Активні операції комерційного банку

 

Як бачимо, говорити про  наявність суттєвих структурних  зрушень не доводиться. Разом з  тим зниження частки кредитів у активах  системи із 70,9 % на початок року до 64,8 % на кінець року та збільшення частки грошових коштів та еквівалентів із 11,8 % до 14,0 % відповідно. Таку динаміку можна пояснити поверненням виданих раніше кредитів клієнтами та консервативною політикою більшості банків в аспекті нарощення кредитного портфелю. Ззміну активів банківської системи протягом 2010 р. у розрізі груп банкув показано в таблиці 2.3 [2, c.12].

 

Таблиця 2.3 – Динаміка активів  банків у розрізі на групи в 2010 році

Поканики	Група 1		Група 2		Група 3		Група 4
	01.01.10	01.10.11	01.01.10	01.10.11	01.01.10	01.10.11	01.01.10	01.10.11
Грошові кошти та їх еквіваленти	59481	81090	25235	27183	79	8597	9380	12669
Торгові цінні папери	1976	3115	497	3943	3359	90	239	476
Кошти в інших банках	16934	13890	7877	7037	36908	4169	6562	46882
Кредити та заборгованість клієнтів	449691	428472	87408	100248	36908	35308	45102	46882
Цінні папери в портфелі банків на продаж	15766	45157	5172	9135	3192	2446	1826	3421
Основні засоби та нематеріальні  активи	23255	24046	6481	6866	3176	3608	4532	5034
Інші фінансові активи	20178	9923	3573	7714	479	1134	2755	1546
Інші ативи	18967	23092	2089	8203	1243	2326	1438	1809
Усьго активів	606250	628786	138334	170329	57033	58806	71833	83164

 

Бачимо, що зростання активів  відбувалось по кожній групі, а саме: по першій групі банків сукупні активи за 2010 р. виросли на 22,5 млрд грн, по другій - на 31,9 млрд грн, по третій на - 2,7 млрдгрн, по четвертій - на 11,3 млрд грн. Скорочення розмірів кредитів та заборгованості клієнтів спостерігалась: Серед банків першої за підсумками року кредити зменшилися на 212 млрд грн, та третьої групи на 1,6 млрд грн. При тому, що по другій та четвертій групах відбулось збільшення даного показника: у другій - на 12,8 млрд грн, у четвертій - на 1,7 млрд грн. В той же час, майже по всіх групах ( За виключенням третьої ) спостерігалось збільшення розмірів цінних паперів наявних в активах банків. Найзначніше таке збільшення, протягом 2010 р., спостерігалось по банках першої групи: цінні папери в портфелі банку на продаж збільшились на 29,3 млрд грн. Таку динаміку можна пояснити надлишком ліквідності серед українських банків та необхідністю банків вкладати кошти в дохідні активи. По всіх четвертих групах відбулось зростання грошових коштів та їх еквівалентів. Кошти в інших банках збільшились по третій і четвертій групі, при тому, що по першій та другій показник знизився.

Bарто відзначити, що по всіх четвертих групах спостерігається збільшення вартостя основних засобів, що говорить про значний потенціал розвитку банківської системи в довгостроковій перспективі.

Питома вага дохідних активів у сукупних активах - характеризує якість активів, обумовлену їх структурою: чим вище значення показника, тим вище ефективність використання ресурсів і ділова ефективність. Динаміку показника протягом аналізованого для банківської системи періоду відображено на рисунку 2.1 [2, c.14].

 

Рисунок 2.1 – Динаміка питомої  виги дохідних активі у сукупних активах в 2010 році

Як бачимо, значення показника  по системі протягом року було порівняно  стабільним і зазнало незначного збільшення лише в четвертому кварталі. Окремо по групах най суттєвіше коливання  коефіцієнта спостерігалось серед  банків другої групи ( зменшення на 5,4% ), серед інших груп коливання  не перевищувало 2 – 3%.

Частка основних засобів в активах - показує ступінь захищеності банківських операцій вкладеннями у нерухомість та інші необоротні активи. Динаміка показника для українських банків відображена на рисунку 2.2           [2, c.15].

