Особливості місцевого оподаткування в Україні

Рис. 1. Частка місцевих податків в доходах місцевих бюджетів держав, %

Місцеві  податки  становлять у загальній сумі доходів місцевих бюджетів Австрії 72 %, Японії 55 %, Франції  48 %. За рахунок місцевих податків формується 61 % доходів у Швеції, 66 % у США,  51 % у Данії, 46 % у Швейцарії, 46 % у Німеччині, 43 % у Норвегії, 34 % у Фінляндії, 31 % в  Іспанії. Кількість місцевих податків і зборів у різних країнах неоднакова. Для більшості розвинених країн, як правило, передбачена можливість застосування численних місцевих податків: у Франції понад 40, Німеччині 55, Італії близько 70, Бельгії близько 100 [4].

На відміну від розвинених країн, перелік місцевих податків і зборів в Україні достатньо обмежений. За попереднім законодавством на території місцевих громад справлялися два місцевих податки (податок на рекламу та комунальний податок) і 12 зборів. З прийняттям Податкового кодексу України скасовано майже всі види місцевих податків і зборів і запроваджено замість них два податки (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та єдиний податок, який раніше входив до системи загальнодержавних податків) та три збори (збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів і туристичний збір) [12]. Проте слід зазначити, що більшість зарубіжних країн не тільки не зменшує, а навпаки збільшує кількість місцевих податків і зборів.

Місцеві органи влади в  багатьох країнах (США, Франція, Італія) наділені правом самостійно встановлювати  місцеві податки та збори .

У різних країнах неоднакова кількість місцевих податків і зборів. Так у Великій Британії існує  один такий податок, який стягується з нерухомого майна-землі, будівель, крамниць, установ, заводів і фабрик, причому сільськогосподарські угіддя та будівлі на них, церкви оподаткуванню не підлягають. В Японії існують три основні місцеві податки. Це, зокрема, підприємницький податок, який нараховується на прибуток, корпоративний муніципальний податок та зрівняльний податок, що є фіксованою сумою податку, розмір якої залежить від розміру капіталу юридичної особи та чисельності працюючих. У CША запроваджено такі місцеві податки, як податок з продажу, місцевий прибутковий податок, податки на прибуток корпорацій, на спадок, майновий податок [8, с. 121].

Більшу самостійність  у введенні місцевих податків мають  місцеві органи влади в країнах із федеральним устроєм. Так, у США кожен штат має свою відокремлену від федеральної податкову систему. В бюджетах штатів найбільшу питому вагу мають прибуткові податки з корпорацій та громадян, а також податок із продажів. Місцеві органи влади в США одержують майже половину доходів використовуючи свої повноваження вводити податки та стягувати плату за свої послуги.

У країнах ЄС основними  є такі види місцевих податків та зборів: збори за надання послуг місцевими  органами влади (зокрема, за водопостачання, користування громадським транспортом); доходи від місцевої комунальної  власності (від оренди чи продажу  комунального майна); податки та внески до соціальних фондів. До місцевих віднесено податки на туризм, торгівлю, утримання тварин, комерційні об’яви, володіння транспортними засобами, дари і спадщину, місця паркування, на гральні автомати, мита, використання місцевої символіки.

Найбільшими за питомою вагою  серед місцевих податків та зборів є місцевий корпоративний податок, місцевий податок з доходів, податок  на нерухомість. Місцевий корпоративний  податок у різних країнах нараховується  на фонд заробітної плати, або прибуток, або вартість виробленої продукції, його граничні ставки регулюються на центральному рівні, він складає  від 20% надходжень до місцевих бюджетів у Португалії та Іспанії, до 90 % у Люксембурзі. Місцевий податок з доходів встановлюється як надбавка до податку з доходів фізичних осіб, граничні розміри його регулюються на центральному рівні – від 40 % у Бельгії до 100 % у Швеції. В Італії основним місцевим податком є прибутковий. У Франції основними податками до місцевих бюджетів є податок на житло, промисловий податок, земельний та податок з будівель. У Швеції головний місцевий податок – на доходи громадян. В Японії основним місцевим податком є підприємницький (з прибутку) та корпоративний муніципальний податок. Частка інших податків дуже незначна, окрім податку на здійснення операцій з нерухомістю, податку на спадщину та податку з власників транспортних засобів.

