Загрози економічній безпеці. Критерії, індикатори та порогові значення економічної безпеки країни

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Існує досить значний за обсягом та спектром сучасний пласт досліджень з модернізації економіки та подолання асиметрії територіального розвитку. Не зменшуючи значущість внеску інших дослідників, у яких є значний доробок щодо дослідження проблем регіонального розвитку, територіальної організації виробництва, можна відзначити у вітчизняній науковій літературі праці учених-економістів: О. Амоші, В. Артеменка, Б. Андрушківа, І. Бланка, С. Біла, П. Борщевського, П. Гайдуцького, В. Геєця, М. Долішнього, Ф. Заставного, В. Захарченка, В. Ільчука, Б. Патона, А. Пересада, Т. Пепи, В. Пили, В. Топіхи, В. Удовиченка, П. Саблука, Б. Санто, В. Семенова, Б. Твісса, М. Фащевського, Л. Федулової, Л. Чернюк та багато інших.  Незважаючи на певні напрацювання у цьому напрямі, слід відзначити необхідність розробки методичних рекомендацій щодо подолання асиметрії територіального розвитку та модернізації економіки як забезпечення і гарантування розвитку регіонів в Україні.  Постановка завдання. Мета даного дослідження полягає у розробці технології реалізації регіональної економічної політики модернізації, дослідженні методичних засад стратегічного регіонального розвитку в період кризових явищ.  Предметом дослідження є державна політика територіального розвитку як чинник модернізації реального сектору економіки.  Виклад основного матеріалу дослідження. Проведений нами аналіз стану регіонів в Україні дозволив зробити висновок про те, що більшість з них є вкрай несприятливими для розвитку, зокрема, і потребують негайного покращення і реалізації процедури модернізації економіки (створення сприятливого інвестиційного клімату в регіонах, інфраструктурне забезпечення регіонів, асиметрична податкова система по відношенню до «депресивних – стагнаційних» регіонів, тощо). На сьогоднішній день, ті негативні кризові явища, які мають місце у національній економічній практиці, низький рівень доходів і диференціація основної частини населення і є формою прояву розбалансованості системи економічних інтересів сучасного українського суспільства, що і дає поштовх для відтоку населення з слабкою розвиненою інфраструктурою регіонів. На даному етапі економічного розвитку гостро постає необхідність впровадження регіональної програми модернізації, що дасть можливість поліпшення рівня і якості життя людей, які проживають в «депресивних» регіонах, на основі реалізації пакету проектів розвитку в економіці, соціальній сфері та на рівні органів управління, що змінить відтік населення з депресивних регіонів на приплив нових мешканців регіону, та дасть поштовх територіальному розвитку при реалізації модернізації регіонів.

Будемо вважати, це і буде однією з найважливіших оцінок проведеної роботи з модернізації та подолання асиметрії текторіального розвитку.

Програма модернізаційної моделі економіки – це не централізовані системи управління, вони завжди регіоналізовані. В умовах нашої країни регіональний зріз є ключовим. Територія України з дуже різноманітними в соціально-економічному плані регіонами зумовлює осередок розвитку інноваційних процесів, локалізацію їх у найбільш підготовлених регіонах.  Теоретична концептуалізація подолання асиметрії територіального розвитку у процесі модернізації економіки може мати системний і інтегрований характер та підпорядковуватися жорсткому логічному графіку реформ.  Вважаємо, модернізація економіки усіх регіонів країни стане успішною, якщо буде супроводжуватися постійним пошуком оптимальних форм взаємодії суспільства, бізнесу, органів державної влади та місцевого самоврядування, що і дасть поштовх для активізації інвестицій в інновації у регіонах. Для такої взаємодії необхідно сформувати умови на регіональному та місцевому рівнях. Тим самим, з’явиться можливість додати модернізації незворотного характеру.

Для цілей раціонального управління інвестиційною активністю доцільно використовувати групування/укрупнення регіонів за такими ознаками

– депресивні, стагнаційні регіони з вкрай низькими темпами розвитку, не мають достатніх доходів для самофінансування;

– знову освоюються регіони, розвиток яких пов’язаний з великими цільовими програмами освоєння природних ресурсів. У таких регіонах доводиться практично наново створювати виробничу сферу, транспортну мережу, житлово-комунальну та соціальну інфраструктури;

– активно розвиваються регіони зі сформованою ефективною економікою, доходи від якої дозволяють не тільки фінансувати власний ріст, але й віддавати певну їх частину депресивним регіонам (регіони-донори);

– регіони, в яких реалізуються великі інвестиційні програми створення чи розвитку промислових комплексів.  Негативні явища, які мають місце у вітчизняній економічній практиці, − монополізація, низький рівень доходів і диференціація основної частини населення − є формою прояву розбалансованості системи економічних інтересів сучасного українського суспільства.

