Місце і роль банків в системі ринкової інфраструктури

Міністерство освіти і науки України

Національний університет  водного господарства та природокористування

Кафедра фінансів і природокористування

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

„Місце і  роль банків в системі ринкової інфраструктури”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рівне – 2013

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………..3

1.Суть та походження  банків…………………………………….……………..4

2. Види банків і кредитно-банківська система………………………..……….7

3. Функції центрального  банку та комерційних банків………………....…….13

Висновок…………………………………………………………………………16

Список використаної літератури…………………………………………….…17

 

Вступ

 

Банк - це особливий вид  капіталотворчого підприємства, яке  мобілізує вільні ресурси клієнтів та інші грошові кошти, розподіляє їх відповідно до потреб між суб'єктами ринкових відносин, а також надає  інші послуги.

Банки і банківська система - це економічні структури, які становлять один із типів фінансових посередників у системі ринкової інфраструктури загалом.

У ринковій економіці  вартість посередницького капіталу є однією із функцій ринкових сил, яка відображає, поряд з іншими явищами, попит і пропозицію, фінансові цілі даного типу посередника, а також потенційний ризик як кінцевого споживача капіталу, так і посередника, який забезпечує цей капітал.

У ринковій економіці  слово “банк” набуває надзвичайної ваги в суспільному житті. Банки різних рівнів своєю діяльністю глибоко проникають у всі сфери економіки, активно обслуговують і впливають на всі економічні та соціальні процеси в країні.

Підвищення ролі комерційних  банків як ключової ланки в системі  господарювання є однією з передумов формування в Україні повноцінних ринкових відносин. Саме банки, мобілізуючи тимчасово вільні грошові кошти і перетворюючи їх на капітал, здатний приносити прибуток, збільшують реальне багатство країни. Саме банки є тими центрами, де розпочинається і закінчується ділове партнерство численних учасників господарської діяльності. Тобто, банківська система – це основа розвитку підприємницької діяльності, вирішальний фактор економічного зростання і підвищення життєвого рівня населення. Тому саме від ефективності та надійності роботи банків значною мірою залежить успіх у подоланні економічної кризи проведенні ринкових реформ.

 

1. Суть та походження  банків

 

Слово “банк” походить від французької “bаnque” та італійського “banca”. У перекладі ці слова означають “скриня”, “лавка”. “Скриня” вказує на те, що це місце, де зберігаються дещо цінне. З італійської “лавка” означає стіл, прилавок чи робоче місце міняйла.

Цим воно сповіщає про  те, що тут домовляються і укладають  грошові угоди з купівлі-продажу, обмінюють гроші, здійснюють оплату зобовязань.

Процес виникнення й  розвитку банків був об’єктивно зумовлений еволюцією кредитних відносин і  став важливим етапом економічного прогресу суспільства.

Поява банків відбувалася  ще в рабовласницькому періоді коли виникають лихварство та міняльні операції. Центром цих процесів було спершу Вавилонське царство (VII-VI ст. до н.е.), до часів існування якого належать перші історичні згадки про діяльність старовинних банкірів, що приймали процентні вклади, видавали позики під письмові зобов’язання і під заставу різних цінностей, здійснювали платежі за рахунок клієнтів, виступали поручителями за різноманітними угодами, брали участь у торгівельній справі на пайових засадах, виконуванли роль радників та довірених осіб з укладання різних угод.

Значного розвитку банківська справа набула у Староданій Греції, початково банківські операції збійснювали  храми, найвідоміший з яких були Ефейський, Делонський, Мілетський та ін. Торговці, приватні особи і навіть цілі міста віддавали свої гроші на зберігання до скарбниці храмів, недоторканість яких гарантувалася щанобливим ставленням до релігії. Амфоктіони, які керували храмами розуміли невигідність простого зберігання величзних цінностей, що концентрувалися у сховищах, а тому пускали в оборот довірені храму гроші, здебільшого надаючи позики під проценти містам та приватним особам.

У Стародавньому Римі банківська діяльність хоч і була схожа на грецьку, однак досягла  значно вищого рівня діловодства.