Винятково муніципальним, тобто  таким, що надходить до місцевого  бюджету, у країнах ЄС, є податок  на нерухомість, хоча його граничні ставки визначаються на центральному рівні. Податок на нерухомість як місцевий введено у Польщі, Чехії, Угорщині, Словенії. У Великобританії це основний місцевий податок, який має найбільшу питому вагу у структурі надходжень, він включає і плату за землю. Питома вага цього податку у власних надходженнях місцевих бюджетів становить від 10 % у Данії, Фінляндії, Греції, Люксембургу до 50 % у Бельгії, Латвії, Литві, Польщі, Словаччині, Словенії, Іспанії і майже 100 % у Великобританії, Естонії, Ірландії. Об’єктом оподаткування є земля та споруди [6]. 

3) Проблеми місцевого оподаткування та можливі шляхи їх вирішення.

В  умовах трансформаційної  економіки  значно  зростає  роль  місцевих  бюджетів,  оскільки  їх формування  та  використання  безпосередньо  пов'язане  з  вирішенням  основних  завдань соціально-економічного  характеру.  Саме  з  місцевих  бюджетів  фінансуються  заклади  освіти, культури, охорони здоров’я, засоби масової інформації та різноманітні молодіжні програми  тощо.  Сьогодні  склалася  досить  непроста  ситуація  у  сфері  наповнення місцевих  бюджетів  податками  і  зборами,  які  забезпечують  відносну  фінансову незалежність органів місцевого самоврядування.

Проблеми місцевого оподаткування  досліджували такі вітчизняні вчені-економісти: Т. Г. Бондарук, І. О. Цимбалюк, Н. В. Вишневська, Т. Е. Городецька, Н. В. Сошка, В.М. Геєця, О.П. Кириленко, В.І. Кравченка, І.О. Луніної, В.М. Опаріна, К.В. Павлюк, Ю.В. Пасічника, С.І. Юрія та ін.

В  Україні  становлення  системи  місцевого  оподаткування  відбувається  надто повільними  темпами.  Місцеве  оподаткування  поки  що  не  виконує ні  фіскальної,  ні регулюючої  функції,  а  є  другорядним  відносно  державного  оподаткування  [9].  На сучасному  етапі  існує  низка  проблем,  які  не  дозволяють  місцевим  податкам  та  зборам приймати головну участь у формуванні доходів місцевих бюджетів:

 - невеликий перелік місцевих податків та зборів порівняно з іншими країнами, де їх кількість сягає 50-100;

 - надмірні витрати на адміністрування;

 - складність процедури оподаткування;

  - відсутність  права  органів  місцевого  самоврядування  на  встановлення  власних податків і зборів на своїй території;

 - відсутність зацікавленості  представників місцевої  влади  у  додатковому залученні коштів шляхом стягнення місцевих податків і зборів;

  - неефективність  окремих  податкових  ставок,  що  не  дозволяє  забезпечити стабільних надходжень до місцевих бюджетів;

 - пряме  втручання  органів  державної  влади  у  діяльність  органів  місцевого самоврядування;

  - фіскальна  функція  місцевих  податків  і  зборів  має  другорядне  значення,  що призводить до зменшення питомої ваги в доходах місцевих бюджетів .

Отже,  діюча  на  сьогодні  в  Україні  система місцевих податків  і  зборів  потребує  постійного  удосконалення,  оскільки  від неї  вимагається,  з одного  боку,  забезпечити  фінансовими  ресурсами  потреби  органів  місцевого самоврядування,  а  з  іншого,  служити  інструментом  місцевої  соціально-економічної політики.  Важливо,  щоб  за  рахунок  власних  податкових  джерел  місцеві  органи  влади могли фінансувати 60 – 80 % своїх потреб. У цьому разі їх залежність від рішень вищих органів влади стосовно дохідної частини місцевих бюджетів буде мінімальною [5].

Вважаємо, що основними напрямами в підвищенні ролі місцевого оподаткування повинні стати такі кроки: створення стабільної законодавчої бази оподаткування з метою збільшення  надходжень  до  бюджетів  місцевого  самоврядування;  розширення  переліку місцевих  податків  і  зборів;  надання  органам  місцевого  самоврядування  права  на впровадження  специфічних  для їх  території  податків  і  зборів;  забезпечення  достатніх обсягів надходжень місцевих податків і зборів; покращення податкового менеджменту у сфері місцевих податків і зборів, акцентуючи увагу на посиленні фінансового контролю.

Таким  чином,  раціонально  організоване  місцеве  оподаткування повинне стати основним джерелом доходів місцевих бюджетів, що дасть можливість створити надійну фінансову  базу  для  органів  місцевого  самоврядування,  завдяки якій  вони  зможуть ефективно виконувати покладені на них функції та надавати якісні суспільні послуги.