Контрольна робота з " Історія грошей і фінансів "

Міністерство освіти та науки  України 

УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ

 

Кафедра «Фінанси»

 

 

 

Контрольна робота з дисципліни:

Історія грошей і  фінансів

 

 

Перевірив:

доц. Коковіхіна О.О.

 

Розробила:

студентка гр. Ф-31

Нечипоренко А. О.

 

 

Харків 2013-2014 р.

Зміст

1. Розвиток кредитних операцій на території Речі Посполитої:

- глибока економічна криза в XVII ст.;

- погіршення економічної ситуації в країні.

2. Становлення грошової системи України після 1991 р.:

- створення власної грошової  системи;

- ряд обставин  використання  старої і нової валют;

- чинники, що ускладнювали стан грошового обороту на початку запровадження купоно-карбованця;

- етапи основних напрямів та найбільш відчутних результатів розвитку грошової системи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У XVII – XVIII ст. на західноукраїнських землях у господарстві Речі Посполитої кредитка діяльність проявлялась у виді надання сільських та міських кредитів. Кредити могли надаватися як у грошовій, так і у натуральній формах (зерном, сіном). Кредиторами виступали поміщики. У деяких селах утворювались общинні кредитні установи, які надавали в позику грошові кошти, а також зерно чи інші товари. Цільове призначення кредитів, які надавалися селянам, було різним. Зокрема, на навчання ремеслу, відкриття ремісничої майстерні, торговельного закладу, купівлю худоби, землі, покриття збитків від стихійних лих. Грошові позики були, як правило, середньостроковими (від 1 до 3 років). Проценти за користування були низькими (у межах 3-6%), а інколи і зовсім не сплачувалися. Проценти з кредитів у натуральній формі сплачувались тим самим товаром, який був наданий у кредит. Наприклад, позики у зерні надавалися під 12,5% і сплачувалися також зерном. Забезпеченням кредиту виступав урожай чи худоба, які повинні були перевищувати наданий кредит удвічі. Найдорожчим був лихварський кредит.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Теоретична частина

Варіант 9

1. Розвиток кредитних операцій на території Речі Посполитої.

Одночасно із зростанням торгівлі та грошового обігу на українських  землях у XVI—XVIII ст. поширилися кредитні операції й лихварство. Необхідність кредиту була зумовлена також  відсутністю у купців вільних  коштів. Наприклад, група львівських купців у 1621 p. мала боргові записи і  розписки молдавських купців на 10 тис. золотих. У 1649 p. львівський купець М. Хадзаєвич, користуючись кредитом, закупив у Молдавії товарів на 25 тис. золотих, які були затримані кредиторами за несплату боргу. Оперування кредитами підвищувало дієвість торгових операцій, спрощувало розрахунки. Наймасовішими були короткостроковий споживчий кредит і комерційний кредит на великі суми. В XVIII ст. позики до 100 золотих становили абсолютну більшість кредитних операцій у Тернополі (71%), Рогатині (62 %), Теребовлі (59 %). У Руському воєводстві зафіксовано чимало випадків заборгованості магістратів Теребовлі, Рогатина, Снятина, які за борги розплачувалися громадськими землями, сіножатями, поступалися вільностями. Комерційний кредит брали для купівлі великих партій товару.

Лихварство було поширене серед представників різних верств населення (купці, орендарі, корчмарі, старости, війти). Найбільше ним займалися  вірменські та єврейські купці, які  часто спеціалізувалися в цій  галузі. В Галичині своєрідними банківськими організаціями були єврейські міські громади (кагали). Позиковий процент  був високим — від 8 до 20 % на рік, а на короткострокові періоди  — 50—100 %, часто виступав у натуральній  формі (передача користування землею та ін.). Нерідко в ролі кредитних  контор виступали католицькі костьоли й монастирі, православні братства. Великі позики надавалися магнатам, шляхті, купцям і козакам, навіть королям.

 

На території  чотирьох воєводств Речі Посполитої функціонували відділення Польського банку, Державного земельного банку  та Банку господарства крайового. Завдання банківських відділень у регіоні  визначили сферу їхньої спеціалізації: Державний земельний банк зосереджувався на кредитуванні аграрної реформи і  сільського господарства; Банк господарства крайового – на кредитуванні органів  самоврядування, галузей промисловості, будівництва, торгівлі.

