Управління державним боргом

Боргова політика нашої держави почала формуватись у 1994-1995 р., коли державне запозичення набуло масового характеру, хоча початок було покладено міжурядовими позикам ще в 1992 р. З 1994 р. Україна стала одержувати кредити від міжнародних фінансових організацій (МФО), а з 1995 р. залучати кошти через комерційні позики на зовнішньому фінансовому ринку і шляхом випуску облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) на внутрішньому ринку. Усього за дев'ять років (1993-2001 рр.) Україною ззовні було залучено 20,7 млрд. дол. США. Система внутрішнього запозичення найбільшого розвитку досягла у 1997-1998 рр., коли щорічно мобілізовувалося на фінансування бюджетного дефіциту понад 8 млрд. грн. Однак після фінансової кризи 1998 р. внутрішні запозичення пішли на спад і в даний час істотного значення в мобілізації коштів не відіграють. Проблеми запозичення на внутрішньому фінансовому ринку ускладнюються недостатнім розвитком фінансово-банківської інфраструктури, котра не в змозі акумулювати тимчасово вільні фінансові ресурси (збереження). У країнах із розвиненою ринковою економікою основними кредиторами держави є фізичні особи. Але в Україні залучення державою коштів від населення утруднене, по-перше, через низький рівень доходів громадян, а, по-друге, внаслідок недовіри до держави і до банків. Разом з тим за оцінками експертів на руках у населення перебуває 8-10 млрд. дол. США готівкою, а вклади населення в комерційних банках, у тому числі і в Ощадному банку України, постійно зростають - щорічно в середньому на 35-50 %. Це свідчить про наявність потенційних можливостей у подальшому нарощуванні державних внутрішніх запозичень. Важливим заходом по відновленню внутрішнього фінансового ринку є переорієнтація внутрішніх фінансових позичкових ресурсів на розвиток виробництва, а не на державне споживання, суттєве їх здешевлення.

Щодо зовнішніх запозичень, то їх обсяг останніми роками дещо скоротився. Безумовно, рівень ризику, пов'язаний із наданням кредитів Україні, дуже високий. Проте слід зазначити, що Україна, як країна з перехідною економікою, що орієнтується на інтеграцію в Європу, користується певною підтримкою і міжнародних фінансових організацій, і урядів європейських країн, і Європейського Союзу в цілому. Однак можливості в залученні відносно дешевих кредитів не означають автоматизму в кредитуванні. Так, у 2000-2002 рр. Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції і розвитку припиняли кредитні програми у зв'язку з невиконанням Україною узятих на себе зобов'язань. Але після поліпшення ситуації в частині досягнення встановлених орієнтирів грошово-кредитної політики кредитування відновлювалось.

Здійснюючи внутрішні і зовнішні запозичення держава повинна забезпечити обслуговування державного боргу. Існування великого державного боргу може підірвати економічне зростання країни і негативно впливати на і"ї фінансове становище. Залежно від характеру наслідків впливу державної заборгованості на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові.

Короткострокові наслідки державного боргу існують як проблема "витіснення", а довгострокові відомі як "тягар" боргу.

Ефект "витіснення" виникає через підвищення ринкових процентних ставок, яке відбувається у випадку фінансування за допомогою випуску державних цінних паперів бюджетного дефіциту. Боргове фінансування бюджетного дефіциту стимулює зростання процентних ставок. Кредити стають дорогими і не вигідними для здійснення інвестиційних проектів, таким чином інвестиції витісняються із сфери виробництва.

Довгострокові наслідки державного боргу пов'язані з його впливом на нагромадження капіталу та споживання майбутніх поколінь, тобто на довгострокове економічне зростання. Накопичення боргу і підвищення процентних ставок у довгостроковому періоді призводить до заміщення приватного капіталу державним боргом. Це відбувається внаслідок того, що при зростанні процентних ставок приватні інвестиції скорочуються, а приватні заощадження починають розміщуватися в державні боргові зобов'язання. Таким чином зростання боргу зменшує виробничі потужності, призначені майбутньому поколінню, що уповільнює економічне зростання і призводить до зниження доходів населення.

Оскільки джерелом погашення державного боргу є доходи бюджету, зокрема податкові надходження, то можна стверджувати, що зростання боргу порушує збалансованість бюджету і провокує бюджетний дефіцит із його негативними економічними, соціальними і фінансовими наслідками. Досвід більшості європейських країн підтверджує, що лише ті країни зуміли уникнути серйозних боргових труднощів, які змогли контролювати дефіцити своїх бюджетів. Використання державних запозичень на фінансування поточних витрат бюджету, у тому числі на обслуговування державного боргу, є найменш ефективним шляхом. Цілком очевидно, що кошти, які надходять від державних позик, повинні бути закріплені за бюджетом розвитку. Це створює передумови для їх інвестування в економічний розвиток, завдяки чому додаткові доходи, отримані від зростання ВВП, можуть бути джерелом погашення позик.

