Поняття про рухову якість – швидкість. Вікові особливості прояву швидкості. Взаємозв’язок між швидкістю і швидкісною витривалістю

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА СПОРТИВНОЇ ПІДГОТОВКИ

ІІІ семестр 2013-2014 навчального  року

Настільний теніс

 

 

Факультет, інститут, група: ІКІТ УС-211

Бурда Денис Іванович

ВАРІАНТ № 2

Питання № 1

Поняття про рухову якість – швидкість. Вікові особливості  прояву швидкості. Взаємозв’язок між швидкістю і швидкісною витривалістю.

Питання № 2

Контроль та самоконтроль за розвитком фізичної витривалості (у контексті енергозабезпечення).

Питання № 3

Описати правила початку  гри в настільний теніс. Вказати  основні порушення під час  гри.

Метод. завдання.

Оцінка та самооцінка виконання контрольних нормативів варіативного блоку програми.

 

 

 

Бали__________ Підпис_______

Дата__________    

 

 

Питання 1.  

Важливість вивчення методики розвитку швидкості є вкрай важливим завдання. 
Враховуючи, що елементарні прояви швидкості як фізичної якості відносно незалежні одна від одної, то розвивати їх варто окремо. Тому варто розглядати окремо методики вдосконалення всіх компонентів швидкості як комплексної рухової якості. 
Численними дослідженнями встановлено, що швидкість є комплексною руховою якістю, яка проявляється через: 
 
• швидкість рухових реакцій; 
 
• швидкість виконання необтяжених поодиноких рухів; 
 
• частоту (темп) необтяжених рухів; 
 
• швидкий початок рухів, що у спортивній практиці називають різкістю. 

Вимоги до швидкості в різних рухових діях не однозначні. Наприклад, у спортивних іграх (теніс, баскетбол) вирішальне значення має стартова швидкість. А в стрибках у довжину — швидкість бігу по дистанції.

Вікова динаміка природного розвитку швидкості, контроль розвитку швидкості та особливості методики їх удосконалення. 
Прогресивний природний розвиток швидкості спостерігається до 14—15 років У дівчат та до 15-16 років у хлопців. Надалі швидкість цілісних рухових дій у Дівчат дещо погіршується, а в хлопців продовжує повільно зростати до 17-18 років і потім стабілізується. Це, звичайно, не означає, що після 15-16 років неможливо досягти суттєвого поліпшення швидкості за рахунок спеціалізованого тренування. При цьому досягнення будуть значно кращими, якщо тренування розпочати в період її активного природного розвитку. 
Спеціальними дослідженнями визначені оптимальні вікові періоди розвитку різних проявів швидкості. Так, від 7-8 до 11-12 років найкраще розвиваються рухові реакції та частота рухів, а в 13-14 років ці показники наближаються до величин, характерних для дорослих. 
Цікаво, що цей віковий період найсприятливіший щодо темпів розвитку координаційних здібностей, тому саме у цьому віці треба вдосконалювати техніку циклічних швидкісних вправ. 
У віці від 11-12 до 14-15 років у дівчат та до 15-16 років у хлопців спостерігаються високі темпи приросту швидкості цілісних рухових дій (поодиноких і циклічних). 
Отже, виходячи з біологічних закономірностей розвитку швидкості та швидкісно-силових можливостей підлітків, саме в цей віковий період доцільно комплексно розвивати власне швидкісні та швидкісно-силові можливості.

 

Питання 2.