 

Рисунок 2.2 – Динаміка частки основних засобів у структурі активів українських банків в 2010 році

 

Iз рисунка 2.2 чітко простежується закономірність - із зростанням масштабів діяльності банків питома вага вкладень у основні засоби зменшується. Протягом трьох кварталів 2010 р. частка основних засобів банків в цілому по системі дещо знижувалась, однак, станом на кінець 2010 р. дане значення повернулось до рівня на кінець першого кварталу і становило 4,2%. При цьому загалом за рік по четвертій групі показник знизився із 6,3% до 6,1%, по другій - із 4,7% до 4,0%. Зростання даного показника спостерігалось лише по третій групі - із 5,6% до 6,0%. По першій групі частка основних засобів була протягом всього періоду стабільною ( 3,8% ).

Розподіл активів української банківської системи подано ра рисунку 2.3 [2, c.8].

 

Рисунок 2.3 – Розподіл активів  української банківської системи  за групами банків в 2010 році

 

Як бачимо, розподіл активів  по групам зазнав незначних змін, зокрема  на 2,7 п.п. скоротилась частка активів  банків які відносяться до 1 групи  і, в той же час, на 2,3 п.п. збільшилась  частка активів банків які належать до 2 групи. Так на початку 2011 р. на 1 групу  припадає близько 67%, сукупного обсягу активів банків, при тому, що до цієї групи включено лише 17 банків з 176, що мають ліцензію НБУ. На другу групу ( 22 банки ) припадає більше ніж 18% сукупних активів, на третю ( 21 ) - близько 6%, на четверту - майже 9% сукупних активів банківської системи України [2, c.8].

 

 

 

 

 

2.2 Процес надання кредитів  банківськими установами

 

 

Кредитний процес – це рух  банківського кредиту як послідовний  перебіг його організаційних стадій. У ході кредитного процесу відбувається послідовна зміна стадій механізму  банківського кредиту. Комерційні банки  можуть надавати кредити всім суб’єктам  господарської діяльності незалежно  від їхньої галузевої приналежності, статусу, форм власності за наявності  у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного  повернення кредиту та сплати відсотків  за користування кредитом. 

У теорії та практиці кредитування виокремлюють, як правило, сім основних етапів кредитного процесу, управління якими банк повинен ретельно організовувати:

• отримання та розгляд заявки клієнта на кредит;
• інтерв’ю (співбесіда) з потенційним позичальником;
• оцінка кредитоспроможності позичальника;
• підготовка до складання кредитного договору;
• кредитна угода;
• надання банківського кредиту;
• моніторинг і контроль якості виданих кредитів.

Основні етапи кредитного процесу подано на рисунку 2.4

Кожний з цих етапів окремо забезпечує рішення локального завдання, а разом досягається головна мета позичкових операцій - їх надійність і прибутковість для банку.

Початковим етапом процесу  кредитування  є розгляд заявки клієнта на кредит. Для одержання  кредиту позичальник звертається  до банку з обґрунтованим клопотанням, до якого додаються певні документи. У сукупності це має назву «кредитна заявка» [3, c. 157].

У клопотанні, як правило, йдеться  про: суму кредиту, строк користування ним, сутність та економічний ефект  від заходу, що буде прокредитований, та ін.

 

Рисунок 2.4 – Етапи кредитного процесу

 

До клопотання додаються  інші матеріали, перелік яких залежить від конкретних обставин.

Зокрема, якщо клієнт уперше звернувся за кредитом, він до клопотання додає копію установчого договору, Статуту або інші документи, які  засвідчують його як юридичну особу  чи його правоздатність на отримання позички.

Клієнт, як правило, подає  банку бізнес-план; техніко-економічне обґрунтування проекту, що кредитуватиметься; копії контрактів, угод та інших  документів стосовно об’єкта кредитування; документи, що підтверджують забезпечення повернення кредиту (договір-застава, гарантійний лист тощо); балансову  і фінансову звітність. Банк може вимагати іншу документацію і матеріали  для оцінки обґрунтованості потреби  в позичці, фінансового стану  і кредитоспроможності потенційного позичальника.