У римлян банкіри, яких називали менсаріями (від лат. “менса”-стіл), розпочали свою діяльність з обміну грошей. Згодом вони отримували кошти на зберігання, використовуючи їх для видачі кредитів під заставу рухомого й нерухомого майна, а також морських вантажів.

У період раннього середньовіччя банківська справа тимчасово занепала, що пояснюється натуралізацією господарства і відповідним зменшенням ролі товарно-грошових відносин. Однак, феодальна роздробленість європейських країн, велика кількість грошових знаків, які перебували в обігу стримували розвиток торгівлі, що знов, як і в античні часи зумовило необхідність у здійненні міняльних операцій. Найбільшого поширення ці операції спочатку набули в Італії, великі міста які вже у Х столітті стали світовими центрами торгівлі, куди надходили товари і гролі з різних країн. [10, с.9]

Таким чином, попередникамисучасної  банківської справи можна вважати  як стародавніх банкірів, так і  середньовічних міняйл.

Банківська справа є  невід’ємним елементом товарно-горошових  відносин, розвиток яких і визначив процес формування універсальних інститутів кредитної системи – банків. Сучасні банки Європейських країн виконують понад 100 видів операцій з обслуговування клієнтури, банки США понад 150, а банки Японії – близько 300 видів. Така різноманітність операцій істотно ускладнює розуміння суті комерційних банків, зумовлюючи наявність досить відминних підходів до цієї проблеми.

У банківському законодавстві  США протягом останніх 40 років питання: що таке банк, було одним з найбільш дискусійних.

Зявився навіть термін “небанківсь банки”. Врешті-решт було визнано законодавчо, що банком є будь-яка установа, що приймає вклади, які вкладник має право вилучити на вимогу; надає комерційні позики.

У російській економіці  літературі поняття комерційного банку  практикується як установа чи підприємство, що виконує певний набір операцій або надає певні послуги. Наприклад комерційний банк – це установа, що кредитує суб’єктів господарювання, приватних осіб і виконує їх розрахунково-касове обслуговування. Або комерційний банк – це оргнізація створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах поверненості, плановості і строковості.  Проте, вадою визначень, побудованих за подібним принципом,є відсутність єдиного підходу щодо окреслення конкретного кола операцій комерційного банку. Річ у тім, що воно може охоплювати досить широкий спектр фінасових послуг, причому тих, які притаманні не обов’язково саме банками, а й іншим кредитно-фінансовим інститутам, що значно ускладнює правильне трактування суті банківських установ. [7, с.140]

В Україні відподно до Закону “Про банки і банківську діяльність” банки визначаються як установи, функцію яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення  коштів підприємств, установ, організацій, населеннята інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства виконання валютних та інших банківських операцій. [1, с.42]

Отже, по переліку операцій, які згідно із чинним законодавством може виконувати комерційний банк, базується юридичне тлумачення його суті. Проте не сам закон визначає суть комерційного банку а економічний бік справи, природа, забезпеченна законодавчим правом здійснювати відповідні операції. Оскільки безпосереднім проявом суті певної економічної категорії чи явища є його функції, то можна твердити, що в основі юридичного поняття комерційного банку лежить власне економічний аспект. Ідеться про функції економічної категорії як конкретної прояви її суті. Однак у цьому випадку постає питання: які саме функції слід вважати базовими, визначальними для такої категорії, як “комерційний банк”.

Основними функціями  комерційного банку, які визначають його економічну суть, слід вважати: по-перше, посередництво в кредиті; по-друге, посередництво у розрахунках; по-третє, випуск кредитних знарядь обігу. Реалізація саме цих трьох функцій притаманна комерційним банкам, що й відрізняє їх від інших інститутів кредитної системи.

Надаючи кредити клієнтам, банки реалізують себе як фінансові  посередники, приймаючи гроші від  вкладників, що володіють тимчасово вільними коштами,і надаючи їх позичальникам, тобто тим учасникам економічних відносин, які тимчасово потребують додаткового капіталу.

