Фізичне виховання. Роль фізичного виховання у професійній підготовці студентів

навчального дня, запобігання викривленню постави, підвищення

працездатності  учнів упродовж дня, загартування організму. Для її

проведення  потрібне місце. Слід також прагнути, щоб гімнастику робили

всі учні;

 

— фізкультурні хвилинки і паузи для зняття втоми. Для виконання вправ

учні виходять із-за парт, ослаблюють комірці та ремінці. Вправи

проводять в 1—8 класах на кожному уроці після 20—30-хвилинної роботи

протягом 2,5—3 хв. Діти виконують 3—4 вправи з 6—8-разовим  повторенням.

Фізкультурні  паузи практикують також у  групах подовженого дня і вдома  з

учнями середніх і старших класів протягом 10—15 хв. кожні 50—60 хв.

навчальної праці. На таких «хвилинках» доцільно опрацьовувати домашні

завдання з  фізичної культури;

 

— позаурочні заняття (гуртки та секції), завдання яких —  створення умов

для прищеплення  учням звички до систематичних занять, сприяння

запровадженню фізичної культури в побут. На позаурочних заняттях

закріплюються й удосконалюються здобуті на уроках знання, практичні

вміння та навички. Характерною рисою позаурочних  форм занять є їх

добровільність.

У сучасної молоді набули популярності різні системи  єдиноборств, як

українські, коріння  яких сягає козацької доби, так  і східні. Вони

сприяють загартуванню юнаків, виховують спритність, витривалість.

 

Щоб привернути увагу до проблем фізичного виховання, в Україні

розроблено  комплексну програму «Фізичне виховання  — здоров'я нації», в

якій визначено  пріоритетні напрями державної  політики на 1999—2005 роки.

Згідно з  нею, фізичне виховання в навчально-виховній сфері як' складова

частина загальної  системи освіти має закласти підвалини  забезпечення та

розвитку фізичного  і морального здоров'я, комплексного підходу до

формування  розумової та психологічної підготовки до активного життя й

професійної діяльності на принципах індивідуального підходу, пріоритету

оздоровчої  спрямованості, широкого використання різноманітних засобів і

форм фізичного  вдосконалення безперервності цього  процесу.

 

Народна педагогіка про зміст виховання:

 

Праця — душа всього життя.

 

Розум — найбільше  багатство.

 

Мораль чиста  — краще всякого намиста.

 

За рідний край — хоч помирай.

 

Як будеш  рідної землі триматися, то будеш  від неї сили набиратися.

 

Нема щастя  без здоров'я.

 

Хата хоч  і бідненька, але чиста й чепурненька, тому й гарна та

веселенька.

 

У здоровому  тілі — здоровий дух.

 

Сила без  голови шаліє, а розум без сили мліє.

 

Щоб працювати, треба силу мати.

Від здорового  коріння — здорове пагіння.

 

Коли немає  сили, то й світ не милий.

 

Здоровому —  все здорово.

 

Як дитина бігає і грається, то її здоров'я усміхається.

 

 

Для збереження та зміцнення здоров'я,  попередження хвороб та завчасної старості необхідна  свідома,  висококультурна поведінка  людей,  заснована на розумінні  складних закономірностей,  що формують стан здоров'я людей та характер хвороб.  Так звані “хвороби цивілізації” можна лікувати за допомогою фізичної активності та вірного режиму. В нашій країні здійснюється широкий комплекс заходів,  що мають за мету створення нормальних умов праці та побуту,  оздоровлення зовнішнього – в тому числі і виробничого – середовища,  подальший розвиток охорони здоров'я.  І все ж таки активність людини,  засоби фізичної культури та спорту є важливими методами профілактики хвороб та найважливішими факторами вдосконалення,  зміцнення здоров'я,  що в кінцевому підсумку підвищує творчу активність людини,  її працездатність.

Більше двох третин населення країни не займається фізкультурою систематично.  Серед  причин цього – і брак вільного часу,  і віддаленість спортивних баз від місця мешкання,  і деякі психологічні моменти,  такі,  приміром,  як відсутність звички до занять,  почуття скутості,  що зупиняє багато кого перед заняттями оздоровчим бігом.  І нарешті,  однією з причин,  що не має виправдань,  є лінь. Є і ще одна важлива причина,  що заважає розвиткові фізичної активност ілюдей – відсутність знань та вмінь займатися.  Літератури для тих,  хто займається самостійно,  видається дуже мало.

В преамбулі  статуту Всесвітньої організації  охорони здоров'я написано: “Здоров'я  – це стан повної фізичної,  психічної та соціальної гармонії,  а  не тільки відсутність хвороб та фізичних дефектів”.  Здоров'я великою мірою залежить від взаємин людини із середовищем його існування,  суспільством та виробництвом.  Виходячи з цього,  можна визначити здоров'я також як стан організму людини,  її фізичних та психічних якостей,  що забезпечує їй можливість активно жити на працювати в різних умовах навколишнього середовища та протистояти його несприятливим факторам.