Кредитний працівник банку  проводить попередню бесіду з  потенційним позичальником, ураховуючи інформацію, що є в кредитній заявці. Ця бесіда має суттєве значення для  принципового рішення про кредитування. Вона дає можливість спеціалісту  банку з’ясувати багато важливих деталей, пов’язаних з майбутнім  кредитом. Зокрема, сформувати думку  щодо клієнта, оцінити професійну підготовленість  керівництва позичальника, визначити  перспективу його розвитку.

Якщо попередня бесіда спеціаліста банку з клієнтом пройшла успішно, починається наступний (другий) етап процесу кредитування . Він полягає у вивченні кредитоспроможності  потенційного позичальника й оцінюванні ризику за позичкою [3, c. 157].

Банк здійснює глибоке  і ретельне вивчення фінансового  стану позичальника й оцінює його можливість і здатність повернути  позичку.

Bраховуючи велику значущість оцінки кредитоспроможності позичальника і ступеня ризику кредитної операції, в установах банків створені спеціальні підрозділи.

Під час експертизи кредитної  заявки клієнта використовуються різні  джерела інформації:

• матеріали, одержані безпосередньо від позичальника;
• відомості про клієнта, що містяться в архіві банку;
• інформація про клієнта, одержана за межами даного банку [3, c.157]

При вивченні кредитної заявки банк може здійснювати перевірки  позичальника на місці. Відвідуючи клієнта, можна з’ясувати ті питання, які  не обговорювалися під час попередньої  бесіди, оцінити рівень компетенції  працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову і маркетингову служби, адміністративний апарат, скласти уявлення щодо стану майна клієнта.

Третій етап процесу кредитування  полягає у підготовці до складання  кредитної угоди. Він можливий за умови позитивного для клієнта  завершення попереднього етапу, тобто  оцінювання кредитоспроможності і  ризику. Цей етап ще називають структуруванням позички [3, c. 158].

У процесі структурування банк визначає такі параметри позички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі і погашення, ціну позички тощо.

Правильне визначення виду кредиту є важливим для встановлення реальних джерел погашення банківських  позичок. Якщо кредит надається на формування оборотного капіталу клієнта і належить до короткострокового, то джерелом його повернення будуть поточні грошові  надходження, які виникнуть після  реалізації проекту, що прокредитований.

Кредит, наданий на відтворення  основного капіталу позичальника, є, як правило, довгостроковим і має  повертатися за рахунок прибутку від експлуатації прокредитованого об’єкта.

Bажливе значення у структуруванні позички має правильне визначення суми позички. Заниження її може призвести до порушення строків її повернення, оскільки об’єкт, що кредитується, не буде завершений у строк, а завищення - до нецільового використання надлишково отриманих у банку коштів.

Успіх кредитної угоди  значною мірою залежить від правильного  визначення строку позички. Якщо будуть установлені занадто напружені  строки повернення позички, то у позичальника може виявитися брак капіталу, що спричинить спад виробництва. Якщо ж ці строки будуть занадто ліберальними, тобто  набагато більшими від періоду, протягом якого буде отримана віддача від  позички, то позичальник певний час  користуватиметься неконтрольованими  з боку банку коштами/

Більшість банківських позичок  видається під відповідне забезпечення. Визначаючи цей елемент структури  позички, банкір повинен керуватися традицією, що склалася в банківській  практиці.

Bидача і повернення кредиту може здійснюватися різними способами:

• oдноразово;
• рiзними частками протягом періоду дії кредитної угоди;
• шляхом проведення поточних грошових операцій позичальника через

позичковий рахунок [3, c. 159].

Тому одним з елементів  структурування майбутньої позички  є чітке визначення порядку її надання і повернення.

У разі погашення кредиту  рівними внесками необхідно розробити  графік платежів за позичкою відповідно до строків обороту капіталу, на формування якого видана позичка.