В середині XVII ст. у Речі Посполитій спостерігається  глибока економічна криза, викликана  війнами, спадом товарного виробництва, згортанням роздрібної торгівлі. Складною була і ситуація у грошовому обігу. Тривав догляд повноцінної національної валюти за кордон, натомість в країну надходила низькопробна іноземна карбування, яку доповнювала монета такого ж  типу місцевого виробництва. Розорені купці та інші стани переключаються на валютні спекуляції, які стають досить прибутковим заняттям. 
          Певні заходи щодо стабілізації грошової звернення штовхається вжити уряд Яна II Казимира Вази (1649-1668). Варшавський сейм 1649 р., розглянувши стан фінансів держави, сформував спеціальну комісію, якій було доручено розробити програму грошової реформи, першочергові заходи з оздоровлення грошового обігу. 
          Вже на початку свого правління Ян Казимир робить спробу зміни грошової системи держави. Згідно сеймової конституції 1650 р. вміст благородного металу зберігалося тільки в дукаті, талере і орте, а в інших номіналах зменшувалася. Замість полуторагрошовика в 1650 р. з'явився двухгрошовик, вперше в невеликій кількості був пущений в обіг мідний солід, замінив білонний - повноцінна монета масою 2,62 г, паритетна 1/4 гроша. 
          У 1652 р. знову з'являються полуторагрошовик і білонний солід, знижується вміст срібла в шестигрошовик, гріш. У 1656 р. знижується проба орта і шести-грошовика, в 1657 р. знову орта, в 1658 р. - потрійного гроша, полуторагрошовика і гроша. 
          Всі ці заходи на якийсь час сприяли поповненню скарбниці, але в кінцевому рахунку посилювали інфляційні процеси і ще більше ускладнювали стан грошового обігу. 
          Погіршується економічна ситуація в країні, тривалі війни, сепаратизм великих магнатів розхитували фінанси держави. Тривали надходження низькопробної і фальшивої монети посилювали інфляційні процеси. Правлячі кола ведуть активний пошук ефективних шляхів оздоровлення фінансів. Варшавський сейм 1658 р. приймає постанову про обкладання купецького стану Великого князівства Литовського одноразовим податком на суму        10 000 злотих на потреби Речі Посполитої під загрозою штрафу. На таку ж суму обкладалося поголовної податтю і подимним збором єврейське населення князівства. Татарам, які займалися візництвом і ремеслом, належало внести в загальнодержавну скарбницю поголовну подати по одному злотому від члена сім'ї. Однак посилення податкового преса не змогло відновити благополуччя державних фінансів. Тривав спад товарного виробництва, зубожіння населення вели до подальшого скорочення надходжень у скарбницю.

2. Становлення грошової системи України після 1991 р.

Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки. Організаційно-правові  засади створення грошової системи  України були закладені в Законі України “ Про банк і банківську діяльність ”, ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику тощо. Це означало, що ніякі інші органи нашої країни, а тим більше інших країн, не мали права втручатися в цю сферу. Відтак оборот грошей на нашій території ставав підвладним виключно органам української держави.

Перші практичні кроки  щодо створення власної грошової системи були зроблені після виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 р. були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в  обороті одночасно опинилися  два види валюти – попередні рублі, емісія яких перейшла від союзного уряду до Російської Федерації, та купоно-карбованці, право емісії яких було закріплено за НБУ. Весь безготівковий оборот продовжував  обслуговуватися виключно попередньою, тепер уже російською, валютою  – рублями.

Паралельне використання в 1992 р. двох валют – старої і нової  зумовлювалося рядом обставин:

- Центральний банк РФ  ще з вересня 1991 р. перестав  надсилати в Україну рублеву  готівку, що спровокувало значні  ускладнення в забезпеченні потреб  обороту в готівці;

- на межі 1991-1992 pp. Україна вслід за Росією стала на шлях лібералізації цін, унаслідок чого середній рівень їх зріс майже десятикратно, що значно збільшило попит на готівку, якої Україна не могла отримати від Росії;

- Україна не мала в  той час власної бази для  виготовлення грошових знаків, а  фінансове становище держави  не давало змоги зразу замовити  за кордоном достатню масу  грошей, щоб швидко замінити ними  старі гроші.

З огляду на ці обставини  Україна, ще будучи в складі Союзу, почала готувати свої грошові знаки. Але  статус союзної республіки не дозволяв їй мати власні гроші, і уряд пішов  по шляху випуску допоміжних (до рубля) знаків – купонів, які, за визначенням, можуть бути тільки паралельними грошима.

Поступове, виважене запровадження  нових грошей поряд зі старими  відкривало можливість уникнути обвального переповнення ними каналів обороту, не допустити швидкого знецінення, забезпечити їм певні конкурентні  переваги порівняно з рублем. Тому спочатку купоно-карбованець котувався  навіть вище від рубля. Наявність  в обороті України рубля як російської валюти провокувала її накопичення  і використання на російському ринку  для закупівлі потрібних Україні  сировинних та енергетичних ресурсів. Ці обставини давали підстави думати, що Україні вигідно мати дві валюти, і багато хто пропонував усіляко  затягувати паралельний обіг рубля  і купоно-карбованця.

