Міжнародний ринок цінних паперів

Міжнародний ринок  цінних паперів

План

1. Інвестиційний  капітал 

2. Постачальники  та споживачі інвестиціиіюго  капіталу 

3. Посередники  на ринку цінних паперів 

4. Ризик інвестування  

Сутність фондового  ринку та ринку цінних паперів

Важливим сегментом світового фінансового ринку є міжнародний ринок цінних паперів. Його роль останніми роками значно зросла. За високих темпів економічного піднесення багатьох промислово розвинутих країн світу традиційні джерела фінансування вже не повною мірою задовольняють потреби великих корпорацій у капіталі. Тому такі компанії не обмежуються послугами національних банківських систем і, покла-даючись на свій високий кредитний рейтинг, залучають дешеві фінансові ресурси шляхом емісії цінних паперів. Зростання попиту з боку емітентів, збільшення пропозиції в результаті інтеграції національних ринків, конкуренція як наслідок відкритості та глобалізації економіки призводить до зменшення ролі банківського сектора як механізму перерозподілу фінансових ресурсів на національному та міжнародному рівнях і до одночасного посилення інвестиційної та позичкової діяльності на міжнародному ринку цінних паперів.

Випуск цінних паперів дає можливість: отримати позику на тривалий строк (до декількох  десятиліть, наприклад, облігації), тобто вкладання в інструменти позики, безстрокового користування фінансовими ресурсами (акції), тобто вкладання в інструменти власності (титули власності), знизити фінансовий ризик, тобто викладання в інструменти торгівлі фінансовим ризиком (фінансові деривативи).

Ринок довгострокових цінних паперів називають фондовим ринком. Разом з короткостроковими  борговими зобов'язаннями грошового  ринку (векселя, сертифікати) фондовий ринок утворює ринок цінних паперів.

Таким чином, міжнародний  ринок цінних паперів об'єднує частину міжнародного ринку боргових зобов'язань (а саме: міжнародний ринок боргових цінних паперів, який переважно є міжнародним ринком облігацій), міжнародний ринок титулів (прав) власності та міжнародний ринок фінансових деривативів.

До інструментів позики належать облігації, векселі, ощадні сертифікати. До інструментів власності - всі види акцій, депозитарні розписки. Існують також так звані гібридні інструменти, цінні папери, які мають ознаки як облігацій, так і акцій (наприклад, привілейовані акції і конвертовані облігації) і похідні інструменти - варанти, опціони, ф'ючерси ТОЩО.

Ринок інструментів позики має справу з позичковим капіталом, а ринок інструментів власності - з частками (паями) власності в  капіталі фірми.

Фондовий ринок  має справу з інструментами довгострокової позики й інструментами власності, похідними фінансовими інструментами.

На міжнародних  ринках цінних паперів ведеться торгівля цінними паперами, деномінованими в  іноземних валютах.

Банк міжнародних  розрахунків розрізняє такі види емісій цінних паперів на міжнародному ринку:

§ емісія цінних паперів нерезидентами в національній або іноземній валюті на внутрішньому фінансовому ринку країни;

§ емісія цінних паперів резидентами в іноземній  валюті;

§ емісія цінних паперів резидентами в національній валюті, які призначені для продажу іноземним інвесторам [47, с. 181].

Міжнародний ринок  цінних паперів має дві структурні складові:

§ іноземний  ринок цінних паперів. Це - фінансовий ринок держав, на якому укладаються  угоди щодо фінансових активів нерезидентів - іноземних цінних паперів;

§ евроринок  цінних паперів. Це ринок на якому  випускаються, купуються та продаються цінні папери, виражені в евровалютах. Визначення європаперів наведено в  Директиві Комісії ЄС №89/298/ЄЕС, згідно з якого європапери -це обігові цінні папери, які:

§ проходять  андеррайтинг і розміщуються за посередництвом синдикату, щонайменше два учасники якого зареєстровані в різних країнах;

§ пропонуються у значних обсягах в одній  або більше країнах, за винятком країни реєстрації емітента;

§ можуть бути початково  придбані (у тому числі й шляхом підписки) лише за посередництва кредитної  організації або іншої фінансової інституції.

