність: у любителів фізичної культури діяльність системи дихання збільшується за рахунок збільшення глибини дихання, у нетренованих – в основному за рахунок збільшення частоти дихання. В останньому випадку дихальні м’язи працюють з великою напругою, що призводить до їх швидкої втоми і відмови від роботи.

У любителів особистого здоров’я під час м’язової роботи значно збільшена поверхня легенів, більше кровоносних судин, які приймають участь в газообміні.

Потрібно також відмітити, що в процесі тренувань посилюється  робота гладкої мускулатури дихальних  шляхів (трахеї, бронхів). Це сприяє більш  швидкому відходженню мокроти з  цих органів, яка в нормі утворюється в кожної людини. При затримці мокроти в легенях і дихальних шляхах створюються сприятливі умови для розвитку інфекцій, а збільшення швидкості її відходження знижує ризик інфекційних захворювань органів дихання. Саме тому люди, які регулярно займаються фітнесом, рідше хворіють респіраторними захворюваннями.

3. Проба Руф'є призначається для оцінки працездатності серця при фізичному навантаженні.

Необхідне обладнання: секундомір, тонометр, апарат для вимірювання артеріального тиску.

Порядок проведення обстеження за методикою. Перед пробою в обстежуваного в положенні сидячи підраховується пульс за 15 сек (P1) після 5-хвилинного спокійного стану. Потім під рахунок випробуваний присідає 30 разів за 1 хвилину. Відразу після присідань підраховується пульс за перші 15 сек (P2) і останні 15 сек (P3) першої хвилини після закінчення навантаження. Показник серцевої діяльності (ПСД) обчислюється за формулою:

(4*(Р1+Р2+Р3) – 200)/10

Довідка

Індекс Руф’є менше 0 - атлетичне серце;

0,1 - 5 - «відмінно» (дуже добре серце);

5,1 - 10 - «добре» (добре серце);

10,1 - 15 - «задовільно» (серцева недостатність середнього ступеня);

15,1 - 20 - «погано» (серцева недостатність високого ступеня).

Провівши обстеження, я визначила, що P1=21, P2=35, P3=26

Показник серцевої діяльності (4*(21+35+26)-200)/10=12,8

Висновок: «задовільно».