Історія розвитку вікової фізіології

Міністерство освіти и науки України

Луганський національний університет ім. Тараса Шевченко

Інститут фізичного вихования та спорту

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

На тему : «Історія розвитку вікової фізіології»

 

 

 

 

 

                                                                              Виповнила:

                                                                            студентка 3 курсу

                                                                      спеціальності

                                                                               «Здоров’я людини»

                                                                               Коваленко Юлія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2015 г

План:

 

1. Вступ
2. Виникнення  фізіології як науки, основні стадії розвитку
3. Розвиток фізіології в Україні
4. Висновок
5. Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 Фізіологія — наука про функції і процеси життєдіяльності організму загалом, його органів, тканин, клітин тощо. Назва науки походить від грецького physis — природа.

  Поряд із загальною фізіологією існують її окремі розділи. До них відносять фізіологію різних систем органів (кровообігу, травлення, виділення та ін.), а також дитячу, праці, спорту тощо.

 Вікова фізіологія - це наука, що вивчає особливості процесу життєдіяльності організму на різних етапах онтогенезу.  
Вона є самостійною гілкою фізіології людини і тварин, у предмет якої входить вивчення закономірностей становлення і розвитку фізіологічнихфункцій організму протягом його життєвого шляху від запліднення до кінця життя.  
в залежності від того який віковий період вивчає вікова фізіологія виділяють: вікову нейрофізіологію, вікову ендокринологію, вікову фізіологію м'язової діяльності та рухової функції; вікову фізіологію обмінних процесів, серцево-судинної і дихальної систем, систем травлення і виділення, фізіологію ембріонального розвитку, фізіологію дітей грудного віку, фізіологію дітей та підлітків, фізіологію зрілого віку, геронтологию (науку про старіння). 

 

    Основними завданнями вивчення вікової фізіології є наступні:  
· Вивчення особливостей функціонування різних органів і систем та організму в цілому;  
· Виявлення екзогенних і ендогенних факторів, що визначають особливості функціонування організму в різні вікові періоди;  
· Визначення об'єктивних критеріїв віку (вікові нормативи);  
· Встановлення закономірностей індивідуального розвитку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виникнення  фізіології як науки, основні стадії розвитку

 

Розвиток фізіології здебільшого визначався досягненнями анатомії та інших природничих наук. Перші відомості про функції організму викладено в працях Гіппократа (460— 377 рр. до н.е.).

 

Те,що дитина відрізняється від дорослої людини багатьма властивостями, на побутовому рівні розумів кожен. Але наукове вивчення вікових особливостей дитячого організма почалось приблизно недавно – в другій половині XIX ст. Незабаром після відкриття закону збереження енергії фізіологи виявили, що дитина споживає протягом доби не набагато менше енергії, ніж дорослий, хоча розміри тіла дитини набагато менші. Цей факт вимагав раціонального пояснення. У пошуках цього пояснення німецький фізіолог Макс Рубнер провів вивчення швидкості енергетичного обміну у собак різного розміру і виявив, що більше великі тварини в розрахунку на 1 кг маси тіла витрачають енергії значно менше, ніж дрібні. Підрахувавши площу поверхні тіла, Рубнер переконався, що відношення кількості споживаної енергії пропорційно саме величині поверхні тіла - і це не дивно: адже вся споживана організмом 
енергія повинна бути виділена в навколишнє середовище у вигляді тепла,  
тобто потік енергії залежить від поверхні тепловіддачі. Саме 
відмінностями у співвідношенні маси і поверхні тіла Рубнер 
пояснив різницю в інтенсивності енергетичного обміну між великими і дрібними тваринами, а заодно-між дорослими і дітьми. «Правило поверхні» Рубнера стало одним з перших фундаментальних узагальнень у фізіології розвитку і в екологічній фізіології.Цим правилом пояснювали не лише різницю у величині теплопродукції, але також у частоті серцевих скорочень і дихальних циклів, легеневої вентиляції і обсязі кровотоку, а також в інших показниках діяльності вегетативних функцій. У всіх цих випадках інтенсивність фізіологічних процесів у дитячому організмі істотно вище, ніж в організмі дорослого.  
Такий суто кількісний підхід характерний для німецької фізіологічної школи XIX ст., Освяченої іменами видатних фізіологів Е. Ф. Пфлюгер, Г. Л. Гельмгольца та інших. Їх працями фізіологія була піднята до рівня природних наук, що стоять в одному ряду з фізикою і хімією. Однак російська фізіологічна школа, хоч і йшла корінням в німецьку, завжди відрізнялася підвищеним інтересом до якісних особливостей і закономірностям. 