Граничні розміри державного внутрішнього і зовнішнього боргу встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік.[18]

 

РОЗДІЛ 2

КЛАСИФІКАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ

 

2.1 Проблеми внутрішнього  боргу

 

В Україні в 1992 році прийнято Закон “Про державний внутрішній борг України”, яким визначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов’язання уряду України в грошовій формі.

Державний внутрішній борг гарантується всім майном , що перебуває у загальнодержавній власності.

Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснює Міністерство фінансів України через банківську систему України шляхом проведення операцій з розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їх нього погашення і виплати доходу за ними у вигляді процентів в іншій формі.[4]

Внутрішній державний борг включає сукупність всіх боргових зобов'язань держави, включаючи адміністративно управлінську заборгованість (зобов'язання з виплати зарплати в державних установах та інших виплат державним службовцям), борги, які виникають у зв'язку з залученням коштів з метою фінансування бюджетного дефіциту та зобов'язання виплат державних пенсій. Розрізняють борги держави, які є офіціально визнаними (експліцитні борги) і не підтверджені, або імпліцитні борги. Останні зобов’язання, як правило, не враховуються у складі державного боргу, але в дійсності вони повинні включатись до його структури.

Згідно з Законом України "Про державний внутрішній борг України", до державного внутрішнього боргу відносяться строкові боргові зобов'язання уряду України у грошовій формі. До складу внутрішнього боргу входять позики уряду, а також позики, здійснені при безумовній гарантії уряду. Державний борг складається із заборгованості минулих років, та поточних зобов'язань. Боргові зобов'язання уряду включають випущені цінні папери, інші зобов’язання у грошовій формі гарантовані урядом, а також одержані ним кредити Внутрішня заборгованість включає також частину боргових зобов'язань колишнього СРСР, прийняті на себе Україною

До складу внутрішнього державного боргу України входять такі зобов’язання:

1.Заборгованість КМУ перед НБУ за наданими кредитами та коштами, вкладеними в боргові цінні папери.

2.Заборгованість з погашення обслуговування борговихх цінних паперів перед комерційними банками.

3.Зобов'язання щодо погашення та компенсації виплат населенню на залишки вкладів в Ощадному банку України.

4.Грошові кошти, які призначені для погашення зобов'язань з виплати заробітної плати в державних установах, пенсій, стипендій та інших, передбачених законодавством обов'язкових виплат громадянам.

5.Зобов'язання перед комерційними банками і іншими юридичними особами за гарантіями з наданих кредитів та позик.

6.Компенсація заборгованості суб'єктам підприємницької діяльності з поверненням ПДВ [13]

 

2.2 Сучасний стан внутрішнього боргу

 

В результаті об'єктивних обставин та внаслідок помилок, які були допущені у політиці залучень фінансових ресурсів за допомогою випуску ОВДП, сформувалася нераціональна структура внутрішнього боргу України. Вона полягала в тому, що більша частина державного внутрішнього боргу була короткотерміновою, що обмежувало результативність політики оптимізації управління та обслуговування державного боргу. Збільшення внутрішнього боргу в умовах економічної нестабільності призвело до виникнення ряду проблем. Серед них такі, як виникнення спекулятивних тенденцій в розвитку ринку облігацій внутрішніх державних позик; невідповідність між рівнями дохідності державних облігацій та ефективністю використання залучених коштів. Названі проблеми змусили уряд вдатися до перегляду засад функціонування вітчизняного ринку державних зобов'язань.

Спираючись на результати дослідження ринку облігацій внутрішньої державної позики автор відмічає, що існували недоліки, як в стратегічному управлінні боргом, так і в його обслуговуванні. До недоліків стратегічного управління внутрішнього державного боргу слід віднести зростання внутрішньої короткотермінової заборгованості та відповідно збільшення видатків з бюджету на обслуговування боргу; мало місце фінансування за рахунок залучених коштів неефективних поточних видатків бюджету, що зумовило створення специфічної фінансової піраміди на ринку державних цінних паперів. До проблем безпосереднього обслуговування боргу відносяться також непрозорість і закритість ринку та встановлення цін на аукціонах без врахування реального попиту та пропозиції.

Крім класичної форми державного внутрішнього боргу, в Україні в 1994 – 1999 роках створився специфічний внутрішній борг, що виник в державі в результаті несвоєчасної виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ, пенсій, стипендій, інших соціальних виплат.