Під самоконтролем у фізичному вихованні  розуміють сукупність операцій (самоспостереження, аналіз, оцінка свого стану, поведінки, реагування), що здійснюються індивідуально  як у процесі занять фізичними  вправами, так і в загальному режимі життя. Методи самоконтролю можна розділити на три групи: само оцінювання фізичного стану, контролю адекватності та інтенсивності навантажень і ефективності занять. До першої групи належать не трудомісткі способи цілісної оцінки фізичного стану організму, засновані на само тестуванні, використанні розрахункових формул і зведених шкал бальної самооцінки індивідуального стану. Це загальновідомий тест Купера (12-хвилинний). Для людей зрілого віку пропонується тест Ювяскюля. До другою групи методів контролю інтенсивності і адекватності навантажень на заняттях оздоровчої спрямованості відносять суб’єктивні критерії (задишка, біль за грудиною, під лопаткою, що віддає в ліву руку, відчуття важкості у ділянці потилиці, шум у вухах) – ознаки досягнення граничного рівня навантаження. Для самоконтролю за інтенсивністю навантаження під час бігу рекомендують використовувати розмовний тест (Іващенко, 1998). Інформативним є співвідношення частоти кроків і дихання під час бігу. До об’єктивних критеріїв відносять вимір ЧСС під час і після виконання вправ. При визначенні тренувального пульсового режиму можна скористатися формулою Л. Я. Іващенко (1998): ЧСС= (195+5N) – (A+t), де N – порядковий номер фізичного стану (1 – низький; 2 – нижче середнього; 3 – середній; 4 – вище середнього; 5 – високий); A – вік, повних років за умови: 20≤ A ≥60; t – тривалість циклічної вправи за умови, що 10 ≤ t ≥40 хв. Третя група методів включає самоконтроль ефективності занять. Сюди належать суб’єктивні та об’єктивні критерії (самопочуття, сон, настрій, бажання займатись, апетит, стомлюваність, ЧСС вранці після сну, АТ, ЧСС після виконання стандартного навантаження, час виконання стандартної за обсягом роботи, рівень фізичного стану). Основною документальною формою обліку даних фізкультурного самоконтролю є щоденник самоконтролю. Оцінка теоретико-методичної підготовленості учнів перевіряється в ході уроку на підставі практичного матеріалу. Що вивчається. Вчитель перевіряє та оцінює знання в об’ємі вимог програми для даного класу. Необхідні теоретичні знання з предмету „Фізична культура” можна згрупувати у такі розділи: вплив фізичних вправ на розвиток форм і функцій організму; техніка фізичних вправ і методика їх навчання; правила побудови комплексів вправ і занять загалом; морально-етичні аспекти фізкультурно-спортивної діяльності; загальні відомості про види спорту, поняття і терміни. 
 

 

 

Питання 3.

  Партія складається з розіграшів, кожен з яких починається з подачі. Перший, який подає зазвичай визначається жеребкуванням. Далі подають чергуються кожні дві подачі. У старій 21-очкової грі кожен подає подавав 5 подач. У разі рівного рахунку 20-20 подача переходить до іншого гравця (команді) після кожного розіграшу до тих пір, поки відрив не складе два очки. За сучасними правилами партія йде до 11 очок. При парній грі при переході подачі гравець, який брав м'яч, стає подає, а партнер гравця, який подавав м'яч стає приймаючим. Гру (зустріч) слід проводити до перемоги одного із гравців (команд) у більшості з будь-якого непарного числа партій.

Подача в настільному тенісі проводиться згідно з такими правилами: М'яч повинен бути підкинутий вертикально вгору з відкритою долоні не менш ніж на 16 см, і від моменту відриву від долоні до зіткнення з ракеткою повинен бути обов'язково вище ніж поверхня столу і за межами кінцевий лінії краю столу. Отже, Той, має вдарити по м'ячу так, щоб той ударився один раз на своїй половині і хоча б один раз на половині суперника. Подача повинна виконуватися так щоб приймає (приймають у парній грі) і суддя ясно бачили всі фази подачі. Не можна, наприклад, приховувати момент подачі рукою, в якій знаходиться ракетка, тілом чи одягом. Подача вважається поданою, як тільки м'яч відірвався від долоні подає).

Якщо м'яч зачепив при подачі сітку, але при цьому всі інші правила були дотримані, оголошується «переподачу» -, що подає повинен повторити подачу. Після успішної подачі всі інші удари повинні бути зроблені так, щоб м'яч ударявся тільки на половині суперника

Гравець одержує очко, якщо його противник зробить одну з перелічених помилок:  
1.                 неравильно виконає подачу;  
2.                зльоту торкнеться м’яча ракеткою, або кистю руки, яка тримає ракетку;  
3.                 подасть м’яч мимо ігрової поверхні столу на стороні противника;  
4.                 відбиваючи м’яч, торкнеться його ракеткою більше одного разу;  
5.                 відіб’є м’яч ракеткою, випущеною до удару з руки;  
6.                торкнеться м’яча під час розиграшу будь-якою частиною тіла, що знаходиться над столом (за вийнятком кисті руки, яка тримає ракетку);  
7.                під час розиграшу очка торкнеться сітки або її стойки, або столу на стороні противника будь-якою частиною тіла;  
8.                не встигне правильно відбити посланий йому м’яч після першого відскоку на своїй стороні;  
9.                 торкнеться до ігрової поверхні столу вільною рукою;  
10.            зсуне стіл або його кришку.