Видатний представник російської педіатричної школи доктор Микола Петрович Гундобін ще на самому початку XX ст. стверджував, що дитина - не просто маленький, він ще і багато в чому не такий, як дорослий. Його організм влаштований і працює інакше, причому на кожному етапі свого розвитку дитячий організм прекрасно пристосований до тих конкретних умов, з якими йому доводиться стикатися в реальному житті.  
Ці ідеї поділяв і розвивав чудовий російський фізіолог, педагог і гігієніст Петро Францевич Лесгафт, що заклав основи шкільної гігієни і фізичного виховання дітей та підлітків. Він вважав за необхідне глибоке вивчення дитячого організму, його фізіологічних можливостей.  
Найбільш виразно центральну проблему фізіології розвитку сформулював у 20-ті роки XX ст. німецький лікар і фізіолог Е. Гельмрейх. Він стверджував, що відмінності між дорослим і дитиною знаходяться у двох площинах, які необхідно розглядати по можливості незалежно, як два самостійних аспекти: дитина як маленький організм і дитина як розвивається організм. У цьому сенсі «правило поверхні» Рубнера розглядає дитину тільки в одному аспекті - саме як маленький організм. Значно цікавішими представляються ті особливості дитини, які характеризують його як організм розвивається.  
До однієї з таких принципових особливостей відноситься відкрите в кінці 30-х років Іллею Аркадійовичем Аршавського нерівномірнийрозвиток симпатичних і парасимпатичних впливів нервової системи на всі найважливіші функції дитячого організму. І. А. Аршавський довів, що сімпатотоніческіе механізми дозрівають значно раніше, і це створює важливе якісне своєрідність функціонального стану дитячого організму. Симпатичний відділ вегетативної нервової системи стимулює активність серцево-судинної і дихальної систем, а також обмінні процеси в організмі. Така стимуляція цілком адекватна для раннього віку, коли організм потребує підвищеної інтенсивності обмінних процесів, необхідної для забезпечення процесів росту і розвитку. У міру дозрівання організму дитини посилюються парасимпатичні, гальмівні впливи. У результаті знижується частота пульсу, частота дихання, відносна інтенсивність енергопродукціі.  
Проблема нерівномірності гетерохронності (різночасності) розвитку органів і систем стала центральним об'єктом дослідження видатного фізіолога академіка Петра Кузьмича Анохіна та його наукової школи. Їм була в 40-і роки сформульована концепція системогенезу, згідно з якою послідовність розгортаються в організмі подій вибудовується таким чином, щоб задовольняти змінним по ходу розвитку потребам організму. При цьому П. К. Анохін вперше перейшов від розгляду анатомічно цілісних систем до вивчення та аналізу функціональних зв'язків в організмі.  
Інший видатний фізіолог Микола Олександрович Бернштейн показав, як поступово в онтогенезі формуються і ускладнюються алгоритмиуправління довільними рухами, як механізми вищого управління рухами поширюються з віком від найбільш еволюційно древніх підкоркових структур головного мозку до більш нових, досягаючи все більш високого рівня «побудови рухів». У роботах Н. А. Бернштейна вперше було показано, що напрямок онтогенетичного прогресу управління фізіологічними функціями чітко збігається з напрямком філогенетичного прогресу. Таким чином, на фізіологічному матеріалі була підтверджена концепція Е. Геккеля та А. Н. Северцова про те, що індивідуальний розвиток(онтогенез) є прискорене еволюційний розвиток (філогенез).  
Найбільший фахівець в області теорії еволюції академік Іван Іванович Шмальгаузен також багато років займався питаннями онтогенезу.Матеріал, на якому І. І. Шмальгаузен робив свої висновки, рідко мав пряме відношення до фізіології розвитку, але висновки з його праць про чергуванні етапів росту і диференціювань, а також методологічні роботи в галузі вивчення динаміки ростових процесів, виконані в 30-і роки , і до цих пір мають величезне значення для розуміння найважливіших закономірностей вікового розвитку.  
У 60-і роки фізіолог Акоп Арташесович Маркосян висунув концепцію біологічної надійності як одного з факторів онтогенезу. Вона спиралася на численні факти, які свідчили, що надійність функціональних систем у міру дорослішання організму суттєво збільшується. Це підтверджувалося даними з розвитку системи згортання крові, імунітету, функціональної організації діяльності мозку. В останні десятиліття накопичилося багато нових фактів, що підтверджують основні положення концепції біологічної надійності А. А. Маркосяна.  
На сучасному етапі розвитку медико-біологічної науки також тривають дослідження у сфері вікової фізіології вже з використанням сучасних методів дослідження.  
Таким чином, фізіологічна наука має в даний час значною багатосторонній інформацією, що стосується функціональної діяльності будь-якої фізіологічної системи дитячого організму і його діяльності як цілого. 

 

У XX столітті багато відкриттів зроблено в галузі фізіології дихання, особливо регуляції дихання (Н.А. Миславський, К. Гейманс, Д.С. Холдейн). За роботи в цій галузі К. Гейманс (1892-1968) одержав Нобелівську премію у 1939р. Значні відкриття були зроблені з біохімії газообміну та клітинного дихання (А. Крог, Д. Баркрофт), а за відкриття ферментативного механізму клітинного дихання була присуджена Нобелівська премія О.Г. Варбургу (1883-1970) у 1931 р.

Фізіологією травлення у різний час займались видатні фізіологи Європи і Америки (К. Людвіг, К. Бернар, Р. Гейденгайн, Е. Старлінг), але І.П. Павлов – перший серед фізіологів світу і перший російський учений, якому присуджено звання Нобелівського лауреата з фізіології травлення. Внутріклітинне травлення у своїх наукових працях вивчав Нобелівський лауреат І.І. Мечников (1845-1916).

ХХ століття багате відкриттями в галузі вивчення діяльності ендокринних залоз. Нобелівська премія у 1923 р. була присуджена Ф.Г. Бантингу (1891-1941), Д. Маклеоду (1876-1935), Ч.Г. Бесту (1899-1978) за роботи з інсуліну. Цю премію у 1947 р. за відкриття в галузі фізіології гіпофіза отримали Б.А. Усай, Р. Гіймен, Е.В. Шаллі, Р.С. Ялоу, а у 1950 р. Ф.Ш. Хенч, Е.К. Кенделл, Т. Рейхштейн за дослідження функцій надниркових залоз.

У 1971 р. Нобелівським лауреатом став американський фізіолог Е.У.Сазерленд, який відкрив роль АМФ у регуляції обміну речовин.

Розвиток фізіології в Україні

В Україні розвиток фізіології припадає на початок ХХ століття і пов’язано з науковими центрами: Харківським, Київським, Новоросійським (м. Одеса) та Львівським університетами. Українські вчені посіли перше місце серед вчених Радянському Союзі у таких галузях фізіології, як вища нервова діяльність, електрофізіологія, вікова фізіологія, геронтологія, загальна фізіологія нервової системи, фізіологія кровообігу, травлення, дихання і гіпоксичних станів.

Під керівництвом П.Г. Костюка у відділі загальної фізіології нервової системи інституту фізіології імені О.О. Богомольця АН України розроблено оригінальні методики для вивчення іонних механізмів у мембранні нервових та інших збудливих клітин. Цикл робіт „Дослідження іонних механізмів збудливості соми нервової клітини”, які опубліковано в 1969 – 1981 рр., вчені П.Г. Костюк, О.О. Кришталь, І.С. Магура, В.І. Підоплічко отримали у 1983 р. Державну премію СРСР .

Значні результати отримали українські фізіологи у процесі дослідження синаптичних і мембранних процесів у нейронах вегетативних гангліїв (В.У. Скок).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Розвиток фізіології здебільшого визначався досягненнями анатомії та інших природничих наук. Перші відомості про функції організму викладено в працях Гіппократа (460— 377 рр. до н.е.).

Виникнення фізіології як науки пов'язане з працями Уїльяма Гарвея, який відкрив замкнений кровообіг (1628 р.). Інтенсивний науковий розвиток фізіології почався в XIX ст. Значний внесок у розвиток фізіології в XIX ст. зробили вчені різних країн: у Франції — К. Бернар (1813—1877 рр.), Німеччині — Е. Дюбуа-Реймон (1818—1878 рр.), Англії — Ч. Шеррінгтон (1885—1949 рр.), США — В. Кеннон (1871—1945рр.) та ін.

Величезний вплив на розвиток вітчизняної та світової фізіології зробили дослідження І.П. Павлова та його школи. Вчення І.П. Павлова про вищу нервову діяльність, кровообіг, травлення та ін., його ідеї і методи, аналітико-синтетичний підхід до вивчення фізіологічних явищ в цілому організмі визначили подальший розвиток фізіології XX ст.

Розвиток фізіології в Україні розпочався переважно в другій половині ХІІІ ст. у зв'язку з відкриттям медичних факультетів у Львові, Харкові, Києві, Одесі. Найбільший внесок в розвиток фізіології зробили вчені Київського, Харківського, Львівського університетів та інститутів.

За останній час вітчизняними фізіологами досягнуто значних успіхів завдяки запровадженню мікроелектродної техніки. Вимірювання внутрішньоклітинних потенціалів дозволило «заглянути» в світ нейронних процесів, особливо в механізм синаптичної передачі, тобто передачі збудження з однієї нервової клітини на другу, з чутливої клітини на нервову.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. «Вікова фізіологія» М.М.БЕЗРУКИХ, В.Д.СОНЬКИН, Д.А.ФАРБЕР,Москва 2003
2. http://info-library.com
3. http://5ka.at.ua
4. http://ua-referat.com