Система финансового контроля

Крім того, аудит повинен  адекватно відображати всі аспекти  діяльності суб'єкта, що перевіряється. Для того, щоб скласти достовірний  аудиторський висновок, аудитор повинен  отримати безумовну гарантію того, що інформація, яка міститься у  бухгалтерській документації та первинних  документах, достатня та достовірна.

Для того, щоб визначитися  з категоріями "предмет", "метод", "об'єкти аудиту", треба з'ясувати  різницю між аудитором і ревізором, аудитом і ревізією. Наочніше це можна зробити за допомогою табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Порівняння  характеристик ревізії та аудиту [5, 16-27]

Характеристика	Ревізія	Аудит
Мета проведення	Усунення недоліків	Зменшення недоліків
	Ліквідація зловживань	Обмеження зловживань
	Встановлення законності	З'ясування істинних причин недоліків
	Забезпечення максимальної точності даних	Приблизна точність даних
Гласність	Оприлюднення результатів	Збереження професійної таємниці
Ініціатори проведення	Ревізії призначаються суб'єктами адміністративного права	Аудитора клієнт вибирає сам
Джерела фінансування	За рахунок суб'єкта адміністративного  права	Аудит здійснюється за рахунок суб'єкта, що перевіряється
Часовий фактор	Ревізія існувала завжди	Аудит є продуктом розвитку ревізії  в особливих економічних умовах

 

Все вищесказане дає нам  можливість визначитися з категоріями "предмет", "метод", "об'єкти аудиту".

Предмет аудиту – стан економічних, організаційних, інформаційних та інших характеристик системи, що знаходиться в сфері аудиторської оцінки. Як видно з цього формулювання, предмет аудиту (аудиторських послуг) має багато спільного з предметом ревізії та економічного аналізу. Предметом економічного аналізу також є господарські процеси і явища, їх кількісна характеристика і оцінка економічних об'єктів – ресурсів, продукції, прибутку.

Метод аудиторської діяльності базується на основних положеннях діалектичного методу пізнання і законах політичної економії. Економічні процеси, які виникають і здійснюються на підприємствах, являють собою певне ціле, узагальнене, без відмінностей між окремими частинами та властивостями.

Метод аудиту – це сукупність способів, прийомів, використовуваних для дослідження стану об'єктів, що вивчаються. Їх можна об'єднати у  такі групи:

• перша – визначення кількісного та якісного стану об'єкта;
• друга – визначення відхилень дійсного стану досліджуваного об'єкта від норм та нормативів, планових показників та інших правил;
• третя – оцінювання стану об'єкта (у минулому, поточному та майбутньому періодах) [5, 16-27].

Отже, методом аудиту є  визначення реального, якісного та кількісного  стану об'єктів, виявлення відхилень  від базового або нормативного стану  й оцінювання цих відхилень за критеріями доцільності та законності.

Об'єкт аудиторської діяльності –  це взаємопов'язані економічні, організаційні, інформаційні, технологічні та інші сторони функціонування системи, що вивчається, стан якої може бути оцінений кількісно і якісно. Об'єкти аудиту можуть бути різними за складом та структурою, відношенням до різних сфер діяльності, іншими характеристиками.

Класифікація об'єктів  аудиторської діяльності наведена на рис 2.2.

За формою й метою здійснення аудиту розрізняють зовнішній та внутрішній аудит. Основна різниця  між ними полягає в тому, що внутрішній аудит проводиться всередині  самої організації за вимогою  та з ініціативи її керівництва аудитором, який працює в самій організації. Тому в виконанні своїх функцій він тією чи іншою мірою є залежним від керівництва підприємства. Внутрішній аудит можна розглядати як невід'ємну частину загальної системи контролю.

Рис. 2.2. Класифікація об'єктів аудиторської діяльності [5, 16-27]

Разом із внутрішнім аудитом  надзвичайно поширений зовнішній  аудит, який проводять окремі аудиторські  фірми. Метою та завданням зовнішнього  аудиту є оцінка і підтвердження  достовірності фінансової звітності  підприємства. У процесі аудиторської перевірки зовнішній аудит, звичайно, входить до системи внутрішнього аудиту і дуже схожий з прийомами  й методами, які застосовуються внутрішніми  аудиторами та з їхніми оцінками. При  цьому зовнішні аудитори не обмежуються  питаннями підтвердження фінансової звітності, а оцінюють діяльність усіх систем підприємства.