Для функціонування ринку цінних паперів необхідні  певні передумови: попит, пропозиція, посередники, системи регулювання і саморегулювання. Попит на цінні папери визначається добробутом нації. Чим вищий рівень життя, тим більше заощаджень у населення і можливості купівлі цінних паперів. Пропозиція визначається попитом. Вона тим вища, чим більше розвинений ринковий механізм поставки джерел довгострокового кредитування і фінансування. Для розвитку ринку цінних паперів необхідні фахівці інвестиційного бізнесу і система підготовки таких фахівців. І нарешті, потрібні посередницькі організації - брокерські та інвестиційно-дилерські фірми, фондові біржі та органи регулювання інвестиційного бізнесу.

Інвестиційний капітал

Ринок цінних паперів  служить найважливішим джерелом інвестиційних ресурсів для урядів, корпорацій та банків.

Термін "інвестиції" має декілька значень. У літературі можна зустріти різні його визначення. Найбільш загальним визначенням можна вважати визначення інвестицій як використання грошей з метою отримання доходу або нарощування капіталу. Всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вміщені в об'єкти підприємницької й інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту, є інвестиціями.

Вже з цього  визначення, що мова йдеться не просто про гроші, а про гроші, котрі  є грошовою формою кругообігу капіталу, тобто інвестиційним капіталом. Інвестиційний капітал може бути власним (нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування) і позиченим, джерелом якого є тимчасово вільні чужі грошові кошти. Але вільні грошові кошти не є інвестиціями. Вони перетворюються в інвестиції в руках тих, хто витрачає їх на купівлю елементів виробництва, що приносить доход, тобто перетворює в реальні активи. Реальні активи - це економічні ресурси фірми: основний і оборотний капітал, нематеріальні кошти1, використовувані для виробничої діяльності з метою отримання доходу. Власні накопичення, переходячи в реальні активи, прямо перетворюються на інвестиції. Чужі вільні грошові кошти (заощадження) перетворюють на інвестиції через ринок капіталу, насамперед через фондовий ринок.

Об'єктами інвестування можуть бути реальні інвестиційні проекти, об'єкти нерухомості та різноманітні фінансові інструменти. Фінансові інструменти як об'єкти інвестування - це різні типи фінансових зобов'язань:

§ депозитні  вклади в банку;

§ цінні папери (облігації, акції, опціони тощо). Отже, термін "інвестиції"" використовують для позначення:

а) вкладання  грошових коштів, інтелектуальних цінностей  в реальні активи, тобто у виробництво;

б) вкладення  грошових коштів у фінансові інструменти, тобто купівля цінних паперів.

Співвідношення  власних і позичених джерел фінансування інвестицій називається фінансовим левериджем.

У цій главі  і далі під інвестиціями будуть розумітися вкладення у фінансові активи, а не у виробництво. Іншими словами, ми розглядатимемо інвестиції як будь-який фінансовий інструмент, в який можна вмістити гроші, розраховуючи зберегти або примножити їх вартість і забезпечити позитивну величину доходу.

Інвестор — це тон, хто при закупівлі цінних паперів думає насамперед про  мінімізацію ризику.

На відміну від інвесторів, спекулянт готовий іти на розрахований ризик , а гравець - на будь-який ризик.

Цінні папери або  фондові цінності - це інструменти  вкладання грошей, які являють  собою чиї-небудь боргові зобов'язання або які забезпечують право участі в компанії в якості власника. На цій підставі вони поділяються на портфельні інвестиції і прямі інвестиції (ПІІ). Портфельні інвестиції складаються з короткострокових вкладень (кредитні векселі і т. ін., строком до одного року і менше) і довгострокових вкладень (придбання акцій в зарубіжному підприємстві, яке не належить і непідконтрольне інвестору). Прямі зарубіжні інвестиції - це довгострокові вкладання на строк понад один рік або безстрокові (придбання облігацій і акцій в зарубіжному підприємстві, яке в значній мірі є власністю інвестора або під його контролем). Отже, інвестиції пов'язані або з інтересами кредитора (портфельні), або з участю капіталу в якості власника (прямі). Таким чином, розрізняють:

§ реальні та фінансові інвестиції;

§ державні й  приватні інвестиції;

§ короткострокові  й довгострокові інвестиції;

§ прямі й  портфельні інвестиції.