Масові довготривалі затримки виплати заробітної плати працівникам, зайнятим у державному секторі економіки призвели до істотного зменшення грошових надходжень до різних соціальних фондів – Фонду соціального страхування, пенсійного фонду, Фонду зайнятості населення та інших, що, в свою чергу, послаблює соціальний захист незаможних верств населення країни.

Для недопущення виникнення в майбутньому заборгованості із заробітної плати, та інших соціальних виплат потрібно, насамперед, вдосконалити нормативно-правову базу, яка повинна забезпечити повністю виконання дохідної частини бюджету, скорочення бюджетних витрат, введення майнової відповідальності підприємств і адміністративної відповідальності їх керівників за несвоєчасну виплату заробітної плати, використання нетрадиційних джерел погашення заборгованості. Внутрішній борг складається переважно із заборгованості по облігаціях внутрішньої державної позики, яка нагромаджується з травня 1995 р., - 10,78 млрд. грн. (заборгованість по облігаціях внутрішньої державної ощадної позики є досить незначною). Станом на 1 січня 2007р., граничний розмір державного внутрішнього боргу законодавчо визначається сумою в 25,71 млрд. грн. [17]

 

2.3 Проблеми зовнішнього боргу

 

Проблема масштабного збільшення обсягу зовнішніх боргів є однією з найбільш актуальних в умовах фінансової глобалізації та розвитку міжнародних фінансів. Так, найбільшим боржником в світі є США, яким належить майже четверта частина всіх зовнішніх позикових коштів світу, або майже 1,05 трлн. дол. США. Розвинені країни почали вдаватися до зовнішніх запозичень після ІІ світової війни для відновлення своєї економіки. Найбільше значення прямі міждержавні кредити у формуванні державного боргу розвинених країн мали в 1950-х і 1960-х роках. Роль міжнародних фінансових організацій як кредиторів розвинених країн поступово зменшується. До найбільших боржників світу належать такі держави, як США, Німеччина, Канада, Франція, Швеція.

Важливу роль у сучасній структурі зовнішньої заборгованості країн світу відіграють країни з перехідною економікою. Протягом 1990-х рр. всі країни з перехідною економікою характеризувалися порівняно високим рівнем зростання зовнішніх боргів, що пов’язано з трансформаційними процесами та політичною й економічною нестабільністю.

Про рівень зовнішньої заборгованості деяких країн Центральної та Східної Європи в 1996-2002 рр. в порівнянні з Україною свідчить динаміка співвідношення зовнішнього державного боргу і ВВП

Дані свідчать про відносно невисокий рівень зовнішнього державного боргу України у порівнянні з Угорщиною, Польщею та Румунією.

Після вступу країн Центральної та Східної Європи на шлях демократичних реформ і побудови ринкової економіки західноєвропейського зразка (а також прояву активного бажання вступу в різні політичні, економічні, фінансові, торгові та інші організації і блоки) відношення офіційних кредиторів і західних банків до зазначеної групи країн змінилося. Істотним джерелом фінансування країн Центральної Європи стали відстрочки і реструктуризація платежів по зовнішніх боргах, що полегшило фінансово-економічний стан цих країн насамперед на початковому етапі ринкових реформ, сприяло відновленню їхньої кредитоспроможності, стимулювало залучення нових джерел фінансування.

Виходячи з критеріїв мети залучення і використання коштів, зовнішній борг України розбивається на такі групи:

1. Кредити, залучені з метою фінансування дефіциту державного бюджету та підтримку платіжного балансу країни.
2. Пов’язані кредити, надані в рамках міждержавних га міжурядових домовленостей.

3.Інвестиційні кредити, залучені  суб'єктами господарської діяльності  піддержавні гарантії.

4. Довгострокові негарантовані  кредити, залучені недержавними  позичальниками в рамках власних  проектів розвитку

В Україні обслуговування зовнішнього боргу здійснюється в процесі виконання державного бюджету. Розрахунки належних .до сплати сум із погашення та обслуговування зовнішнього боргу виконуються в доларах США .Перерахунок у національну валюту проводиться за прогнозним курсом валют до гривні. Безпосередньо оплату здійснює Державне казначейство.

Джерелами погашення зовнішнього боргу є:

1. Бюджет
2. Золотовалютні резерви
3. Кошти, отримані від приватизації державного майна.
4. Нові запозичення.[21]

В Україні Забезпечення керованістю зовнішньоборгових процесів потребує накопичення достатнього обсягу міжнародних валютних резервів, зменшення обсягів залучення зовнішніх комерційних позик державою; встановлення жорсткіших вимог до формування резервів банків під кредитні ризики за операціями в іноземній валюті і поширення нормативів обов’язкового резервування на кошти, залучені українськими банками від іноземних.[9]