Зовнішній аудит може бути добровільним (ініціативним), коли він  проводиться за ініціативи зацікавленої сторони, та обов'язковим, коли передбачений законом.

 

Розділ 3. Форми фінансового  контролю

Залежно від характеру  взаємовідносин і суб'єкта контролю фінансовий контроль можна розподілити  на внутрішній і зовнішній. Внутрішнім називається такий контроль, за якого  суб'єкт й об'єкт належать до однієї системи, а зовнішнім – такий, за якого контроль здійснюється суб'єктом, що не належить до тієї ж системи, що й об'єкт.

Внутрішній фінансовий контроль – це самоконтроль, який здійснюють організації, підприємства, установи за власною фінансовою діяльністю та фінансовою діяльністю підрозділів, що входять  до їхнього складу. Він є складовою  управління організацією і тому провадиться  на її розсуд на основі рішень даної  організації.

Заходи фінансового контролю, що здійснюються зовнішніми органами, зазвичай охоплюють усю систему  державних органів і тому можуть сприйматися як макрозаходи. При цьому їх треба доповнювати мікро- або оперативними заходами, що проводяться самою організацією. Обидва види контролю доповнюють один одного, між ними встановлюється тісний симбіотичний зв'язок [4, 384-393].

Ідеально внутрішній контроль використовується як оперативний, що доповнює макроекономічну стратегію, розроблену центральними органами. Від організацій, звісно, потребується проведення самостійного стратегічного аналізу напрямків  власної фінансової діяльності та підготовки відповідних фінансових планів і  бюджетів. Після складання і затвердження планів доходів і витрат основну  увагу організації приділяють проблемам  управління й оперативного фінансового  контролю.

Залежно від ступеня охоплення  підконтрольного об'єкта можна виокремити такі види фінансового контролю, як:

• комплексний, тобто такий, якому підлягають усі аспекти діяльності підконтрольного об'єкта;
• тематичний, тобто такий, що зосереджується лише на окремих аспектах діяльності [4, 384-393].

Залежно від ступеня охоплення  об'єктів фінансовим контролем можна  також вирізнити такі його види, як повний і частковий; суцільний  і вибірковий.

Повний фінансовий контроль характеризується загальним глибоким вивченням фінансового боку діяльності організації, максимально можливим застосуванням різних методів контролю. Частковий контроль проводиться  з певного переліку питань за допомогою  ознайомлення на місці з окремими напрямками фінансової діяльності.

Суцільний фінансовий контроль передбачає вивчення всіх первинних  документів і записів у формах аналітичного та синтетичного обліку. Цьому контролю підлягають найвідповідальніші операції установи. При вибірковому  контролі перевіряються або всі  документи певних періодів протягом року, або частина документів, але  за весь звітний період.

Залежно від джерел інформації й методики виконання контрольних  дій фінансовий контроль можна розподілити  на документальний і фактичний. Слід зазначити, що такий поділ є деякою мірою умовним, тому що в основі його розмежування покладено лише різні  джерела даних, що використовуються при здійсненні контрольних дій. Так, джерелами інформації для документального  контролю є первинні документи, бухгалтерська, статистична звітність, нормативна та інша документація. Фактичний контроль ґрунтується на вивченні фактичного плану об'єктів, що перевіряються, за даними їх перевірки в натуральному вираженні, а тому він не може бути всеохоплюючим з огляду на безперервний характер фінансово-господарських  операцій [4, 384-393].

Залежно від цільової спрямованості  контрольних дій можна вирізнити  такі види фінансового контролю, як стратегічний і тактичний.

Стратегічний фінансовий контроль спрямовується на вирішення  питання стратегії розвитку підприємства, організації, установи, галузі господарства у майбутньому, а тактичний –  вирішує поточні питання їхньої фінансової діяльності.

Залежності від місця  здійснення фінансового контролю його можна розподілити на такі види, як контроль на місцях. коли суб'єкт  виконує контрольні дії безпосередньо на підконтрольному об'єкті; дистанційний контроль, коли суб'єкт контролює віддалений від нього об'єкт за допомогою інформації, яка передається за допомогою засобів зв'язку.