Для підтримання  оптимальних фізичних та психічних якостей необхідна постійна рухова активність,  що насамперед впливає на обмінні процеси в організмі.  Фізичне тренування сприяє збереженню здоров'я,  підвищує стійкість організму до несприятливих факторів навколишнього середовища (інфекції,  радіації,  коливань температури, атмосферного тиску,  змісту кисню в повітрі тощо),  збільшує резервні сили організму,  що дозволяють переносити більш значні фізичні та психічні навантаження.  Все це в кінцевому підсумку сприяє високій активності людини,  подовженню її творчого життя.

Безперечно,  що фізкультурні заняття,  позитивно  впливаючи на людину,  підвищують ефективність її праці.  Одначе віддача  від таких занять проявляється опосередковано через ряд складових: підвищення працездатності,  скорочення економічних видатків від втрат робочого часу при втомлюваності робітників або хворобі,  покращення професійних рухових навичок,  підвищення громадської активності,  покращення трудової дисципліни,  краще використання вільного часу.

Спеціалісти намагаються розробити орієнтовні дані для визначення ефективності різних заходів області організації праці.  Зрозуміло,  що їх не можна розглядати як нормативи,  придатні для всіх випадків,  це лише можливі резерви зростання продуктивності праці. Проте використання фізичних методів виховання,  тренувань та загартування в трудових колективах не вичерпується показниками економічної ефективності. Фізкультурні заняття забезпечують підвищення загальної культури,  широке оздоровлення,  зниження рівня захворювань,  збільшення середньої тривалості життя та зростання інтелектуально-психологічного потенціалу народу.

 

 

ПРОФЕСІЙНО-ПРИКЛАДНА  ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА

Принцип органічного  зв'язку фізичного виховання з  практикою трудової діяльності найбільш конкретно втілюється у професійно-прикладній фізичній підготовці.  Хоча цей принцип поширюється на всю соціальну систему фізичного виховання,  саме в професійно-прикладній фізичній підготовці вона знаходить своє специфічне вираження.  В якості своєрідного різновиду фізичного виховання професійно-прикладна фізична підготовка якляє собою педагогічно спрямований процес забезпечення спеціалізованої фізичної підготованості до вибраної професійної діяльності.  Інакше кажучи,  це в своїй основі процес навчання,  що збагачує індивідуальний фонд професійно корисних рухових умінь та навичок,  виховання фізичних та безпосередньо пов'язаних з ними здібностей,  від яких прямо або побічно залежить професійна дієздатність.

Відномо,  що результативність багатьох видів професійної  праці істотно залежить,  попри інше,  від спеціальної фізичної підготованості,  що набувається шляхом систематичних занять візичними вправами,  адекватними в певній мірі вимогам даної професійної діяльності та її умов до функціональних можливостей організму.  Ця залежність отримує наукове обгрунтування у світлі поглиблених уявлень про закономірності впливу різних сторін фізичного та загального розвитку індивіда в процесі життєдіяльності. Досвід практичного використання цих закономірності і призвів свого часу до становлення особливого різновиду фізичного виховання – професійно-прикладної фізичної підготовки.

Професійно-прикладна  фізична підготовка здійснюється насамперед у якості одного з розділів обов'язкового курсу фізичного виховання у  професійно-технічних училищах,  середніх спеціальних та визщих навчальних закладах,  а також у системі наукової організації прац в період основної професійної діяльності трудящих, к оли це необхідно за характером та умовами праці. 

Необхідність  подальшого вдосконалення та запровадження  професійно-прикладної фізичної підготовки до системи освіти та сфери професійної праці визначається наступними причинами та обставинами:

1. Час,  витрачений на освоєння сучасних практичних професій та досягнення професійної майстерності в них продовжують залежати від рівня функціональних можливостей організму,  що мають природну основу,  від міри розвитку фізичних здібностей індивіда,  різноманітності та досконалості набутих ним рухових умінь та навичок. 
2. Продуктивність досить багатьох видів професійної праці,  незважаючи на спадання частки грубих м'язових зусиль у сучасному матеріальному виробництві,  прямо або побічно продовжує бути зумовленою фізичною дієздатністю виконавців трудових операцій,  причому не тільки в сфері переважно фізичної праці,  а й у ряді видів трудової діяльності змішаної (інтелектуально-рухової) характеру.  В цілому ж нормальний фізичний стан,  без якого не мислиться здоров'я та ефективне функціонування,  залишається найважливішою передумовою усталено високої плідності будь-якої професійної праці.
3. Зберігається проблема попередження імовірних негативних впливів певних видів професійної праці та її умов на фізичний стан трудящи; хоча ця проблема вирішується багатьма засобами оптимізації змісту та умов праці,  в тому числі соціальними,  науково-технічними та гігієнічними,  важливу роль між них грають фактори професійно-прикладної фізичної культури.
4. Перспективні тенденції загальносоціального та науково-технічного прогресу не звільняють людину від необхідності постійно вдосконалювати свої діяльнісні здібності,  а їхній розвиток в силу природних причин невіддільний від фізичного вдосконалення індивіда.

Сутність основних задач,  вирішуваних в процесі  професійно-прикладної фізичної підготовки,  полягає в тому,  щоб:

1. Поповнити та вдосконалити індивідуальний фонд рухових умінь,  навичок та фізкультурно-освітніх знань,  що сприяють освоєнню вибраної професійної діяльності,  корисних у нік та потрібних разом з тим в процесі професійно-прикладної фізичної підготовки у якості її засобів;
2. Інтенсифікувати розвиток професійно важливих фізичних та безпосередньо пов'язаних з ними здібностей,  забезпечити стійкість підвищеного на цій основі рівня дієздатності;
3. Підвищити ступінь резистентності організма відносно несприятливих впливів навколишнього середовища,  в якому відбувається трудова діяльність,  сприяти збільшенню його адаптаційних можливостей,  збереженню та зміцненню здоров'я.
4. Сприяти успішному виконанню спільних задач,  реалізованих у системі професійної підготовки кадрів,  вихованню моральних,  духовних,  вольових та інших якостей,  що характеризують цілеспрямованиї,  високоактивних членів суспільства.

Ці задачі слід у кожному окремому випадку конкретизувати стосовно специфіки професії та особливостей контингента тих,  хто займається.  Ясно також,  що професійно-прикладна фізична підготовка може бути достатньо ефективною тільки в сполученні з іншими складовими соціальної системи виховання в цілому,  де задачі з підготовки до трудової діяльності не зводяться до часткових найближчих задач,  характерних для окремих етапів професійно-прикладної підготовки,  і вирішуються не епізодично,  а перманентно.  Першочергову роль в їх реалізації відіграє повноцінна загальна фізична підготовка.  На базі створюваних нею передумов і будується спеціалізована професійно-прикладна фізична підготока. Спеціалізація її необхідна,  оскільки до того зобов'язує специфіка професійної діяльності та її умов. 

Проблема нормативних  критеріїв професійно-прикладної фізичної підготованості поки що вирішена лише частково і переважно у першому наближенні,  що пояснуються як множинністю наявних професій та їхнім динамічним оновленням,  так і недостатньо масованим розгортанням відповідних досліджень,  хоча деякі орієнтовні нормативи вже включені до діючих офіційних програм професійно-прикладної фізичної підготовки.

    Як  основні засоби ППФП використовують  досить різноманітні форми фізичних  вправ з числа тих, котрі  склалися в базовій фізичній  культурі і спорті, а також  вправи, перетворені і спеціально  конструйовані відповідно до  особливостей конкретної професійної діяльності (як спеціально-підготовчі).

Було би помилкою вважати, що адекватними засобами можуть служити тільки вправи, аналогічні за формою професійно-трудовим руховим  діям. Зводити лише до них засоби ППФП, як це робилося у свій час у спробах наблизити фізичну культуру до трудової практики шляхом простої імітації в заняттях фізичними вправами окремих трудових дій, наприклад слюсаря, молотобійця, грабаря і т.д.,— значить спотворювати саму її сутність. Особливо мало придатним такий підхід став у сучасних умовах, коли для багатьох видів трудової діяльності характерні мікрорухи, локальні і регіональні рухові дії, самі по собі ні в якій мері не достатні для оптимального розвитку рухових здібностей, причому і режим виконання їх найчастіше усе більше здобуває риси, що обумовлюють виробничу гіподинамію з усіма її небезпеками для нормального фізичного стану організму.

Разом з тим  це не виходить, що в сучасної ППФП узагалі  недоцільно моделювати визначені особливості  трудової діяльності. Однак моделювання не зводиться тут до формальної імітації трудових операцій, а припускає переважне виконання вправ, що дозволяють направленно мобілізувати (ефективно виявити в   дії) саме ті професійно важливі функціональні властивості організму, рухові і сполучені з ними здатності, від яких істотно залежить результативність конкретної професійної діяльності. При цьому буває доцільно відтворювати й істотні моменти координації рухів, що входять до складу професійної діяльності, але за умови, якщо відповідні вправи можуть дати освітній, розвиваючий чи підтримуючий тренованість ефект як діючі засоби реалізації хоча б деяких із задач, переслідуваних у ППФП. Головним чином у силу такого моделювання особливостей професійної діяльності склад засобів ППФП і здобуває свою специфіку.