Управління інвестиціями

- короткий виклад положень проекту  (резюме);

- передумови та основна ідея  проекту;

- аналіз ринку та концепція  маркетингу;

- сировина та постачання;

- місцезнаходження, ділянка для  будівництва, навколишнє середовище;

- проектування та технологія;

- організація та накладні витрати;

- трудові ресурси;

- планування та складання бюджету  реалізації проекту;

- фінансовий аналіз та оцінка  ефективності інвестицій.

Інвестиційні проекти, які не відповідають визначеній структурі розділів і показників бізнес-плану, до розгляду міжнародними фінансовими організаціями і окремими банками не приймаються. При розробці таких інвестиційних проектів має бути використана розроблена UNIDO спеціальна комп’ютерна програма COMFAR.

 

3 УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ

 

Фінансові інвестиції є активною формою ефективного використання тимчасово  вільного капіталу. До традиційних  активів відносяться акції і  облігації. Саме вони є основними  інструментами формування капіталу одними підприємствами і напрямами його розміщення для інших.

Акції можуть бути іменними, на пред’явника, привілейованими та простими. Привілейовані  акції дають власникові переважне  право на одержання дивідендів, а  також на пріоритетну участь у  розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в правлінні акціонерними товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатися  із фіксованими (у процентах до їх номінальної вартості) щорічно виплачуваними дивідендами. Виплата дивідендів здійснюється у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від величини одержаного товариством прибутку. Якщо прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється з резервного фонду. Якщо розмір дивідендів, що сплачуються акціонерам за простими акціями, перевищує розмір дивідендів за привілейованими акціями, власникам останніх може надаватися доплата до розміру дивідендів, сплачених іншим акціонерам.

За кількістю голосів, що акції  надають їхнім власникам на загальних  зборах акціонерів, розрізняють так  звані одноголосі, багатоголосі та безголосі акції. Певна кількість  акцій, що зосереджена в одних  руках і забезпечує більшість  голосів, має назву контрольного пакета акцій.

Власник акцій формально не вважається власником підприємства. Він не має  права вилучати свою частку з виробництва, оскільки та не має самостійного значення.

У разі, коли акціонер з тих чи інших  причин захоче позбутися належних йому акцій, він може або повернути їх самому товариству (в акціонерних товариствах закритого типу), або продати на ринку цінних паперів (коли це акції товариства відкритого типу).

До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів, що містить такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, за якою виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів.

Облігація – це основний вид боргових зобов’язань, згідно з яким позичальник (емітент) повинен сплатити певну суму кредитору (власнику) по завершенні визначеного терміну і суму щорічного доходу у вигляді фінансового або плаваючого відсотку. Зміна плаваючого відсотку відбувається згідно з встановленими правилами. Саме тому облігації називають цінними паперами з фіксованим доходом.

Облігації є цінними паперами, які  можуть випускати держава, підприємства і іноземні організації на певний, наперед визначений період часу, після  цього вони підлягають викупу емітентом  за номінальною вартістю. Власник облігацій, будучи кредитором, одержує щорічно (щопіврічно, щоквартально) фіксований відсоток від їх номінальної вартості.

Існують короткострокові (кілька тижнів), середньострокові (1-7 років), довгострокові (до 30 років) і безстрокові облігації.

На відміну від акцій, за облігаціями  гарантується сплата відсотку у встановлений строк, але його розмір, як правило  нижчий від дивідендів.

Надійність облігації залежить від декількох причин. Найбільш надійна  облігація для інвестора –  це державна, короткострокова, іменна, серійного погашення з плаваючим відсотком, яка забезпечена матеріальним носієм. Зміна будь-якого з цих факторів призведе до зниження надійності облігації. Для інвестора ненадійними є облігації низькоприбуткові і з правом відзиву. Отже, вибір типу певного цінного паперу є фінансовим рішенням, що визначає економічні умови майбутньої діяльності підприємства.

Особливу увагу потрібно приділяти  методам оцінки реальної вартості окремих  видів фінансових вкладень. Вартість, що визначається сумою доходів, які цінні папери можуть принести їх власникові.

Вартість цінних паперів - вартість, як і будь-яких інших товарів в  умовах ринку, визначається за попитом  на них та їх пропозицією. Котирування  цінних паперів на біржі дозволяє визначати їх ринкову ціну (курс акцій, курс облігацій).