Проте паралельний обіг рубля  і купоно-карбованця не приніс Україні  очікуваних позитивних наслідків. Навпаки, досить швидко виявилися значні недоліки двовалютної системи грошового обороту. Вона істотно ускладнювала управління внутрішнім готівковим обігом, організацію внутрішніх безготівкових розрахунків та зовнішніх розрахунків, насамперед з Російською Федерацією. Незабаром купоно-карбованець втратив свої початкові переваги перед рублем і став швидко знецінюватися. Виникли помітні перебої у внутрішніх і зовнішніх платежах.

Конкретними чинниками, що ускладнювали стан грошового обороту на початку  запровадження купоно-карбованця, були:

1. Обвальний спад виробництва  під впливом лібералізації цін  та розриву попередніх господарських  зв’язків, скорочення державного  замовлення. Тільки за січень 1992 р. обсяг промислового виробництва  скоротився на 19,8%, у тому числі  товарів широкого вжитку –  на 28,1%, продуктів харчування –  на 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився  на 61%. Усе це скорочувало попит  на гроші, і частина наявних  в обороті грошей виявилася  зайвою, провокуючи зростання цін.

2. Вільне використання  російського рубля на внутрішньому  ринку України сприяло широкому  відпливу товарів за межі України,  підриву товарної основи внутрішнього грошового обігу. Тому уряд України змушений був перевести весь готівковий обіг на карбованцеву валюту і вилучити з нього рублеву валюту. Цей крок забезпечував повний контроль НБУ за сферою готівкового обороту. Проте він відкривав широкі можливості для використання емісії грошей для покриття фінансових потреб уряду, які в той час зростали надзвичайно швидко, що стало одним із головних чинників розкручування в Україні гіперінфляції.

3. З ініціативи РФ у  середині 1992 р. у рублевій зоні  була запроваджена система взаємозаліку  через кореспондентські рахунки,  відкриті в розрахунковому центрі  при Центральному банку РФ. Унаслідок  цього платежі між країнами  рублевої зони були взяті під  контроль Центральним банком  РФ. Рубль втратив свій статус  єдиної грошової одиниці, виникло  кілька рублів – російський, український,  білоруський тощо. Курс українського  рубля щодо російського став  швидко падати. Україна втратила  будь-які переваги від використання  в безготівковому обороті іншої  валюти – рубля.

Повне запровадження карбованця в готівкову сферу при обслуговуванні безготівкового обороту виключно рублем призвело до механічного розриву  єдиного грошового обороту на дві відокремлені частини. Перехід  грошей із однієї частини в іншу вимагав обміну їх за валютним курсом. Виникла спотворена ситуація, за якої валютний курс грошей при використанні їх у готівковому та безготівковому оборотах роздвоївся. Це сприяло розвитку масових фінансових спекуляцій, пов’язаних з переведенням грошей з однієї форми  обороту в іншу, відпливу грошових капіталів з України за кордон, зокрема в Росію.

Щоб послабити негативні  наслідки паралельного обігу двох валют, Президент України указом “ Про реформу грошової системи України ” від 12 листопада 1992 р. запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублеві гроші. Нові гроші були названі “ український карбованець ”, дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиним на території України засобом платежу. Український карбованець як тимчасові гроші взяв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб і помилок будувалася національна грошова система України. Уведенням у загальний оборот українського карбованця завершився перший етап формування національної грошової системи України.

На другому етапі Національний банк України, спираючись на норми Закону України “ Про банки і банківську діяльність ” (1991 p.), відпрацьовував окремі елементи та організацію функціонування грошової системи. До основних напрямів та найбільш відчутних результатів розвитку грошової системи на цьому етапі можна віднести:

1. Розбудову власного емісійного  механізму, який включає:

- створення Банкнотно-монетного  двору НБУ, що має повний  цикл високоякісного виробництва  паперових грошей та монети;

- розроблення дизайну,  установлення номіналу, платіжних  ознак, забезпечення системи захисту  грошових знаків та монет;

- розроблення правил випуску  в обіг, зберігання, інкасації, вилучення  з обігу готівки, ведення касових  операцій тощо.

2. Формування механізму  регулювання НБУ пропозиції грошей, завданням якого є:

- відпрацювання механізму  централізованого регулювання банківськими  резервами;

- запровадження механізму  рефінансування комерційних банків;

- розвиток операцій на  відкритому ринку.

3. Розроблення методики  та методології грошово-кредитної  політики НБУ, накопичення досвіду  практичного застосування інструментів  грошово-кредитної політики, розмежування  сфер застосування фіскально-бюджетної  та грошово-кредитної політики.