Проведене нами аналітичне дослідження регіональних розходжень України та порівняння з іншими великими країнами СНД за даними з 2000 по 2013 рр. дає підстави стверджувати, що в Україні дотепер не сформовані пріоритети регіональної політики, незадовільно працюють інструменти, регіональна політика переважно має «диригентський» характер, недостатньо враховуються об’єктивні фактори й бар’єри територіального розвитку, що знижує ефективність прийнятих рішень і вплив на регіональні диспропорції економічного розвитку, особливо у так званих «депресивно-стагнаційних» регіонах, що у свою чергу вимагає:

– проведення стимулюючої політика підвищення територіальної мобільності населення;

– розроблення рекомендацій з удосконалення регіональної бюджетної політики;

– проведення модернізації економіки на засадах інноваційного розвитку;

– формування політики пом’якшення нерівності регіонального розвитку;

– обов’язкове формування організаційно-економічного механізму згладжування проблем просторової поляризації регіональних соціально-економічних систем (орієнтований на повномасштабне використання ресурсного потенціалу території);

– необхідного взаємозв’язку між державою, регіональним розвитком інноваційної сфери та реальним сектором економіки, який повинен визначатися через державну підтримку певними заходами;

– розробки концепції стратегії та програми розвитку і модернізації економіки регіонів;

– формування ефективної системи управління регіональною економікою, що б визначило розробку нової концепції розвитку методології оцінки територіальної асиметрії й визначення просторової поляризації стану регіональних соціально-економічних систем;

– визначення напрямів вдосконалення формування ефективної державної підтримки у процесі розвитку регіональної інноваційної інфраструктури промислового комплексу;

– вдосконалення механізмів формування промислової політики на регіональному рівні;

– вдосконалення концепції національної інноваційної системи як інституціональної основи промислової політики держави на функціональних засадах стратегічної моделі інноваційного процесу;

– розробки комплексу засобів матеріально-технічного і фінансового забезпечення інвестиційно-інноваційних проектів як необхідної умови їх успішної реалізації;

– розробки концепціі регіональної інноваційної системи шляхом ведення НДДКР з залучення науково-дослідних інститутів, (університетів та інститутів) та інших суб’єктів у галузі технологій та інноватики з використанням специфіки регіонів;

– міжрегіонального співробітництва як напрямку соціально-економічного розвитку територій.

На початковому етапі здійснення модернізації економіки необхідно використовувати інструменти як жорсткої, так і м’якої промислової політики. А інакше це призведе до відставання розвитку промисловості одних регіонів від інших.  Практичне впровадження наукових концепцій політики модернізації сприятиме якісній реалізації заходів стратегічного і тактичного характеру, піднесенню економіки, фінансовій стабільності країни в найближчій та віддаленій перспективі.  В результаті дослідження виявлено, що регіональні програми підтримки малого підприємництва є у всіх регіонах України, але їх результативність дуже низька, можливості програмно-цільового методу планування щодо здійснення політики розвитку й підтримки підприємництва на регіональному рівні використовуються в недостатній мірі, що впливає на інвестиційний клімат в регіонах, а також на проведення модернізації.

Використана література:

 

Лисенко В. Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом. // Прокуратура, людина, держава. – № 2 (44). – лютий. – 2005. – С. 62-70.

 

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гаврик та ін.; За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2004. – 1196 с.

 

Шепитько В. Ю. Преступные технологии легализации (отмывания) денежных средств и способы их разоблачения: Криминалистический анализ. – Харьков, 2002. – 24 с.

 

Протидія відмиванню доходів одержаних злочинним шляхом / Збірник нормативно-правових актів міжнародних документів. – К., 2003. – С. 145-151.

 

Віденська конвенція ООН від 19 грудня 1988 р. / Парламентське видавництво. – 2002. – С. 8-25.

 

Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів одержаних злочинним шляхом. Страсбурзька конвенція Ради Європи від 8 листопада 1990 р. / Міжнародні договори України про правову допомогу. – Ужгород, 2000. – С. 415-433.

 

Боголюбова Н. Проведення судово-економічних експертиз у справах, пов’язаних з легалізацією (відмиванням) грошових коштів та майна, отриманих злочинним шляхом // Право України. – 2005. – №8. – С. 63.