Курс акцій – ціна, за якою акції  котируються і продаються на фондовій біржі. Виражається в їх абсолютній грошовій вартості або відношенням  вартості реалізації до номінальної  вартості. Курс акцій прямо залежний від розмірів отримуваних за ними дивідендів і обернено – від норми позикового процента.

Однак перш ніж придбати ті чи інші папери, варто обчислити суму доходів, які вони можуть принести їх власникові, а після зіставлення доходів  з ціною, за якою реалізуються цінні папери, приймати рішення про доцільність чи недоцільність їх придбання.

Вартість цінних паперів залежить від трьох чинників: доходів від  цінних паперів, темпів зміни доходів, ризику або невпевненості щодо доходів. З них найбільш невизначеним чинником є оцінка ризику, особливо в умовах нестабільності економіки. Під час оцінювання вартості цінних паперів рівень ризику враховує дисконтна відсоткова ставка. Варто пам’ятати, що чим більший ризик, тим непевнішні доходи і тим більша відсоткова ставка.

Єдиним теоретичним підходом для оцінювання вартості цінних паперів є такий: вартість цінних паперів визначають як теперішню вартість усіх майбутніх надходжень від них.

Цінні папери з погляду фіксованості доходів поділяються на дві групи:

· цінні папери з фіксованим доходом (твердовідсоткові);

· цінні папери з нефіксованим доходом.

До перших, зокрема, належать облігації  та привілейовані акції, до других –  прості акції.

Дохідність облігації визначається двома факторами: винагородою за представлений емітенту займ (купонними виплатами) і різницею між ціною погашення і придбання паперу.

Купонні виплати проводяться щорічно  або періодично протягом року і виражаються  абсолютною величиною або в процентах:

,

де Д_о – абсолютна величина купонного доходу;

НВО – номінальна вартість облігації;

r - річна купонна ставка, %.

Дохідність акції визначається двома факторами: одержанням частини  розподіленого прибутку акціонерного товариства (дивідендом) і можливістю продати папір на фондовій біржі за ціною, вищою ціни придбання.

Повний річний дохід від акції  у відсотках ( Д_а ) обчислюють за формулою:

,

де СД - дивіденди за рік, грн.;

Ц_р - курсова ціна акції на момент обчислення, грн.;

Ц_н - номінальна чи купівельна ціна акції, грн.

У разі, коли акцію придбано після  початку фінансового (календарного) року або продано до його закінчення, тобто коли дохід від акції  розраховується не за повний рік, формула  коригується на період володіння  акцією і має вигляд:

,

де Т - час володіння акцією протягом року, днів.

Дохід акціонера від зростання  курсової вартості акції може бути реалізований тільки в разі продажу  акції за новою, вищою ціною. Він  дорівнює приростові капіталу. Це потенційно можливий дохід акціонера. Якщо ж  власник не продає акції, то реальний дохід від неї обчислюють за формулою:

.

Коли для обчислення річного  доходу замість номінальної ціни акції враховується її курсова (ринкова) чи купівельна ціна, отриманий показник називається дивідендною віддачею акції.

Оцінка ефективності того чи іншого фінансового інструменту інвестування зводиться до оцінки його реальної вартості, яка забезпечує отримання норми інвестиційного прибутку.

Такими нормами прибутку є:

· проценти за вкладами у статутний  капітал;

· проценти на депозитні вклади в комерційних банках;

· проценти за облігаціями й іншими борговими цінними паперами; 
· дивіденди за акціями та іншими пайовими цінними паперами.

 

4 МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВІДБОРУ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ І КРИТЕРІЇ ЇХНЬОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ

 

Ефективність інвестиційних проектів оцінюється на основі таких принципів:

перший – оцінка повернення інвестованого  капіталу повинна здійснюватися  на основі показника грошового потоку, який формується за рахунок сум чистого  прибутку та амортизаційних відрахувань  у процесі експлуатації інвестиційних проектів;

другий – обов’язкове приведення до теперішньої вартості як інвестованого  капіталу, так і сум грошового  потоку;  
третій – вибір диференційованої ставки процента (дисконтної ставки) у процесі дисконтування грошового потоку для різних інвестиційних проектів.

 
Рис 4.1 Послідовність аналізу інвестиційного проекту

 

У процесі прийняття інвестиційних  рішень щодо реалізації окремих з  альтернативних проектів вирішальну роль відіграє оцінка їхньої ефективності. З метою отримання результатів такої оцінки за кожним з проектів, що розглядаються, має бути проведено відповідний фінансовий аналіз. У процесі такого аналізу зіставляють між собою ефект та витрати за кожним проектом, що розглядається, з урахуванням рівня інвестиційних ризиків за ними.

Існує значна кількість показників і методів визначення ефекту та витрат за інвестиційними проектами різних видів. Використання цих показників і методів передбачає, що в процесі  розробки інвестиційного проекту вже  проведено необхідні технологічні, маркетингові, організаційні та інші дослідження і складено капітальний бюджет за ним, який включає всі види необхідних інвестиційних витрат у кожному інтервалі часу. При цьому показники як доходів, так і витрат, які розглядаються в процесі фінансового аналізу інвестиційних проектів, повинні мати безпосереднє відношення до інвестиційного процесу. Для того щоб впевнитись у наявності такого безпосереднього зв’язку, достатньо відповісти лише на таке запитання: “Чи зміняться ці витрати і доходи підприємства внаслідок прийняття інвестиційного рішення за проектом, що розглядається?”

Інвестиційний процес підприємства в  цілому і реалізація окремих проектів зокрема характеризуються як надходженням відповідних доходів, так і здійсненням  інвестиційних витрат протягом окремих інтервалів часу. Якщо в певному інтервалі часу сума доходів, пов’язаних із реалізацією інвестиційного проекту, перевищує суму інвестиційних витрат, підприємство одержує чистий інвестиційний дохід або “позитивний грошовий потік” (positive cash flows). Якщо ж в окремому інтервалі часу сума інвестиційних витрат більша, ніж сума отриманих доходів, то підприємство має так звані чисті інвестиційні витрати або “відлив грошових коштів” (cash on flay). Уся сукупність позитивних і відливних грошових потоків протягом періоду реалізації інвестиційного проекту має назву “чистий грошовий потік” (net cash flow).

Поняття чистого грошового потоку, яке використовується в фінансовому  аналізі інвестиційних проектів, не збігається з визначенням цього  терміна у бухгалтерському обліку. За бухгалтерської концепцією цей термін визначається лише як чистий прибуток, отриманий у процесі реалізації інвестиційного проекту, тоді як за концепцією фінансового аналізу до чистого грошового потоку за інвестиційним проектом відносять як чистий прибуток, так і амортизаційні відрахування від основних засобів та нематеріальних активів, що використовуються. Таким чином, концепція фінансового аналізу інвестиційних проектів розглядає чистий грошовий потік як загальну суму попередніх витрат, що повертаються інвестору, внаслідок реалізації інвестиційного проекту (в експлуатаційній його фазі).

Однією з базових концепцій  теорії фінансового аналізу інвестиційних  проектів є оцінка вартості грошей у часі. Вона полягає в тому, що вартість певної суми грошей в інвестиційному процесі є функцією виникнення певних грошових доходів і витрат у часі. Кожна гривня, отримана сьогодні, коштує більше, ніж гривня, яку інвестор може отримати в інвестиційному процесі у будь-якому інтервалі часу наступного періоду. З цією базовою концепцією пов’язана необхідність проведення у фінансовому аналізі інвестиційних проектів процесів дисконтування (визначення теперішньої вартості) та нарощення (визначення майбутньої вартості грошових потоків у вигляді інвестиційних доходів і витрат).

У практиці фінансового аналізу  інвестиційних проектів використовуються насамперед два основних показники  оцінки ефективності інвестицій, що базуються  на методі дисконтування грошових потоків  у часі — “чиста приведена вартість” (net present value, NPV) та “внутрішня норма доходності” (internal rate of return, IRR). Особливості застосування кожного з цих показників оцінки ефективності інвестиційних проектів полягають у наступному.

Показник чистої приведеної вартості дає змогу порівняти між собою  теперішню вартість майбутніх доходів від реалізації інвестиційного проекту (у фазі його експлуатації) з інвестиційними витратами, які необхідно здійснити в поточному періоді. Інакше кажучи, чиста приведена вартість являє собою різницю між теперішньою вартістю суми чистого грошового потоку (що визначається згідно з фінансовою концепцією цього терміну) та сумою інвестиційних витрат за проектом. При цьому сума чистого грошового потоку має дисконтуватися до того інтервалу часу, в якому передбачається початок реалізації інвестиційного проекту, а відповідно і здійснення інвестиційних витрат за ним (таке дисконтування має провадитись за постійною ставкою процента, обраною для проведення розрахунків, окремо за кожним інтервалом часу, що передбачається).