У результаті виграють усі  зацікавлені сторони. Тимчасово  вільні кошти вкладників банк перетворює на капітал, що приносить реальний дохід у формі процента. Використання кредиту позичальниками сприяє прискоренню обігу їх капіталів, скорочення витрат виробництва і зростання прибутків виробництва. Що ж до комерційних банків, то вони отримують дохід від зазначених операцій у вигляді маржі.

Стійка і динамічна  економіка не може існевати й розвиватися  без добре відлагодженого механізму  грошових розрахунків, який пронизує усі  сфери єдиного господарського організму  іє його кровоносною системою. Підприємства, організації, населення, розміщуючи свої кошти на банківських рахунках, активно використовують їх як засіб взаєморозрахунків. Тому весь безготівковий платіжний оборот повністю проходить через установи банків, що визначає їх величезне господарське значення, як організаторів розрахунків у економіці.

Спроможність комерційних  банків створювати у процесі своєї  діяльності додаткові засоби платежу  є однією з найважливіших функцій, що відрізняє їх від інших інститутів кредитної системи. Йдеться, звичайно, не про випуск готівки, що є виключно прерогативою центрального банку, а про депозитну емісію, яка проводиться комерційними банками шляхом виконання позичкових та розрахункових операцій. Така емісія за умов правильного регулювання відіграє важливу роль у забезпеченості еластичності грошового обігу в країні і підтриманні стійких темпів піднесення економіки. [4]

Отже, банк доцільно визначати  як інститут кредитної системи, що є  песередником у кредиті, розрахунках  і випускає кредитні знаряддя обігу. У наведеному визначенні три основні функції банку, що охоплюють такі фундаментальні основи банківської діяльності, як акумуляцію тимчасово вільних грошових коштів, надання їх у позику на умовах платності і відшкодування, розрахунково-касове обслуговування клієнтів, а також депозитну емісію, засновану на кредитних і розрахункових операціях банку. Виконання цього комплексу операцій можна вважати визначальною економічною ознакою банку взагалі як центрального, так і комерційного. Вказані операції є базовими, вони створюють первинну сферу банківської діяльності.

 

2. Види банків і кредитно-банківська  система

 

За своєю структурою банківські системи різних країн  істотно відрізняється. Разом з  тим існує ряд ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують в ринковій економіці. Це перш за все, дворівнева їх побудова.

На першому рівні  знаходиться один банк або декілька банків, об’єднаних спільними цілями і завданнями. Такій установі надається  відповідальність за вирішення макроскопічних завдань в грошово кредитній  сфері, перш за все – підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської ситеми.

На другому рівні  банківської системи знаходиться  решта банків, які в Україні  прийнято називати комерційними банками.

Центальний банк, який посідаює перший рівень у банківській ситемі покликаній регулювати її діяльність у межах прав та повноважень, наданих йому законом. Тому він несе відповідальність перед суспільством за функціонування банківської системи в цілому.

Отже, центральний банк – це орган державного грошово-кркдитного регулювання економіки, наділений монопольним правом емісії банкнотної та правом керувати грошово кредитною ситемою країни, за формою організації центральні банки можуть бути державними або акціонерними. Капітал державних банків повністю зосереджений у руках держави. Центральний банк може бути організований як у момент свого безпосереднього створення (наприклад, Німецький федеративний банк – 1957 р.), так і націоналізацією уже існуючих центральних банків, які до того функціонували на акціонерних засадах (Банк Англії – 1946 р., Банк Франції – у 1945 р.).

За акціонерної форми  організації центрального банку  його капітал або взагалі не належить державі (наприклад, у США капітал  федеральних резервних банків формується за рахунок пайових внесків комерційних банків-членів ФРС), або належать лише частково (наприклад, у Бельгії та Австії – 50%, в Японії –55%, у Швейцарії 57%). [5, с.344]

Головне завдання центрального банку полягає у забезпеченні стійкості національної валюти.

Комерційний банк – багатопрофільні кредити установи, що здійснюють операції у різних секторах ринку позичкових капіталів, обслуговуючи підприємства всіх галузей економіки та населення.

Сучасні комерційні банки  є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов’язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів. Різноманітність постуг, які надаються комерційними банками, не означає, що всі вони виконують однаковий набір операцій.