Основні цілі інвесторів:

§ безпека вкладень;

§ збільшення поточних доходів;

§ накопичення  коштів для великих витрат; " накопичення  коштів на пенсійний період;

§ зростання вкладень;

§ приховування доходів від податків;

§ ліквідність  вкладень.

Під безпекою вкладень розуміють невразливість інвестицій від потрясінь на ринку інвестиційного капіталу і стабільність отримання  доходу. Безпека звичайно досягається  на шкоду доходності і зростанню вкладень. Найбільш безпечними вважаються вкладання в облігації державних позик. Найбільш ризикованими - вкладення в акції молодої наукомісткої компанії, котрі можуть бути найбільш вигідними за доходністю і зростанням інвестицій. Максимізація доходу на інвестиції зазвичай пов'язана з низьким рівнем безпеки.

Оптимальне поєднання  безпеки і доходності досягається  ретельним добором і періодичною  ревізією цінних паперів.

Нарощувати вкладення  можуть лише тримачі звичайних акцій. За акціями лише частина приросту капіталу зараховується в доход інвестора і обкладається звичайним прибутковим податком.

Інтерес до зростання  капіталу породив цілий клас цінних паперів, які іменуються паперами зростання. Основними видами доходів з правом на податкові пільги є відсотки з безподаткових муніципальних облігацій та цінних паперів Казначейства, доходи з акцій з податковим захистом. Постійний доход дає аннїтет - рентний контракт, який дає право ануїтанту на отримання довічної ренти.

Деякі інвестори  при виборі цінних паперів віддають перевагу їх ліквідності або ринковості. Під ліквідністю розуміється можливість швидкого і беззбиткового для інвестора перетворення цінних паперів у гроші.

Жодний цінний папір не має таких якостей, які  забезпечували б досягнення всіх перерахованих цілей. Механізм ринку цінних паперів діє так, що коли цінні папери справді надійні, то доходність буде низькою, оскільки підвищення попиту на них підніме ціну і зіб'є доходність. Аналогічно складається відношення між такими якостями цінних паперів, як перспектива зростання капіталу і доходність.

Оптимальність портфеля цінних паперів досягається  диверсифікацією вкладень, коли капітал  розподіляється між численністю  різних цінних паперів, а також регулярним переглядом портфеля. Заведено обмежувати інвестиції в один вид цінних паперів 5-10% від загальної вартості портфеля.

Постачальники та споживачі інвестиціиіюго капіталу

Фондовий ринок - це механізм для укладення угод між  тими, хто пропонує цінні папери, і тими, хто пропонує гроші. 13 операції купівлі-продажу на фондовому ринку  продавцем вважається той, хто продає цінні папери, а покупцем - власник  грошей. Цінний папір протистоїть грошам як особливий товар, випуск якого в обіг називається емісією.

Продавці цінних паперів (вони ж є і споживачами  інвестиційного капіталу) називаються  емітентами, а покупці цінних паперів (вони ж є постачальниками інвестиційного капіталу і тримачами цінних паперів) — інвесторами. Емітент - лише перший продавець цінних паперів, котрий випускає їх для отримання грошей, необхідних йому для своєї діяльності. Він випускає цінні папери від свого імені і несе відповідальність за них. Але емітент може продати цінні папери не кінцевому тримачеві цінних паперів, а посереднику (перекупнику), котрий спочатку виступає як покупець, а потім - як продавець цінних паперів. А відтак поняття емітент і продавець збігаються лише на первинному ринку цінних паперів. На вторинному ринку, де відбувається їх перепродаж, ці поняття не збігаються.

Єдиним джерелом інвестиційного капіталу є заощадження. Заощадження виникають, коли доходи підприємств, уряду й окремих  громадян перевищують їхні витрати. Найбільшими постачальниками інвестиційного капіталу є індивідуальні заощадннки. Особисті заощадження (у формі банківських депозитів, сертифікатів пенсійних фондів, облігацій державних позик, корпоративних цінних паперів, страхових полісів тощо) досягають 20-30% всіх заощаджень.