Важливою ознакою класифікації фінансового контролю є форма  його здійснення. При трактуванні  форм фінансового контролю слід ґрунтуватися на співвідношенні змісту й форми  як загальних категорій, що відображають взаємозв'язок двох сторін будь-якого  предмета чи явища. Зміст с визначальною стороною предмета, а форма –  засобом його вираження і внутрішньою  організацією, яка модифікується  зі зміною змісту [4, 384-393].

Формами фінансового контролю є певні сторони виявлення  змісту фінансового контролю залежно  від часу здійснення контрольних  дій. На наш погляд, формами фінансового  контролю є попередній (превентивний), поточний і наступний (ретроспективний). Критерій розмежування цих форм полягає  у зіставленні часу здійснення контрольних  дій із процесами формування й  використання фондів фінансових ресурсів. Водночас вони тісно взаємопов'язані, відображаючи тим самим безперервний характер контролю.

В умовах переходу до ринкових відносин все важливішу роль відіграє попередній (превентивний) контроль. Перехід  до ринку не сумісний зі збитками і  втратами, які є наслідком економічних  і фінансових прорахунків, безгосподарності, порушення законності. Для їхньої мінімізації необхідна чітка  й відлагоджена система превентивного фінансового контролю, який є найефективнішою формою, оскільки дає змогу запобігти виникненню вад, перевитрат і втрат фінансових ресурсів, порушенню законодавства. На стадії фінансового прогнозування і планування превентивний контроль слугує передумовою для прийняття оптимальних управлінських рішень [4, 384-393].

Поточний фінансовий контроль є органічною часткою процесу  оперативного фінансового управління й регулювання фінансово-господарської  діяльності підприємств, організацій, установ, галузей економіки. Поточний фінансовий контроль проводиться в  короткі проміжки часу – в процесі  здійснення фінансово-господарських  операцій. Спираючись на дані первинних  документів оперативного і бухгалтерського обліку та інвентаризацій, поточний контроль дає змогу регулювати фінансові ситуації, що швидко змінюються, попереджувати збитки і втрати.

Наступний (ретроспективний) фінансовий контроль характеризується поглибленим вивченням фінансової діяльності за попередній період, дає  змогу виявити вади попереднього й поточного контролю. Ретроспективний  фінансовий "контроль здійснюється після виконання фінансових операцій за певні минулі проміжки часу завдяки  вивченню даних обліку й звітності, планової нормативної документації. Контролю підлягають і фактичні справи, дійсна наявність грошових засобів  і матеріальних цінностей [4, 384-393].

Наступний фінансовий контроль допомагає масштабно оцінити  позитивні та негативні сторони  фінансової діяльності підприємств, установ, певних галузей та економіки в  цілому. Він дає змогу всебічно аналізувати накопичений досвід, об'єктивно відображати причини  порушень і недоліків, розробляти заходи щодо їх усунення.

Отже, попередній (превентивний), поточний і наступний (ретроспективний) фінансовий контроль взаємно пов'язані  й доповнюють один одного. Попередній контроль забезпечує перевірку проектів бюджетів, фінансових планів, кошторисів тощо. Поточний контроль допомагає  своєчасно виявити вади й порушення  в процесі фінансово-господарської  діяльності та своєчасно їх усунути. Наступний контроль виявляє вади, які не були виявлені попереднім і  поточним контролем. Лише застосування усіх зазначених форм фінансового контролю в їх єдності та взаємозв'язку робить фінансовий контроль систематичним, підвищує його ефективність.

 

Розділ 4. Методи фінансового  контролю

Важливою ознакою класифікації фінансового контролю є його метод. До методів фінансового контролю належать конкретні способи (прийоми), що застосовуються при здійсненні контрольних  функцій. Метод дослідження об'єкта контролю залежить від характеру  об'єкта і певних його елементів. Стан і поведінка об'єкта контролю в  цілому визначається за допомогою загальних  методів контролю, а окремих його частин або характеристик – за допомогою часткових способів [4, 384-393].

Методами фінансового  контролю є ревізія, тематична перевірка, обстеження, безперервне відстежування фінансової діяльності. Кожний з цих методів поділяється на часткові способи й прийоми, які дають змогу розв'язувати певні проміжні завдання.

Методи фінансового контролю, як конкретні прийоми його проведення, поділяються на документальні (ревізії і перевірки) і натуральні (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний обмір, контрольний запуск сировини у виробництво тощо) [8, 64].

4.1. Ревізія

Ревізія – це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності; спосіб документального викриття недостач, витрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань.